ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 755/18307/24
провадження № 61-9218св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року у складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що у січні 2024 року вона розпочала пошук майстрів для виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника на могилі ОСОБА_3 , розташованій на кладовищі у місті Борисполі Київської області, а також для виконання робіт з опорядження могили ОСОБА_4 , розташованої на кладовищі «Південне» у місті Києві.
За порадою знайомої вона звернулася до чоловіка на ім`я ОСОБА_5 , який представився власником підприємства, що займається виготовленням і встановленням виробів із граніту на кладовищах, та показав їй місцезнаходження офісу.
20 лютого 2024 року відбулася зустріч позивача з ОСОБА_5 , під час якої вони в усній формі домовилися про виготовлення пам`ятника на могилі ОСОБА_3 , погодили його розміри, колір, геометрію та характеристики супутніх ритуальних виробів із граніту. Також сторони усно погодили обсяг робіт з опорядження могили ОСОБА_4 , а саме: виготовлення та встановлення надгробної плити, перенесення плити з епітафією на інше місце та її встановлення під кутом.
Зазначені роботи мали бути виконані до 05 травня 2024 року. Їх загальна вартість становила 3 000,00 дол. США, які позивач передала ОСОБА_5 .
Під час передання коштів позивач не отримала фінансових документів, які підтверджували б їх прийняття, а письмовий договір щодо виготовлення та встановлення пам`ятника сторони не уклали.
Лише 08 квітня 2024 року, після неодноразових звернень, позивач отримала товарні чеки № 28 та № 29, у яких були зазначені види, обсяг і вартість робіт. Зі змісту цих документів їй стало відомо, що виконавцем замовлених робіт є не ОСОБА_5 , а ФОП ОСОБА_2 .
Після вивчення товарних чеків позивач виявила невідповідність між змістом досягнутих усних домовленостей і зазначеним у них переліком робіт.
Так, у товарному чеку від 08 квітня 2024 року № 28 зазначено про замовлення послуги з обрізання плити з епітафією на могилі ОСОБА_4 , хоча, за твердженням позивача, зменшення габаритних розмірів цієї плити шляхом її обрізання сторони не погоджували.
У товарному чеку від 08 квітня 2024 року № 29 зазначено, що пам`ятник виготовляється з чорного граніту, що, на думку позивача, відповідало досягнутій домовленості. Тому всі складові пам`ятника, зокрема стела, тумба та квітник, мали бути виготовлені з чорного граніту. Водночас відповідач без погодження з позивачем змінила колір граніту, з якого виготовлено квітник, із чорного на сірий. Єдиними елементами, які за домовленістю мали бути виготовлені із сірого граніту, були декоративні кулі на кутах квітника.
Крім того, у товарних чеках не зазначено вартості робіт щодо кожного об`єкта окремо, а також кількості будівельних матеріалів, зокрема щебеню, піску та плитки, використаних під час установлення пам`ятника.
Позивач вказувала, що всупереч вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не запропонувала укласти письмовий договір, у якому були б визначені вартість пам`ятника, обсяг монтажних і демонтажних робіт, кількість та характеристики матеріалів, транспортні витрати й вартість робіт.
Також, за твердженням позивача, було порушено строк установлення пам`ятника. Відвідавши кладовище наступного дня після закінчення погодженого строку виконання робіт, вона не виявила ознак того, що роботи з установлення пам`ятника були розпочаті або продовжувалися.
Наприкінці травня 2024 року позивач повторно відвідала могили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На могилі ОСОБА_3 було встановлено пам`ятник, однак колір квітника без її погодження було змінено з чорного на сірий. Крім того, поряд із могилою додатково облаштовано цоколь навколо другого місця майбутнього поховання.
Позивач посилалася на те, що робіт з опорядження другого місця поховання вона не замовляла. Виконання непогоджених робіт спричинило збільшення обсягу використаного граніту та кількості витраченого робочого часу, що, на її думку, призвело до штучного збільшення загальної вартості замовлення.
Під час огляду могили ОСОБА_4 позивач виявила, що плита з епітафією була обрізана з обох боків, хоча таких робіт вона не замовляла. Унаслідок цього, на її переконання, було порушено симетрію та втрачено естетичний вигляд плити.
Позивач зазначала, що виконані відповідачем роботи вона не приймала та актів приймання-передавання їх результатів не підписувала.
Після виявлення зазначених недоліків позивач направила ФОП ОСОБА_2 претензії, у яких описала виявлені недоліки та вимагала їх усунення. У відповідях на претензії відповідач зазначила, що роботи виконані повністю, належним чином і відповідно до досягнутих домовленостей.
Позивач також посилалася на заподіяння їй моральної шкоди. Вказувала, що неналежне виконання робіт і недотримання домовленостей спричинили їй душевні страждання та переживання, оскільки роботи виконувалися на могилах близьких їй людей. Встановлення пам`ятника та опорядження могил вона сприймала як вияв поваги й збереження пам`яті про померлих, що мало для неї особливе значення з огляду на її похилий вік.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ФОП ОСОБА_2 безоплатно усунути недоліки, допущені під час установлення пам`ятника на могилі ОСОБА_3 , повторно виконати демонтажні та монтажні роботи й за власний рахунок виготовити гранітні складові пам`ятника відповідно до досягнутих усних домовленостей, а саме:
- демонтувати огорожу могили ОСОБА_3 , виготовлену із сірого граніту;
- виготовити та встановити огорожу могили з чорного граніту;
- демонтувати надгробну плиту, виготовлену із сірого граніту;
- виготовити та встановити надгробну плиту з чорного граніту;
- демонтувати гранітну огорожу навколо другого місця майбутнього поховання, розташованого поряд із могилою ОСОБА_3 ;
- укласти тротуарну плитку поряд із пам`ятником зі сторони демонтованого та не зайнятого місця поховання.
Також просила зобов`язати ФОП ОСОБА_2 безоплатно усунути недоліки, допущені під час виконання робіт з опорядження могили ОСОБА_4 , розташованої на кладовищі «Південне» у місті Києві, а саме виготовити за власний рахунок зі збереженням кольору та епітафії нову плиту замість плити, габаритні розміри якої були зменшені по ширині шляхом обрізання по 6 см з лівого та правого боків, що призвело до порушення симетрії та естетичного сприйняття епітафії, а також виконати монтажні роботи з її встановлення.
Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем її прав як споживача та наявності недоліків у виконаних роботах.
Суд керувався тим, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, укладеного в усній формі, які регулюються положеннями ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів». На підтвердження змісту домовленостей сторін відповідач видала товарні чеки від 08 квітня 2024 року № 28 та № 29, у яких зазначено перелік замовлених робіт і використаних матеріалів.
Із наданих позивачем фотографій могили ОСОБА_4 неможливо встановити, що внаслідок обрізання плити було порушено її зовнішній вигляд, зменшено габаритні розміри або втрачено естетичне сприйняття епітафії.
Щодо робіт на могилі ОСОБА_3 суд зазначив, що зі змісту товарного чека № 29 вбачається погодження виготовлення пам`ятника з чорного граніту та встановлення окремих елементів із сірого граніту. Водночас у першій претензії від 06 травня 2024 року позивач не висловлювала зауважень щодо кольору граніту, а з наданої нею фотографії неможливо встановити наявність недоліків у виконаній роботі.
Крім того, суд вказав, що позивач безпідставно ототожнила окремі складові намогильної споруди, зокрема пам`ятник і намогильну плиту, які відповідно до ДСТУ Б В.2.2-35:2013 є різними елементами.
Позивач не надала висновку експерта або спеціаліста, який підтверджував би невідповідність виконаних відповідачем робіт умовам договору, зміст якого зафіксовано у товарних чеках № 28 та № 29.
Також суд урахував, що у претензії від 06 травня 2024 року позивач зазначала, що роботи на Бориспільському кладовищі не були розпочаті, тоді як у відповіді від 18 травня 2024 року відповідач повідомила про їх виконання до 10 травня 2024 року та долучила фотографії, яких позивач суду не надала.
З огляду на те, що в першій претензії позивач не заявляла зауважень щодо кольору граніту, а надані фотографії не підтверджують невідповідності виконаних робіт погодженому замовленню, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо безоплатного усунення недоліків.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, керувався тим, що ця вимога є похідною від вимог про безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі, у задоволенні яких відмовлено. Оскільки протиправності поведінки відповідача та порушення нею прав позивача не встановлено, правових підстав для відшкодування моральної шкоди немає.
Київський апеляційний суд постановою від 09 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив подані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на відсутність доказів того, що сторони досягли домовленості щодо виготовлення всіх елементів із чорного граніту, відсутності другого місця поховання, укладення тротуарної плитки у спосіб, на якому наполягала позивач, а також щодо заборони підрізання плити з епітафією, суд дійшов висновку, що відповідач виконала роботи відповідно до умов, відображених у товарних чеках, а тому правові підстави для застосування передбачених статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» способів захисту відсутні.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про неналежне оформлення товарних чеків, апеляційний суд зазначив, що законодавством не встановлено обов`язкової форми товарного чека, суб`єкти господарювання вправі видавати його у довільній формі, а неістотні недоліки оформлення первинного документа не є підставою для невизнання господарської операції, якщо документ дає можливість ідентифікувати її зміст та учасників. Тому наведені позивачем формальні зауваження не спростовують доказової сили товарних чеків і не свідчать про порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів».
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд зазначив, що позивач не довела наявності всіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими душевними стражданнями. Оскільки порушення прав позивача не встановлено, підстав для стягнення моральної шкоди немає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 та у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 751/7892/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди неналежним чином дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно поклали на неї обов`язок доведення недоліків виконаних робіт та вини виконавця, тоді як відповідно до статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» саме виконавець повинен довести, що недоліки виникли з вини споживача або внаслідок дії непереборної сили. На її думку, суди не врахували, що стандарт доказування «балансу вірогідностей» не означає покладення на споживача обов`язку проводити експертизу для підтвердження очевидних недоліків виконаної роботи.
На обґрунтування цих доводів заявник посилається на те, що подані нею фотографії підтверджують зміну кольору граніту з чорного на сірий, обрізання плити з епітафією та порушення її симетрії, а також спорудження огорожі другого місця поховання без її замовлення. Водночас відповідач не надала погодженого сторонами ескізного проєкту, акта приймання-передавання виконаних робіт чи інших доказів, які б спростовували її твердження, а тому саме на відповідача покладався обов`язок довести належну якість виконаних робіт.
Крім того, заявник вважає помилковими висновки судів щодо належності товарних чеків як доказу змісту домовленостей сторін. На її думку, товарні чеки були видані лише після отримання коштів і не можуть підтверджувати погодження істотних умов договору підряду. Вона зазначає, що відсутність у чеках інформації про характеристики матеріалів, специфікацію робіт, їх вартість та інші істотні умови порушує її право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, гарантоване статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з цим заявник вважає, що будь-які сумніви щодо змісту усного договору повинні тлумачитися на користь споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.
Також заявник стверджує, що суди порушили норми процесуального права щодо оцінки доказів, оскільки не надали належної оцінки поданим нею фотографіям, письмовим претензіям та іншим доказам, а висновок про необхідність експертного дослідження є проявом надмірного процесуального формалізму, який необґрунтовано обмежує її право на ефективний судовий захист.
Крім того, заявник вважає незаконною відмову у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки, на її переконання, неналежне виконання відповідачем робіт із облаштування могил близьких родичів завдало їй глибоких душевних страждань, а тому за наявності підстав для задоволення основних позовних вимог підлягає задоволенню й вимога про компенсацію моральної шкоди.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2026 року ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Козін А. В., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
12 серпня 2026 року матеріали справи № 755/18307/24 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
08 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 товарний чек № 29, згідно з яким замовлено виготовлення пам`ятника з чорного граніту, а саме: арки (фігурної), тумби, квітника, надгробної плити, навісного цоколя, куль, плитки із сірого граніту (Покостівка), а також виконання робіт зі встановлення зазначених виробів, лавочки та укладання тротуарної плитки. Загальна вартість робіт і матеріалів становила 95 000,00 грн (том 1, а. с. 22).
Цього ж дня, 08 квітня 2024 року, ФОП ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 товарний чек № 28, відповідно до якого замовлено встановлення гранітної плитки (габро) на половині цоколя, встановлення гранітної дошки під нахилом, демонтаж дошки з металевих кутників, її обрізання та укладання тротуарної плитки на загальну суму 14 500,00 грн (том 1, а. с. 23).
06 травня 2024 року ОСОБА_1 направила ФОП ОСОБА_2 претензію, у якій просила виконати умови договору щодо робіт на Бориспільському кладовищі, повернути 7 020,00 грн та усунути недоліки, допущені під час виконання робіт на Південному кладовищі, зокрема виправити пошкодження напису на плиті (том 1, а. с. 116).
18 травня 2024 року ФОП ОСОБА_2 надала відповідь на зазначену претензію, у якій повідомила, що роботи виконані повністю, без порушень та відповідно до досягнутих між сторонами усних домовленостей (том 1, а. с. 8, 12, 13).
28 травня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ФОП ОСОБА_2 з претензією, у якій вимагала попередньо погодити з нею проведення переробки виконаних робіт та усунути, на її думку, допущені недоліки, а саме: змінити обрамлення та колір плитки на могилі ОСОБА_3 , демонтувати огорожу навколо другого місця майбутнього поховання, укласти тротуарну плитку біля пам`ятника зі сторони незайнятого місця поховання та замінити плиту з написом на могилі ОСОБА_4 (том 1, а. с. 14, 15).
У відповіді на зазначену претензію ФОП ОСОБА_2 повідомила, що всі роботи виконані якісно та раніше погодженого строку. Крім того, звернула увагу, що у первинній претензії від 06 травня 2024 року ОСОБА_1 не висловлювала будь-яких зауважень щодо кольору використаного граніту (том 1, а. с. 9-11).
17 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, у якій просила провести перевірку діяльності ФОП ОСОБА_2 у зв`язку з неналежним, на її думку, наданням послуг та ненаданням повної інформації про виконані роботи, а також зобов`язати виконавця усунути виявлені недоліки шляхом перероблення обрамлення та заміни кольору плитки на могилі ОСОБА_3 , демонтажу огорожі другого місця поховання, укладання тротуарної плитки біля пам`ятника та заміни плити з написом на могилі ОСОБА_4 (том 1, а. с. 17, 18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
За змістом статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договором є усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, строки, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформлюється, зокрема, квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом.
Згідно з частинами першою та другою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру (стаття 857 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника. Підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.
Аналогічні за змістом права споживача у разі виявлення недоліків у виконаній роботі передбачені статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, споживач має право вимагати безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі, відповідного зменшення її ціни, безоплатного виготовлення іншої речі з такого самого матеріалу і такої самої якості чи повторного виконання роботи або відшкодування завданих йому збитків.
Зазначені норми пов`язують виникнення у замовника відповідних способів захисту насамперед зі встановленням факту виконання роботи з відступами від погоджених сторонами умов або з іншими недоліками.
При цьому передбачене законом покладення на виконавця обов`язку довести обставини, що звільняють його від відповідальності, не звільняє споживача від доведення первинних обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, а саме: змісту відповідного обов`язку виконавця, погоджених сторонами характеристик роботи, факту відступлення від таких характеристик або наявності недоліків виконаної роботи.
Лише після встановлення факту неналежного виконання роботи підлягає вирішенню питання щодо відповідальності виконавця та наявності обставин, які можуть звільняти його від такої відповідальності.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, укладеного в усній формі, предметом якого було виготовлення та встановлення намогильної споруди на могилі ОСОБА_3 і виконання робіт з опорядження могили ОСОБА_4 .
На підтвердження вчинення правочину ФОП ОСОБА_2 видала товарні чеки від 08 квітня 2024 року № 28 та № 29.
У товарному чеку № 29 зазначено виготовлення пам`ятника з чорного граніту та окремо передбачено використання плитки із сірого граніту, а в товарному чеку № 28 - виконання робіт зі встановлення гранітної плитки, встановлення гранітної дошки під нахилом, її зняття з кріплень та обрізання, а також укладення тротуарної плитки.
Позивач наполягала, що всі складові намогильної споруди, крім декоративних куль, мали бути виготовлені з чорного граніту, що облаштування другого місця майбутнього поховання вона не замовляла, а обрізання плити з епітафією на могилі ОСОБА_4 не було погоджене сторонами.
Разом із тим суди встановили, що письмовий договір, ескіз, проєкт, специфікація чи інший документ, у якому були б зафіксовані погоджені сторонами колір, матеріал, розміри, конфігурація складових намогильної споруди та конкретний обсяг робіт, у матеріалах справи відсутні.
Інших належних доказів, які підтверджували б, що зміст усної домовленості сторін відрізнявся від переліку робіт і матеріалів, зазначених у товарних чеках, позивач не надала.
Суди також урахували, що в першій претензії від 06 травня 2024 року позивач посилалася на неповноту відомостей у товарних чеках, вимагала виконати умови договору, повернути частину коштів та виправити пошкодження напису, однак зауважень щодо використання сірого граніту не висловлювала. Зауваження щодо кольору окремих складових намогильної споруди були заявлені в наступній претензії.
Наданий позивачем фотознімок підтверджує зовнішній вигляд результату виконаної роботи, однак за відсутності доказів змісту домовленостей сторін сам собою не дає можливості встановити, що використаний матеріал, колір чи конфігурація виробів не відповідали замовленню.
Так само з наданих фотографій неможливо встановити, що обрізання плити з епітафією було здійснено всупереч замовленню, оскільки товарний чек № 28 містить відомості про виконання робіт з обрізання відповідної гранітної дошки.
Отже, спір у цій справі стосується не лише наявності певних зовнішніх особливостей виготовлених виробів, а передусім того, чи є такі особливості відступом від погодженого сторонами завдання.
Позивач не надала доказів, які давали б можливість установити зміст такого завдання і порівняти його з фактично виконаними роботами.
Висновків експерта або спеціаліста, якими була б підтверджена невідповідність виконаних робіт умовам договору чи вимогам, що звичайно ставляться до робіт такого характеру, позивач також не подала та клопотання про призначення відповідної експертизи не заявляла.
Водночас відсутність експертного висновку сама собою не є безумовною підставою для відмови в позові, оскільки наявність недоліків може підтверджуватися будь-якими належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Однак у цій справі суди послалися на відсутність експертного дослідження не як на єдину підставу для відмови в позові, а оцінили цю обставину разом із відсутністю письмово зафіксованого замовлення, ескізу, специфікації, акта приймання робіт та інших доказів, які давали б можливість встановити погоджені характеристики результату роботи й наявність відступів від них.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованих висновків, що позивач не довела факту виконання відповідачем робіт із відступами від погоджених умов договору або з недоліками, які погіршують результат роботи чи роблять його непридатним для використання за призначенням.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди неправомірно поклали на неї обов`язок доведення вини виконавця та не врахували спеціальні правила захисту прав споживачів.
Такі доводи не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суди не покладали на позивача обов`язок доводити суб`єктивну вину відповідача у неналежному виконанні договору. Підставою для відмови в позові стало те, що позивач не довела самого факту неналежного виконання робіт, тобто обставини, яка передує вирішенню питання про вину виконавця.
Презумпція вини виконавця не означає презумпції існування недоліку. Вона застосовується після того, як споживач довів наявність недоліку роботи, відступу від умов договору або завдання шкоди.
Тому посилання заявника на те, що саме відповідач мала довести належну якість виконаної роботи, не спростовує висновків судів про недоведеність первинних обставин позову.
Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду щодо особливостей розподілу тягаря доказування у спорах за участю споживачів не свідчить про неправильне застосування судами норм права.
Правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню з урахуванням конкретних установлених обставин справи.
У справі, що переглядається, суди відмовили в позові не з підстав недоведення позивачем вини виконавця, а з підстав недоведення факту невідповідності виконаної роботи погодженим умовам договору.
Отже, правовідносини у наведених заявником справах та справі, що переглядається, не є подібними за фактичними обставинами, які мають визначальне значення для застосування відповідної норми права.
Доводи касаційної скарги про те, що фотографії підтверджують очевидну зміну кольору граніту та порушення симетрії плити з епітафією, фактично спрямовані на переоцінку доказів.
Суди дослідили надані фотографії та зазначили, що за їх змістом неможливо встановити невідповідність результату робіт умовам замовлення, оскільки погоджений сторонами ескіз, специфікація чи інший документ, з яким можливо було б порівняти виконану роботу, відсутні.
Сам факт використання сірого граніту чи обрізання плити не доводить порушення договору, оскільки такі роботи частково відображені у товарних чеках, а належних доказів погодження іншого змісту замовлення позивач не надала.
Установлення іншого змісту усних домовленостей сторін потребувало б переоцінки доказів і встановлення нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги щодо неповноти інформації у товарних чеках колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, яка забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Така інформація повинна бути надана до придбання товару або замовлення роботи чи послуги.
Разом із тим предметом заявленого позову є безоплатне усунення конкретних недоліків виконаних робіт та відшкодування моральної шкоди, а не зобов`язання надати інформацію, розірвання договору у зв`язку з її ненаданням чи відшкодування збитків, спричинених неповнотою такої інформації.
Саме собою незазначення у товарних чеках детального розрахунку вартості кожного виду робіт, кількості щебеню, піску чи інших допоміжних матеріалів не підтверджує, що фактично виконана робота має недоліки або не відповідає домовленостям сторін.
Суди також установили, що товарні чеки містили відомості про основні види робіт, матеріали та загальну вартість замовлення, а позивач посилалася на їх зміст уже у першій претензії. Тому доводи про те, що ці документи не можуть братися до уваги як підтвердження змісту усного правочину, обґрунтовано відхилені судами.
Посилання заявника на принцип тлумачення неясних умов договору проти особи, яка їх сформулювала, також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки застосування такого принципу можливе за наявності встановленої судом неясної або суперечливої умови договору. У цій справі позивач фактично просить не витлумачити зміст зафіксованої умови, а встановити, що усна домовленість сторін мала інший зміст, ніж зазначено у виданих документах. Така обставина підлягала доведенню на загальних підставах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у відшкодуванні моральної шкоди, не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).
За змістом статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної шкоди.
Отже, для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати моральну шкоду необхідним є встановлення факту порушення права позивача, наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між порушенням і заподіяними стражданнями.
Оскільки суди не встановили неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань та порушення прав позивача як споживача, вони обґрунтовано відмовили й у задоволенні похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Посилання заявника на особливе значення належного облаштування місць поховання близьких осіб, її похилий вік і спричинені спором душевні переживання заслуговують на увагу, однак самі собою не замінюють необхідності встановлення неправомірної поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і заявленою шкодою.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами справи, оцінкою доказів та висновками щодо їх достатності, містять вимогу надати перевагу її поясненням над іншими дослідженими доказами.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження й оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Оскільки порушень норм процесуального права під час їх оцінки суди не допустили, підстав для втручання суду касаційної інстанції у такі висновки немає.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко