УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 367/4592/19
провадження № 61-12568ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільно набутим майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна,
ВСТАНОВИВ:
Ірпінський міський суд Київської області заочним рішенням від 04 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 задовольнив.
Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 06 квітня 2026 року відмовив у поновленні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2023 року та залишив заяву без розгляду.
Не погоджуючись з заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2023 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2026 року відмовив у прийнятті до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільно набутим майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна.
Ухвала мотивована тим, що Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2023 року залишив без розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 уже реалізували своє право на подання заяви про перегляд заочного рішення, проте така заява не була розглянута по суті, а була залишена без розгляду з підстав пропуску строку на подання такої заяви без поважних причин.
26 вересня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у зазначеній вище справі.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу Київського апеляційного суду постановлено 11 червня 2026 року та забезпечено надання загального доступу 16 червня 2026 року.
З урахуванням вказаних обставин заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про (1) закриття провадження у справі, (2) залишення заяви без розгляду, (3) відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, (4) скасування рішення третейського суду, (5) видачу виконавчого листа, (6) відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (постанови Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 127/2-н-439/09 (провадження № 61-18192св18), від 06 березня 2020 року у справі № 1121/1717/12-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 461/11703/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011.
Тобто ухвала про відмову у прийнятті апеляційної скарги та повернення її заявникам не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Із матеріалів касаційної скарги, аналізу змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для виникнення сумнівів щодо правильності застосування апеляційним судом норм процесуального права.
Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.
Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлено зміст, форму, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача. Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
Приписами ЦПК України для відповідача гарантується право на перегляд заочного рішення - шляхом попереднього подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 оскаржують в апеляційному порядку заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 вересня 2023 року.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 долучили свідоцтво про смерть відповідача - ОСОБА_3 від 31 грудня 2024 року та довідку від 07 жовтня 2025 року № 300/02-14, видану приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шех К. Г., про склад спадкоємців, відповідно до якої на теперішній час син спадкодавця - ОСОБА_4 є його спадкоємцем.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Стаття 55 ЦПК України передбачає, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Таким чином, ОСОБА_4 є правонаступником ОСОБА_3
ОСОБА_1 також є правонаступником ОСОБА_3 , оскільки він є його батьком, і, відповідно, є спадкоємцем першої черги за законом.
Так, відповідно до статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
За приписами частини другої та третьої статті 288 ЦПК України позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який здійснюється судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або в разі ухвалення повторного заочного рішення.
Положення процесуального закону є чіткими, а отже передбачуваними.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 45 постанови від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 зробила висновок, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.
Судова практика судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування положень статті 287 ЦПК України є одноманітною та підтримана висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року в справі № 462/3542/16, від 12 червня 2019 року в справі № 308/8618/17 і від 05 лютого 2020 року в справі № 369/1534/18.
Верховний Суд звертає увагу, що у пункті 46 постанови від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про можливість оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення в апеляційному порядку: «ухвала про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення теж може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті та обмежує відповідача у праві на звернення до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення».
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на заочне рішення та повернення апеляційної скарги заявникам у зв`язку з тим, що право на апеляційне оскарження заочного рішення відповідач набуває лише після розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті та залишення її без задоволення (частини четвертої статті 287 ЦПК України) або у разі ухвалення повторного заочного рішення.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уже реалізували своє право на подання заяви про перегляд заочного рішення, проте така заява не була розглянута по суті, а була залишена без розгляду.
Оскільки подана заява про перегляд заочного рішення була залишена без розгляду, то на момент звернення з апеляційною скаргою на заочне рішення для ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не настали умови, необхідні для реалізації права на апеляційне оскарження у встановленому частиною четвертою статті 287 ЦПК України спеціальному порядку.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які зроблені у постанові від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тлумаченні норм процесуального права, яке суперечить усталений практиці національних судів, що не може спростувати правильність висновків апеляційного суду.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 390, частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільно набутим майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров