Постанова
Іменем України
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 175/1202/25
провадження № 61-9966св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Мартєва С. Ю.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом керівника Слобожанської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс», про скасування державної реєстрації права власності, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки та її витребування,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року, постановлене суддею Васюченком О. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі Макарова М. О., Петешенкової М. Ю., Свистунової О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2025 року керівник Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530, розташовану на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - спірна земельна ділянка), проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Нестеренко І. В. від 26 жовтня 2022 року № 65251408 (номер відомостей про речове право 48243193);
- скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі;
- витребувати спірну земельну ділянку із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
2. Позов мотивував тим, що Слобожанська обласна прокуратура встановила порушення інтересів держави під час використання земель державної форми власності, зокрема лісового фонду, на території Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Обухівська селищна рада) за межами населеного пункту. Так, 26 листопада 2021 року Обухівська селищна рада Дніпровського району затвердила проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Державний реєстратор зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності за Обухівською селищною радою на спірну земельну ділянку.
Зазначив, що надалі відповідачка повторно звернулася до Обухівської селищної ради, яка рішенням від 25 лютого 2022 року затвердила проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 (цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва). 21 жовтня 2022 року приватний нотаріус зареєструвала право власності відповідачки на спірну земельну ділянку.
Послався на те, що за інформацією Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів України (далі - ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція») спірна земельна ділянка повністю накладається на 37 квартал, 35 виділ Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» (далі - Обухівське лісництво).
Наголосив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, її вилучення для нелісогосподарських потреб належало до виключної компетенції обласної державної адміністрації, яка не надавала відповідного дозволу та не змінювала цільового призначення земельної ділянки. Тому рішення Обухівської селищної ради про відведення спірної земельної ділянки у приватну власність відповідачки суперечить імперативним положенням земельного і лісового законодавства, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню законному власнику.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. Суди встановили, що рішенням від 26 листопада 2021 року № 303-10/VIII Обухівська селищна рада затвердила проєкт щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530.
Також вирішила визнати право комунальної власності на цю земельну ділянку та здійснити державну реєстрацію права власності на неї у встановленому чинним законодавством порядку.
Крім цього, зобов`язала заявницю ( ОСОБА_1 ) повторно звернутися із заявою про передання цієї земельної ділянки у приватну власність з дотриманням вимог статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
4. Державний реєстратор виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпровського району Середа А. О. згідно з рішенням від 20 грудня 2021 року № 62420578 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності за Обухівською селищною радою на земельну ділянку площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2539307212020).
5. Рішенням від 25 лютого 2022 року № 391-12/VIII Обухівська селищна рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530, та передала цю земельну ділянку ОСОБА_1 у власність.
6. 21 жовтня 2022 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нестеренко І. В. на підставі зазначеного рішення селищної ради зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530.
7. З листа Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпровської обласної військової адміністрації) відомо, що за доступними відомостями з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:012:0530, [номер приховано]:01:012:0529, [номер приховано]:01:012:0532, [номер приховано]:01:012:0531, [номер приховано]:01:012:0550, [номер приховано]:01:012:0547, [номер приховано]:01:012:0549, [номер приховано]:01:012:0551, [номер приховано]:01:012:0533 розташовані на території Обухівської селищної ради Дніпровського району, обліковуються як землі рекреаційного призначення, форма власності - приватна, право власності на землю зареєстровано у 2022 році.
Система електронного документообігу «Док Проф», що застосовується для реєстрації документів в облдержадміністрації (з урахуванням термінів зберігання документів), не здійснює пошуку вхідної кореспонденції (листів, звернень, заяв) за кадастровим номером, що унеможливлює ідентифікацію конкретного документа.
3 огляду на це та враховуючи необізнаність облдержадміністрації про факти передання земельних ділянок з державної у приватну власність, з незалежних від неї причин, заходів з метою усунення перешкод у користуванні шляхом їх повернення у власність держави в судовому порядку не вживали. Тому є всі підстави для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
8. У листах від 24 жовтня 2023 року № 563/27.1-2023 філія «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» та від 07 серпня 2024 року № 214/32.6-2024 філія «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» повідомили, що встановили, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:01:012:0530, [номер приховано]:01:012:0529, [номер приховано]:01:012:0532, [номер приховано]:01:012:0531, [номер приховано]:01:012:0550, [номер приховано]:01:012:0547, [номер приховано]:01:012:0549, [номер приховано]:01:012:0551, [номер приховано]:01:012:0533, [номер приховано]:01:012:0528 належать до земель лісогосподарського призначення (лісові землі, вкриті рослинністю), які перебувають на території Обухівського лісництва (37 квартал, 27, 35-37, 43 виділи).
Підприємство не надавало погоджень на вилучення цих ділянок із земель державного лісового фонду. Землевпорядна документація за цими ділянками на погодження до підприємства не надходила.
Не заперечили щодо звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави з метою витребування цих земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
9. З листа від 27 грудня 2023 року № 849 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» та доданої до нього схеми розташування земельних ділянок відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:012:0530 перебуває в межах 37 кварталу, 35 виділу Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами 37 кварталу, 35, 37 виділів Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 0,0938 га із загальної площі ділянки 0,0938 га.
Ця земельна ділянка належала до складу земель лісогосподарського підприємства філії «Дніпровське лісове господарство» до складання матеріалів лісовпорядкування 2013 року.
10. За наказом від 11 березня 2024 року № 346 ДП «Ліси України» вирішило створити філію «Східний лісовий офіс», а наказом від 12 квітня 2024 року № 692 - припинити філію «Дніпровське лісове господарство» шляхом її закриття.
Зміст рішення місцевого суду
11. Рішенням від 21 липня 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області задовольнив позов.
Витребував у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,0938 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:012:0530, розташовану на території Обухівської селищної ради Дніпровського району.
Скасував державну реєстрацію цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, проведену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріально округу Нестеренко І. В. від 26 жовтня 2022 року № 65251408 (номер відомостей про речове право 48243193).
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
12. Місцевий суд керувався тим, що спірна земельна ділянка, яка є землею лісового призначення, вибула із власності держави поза її волею і без наявних на те правових підстав, тому її необхідно витребувати на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
Зміст постанови апеляційного суду
13. Постановою від 23 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року - без змін.
14. Судове рішення мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, зробленими на основі наявних у справі доказів, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
15. Зазначив, що селищна рада розпорядилася спірною земельною ділянкою з перевищенням наданих їй повноважень, а належний розпорядник не вчиняв жодних дій щодо її відчуження, тому обґрунтованим є висновок місцевого суду про те, що спірна земельна ділянка вибула із законного володіння держави поза її волею, отже, наявні підстави для витребування цієї земельної ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. 24 липня 2026 року ОСОБА_1 через адвоката Стрєльнікова Є. А., використовуючи функціонал підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року, яку мотивувала неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
17. Підставою касаційного оскарження зазначила пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме:
- застосування апеляційним судом норм статті 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 та від 18 червня 2026 року у справі № 916/2243/23; пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2019 року у справі № 817/1337/17, від 27 січня 2020 року у справі № 617/964/15, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18; статті 12 ЦПК України без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13.
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у подібних правовідносинах.
Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом
18. Ухвалою від 06 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.
19. Зазначив, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у справі.
20. 21 серпня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
21. Ухвалою від 04 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. Заявниця наголосила, що суди не залучили до участі у справі Обухівську селищну раду, водночас констатували про протиправність її рішень щодо виділення у приватну власність спірної земельної ділянки.
Наголосила, що наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель передбачені статтею 21 ЗК України, за якими суд вправі визнати незаконним і скасувати рішення органу місцевого самоврядування, якщо воно суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Водночас у цій справі відповідні акти селищної ради не оскаржені.
Вважає, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки рішення місцевої ради щодо виділення у власність спірної земельної ділянки є чинними та породжує відповідні правові наслідки. За позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Ствердила про недоведеність факту належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та її перебування у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.
Зауважила, що конструкція норми пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України вимагає дотримання щонайменше двох умов: 1) факт надання лісогосподарським підприємствам земельних ділянок у постійне користування до набрання чинності ЗК України (01 січня 2022 року), чого прокурор не довів; 2) наявність законних та чинних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, яких немає у справі, оскільки надані прокурором матеріали затверджені наказом Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства, а не центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, як цього вимагає чинне законодавство. Крім цього, ці матеріали складені після набрання чинності ЗК України, тому, на переконання заявниці, у пункті 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України містилося посилання на матеріали лісовпорядкування на землі вже надані у постійне користування до набрання чинності ЗК України.
Зазначила, що з цього питання немає висновків Верховного Суду, адже після набрання чинності ЗК України, ним не передбачено виготовлення такої правовстановлюючої документації, як матеріали лісовпорядкування.
Окремо зосередила увагу на недопустимості наданих прокурором в апеляційному суді додаткових доказів з огляду на їх ненадання під час розгляду справи місцевим судом.
Зауважила, що, стверджуючи про неможливість набуття нею права власності на спірну земельну ділянку лише з підстави віднесення її до земель лісогосподарського призначення, апеляційний суд не дав належної оцінки тому, немає доказів, що ця земельна ділянка не є замкненою та не належить до деградованих і малопродуктивних угідь для залісення, набуття права власності на які дозволено законом.
Позиція інших учасників справи щодо доводів касаційної скарги
23. Решта учасників справи, належним чином повідомлені про касаційний перегляд справи, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Межі розгляду справи касаційним судом
24. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).
25. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
26. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами в оскаржених судових рішеннях норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, наведених у касаційній скарзі
28. Відмовляючи у позові, місцевий суд керувався тим, що спірна земельна ділянка, яка є землею лісового призначення, вибула із власності держави поза її волею і без наявних на те правових підстав, тому її необхідно витребувати на користь законного власника.
29. Апеляційний суд наголосив, що місцевий суд з`ясував ці обставини на підставі матеріалів лісовпорядкування 2013 року, плану лісонасаджень Кіровського (Обухівського) лісництва ДП «Дніпровський лісгосп» Дніпропетровської області Дніпропетровського управління лісового та мисливського господарства, планшета 37 кварталу, 18, 43, 35, 27, 36 виділів Обухівського лісництва філії «Дніпровське лісове господарство», фрагмента з публічної кадастрової карти України, викопіювання з ортофотопланів території селищної ради, а наявність у лісогосподарського підприємства права користування спірною земельною ділянкою - на підставі розпорядження Дніпровської обласної державної адміністрації, актів приймання-передавання лісового фонду.
30. З огляду на це погодився з місцевим судом про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача - ОСОБА_1 в порядку статті 388 ЦК України.
31. Варто зауважити, що на питанні (не) добросовісності набуття спірної земельної ділянки акцентували увагу сторони цієї справи.
Позивач твердив, що з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні та видимі ознаки спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, відповідачка могла і повинна була знати, що земельна ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вона не має права на набуття цієї ділянки у приватну власність для індивідуального дачного будівництва, позаяк наслідком буде непоправне знищення екосистеми поблизу.
Зауважив, що це можна встановити і за допомогою відкритих, загальновідомих і доступних ресурсів (наприклад, google maps), дані з яких підтверджують заліснення спірної земельної ділянки.
Додав, що про недобросовісність набувачки також свідчить наявність родинних зв`язків з представниками органів місцевого самоврядування Дніпровського району. В один проміжок часу здійснили реєстраційні дії щодо декількох земельних ділянок, зокрема і спірної, отриманих в однаковий спосіб, які належать до одного масиву.
На противагу цьому відповідачка наголосила, що її дії відповідали загальноприйнятим уявленням про справедливість, розумність, чесність, оскільки вона звернулася для вирішення земельних питань до конституційного органу і особисто була щиро переконана у правомірності не лише своїх дій, а й у законності рішень органу місцевого самоврядування, які досі чинні та не оскаржені в судовому порядку.
32. Також сторони апелювали до питання співмірності втручання у набуте майнове право.
Позивач наголошував на винятковій важливості спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка має природоохоронне значення.
Відповідачка зазначала, що таке втручання не є необхідним для досягнення поставленої мети, оскільки існують інші, передбачені законодавством менш обтяжливі для власників приватних лісових ділянок способи гарантування безпечного довкілля та непогіршення екологічної ситуації.
33. Однак ці аргументи залишися поза увагою місцевого суду, який, відмовляючи у позові, взагалі не встановив (не) добросовісності набуття відповідачкою спірної земельної ділянки, а також апеляційного суду, який формально зазначив про правильність висновку місцевого суду про витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача.
34. За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
35. Згідно із частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
36. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
37. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
38. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина четверта статті 388 ЦК України).
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17, пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
40. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [далі - Закон № 1952-IV)].
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
41. У постанові від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
42. Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
43. З огляду на ці висновки Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове незалучення до участі у справі селищної ради та необхідність оскарження в судовому порядку її рішень щодо виділення у власність спірної земельної ділянки.
44. Також констатує нерелевантність посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, здійсненого на обґрунтування зазначеного доводу в межах підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Так, у справі № 925/1133/18, на відміну від справи, що переглядається, заявлене прокурором порушення не стосувалося вибуття земельної ділянки із володіння законного власника, відповідно у цих правовідносинах не міг бути заявлений віндикаційний позов. Прокурор стверджував про незаконність внесення за рішенням міської ради змін до договору оренди землі. Ці зміни, зокрема, передбачали зміну цільового призначення орендованої земельної ділянки. Тому в питанні можливості оскарження прокурором рішення міської ради, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення Черкаської міської ради від 17 листопада 2016 року (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Натомість у справі, що переглядається, прокурор пред`явив позов не у зв`язку з його незгодою зі зміною цільового призначення землі (незаконністю чи недоцільністю рішення про зміну цільового призначення), а через, за його переконанням, незаконне вибуття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення із володіння законного власника, поза його волею, що відповідає змісту віндикаційного позову.
45. Разом із тим не можна повною мірою погодитися з висновком апеляційного суду про обґрунтованість висновку місцевого суду про витребування у відповідачки, яка є добросовісним набувачем, спірного майна лише з тих міркувань, що позивач не позбавлений права на витребування цього майна.
46. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).
47. Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.
48. Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
49. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
50. Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» («Kryvenkyy v. Ukraine»), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» («Gashi v. Croatia»), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» («Pyrantiene v. Lithuania»), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
51. Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
52. Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
53. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
54. Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») від 23 вересня 1982 року, Series A, no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу до Конвенції, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» («Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium»), Series A, no. 332, p. 23, § 38).
55. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
56. Реалізація таких конвенційних положень знайшла своє втілення в Законі України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року.
57. Закон № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнив частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
58. Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.
59. На підставі Закону № 4292-ІХ оновлено й редакцію статті 388 ЦК України, відповідно до частини третьої якої держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
60. Тобто законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.
61. Повернення нерухомого майна власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
62. Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
63. Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто до ухвалення місцевим судом рішення про витребування спірної земельної ділянки (21 липня 2025 року).
64. Стаття 10 ЦПК України визначила, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
65. Аналогічні положення містить пункт 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
66. ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.
Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на нерухоме майно без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
67. У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
68. У пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, у якій фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захисту прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушності права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об`єктів критичної інфраструктури; об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об`єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, що установлено новою частиною п`ятою статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, направлені на відчуження майна, унаслідок яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, як установлено новою частиною другою статті 391 ЦК України.
69. Тобто Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
70. Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
71. У постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду досліджував умови, за яких відбувається непропорційне втручання у право власності й добросовісного учасника. Верховний Суд зазначив, що, по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим. Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи.
Верховний Суд виснував, що норма внутрішнього законодавства, яка за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави у право власності приватних осіб, не підлягає застосуванню як така, що порушує критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
72. З урахуванням наведеного повернення нерухомого майна власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві, оскільки відповідна компенсація першочергово гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
73. Місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, витребував у відповідачки спірну земельну ділянку на користь держави в особі обласної державної адміністрації, не встановивши при цьому (не) добросовісності набуття відповідачкою у власність спірного майна, пропорційності втручання у її право та не вирішив питання про здійснення органом державної влади компенсації вартості такого майна
74. Для ухвалення рішення у цій справі з урахуванням висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішеннях від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України», від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України», а також у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року, визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами.
75. Під час нового розгляду справи суд має врахувати висновки ЄСПЛ, зокрема щодо законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення між таким втручанням і суспільними інтересами, перевірити добросовісність набуття ОСОБА_1 земельної ділянки та розмір компенсації вартості повернутого державі майна.
76. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
77. Повертаючись до інших підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема й відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у подібних правовідносинах, Верховний Суд наголошує, що доводи, наведені на обґрунтування цих підстав здебільшого зводяться до незгоди заявниці з установленими судами обставинами належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та її перебування у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.
78. У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
79. Тобто здійснення переоцінки встановлених обставин не належить до повноважень касаційного суду, проте заявниця не позбавлена можливості акцентувати увагу на зазначених нею обставинах під час нового розгляду цієї справи, позаяк її аргументи безпосередньо стосуються одного з елементів «трискладового тесту» - законності втручання, який підлягає встановленню у разі втручання у майнове право особи.
80. Крім цього, в контексті доводів касаційної скарги про неможливість використання матеріалів лісовпорядкування Верховний Суд зауважує, що такі доводи не ґрунтуються на положеннях пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України та усталеній судовій практиці.
81. Так, за пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
82. Лісовпорядкування передбачає складання проєктів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 частини першої статті 46 ЛК України).
83. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає змогу дійти висновку про те, що під час вирішення питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.
84. У постанові від 23 січня 2026 року у справі № 903/20/25 Верховний Суд зауважив, що зміст пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України спрямований на забезпечення безперервності права користування лісами державними підприємствами до моменту оформлення речових прав. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є одним із видів доказів належності ділянки до лісового фонду, які підлягали дослідженню в сукупності з іншими доказами.
85. Тому категоричність заявниці в цій частині не заслуговує на увагу, водночас не є безпідставними її зауваження щодо оцінки судами цього доказу, позаяк заявниця аргументовано наголошувала на відсутності розпорядчих документів, що стали підставою для надання лісогосподарському підприємству спірної земельної ділянки у постійне користування. Суди не відповіли на її аргументи щодо часу набуття спірної земельної ділянки у постійне користування та щодо розбіжностей у цільовому призначенні ділянки (заявниця твердила, що надана їй земельна ділянка належала до земель рекреаційного призначення і перебувала в користуванні ДВАТ «Дніпрошахт», а ґрунтовий покрив цієї земельної ділянки представлений 1 агрогрупою: дернові глибокі зв`язно-піщані ґрунти, що не належить до особливо цінних груп ґрунтів).
86. Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими і такими, що дають підстави для висновку про неправильне застосування судами в оскаржених судових рішеннях норм статей 387, 388, 390 ЦК України, що з огляду на невстановлення суттєвих обставин, що мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для направлення справи на новий розгляд до місцевого суду.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Щодо суті касаційної скарги
87. За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
88. За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
89. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови щодо неправильного застосування апеляційним судом норм статей 387, 388, 390 ЦК України та невстановлення суттєвих обставин, що мають значення для правильного розгляду справи, Верховний Суд вважає за неодмінне частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати оскаржені судові рішення і передати справу на новий розгляд до місцевого суду.
Щодо судових витрат
90. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
91. За правилом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
92. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до місцевого суду, то він не здійснює розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська