ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 173/3089/24
провадження № 61-8829св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - приватне акціонерне товариство «Дніпровський крохмалепотоковий комбінат»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року у складі судді Бурхана С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Петешенкової М. Ю., Городничої В. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2024 року приватне акціонерне товариство «Дніпровський крохмалепотоковий комбінат» (далі - ПрАТ «Дніпровський КПК») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії.
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ВД № 0155 від 08 квітня 1997 року ПрАТ «Дніпровський КПК» має у постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 0,5 га, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
3. 31 липня 2024 року відбулося обстеження земельної ділянки з метою відновлення її меж. За результатами обстеження виявлено, що на цій земельній ділянці розташовані об?єкти нерухомого майна, власником яких є ОСОБА_1 .
4. Позивач вказував, що відповідач самочинно збудував на частині його земельної ділянки будівлі, встановив бетонну огорожу з колючим дротом, проклав електромережі та водопровід, розмістив автомобільну і будівельну техніку.
5. Зазначав, що відповідач не надав жодних документів на підтвердження правомірності забудови та правомірності користування земельною ділянкою.
6. Враховуючи викладене товариство просило суд усунути перешкоди ПрАТ «Дніпровський КПК» в користуванні частиною земельної ділянки загальною площею 0,5 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у попередній стан шляхом знесення самочинно зведених ОСОБА_1 об?єктів нерухомості (будівель, споруд), знесення бетонної огорожі з колючим дротом, демонтажу дороги, електромереж та водопроводу на цій земельній ділянці, вивезення автомобільної та будівельної техніки, розміщеній на ній, вивезення будівельного сміття та його утилізації за власний рахунок відповідача з одночасним відшкодуванням позивачу 84 072 грн підтверджених витрат на таке знесення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року, позов задоволено частково.
8. Зобов?язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ПрАТ «Дніпровський КПК» в користуванні частиною земельної ділянки загальною площею 0,5 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у попередній стан шляхом знесення самочинно зведених ОСОБА_1 об?єктів нерухомості (будівель, споруд), знесення бетонної огорожі з колючим дротом, демонтажу дороги, електромереж та водопроводу на цій земельній ділянці, вивезення автомобільної та будівельної техніки, розміщеній на ній, вивезення будівельного сміття та його утилізації за власний рахунок відповідача.
9. В іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
10. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 зайняв частину земельної ділянки, постійним користувачем якої є позивач, розмістив на ній техніку, споруди, фактично використовував її як автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 без отримання відповідних дозвільних документів на будівництво, на земельній ділянці, законним володільцем якої є ПАТ «Дніпровський КПК». Отже, суди дійшли висновку, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою.
11. Крім того, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. У липні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
16. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17, від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20, від 20 травня 2024 року у справі № 521/5680/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
суд не дослідив зібрані в справі докази; необґрунтовано відхилив клопотання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір виник навколо функціонування автостоянки ФОП ОСОБА_1 .
18. Заявник посилається на те, що позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка є об`єктом порушення прав позивача.
19. Вказує, що судами не враховано наявність рішення Дніпровської селищної ради від 28 серпня 2021 року № 117/3-24/ХХІІІ «Про виділення земельної ділянки ПП ОСОБА_1 на умовах оренди для розміщення складських приміщень та автостоянки».
20. Суд апеляційної інстанції не здійснив належним чином перевірки доводів апеляційної скарги та додаткові пояснення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
21. У липні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від ПрАТ «Дніпровський КПК», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1207102352019 від 17 січня 2019 року ПрАТ «Дніпровський КПК» на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серії ДП, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею ВД №0155 від 08 квітня 1997 року, має у постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 64,3267 га (кадастровий номер [номер приховано]:01:006:0051) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд. Межі земельної ділянки визначено на кадастровому плані земельної ділянки. В описі меж зазначено, що по межі від В до Г спірна земельна ділянка межує з земельною ділянкою ОСОБА_1
23. 31 липня 2024 року проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні ПрАТ «Дніпровський КПК». Обстеження земельної ділянки проведено з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до Державного акта. За результатами обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні ПрАТ «Дніпровський КПК», конфігурація якої визначена в державному акті, згідно плану зовнішніх меж землекористування (ділянка V) знаходиться нерухоме майно (ангар), власником якого є ПрАТ «Дніпровський КПК», також на даній земельній ділянці розташовані об?єкти нерухомого майна, власником яких є ОСОБА_1 , про що складено відповідний акт та складено план-схему земельної ділянки, на якій зображено, де саме розміщено об?єкти, власником яких є відповідач, відносно земельної ділянки, постійним користувачем якої є позивач.
24. Також позивач надав фотографії, на яких зображено паркан з колючим дротом, автомобільну та будівельну техніку, які розташовані на земельній ділянці.
25. Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
26. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
27. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
28. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
31. У касаційній скарзі заявник, серед іншого, посилається на те, що вказаний спір має розглядатись за правилами господарського судочинства.
32. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
33. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).
34. Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
35. Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
36. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини.
37. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
38. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
39. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
40. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
41. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21).
43. Разом з тим у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
44. Відповідно до пунктів 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами-підприємцями.
45. Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
46. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).
47. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
48. За змістом статті 42 Конституції України та статті 50 ЦК України кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
49. Відповідно до статті 42 ГК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час звернення до суду) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
50. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).
51. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
52. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19)).
53. Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
54. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
55. Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) та інші.
56. Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.
57. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).
58. Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
59. Крім того, у постанові Верховного Суду від 03 вересня 2026 року у справі № 917/911/26 зазначено, що «для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
… наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, і фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. В свою чергу, для встановлення факту користування особою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці».
60. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не надали оцінки доводам відповідача про наявність у нього статусу ФОП та можливість фактичного провадження ним підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці.
61. Таким чином, саме встановлення обставин використання або не використання спірної земельної ділянки в комерційних цілях впливатиме на те, в якій юрисдикції має розглядатися вказаний спір.
62. Враховуючи те, що судами наведеного не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд для встановлення обставин, необхідних для правильного вирішення спору.
63. Інші доводи касаційної скарги судом не досліджуються, оскільки справа може бути вирішення по суті лише після з`ясування питання щодо її юрисдикційності.
64. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
65. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, встановити, яке саме майно відповідача знаходиться на земельній ділянці відповідача, та перевірити, чи використовується воно й, відповідно, земельна ділянка, з приводу якої між сторонами виник спір, ОСОБА_1 як фізичною особою для задоволення особистих потреб або як фізичною особою-підприємцем з метою здійснення господарської діяльності, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Судді: Н. Ю. Сакара Р. А. Лідовець О. М. Осіян В. В. Сердюк В. В. Шипович