Постанова № 140388354 у справі № 990/7/26 від 01.10.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 990/7/26

провадження № 11-205заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Тітова М. Ю., Ткача І. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 квітня 2026 року (судді Тацій Л. В., Бевзенко В. М., Берназюк Я. О., Єзеров А. А., Стеценко С. Г.) у справі № 990/7/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі - також позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 11 грудня 2025 року № 1152/дс-25 (далі - рішення від 11 грудня 2025 року № 1152/дс-25, оскаржуване рішення), яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області;

- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за результатами якої прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду в цій справі.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Комісії його допущено до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у місцевих судах як особу, зараховану до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.

3. Відповідно до затвердженого Комісією рейтингу кандидатів на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області ОСОБА_1 зайняв переможне місце. 5 березня та 23 квітня 2024 року із позивачем проведено співбесіди. За результатами співбесід Комісія ухвалила рішення від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24, яким відмовила ОСОБА_1 в наданні рекомендації про призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області. Це рішення позивач оскаржив у судовому порядку.

4. Касаційний адміністративний суд рішенням від 6 березня 2025 року у справі № 990/171/24, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 липня 2025 року, позов ОСОБА_1 до ВККС задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Комісії від 23 квітня 2024 № 449/ дс-24. Зобов`язав Комісію провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

5. 3 жовтня та 11 грудня 2025 року ВККС провела із ОСОБА_1 повторні співбесіди. За результатами проведених співбесід ВККС ухвалила оскаржуване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

6. ОСОБА_1 вважає рішення Комісії від 11 грудня 2025 року № 1152/дс-25 невмотивованим. Твердить, що відповідач при його прийнятті діяв упереджено, недобросовісно та нерозсудливо.

7. Із покликанням на судову практику Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 13 лютого 2025 року у справі № 990/74/24, від 5 червня 2025 року у справі № 990/117/24) позивач наголошував, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).

8. На переконання позивача, відсутність належної мотивації і безпосередньої оцінки ВККС кожної з обставин, викладених у рішенні, не дає змоги як йому, так і сторонньому спостерігачу зрозуміти, чому наведені обставини Комісія оцінила як такі, що ставлять під сумнів бездоганну поведінку ОСОБА_1 у професійній діяльності та особистому житті. Формуючи негативний висновок у контексті обставин, зазначених в оскаржуваному рішенні, щодо перебування позивача на посадах в органах прокуратури, отримання ним позики на будівництво житлового будинку, наявності у власності та подальшого відчуження ним земельної ділянки, перебування на квартирному обліку та отримання його сім`єю житла, його місця реєстрації та набуття у власність нерухомого майна дружиною позивача та її матір`ю, Комісія фактично поставила під сумнів цілком правомірні дії, спрямовані на реалізацію його законних гарантій та прав на забезпечення житлом.

9. Твердження Комісії в оскаржуваному рішенні про те, що «багаторазова участь у різних механізмах забезпечення житлом, одночасне перебування на квартирному обліку, отримання та відчуження об`єктів нерухомості, а також характер та послідовність таких дій у часі - формують «цілісну картину» поведінки кандидата, яка не узгоджується з очікуваним стандартом стриманості, прозорості та бездоганності, притаманним суддям» та що «наведені вище фактичні обставини, на думку Комісії, породжують обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності, оскільки його поведінка та спосіб дій, спрямованих на забезпечення поліпшення житлових умов, на думку стороннього спостерігача, не дають підстав демонструвати та підтримувати впевненість суспільства в бездоганній поведінці кандидата», на переконання позивача, ґрунтуються на припущеннях.

10. На його думку, у своєму рішенні ВККС не розкрила змісту так званого «механізму забезпечення житлом». Не навела, які конкретно дії саме позивача перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із «забезпеченням поліпшення житлових умов» як наслідком його, нібито, небездоганної поведінки. Також не вказала, в чому саме полягає така його поведінка.

11. Позивач окремо звернув увагу, що всі наведені в оскаржуваному рішенні обставини щодо нього мали місце до 2017 року, тобто до початку участі у доборі та в конкурсі на зайняття посади судді, в ході якого проводилася спеціальна перевірка ОСОБА_1 , за результатами якої ВККС послідовно в трьох своїх рішеннях від 12 червня 2018 року № 264/дс-18, від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 та від 1 грудня 2023 року № 10/дс визнавала його таким, що відповідає установленим Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) вимогам кандидата на посаду судді, а отже і критерію доброчесності.

12. Крім того, вирішуючи справу № 990/171/24 за попереднім позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 23 квітня 2024 № 449/дс-24 про відмову в наданні рекомендації про призначення його на посаду судді, Касаційний адміністративний суд у рішенні від 6 березня 2025 року констатував: що «Приймаючи оскаржуване рішення, ВККС по-іншому оцінила обставини життя позивача, аніж в її ж рішенні від 12.06.2018 № 264/дс-18 щодо відповідності позивача встановленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді (щодо обставин, які виникли до початку участі ОСОБА_1 у доборі кандидатів на посаду судді, оголошеного рішенням Комісії від 03.04.2017), не зазначивши при цьому достатніх фактичних підстав на обґрунтування такого свого висновку. Після проходження спеціальної перевірки кандидата на посаду судді та прийняття ВККС рішення від 12.06.2018 № 264/дс-18 щодо відповідності встановленим Законом № 1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді, у позивача виникли обґрунтовані сподівання на те, що він після успішного проходження кваліфікаційного іспиту та зайняття першого місця в рейтингу учасників на посади суддів отримає рекомендацію Комісії про призначення на посаду судді відповідного суду, позаяк обставини його життя, які виникли до 2017 року, не будуть переоцінені ВККС в інший спосіб. ВККС діяла непослідовно і непередбачувано, неодноразово підтвердивши сподівання позивача на подальшу участь в конкурсі, та зрештою змінивши свою оцінку таких обставин без достатніх об`єктивних причин і належних обґрунтувань».

13. Тож з урахуванням такої судової оцінки попереднього рішення ВККС у позивача виникли цілком законні та очікувані сподівання, що Комісія повторно не вдаватиметься до безпідставної переоцінки обставин його життя та не буде знову по-іншому їх оцінювати, аніж в рішенні ВККС від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 та у скасованому судом рішенні ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24.

14. Однак, за твердженням ОСОБА_1 , приймаючи за результатами повторної співбесіди оскаржуване рішення про відмову позивачу в наданні рекомендації про призначення його на посаду судді, ВККС повторно допустила теж саме порушення - по-іншому оцінила обставини життя позивача, які виникли до початку його участі у доборі та конкурсі, і не зазначила при цьому жодних обґрунтувань такого свого висновку.

15. Комісія не врахувала, що всі наведені у спірному рішенні обставини, названі відповідачем «механізмом забезпечення житлом», вже були предметом дослідження та оцінки попередніх співбесід, які відбулися 5 березня та 23 квітня 2024 року, і щодо них позивач надав письмові пояснення разом з необхідними документами, що підтверджується наявними в матеріалах суддівського досьє документами та звукозаписами вказаних співбесід.

16. Тобто фактично Комісія вже вдруге вдалася до переоцінки способу життя позивача щодо обставин, які виникли до початку його участі в доборі та конкурсі на зайняття посади судді.

17. Підсумовуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення ВККС слід визнати протиправним та скасувати, а також зобов`язати Комісію провести повторну співбесіду з позивачем, за результатами якої прийняти рішення з урахуванням висновків суду в цій справі.

Позиція відповідача щодо позовної заяви

18. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи свою позицію, ВККС зазначила, що на виконання судового рішення у справі № 990/171/24 повторно провела співбесіду з переможцем конкурсу ОСОБА_1 .

19. Аналізуючи відповідність позивача критерію доброчесності, Комісія врахувала, що питання забезпечення житлом осіб, які обіймають або претендують на посади в правоохоронних органах та судах, є соціально чутливим і перебуває у фокусі підвищеної суспільної уваги. За таких умов навіть формально правомірна поведінка може бути оцінена суспільством як така, що створює враження привілейованого становища та здатна негативно вплинути на рівень довіри до судової влади загалом.

20. Оцінивши пояснення позивача, надані під час співбесіди, та врахувавши встановлені обставини у їх сукупності, Комісія дійшла висновку, що дії позивача у сфері забезпечення житлом - з огляду на багаторазову участь у різних механізмах такого забезпечення, одночасне перебування на квартирному обліку, отримання та подальше відчуження об`єктів нерухомості, а також характер і послідовність таких дій у часі - формують цілісну картину поведінки, яка з позиції розсудливої, поінформованої та законослухняної особи не узгоджується з очікуваними стандартами стриманості, прозорості та бездоганної поведінки, притаманними судді. Зазначені обставини, з`ясовані під час дослідження досьє та проведення співбесід з кандидатом, у своїй сукупності були оцінені Комісією як такі, що викликають обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

21. Відповідач заперечив проти доводів ОСОБА_1 стосовно невмотивованості спірного рішення. Вказує, що Комісія не здійснювала перевірку законності кожного правочину кандидата або членів його сім`ї та не надавала їм правової кваліфікації у значенні спеціального (відповідного) законодавства. Предметом оцінки ВККС була поведінка кандидата в цілому, зокрема спосіб реалізації ним прав, використання публічних ресурсів та соціальних гарантій, послідовність і взаємозв`язок таких дій, а також їх сприйняття з точки зору розсудливої, поінформованої та законослухняної особи.

22. У ході співбесід Комісія дослідила та оцінила сукупність обставин, пов`язаних із забезпеченням житлових умов позивача та членів його сім`ї, а саме: перебування позивача на посадах в органах прокуратури; отримання безоплатної земельної ділянки для будівництва житлового будинку; користування пільговими кредитними програмами (для індивідуального житлового будівництва у сільській місцевості); перебування на квартирному обліку та одночасне набуття, відчуження та переоформлення об`єктів нерухомості членами сім`ї позивача.

23. Комісія окремо наголосила, що оцінюванню підлягає не кожна з наведених обставин ізольовано, а модель поведінки кандидата як активного учасника процедур поліпшення житлових умов, яка проявлялася у багаторазовому та паралельному використанні різних правових механізмів, розрахованих на конкретних суб`єктів (на різні соціальні категорії осіб).

24. Посилання ОСОБА_2 на наявність у нього «законних очікувань» щодо отримання рекомендації на призначення на посаду судді, сформованих попередніми рішеннями Комісії та судовим рішенням у справі № 990/171/24, ВККС вважає помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи конкурсних процедур, дискреційних повноважень Комісії та меж дії принципу правової визначеності.

Обставини справи, встановлені судом

25. Рішенням від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 ВККС оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів.

26. 12 травня 2017 року до Комісії звернувся ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

27. Рішенням від 29 вересня 2017 року № 403/дс-17 Комісія допустила позивача до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складання відбіркового іспиту.

28. Рішенням від 3 листопада 2017 року № 117/зп-17 Комісія визначила результати анонімного тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складення відбіркового іспиту та анонімного тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії відбіркового іспиту в межах процедури добору. За результатами цих тестувань ОСОБА_1 набрав 131 бал.

29. 6 грудня 2017 року ВККС рішенням № 126/зп-17 затвердила результати анонімного тестування для перевірки рівня особистих морально-психологічних якостей на стадії відбіркового іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду та список кандидатів, які успішно його пройшли. До цього списку увійшов і ОСОБА_1 .

30. На підставі рішення ВККС 6 грудня 2017 року № 127/зп-17 ОСОБА_1 допущено до наступного етапу добору як особу, що успішно склала відбірковий іспит.

31. Комісією проведено спеціальну перевірку кандидата на посаду судді місцевого суду, про що складено довідку від 31 січня 2018 року № 21.2-127/18.

32. Комісія рішенням від 12 червня 2018 року № 264/дс-18 визнала ОСОБА_1 таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим вимогам до кандидата на посаду судді.

33. ВККС рішенням від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 направила ОСОБА_1 до Національної школи суддів України (далі - НСШУ) для проходження спеціальної підготовки протягом трьох місяців.

34. ОСОБА_1 успішно виконав програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді. Матеріали щодо нього були надіслані до Комісії для подальшого складення кваліфікаційного іспиту.

35. Комісія рішенням від 24 червня 2019 року № 107/зп-18 призначила кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначила черговість етапів його проведення.

36. Рішенням від 1 серпня 2019 року № 141/зп-19 Комісія затвердила декодовані результати письмового анонімного тестування та анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду, зокрема й ОСОБА_1 .

37. Комісія рішенням від 1 серпня 2023 року № 45/зп-23 затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду. У рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду ОСОБА_1 посів 59 місце.

38. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 Комісія оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Установила загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в конкурсі, затвердила умови проведення конкурсу та визначила, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується ВККС у складі колегій.

39. 9 жовтня 2023 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_1 про допуск його до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває у резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади, з документами згідно з визначеним Комісією переліком.

40. Рішенням від 1 грудня 2023 року № 10/дс-23 Комісія допустила позивача до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.

41. Комісія рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затвердила та оприлюднила на своєму офіційному вебсайті рейтинг кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначила рейтинг кандидатів на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області, в якому ОСОБА_1 зайняв переможне місце.

42. 5 березня та 23 квітня 2024 року ВККС провела із ОСОБА_1 співбесіди. За їх результатами Комісія ухвалила рішення від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24 про відмову ОСОБА_1 в наданні рекомендації про призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

43. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його до суду.

44. Касаційний адміністративний суд рішенням від 6 березня 2025 року у справі № 990/171/24, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 липня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Комісії від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24. Зобов`язав Комісію провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

45. ВККС призначила співбесіду із ОСОБА_1 на 3 жовтня 2025 року. У зв`язку із необхідністю проведення додаткової перевірки інформації щодо кандидата Комісія відклала засідання.

46. 14 жовтня 2025 року до Комісії надійшла заява ОСОБА_3 , у якій вона виклала обставини, що, на її думку, свідчать про недобросовісну поведінку позивача, а саме: здійснення незаконного звільнення працівника ( ОСОБА_3 ); підробка (фальсифікація) доказів та подання їх до суду; неознайомлення ОСОБА_3 з документами, що регламентують її обов`язки та робочий час; порушення вимог законодавства про запобігання корупції (отримання дружиною позивача фінансової допомоги від міжнародних організацій та уряду Республіки Польща; неточності в декларуванні квартири; неповідомлення про відкриття дружиною та сином позивача банківських рахунків в іноземних банках; отримання пільгової позики для будівництва на селі).

47. ОСОБА_1 надав до Комісії письмові пояснення щодо інформації, викладеної в заяві ОСОБА_3 .

48. Співбесіду із ОСОБА_1 було продовжено 11 грудня 2025 року.

49. За результатами проведеної співбесіди ВККС ухвалила рішення від 11 грудня 2025 року № 1152/дс-25 про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області. Рішення Комісія ухвалила одноголосно.

50. У контексті аналізу відповідності кандидата критерію доброчесності під час співбесіди з ОСОБА_1 та дослідження його кандидатського досьє Комісія встановила такі обставини.

51. Із травня 2005 року до травня 2008 року ОСОБА_1 працював у прокуратурі Луцького району на посаді помічника прокурора. З 5 травня 2008 року ОСОБА_1 переведено до прокуратури Волинської області на посаду прокурора відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави, а з вересня 2009 року - переведено на посаду старшого прокурора вказаного відділу. В обласній прокуратурі ОСОБА_1 пропрацював на різних посадах до грудня 2015 року. З 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника керівника Маневицької місцевої прокуратури Волинської області. Згодом його призначено на посаду начальника Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури.

52. Перебуваючи на посаді помічника прокурора, ОСОБА_1 на підставі рішення Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області від 10 серпня 2006 року № 25/20 отримав безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410), розташовану за адресою: Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 542178, виданим 13 вересня 2006 року. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

53. Згідно з майновими деклараціями за 2015-2018 роки ОСОБА_1 26 липня 2007 року (у майнових деклараціях за 2015-2016 роки) та/або 26 квітня 2007 року (у майнових деклараціях за 2017-2018 роки) отримано позику від обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім» (зокрема, задекларовано: 65 000 грн у 2015 році, 60 000 грн у 2016 році, 100 000 грн у 2017 році, 48 000 грн у 2018 році).

54. З наданих ОСОБА_1 документів Комісія встановила, що на підставі договору № 990 про надання позики на будівництво (добудову, реконструкцію) житлового будинку та облаштування інженерних мереж від 26 липня 2007 року та додаткового договору № 990/1 від 14 липня 2009 року йому було надано позику на суму 100 000 грн. У 2024 році позику повністю погашено, що підтверджено актом про повне виконання фінансових зобов`язань за договором позики від 23 лютого 2024 року, виданим КП «Волинський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», підписаним сторонами, та довідкою від 10 грудня 2025 року № 83, виданою цим же підприємством.

55. Під час співбесіди ОСОБА_1 підтвердив, що у 2007 році він дійсно отримав позику в сумі 100 000 грн від ІНФОРМАЦІЯ_1 індивідуального житлового будівництва на селі за відповідним договором. Позику надано на 20 років під три відсотки річних. Кошти надавались частинами у 2007 році - 50 000 грн та у 2009 році - 50 000 грн на придбання будівельних матеріалів. Кошти використано на підготовчі та земляні роботи, підведення електричних мереж, придбання будівельних матеріалів. Проте наданих коштів не вистачило на будівництво житлового будинку, тому спорудження будинку не реалізовано. Будівельні матеріали, придбані за рахунок позики, були передані на зберігання знайомому, який міг їх використати, але в разі необхідності повернути ОСОБА_1 . Зобов`язання за договором позики та додатковим договором виконувалися своєчасно, порушення умов договору не допускалися.

56. Надалі ОСОБА_1 5 жовтня 2013 року продав за договором купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410), цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 60 922 грн. Відповідно до довідки виконавчого комітету Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області від 4 жовтня 2013 року № 2341 на земельній ділянці площею 0,2408 га, розташованій в АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , будівництво житлового будинку не розпочато.

57. Водночас, відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 2 грудня 2011 року № 858-1 «Про взяття на квартирний облік громадян» ОСОБА_1 з 17 серпня 2006 року перебував на квартирному обліку для отримання державного житла в позачерговому поряду. Цим рішенням до списку складу сім`ї ОСОБА_1 включено його дружину та виключено зі списку його діда у зв`язку зі смертю.

58. За даними досьє кандидата на посаду судді, ОСОБА_1 до 10 липня 2006 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (будинок його матері), а з 12 липня 2006 року до грудня 2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

59. ОСОБА_1 у письмових поясненнях вказав, що після шлюбу вони з дружиною вирішили спільно проживати у місті Луцьку, тому 1 грудня 2005 року його дружина уклала з ВАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» договір про пайову участь у будівництві житла - двокімнатної квартири АДРЕСА_5 загальною площею 60 кв. м (реальна - 59,3 кв. м), вартістю 240 000 грн. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (вказану квартиру) видано його дружині 10 вересня 2007 року виконавчим комітетом Луцької міської ради. У вересні 2007 року цю квартиру відчужено за договором купівлі-продажу за ціною 261 166 грн.

60. У вересні 2007 року дружина ОСОБА_1 уклала договір про участь у Фонді фінансування будівництва на будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_6 (площею 48,6 кв. м), вартістю 192 150 грн. Свідоцтво про право власності на збудовану квартиру видано 26 серпня 2008 року виконавчим комітетом Луцької міської ради. 4 лютого 2010 року дружина ОСОБА_1 відчужила цю квартиру своїй матері ОСОБА_4 за договором дарування.

61. Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 20 листопада 2013 року № 714-1 «Про надання житла» затверджено рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету апарату прокуратури Волинської області про надання трикімнатної квартири АДРЕСА_7 житловою площею 50,2 кв. м (загальною - 93,1 кв. м) ОСОБА_1 із сім`єю у складі 4 осіб (він, дружина та два сини); з квартирного обліку ОСОБА_1 , на якому він перебував з 26 червня 2006 року, знято.

62. На момент ухвалення рішення виконавчим комітетом Луцької міської ради від 20 листопада 2013 року № 714-1 «Про надання житла» в однокімнатній квартирі АДРЕСА_6 , яка належала на праві власності матері дружини ОСОБА_5 , проживала сім`я кандидата (він, дружина та двоє дітей). Це відображено в протоколі спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету апарату прокуратури Волинської області від 13 листопада 2013 року, зокрема: ОСОБА_1 - старший прокурор прокуратури області з питань захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері, склад сім`ї - чотири особи (він, дружина та двоє дітей), на квартирному обліку для отримання житла в позачерговому порядку перебуває з 26 червня 2006 року, проживає з батьками в однокімнатній квартирі АДРЕСА_6 , потребує надання житла.

63. Надалі квартиру АДРЕСА_6 мати дружини кандидата продала за договором купівлі-продажу від 14 травня 2014 року за ціною 258 626 грн.

64. Водночас дружина кандидата 16 травня 2014 року уклала з ПрАТ «Луцький домобудівний комбінат» (далі - ПрАТ «ЛДБК») договір № 81/2/66 купівлі-продажу майнових прав на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_8 (загальною площею 69,1 кв. м), вартістю 508 306 грн. Майнові права на збудовану квартиру передано покупцю згідно з актом приймання-передачі прав на об`єкт нерухомості від 29 липня 2015 року № 283, а право власності на цю квартиру за дружиною кандидата зареєстровано 6 січня 2022 року, що підтверджено відомостями з державного реєстру речових прав.

65. В оскаржуваному рішенні Комісія наголосила, що оцінюванню підлягає не окремий правочин чи адміністративне рішення, а поведінка кандидата як активного суб`єкта процедур поліпшення житлових умов з використанням правових механізмів розрахованих на конкретних суб`єктів.

66. Комісія зауважила, що питання забезпечення житлом осіб, які обіймають або претендують на посаду в правоохоронних органах та судах, є соціально чутливим та перебуває у фокусі суспільної уваги. За таких умов навіть формально правильна поведінка може бути сприйнята суспільством як неправомірна або така, що створює враження привілейованого становища, здатна підірвати довіру до судової влади загалом.

67. У підсумку ВККС дійшла висновку, що дії кандидата у своїй сукупності - багаторазова участь у різних механізмах забезпечення житлом, одночасне перебування на квартирному обліку, отримання та відчуження об`єктів нерухомості, а також характер та послідовність таких дій у часі - формують «цілісну картину» поведінки кандидата, яка не узгоджується з очікуваним стандартом стриманості, прозорості та бездоганності, притаманним суддям.

68. Наведені вище фактичні обставини, на переконання Комісії, породжують обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті, оскільки його поведінка та спосіб дій, спрямованих на забезпечення поліпшення житлових умов, на думку стороннього спостерігача, не дають підстав демонструвати та підтримувати впевненість суспільства в бездоганній поведінці кандидата.

69. Вважаючи таке рішення Комісії протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

70. Касаційний адміністративний суд рішенням від 8 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

71. Зі змісту оскаржуваного рішення ВККС суд встановив, що в його основу покладено обставини, які мали місце в житті позивача:

1) отримання в 2006 році у власність у межах безоплатної приватизації земельної ділянки площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410), розташованої за адресою: Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, та подальше її відчуження у 2013 році;

2) отримання в 2007 році пільгової позики на будівництво від ІНФОРМАЦІЯ_1 індивідуального будівництва на селі за відповідним договором у загальному розмірі 100 000 грн;

3) перебування ОСОБА_1 з 2006 року на квартирному обліку для отримання державного житла та отримання в 2013 році трикімнатної квартири АДРЕСА_7 загальною площею 93,1 кв. м;

4) оформлення дружиною позивача у вересні 2007 році права власності на квартиру АДРЕСА_5 (відповідно до договору про пайову участь у будівництві житла від 1 грудня 2005 року); продаж цієї квартири згідно з договором купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року та укладення цього ж дня договору № 050105092 про участь у Фонді фінансування будівництва з метою отримання у власність квартири АДРЕСА_6 ; відчуження квартири АДРЕСА_6 згідно з договором дарування від 4 лютого 2010 року на користь матері дружини позивача;

5) укладення дружиною ОСОБА_1 у травні 2014 року договору купівлі-продажу майнових прав на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_8 та оформлення в січні 2022 року права власності на цю квартиру.

72. Ухвалюючи рішення у справі, Касаційний адміністративний суд оцінив окремо кожен з наведених вище епізодів.

73. Щодо отримання земельної ділянки площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410) та пільгової позики для будівництва на ній житлового будинку суд зауважив, що ці обставини позивач визнав. Під час співбесіди позивач підтвердив, що отримав за рахунок державної спеціальної програми, спрямованої на підтримку будівництва у селі, позику в сумі 100 000 грн, яку витратив на проведення підготовчих земельних робіт для зведення фундаменту та будівельні матеріали. Проте отриманих коштів на зведення житлового будинку позивачу не вистачило, у зв`язку із чим подальші будівельні роботи не проводилися, а у 2013 році земельна ділянка була продана. Стосовно подальшої долі придбаних будівельних матеріалів позивач пояснив, що вони за усною домовленістю були передані знайомому, використані ним у власному будівництві та повинні бути повернуті позивачу за необхідності.

74. Суд наголосив, що висновки Комісії у цьому аспекті не ґрунтуються на твердженні про те, що, отримавши пільгову позику для будівництва житлового будинку на земельній ділянці, отриманій в порядку безоплатної приватизації, позивач діяв незаконно.

75. За позицією ВККС критерій доброчесності охоплює не лише відповідність дій кандидата вимогам закону, а й спосіб їх реалізації, часову послідовність, взаємозв`язок між окремими обставинами, а також їх сприйняття суспільством.

76. Тож, врахувавши наведені обставини, а також те, що тільки ВККС має повноваження оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати висновки відповідача щодо зазначених обставин довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів.

77. Далі суд першої інстанції оцінив обставини перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку; укладення правочинів стосовно набуття / відчуження об`єктів нерухомості його дружиною та її матір`ю.

78. Суд встановив, що з 17 серпня 2006 року позивач перебував на квартирному обліку на отримання державного житла в черзі переселенців із зони добровільного гарантованого відселення. На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 20 листопада 2013 рорку № 714-1 «Про надання житла» ОСОБА_1 із сім'єю у складі 4 осіб (він, дружина та два сини) надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 житловою площею 50,2 кв. м (загальною - 93,1 кв. м).

79. У рішенні суд першої інстанції також послідовно відобразив обставини набуття та відчуження дружиною позивача двох квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_9 та по АДРЕСА_10 .

80. Окремо суд зупинився на об`єкті нерухомості - квартирі АДРЕСА_8 в контексті встановлення обставин, хто саме - дружина чи матір дружини - уклала договір купівлі-продажу майнових прав та сплатила грошові кошти. Суд дійшов висновку, що Комісія правильно встановила обставини стосовно того, що згідно з чинними документами саме дружина позивача придбала об`єкт нерухомості.

81. Водночас, за висновками суду першої інстанції, ОСОБА_1 фактично оскаржує оцінку Комісією цих обставин, яка була зроблена нею в процесі реалізації дискреційних повноважень та ґрунтується на внутрішньому переконанні членів ВККС.

82. Суд першої інстанції дослідив доводи позивача в контексті інформації, яку ОСОБА_3 повідомила ВККС. Із цього приводу Касаційний адміністративний суд констатував, що обставини, наведені у заяві, Комісія обговорила на співбесіді з позивачем. Комісія не заглиблювалася в дослідження цих обставин, а зосередилась на з`ясуванні питань стосовно отримання позивачем пільгової позики та особливостей декларування квартири. Одночасно суд погодився з твердженнями позивача, що Комісія надала йому обмежений час для надання пояснень стосовно наведених у заяві обставин.

83. У рішенні суд вказав, що в межах співбесіди ВККС не перевіряла правомірності / законності дій кандидата відповідно до спеціального законодавства, не надавала правової кваліфікації таким діям, оскільки критерій доброчесності охоплює не лише відповідність дій кандидата вимогам закону, а й спосіб їх реалізації, часову послідовність, взаємозв`язок між окремими обставинами, а також їх сприйняття суспільством. Суд погодився з доводами відповідача про те, що в межах спірних правовідносин предметом оцінки Комісії була поведінка позивача в цілому, зокрема спосіб реалізації ним прав, використання публічних ресурсів та соціальних гарантій, послідовність і взаємозв`язок таких дій, а також їх сприйняття з точки зору розсудливої, поінформованої та законослухняної особи.

84. Суд визнав необґрунтованими доводи позивача, що Комісія мала врахувати при вирішенні цієї справи висновки у справі № 990/171/24 за попереднім позовом ОСОБА_2 до ВККС. Із цього приводу суд першої інстанції наголосив, що рішення у справі № 990/171/24 ґрунтувалося на відмінних від цієї справи висновках, які полягали у встановленні Комісією фактів порушення ОСОБА_1 вимог Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII).

85. Тому скасування судом в межах розгляду справи № 990/171/24 попереднього рішення ВККС про відмову у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді та зобов`язання Комісії провести повторну співбесіду не свідчить про ухвалення позитивного рішення за наслідками повторної співбесіди.

86. Також суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на необхідність врахування Комісією при вирішенні питання надання / відмови у наданні рекомендації результатів спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , за якими позивача визнано таким, що відповідає вимогам закону. Суд зазначив, що наявність попередніх рішень Комісії про результати спеціальної перевірки, направлення для проходження спеціальної підготовки та зарахування до резервів на заміщення вакантних посад суддів не може нівелювати вимогу Закону № 1402-VIII про перевірку кандидата на відповідність критеріям доброчесності чи професійної етики, а ця перевірка не може зводитися до формального врахування рішень, про які зазначено вище.

87. Касаційний адміністративний суд також вказав про незастосовність до обставин цієї справи Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді, що затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі - Єдині показники).

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі позивача

88. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2026 року, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову повністю.

89. В апеляційній скарзі позивач посилається на невмотивованість рішення ВВКС про відмову йому вдруге у наданні рекомендації про призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 1 травня 2025 року у справі № 990/199/24, позивач наполягає, що мотиви відмови у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не мають бути формальними, номінальними чи декларативними тощо. Такі підстави мають містити змістовну, якісну інформацію про претендента на цю посаду, про його життя, відповідність поведінки морально-етичним нормам, про репутацію тощо. Не може бути визнано вмотивованим рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення / врахування його доводів.

90. Позивач наголошує, що звертаючись із позовом до суду, він скаржився саме на відсутність у рішенні Комісії відповідного аналізу та оцінки обставин, які мали місце в його житті. Натомість суд першої інстанції помилково виснував, що позивач оскаржує «оцінку Комісією обставин».

91. Тож за відсутності в оскаржуваному рішенні ВККС відповідного аналізу та оцінки обставин життя позивача (тобто оцінки способу реалізації конкретних дій, їх часової послідовності, взаємозв`язку) вважає помилковими твердження суду першої інстанції, що висновки відповідача щодо зазначених обставин не є довільними та нераціональними.

92. Позивач також не погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки Комісії є наслідком реалізації нею дискреційних повноважень та ґрунтуються на внутрішньому переконанні членів ВККС. На його думку, суд не врахував, що дискреція відповідача не є абсолютною, а обмежена як загальними вимогами необхідності дотримання принципів верховенства права, положеннями статті 19 Конституції України, так і безпосередньо частиною третьою статті 795, пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

93. ОСОБА_1 вказує на необхідність застосування до обставин цієї справи Єдиних показників, в пункті 17 яких визначені чіткі критерії для відповідності показнику «бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті». На його думку, саме врахування ВККС відповідних індикаторів, встановлених Єдиними показниками при вирішенні питання стосовно кандидатів на посаду судді місцевого суду свідчитиме про дотримання належної правової процедури, принципів належного урядування та правової визначеності в процесі реалізації права особи на доступ до суддівської кар`єри. Позивач наголошує, що в оскаржуваному рішенні ВККС не навела мотивів та обґрунтувань, які саме зі «з`ясованих Комісією обставини» відповідач відніс до професійної діяльності позивача, а які - до його особистого життя. У рішенні взагалі не наведено обставин, які б підпадали під перелік підстав, зазначених в пункті 17 Єдиних показників та на основі яких Комісія дійшла висновку про невідповідність позивача критерію доброчесності за показником «бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».

94. На переконання позивача, суд першої інстанції помилково виснував, що дія Єдиних показників не поширюється на спірні правовідносини - проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду, процедуру проведення якого регламентовано розділом IV «Порядок зайняття посади судді» Закону № 1402-VIII.

95. Також із покликанням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2025 року у справі № 990/221/24 позивач наголошує, що обставини, з якими ВККС пов`язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

96. Втім, розглядаючи цю справу, суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення Комісії не містить оцінки обставин життя позивача, яка б свідчила, що ці обставини є настільки вагомими та істотними, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді.

97. Позивач також не поділяє думку суду першої інстанції, що при розгляді цієї справи не повинні враховуватися висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/171/24, де оскаржувалося попереднє рішення ВККС про відмову йому в наданні рекомендацій про призначення на посаду суді місцевого суду. ОСОБА_1 наголошує, що висновки, зроблені у справі № 990/171/24, є цілком застосовними до обставин цієї справи, оскільки стосуються одних і тих же обставин життя позивача. Зокрема, у вказаній справі суд дійшов висновку, що позивач не може нести відповідальність за рішення чи дії інших повнолітніх дієздатних членів родини при укладенні ними правочинів, стороною яких він не був.

98. Тож, на думку позивача, як Комісія, так і суд першої інстанції повинні були врахувати, що ОСОБА_1 не був учасником правочинів, які зазначені в оскаржуваному рішенні і стосувалися квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_9 на АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 на АДРЕСА_12 .

99. Окремо щодо квартири АДРЕСА_8 позивач зауважив, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду про те, що «відсутні підстави стверджувати, що Комісія неправильно встановила обставини стосовно того, що згідно з чинними документами саме дружина позивача оформила договір від 16.05.2014 № 81/2/66 та сплатила відповідні кошти». Такий висновок суду спростовується наявною у матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового ордера № 1489 від 20 травня 2014 року, де платником вказана ОСОБА_4 (матір дружини позивача).

100. Щодо заяви ОСОБА_3 , то суд погодився з твердженнями позивача про надання йому невиправдано обмеженої кількості часу для пояснень стосовно наведених у заяві обставин. Проте суд не надав оцінки доводам позивача в контексті того, що такі дії Комісії мають ознаки упередженості по відношенню до нього.

101. В апеляційній скарзі позивач твердить, що Комісія також мала врахувати свої попередні рішення від 12 червня 2018 року № 264/дс-18, від 1 серпня 2018 року № 184/зп-18 та від 1 грудня 2023 року № 10/дс, якими визнавала ОСОБА_1 таким, що відповідає установленим Законом № 1402-VIII вимогам.

Позиція ВККС щодо апеляційної скарги

102. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

103. Комісія наголошує, що, приймаючи рішення про рекомендацію кандидата для призначення на посаду судді, вона тим самим підтверджує відсутність будь-яких сумнівів, зокрема у його доброчесності, засвідчує, що така особа гідна обіймати цю посаду, що це призначення не зашкодить авторитету правосуддя і судової влади, укріпить довіру до неї з боку суспільства, сприятиме виконанню основного завдання Комісії - сформувати високопрофесійний і доброчесний суддівський корпус.

104. В аспекті зазначених правовідносин, Комісія не здійснювала перевірки законності кожного правочину кандидата або членів його сім`ї та не надавала їм правової кваліфікації у значенні спеціального (відповідного) законодавства. Предметом оцінки Комісії була поведінка кандидата в цілому, зокрема спосіб реалізації ним прав, використання публічних ресурсів та соціальних гарантій, послідовність і взаємозв`язок таких дій, а також їх сприйняття з точки зору розсудливої, поінформованої та законослухняної особи.

105. У ході співбесіди Комісія дослідила та оцінила сукупність обставин, пов`язаних із забезпеченням житлових умов позивача та членів його сім`ї, а саме: перебування позивача на посадах в органах прокуратури; отримання безоплатної земельної ділянки для будівництва житлового будинку; користування пільговими кредитними програмами (для індивідуального житлового будівництва у сільській місцевості); перебування на квартирному обліку та одночасне набуття, відчуження та переоформлення об`єктів нерухомості членами сім`ї позивача.

106. У своєму рішенні Комісія окремо наголосила, що оцінюванню підлягає не кожна з наведених обставин ізольовано, а модель поведінки кандидата як активного учасника процедур поліпшення житлових умов, яка проявлялася у багаторазовому та паралельному використанні різних правових механізмів, розрахованих на конкретних суб`єктів (на різні соціальні категорії осіб).

107. ВККС зауважила, що державні програми забезпечення житлом, а також механізми пільгового кредитування є соціально чутливими інструментами, які перебувають у фокусі суспільної уваги. За таких умов від осіб, які обіймають або претендують на посаду судді, очікується підвищений стандарт стриманості, прозорості та передбачуваності поведінки. Навіть формально правомірні дії можуть бути оцінені як такі, що створюють враження привілейованого становища та здатні підірвати довіру до судової влади.

108. Саме характер, інтенсивність та часовий збіг дій позивача і членів його сім`ї у сфері забезпечення житлом, а також відсутність послідовності та прозорості у вчинюваних ними діях стали підставою для формування у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності. Такий сумнів був сформований не на припущеннях, а на встановлених фактичних даних, досліджених під час співбесіди та відображених в оскаржуваному рішенні Комісії.

109. Відповідач також підтримав висновок суду першої інстанції, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/171/24 за попереднім позовом ОСОБА_1 до Комісії не слід враховувати при розгляді цієї справи.

110. За позицією ВККС, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Єдині показники не застосовуються в процедурі конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів.

111. Доводи позивача щодо заяви ОСОБА_3 , обмеження строків для надання пояснень та ненадання Комісією оцінки його письмовим поясненням відповідач вважає безпідставними. Наголошує, що під час проведення співбесіди позивачу були забезпечені всі передбачені Законом № 1402-VIII та Положенням про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженим рішенням Комісії від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24; далі - Положення № 141/зп-16) процесуальні права і гарантії. Комісія не створювала перешкод у реалізації таких прав, а оцінка поданих позивачем пояснень здійснювалась у сукупності з іншими матеріалами досьє та результатами співбесіди, що відповідає межам повноважень Комісії.

Рух апеляційної скарги

112. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 7 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 2 липня 2026 року призначила її до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та оцінка доводів апеляційної скарги

113. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

114. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

115. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

116. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для ухвалення рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі ухвалення рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина другої статті 2 КАС України).

117. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

118. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

119. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

120. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

121. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

122. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (стаття 14 Конвенції).

123. Суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина перша статті 17 Закону України № 3477-IV від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

124. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ (частина друга статті 6 КАС України).

125. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, пункт 25). Обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, пункт 47).

126. Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Тож такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами ([рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland]).

127. У цій справі позивач оскаржує рішення ВККС, ухвалене стосовно нього за результатом проведення співбесіди у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеному рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, згідно з яким йому відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

128. Тож оскаржуване позивачем рішення безпосередньо зачіпає його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

129. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті як таке, що було здійснене згідно із законом, переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідних цілей.

130. Отже, у розглядуваній справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивача, за трьома наведеними в статті 8 Конвенції аспектами (оцінка законності, законної мети та необхідності такого втручання).

131. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

132. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

133. Відповідно до статті 69 цього Закону на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

134. ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України (частина перша статті 92 Закону № 1402-VIII).

135. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3, 10 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; здійснення інших повноважень, визначених законом.

136. Потрібно зауважити, що на час прийняття у 2016 році Закон № 1402-VIII у статті 70 визначав стадії добору і призначення на посаду судді від рішення ВККС про оголошення добору до видання відповідного указу Президента України про призначення, в межах яких не передбачалося проведення Комісією співбесіди з переможцями конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду.

137. Водночас 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України № 3511-IX від 9 грудня 2023 року «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції його розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 його розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».

138. Відповідно до абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (тут і далі - в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. У такий спосіб законодавець запобіг правовій невизначеності щодо регламентації процедури конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, що розпочався за іншими правилами до набрання чинності Законом № 3511-IX.

139. Отже, після набрання чинності 30 грудня 2023 року Законом № 3511-IX відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом: поетапно - починається з оголошення добору на посаду судді та завершується зарахуванням кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.

140. Відповідно до частин першої та другої статті 795 Закону № 1402-VIII після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.

141. За результатами співбесіди Комісія ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя). Неявка переможця на співбесіду з Комісією не перешкоджає ухваленню таких рішень.

142. ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат (частина третя статті 795 Закону № 1402-VIII).

143. Після набрання чинності Законом № 3511-IX ВККС також визнала за необхідне узгодити із чинним законодавством Положення № 141/зп-16, тому своїм рішенням від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24 виклала це Положення в новій редакції, у якій, зокрема, визначила відповідний порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, її етапи й коло питань для обговорення. У попередній редакції зазначене Положення таких правил не містило.

144. Суд першої інстанції установив, що ВККС провела з позивачем співбесіди 5 березня та 23 квітня 2024 року у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та ухвалила рішення від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24, яким відмовила у наданні ОСОБА_1 рекомендації про призначення на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

145. За змістом рішення ВККС від 23 березня 2024 року № 449/дс-24 ВККС вказала на три основні підстави, що викликають обґрунтований сумнів у дотриманні позивачем вимог Закону № 1700-VII:

- факт отримання ним подарунка у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,2279 га, розташованої в селі Зміїнець Луцького району Волинської області. Комісія наголосила, що згідно з відомостями з трудової книжки позивача він на момент укладення договору дарування вказаної земельної ділянки обіймав посаду начальника відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин прокуратури Волинської області;

- повідомлення ОСОБА_1 недостовірних відомостей щодо набуття дружиною права власності на квартиру загальною площею 68,69 кв. м. На думку відповідача, майнові права на вказану квартиру виникли у ОСОБА_4 , яка є матір`ю дружини позивача, у 2015 році, і ОСОБА_6 (дружина позивача) могла набути право власності на цю квартиру виключно на підставі цивільно-правового договору, а не шляхом анулювання договору купівлі-продажу;

- неналежне виконання кандидатом на посаду судді вимог Закону України «Про запобігання корупції» у зв`язку з незазначенням ним у декларації за 2022 рік в розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» вартості автомобіля, яким дружина позивача користувалась з 24 лютого 2022 року на підставі довіреності, а 10 січня 2024 року - набула у власність за ціною 700 000 грн.

ОСОБА_1 оскаржив рішення ВККС від 23 березня 2024 року № 449/дс-24 до суду.

146. Касаційний адміністративний суд рішенням від 6 березня 2025 року у справі № 990/171/24 позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24 про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області; зобов`язав ВККС провести повторну співбесіду із ОСОБА_1 як з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

147. Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 липня 2025 року залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду від 6 березня 2025 року.

148. 3 жовтня та 11 грудня 2025 року ВККС повторно провела із ОСОБА_1 співбесіди.

149. За результатами співбесід ВККС ухвалила оскаржуване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

150. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.

151. Пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402?VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.

152. Частина друга статті 88 Закону № 1402-VIII передбачає, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

153. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

154. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону № 1402?VIII.

155. Однак оскаржуване рішення з урахуванням доводів позивача у цій справі потребувало здійснення судом усебічної оцінки на предмет його відповідності вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

156. Касаційний адміністративний суд погодився з висновками Комісії про наявність у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 на посаду судді критерію доброчесності за показником бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.

157. Суд надав належну оцінку кожному мотиву, з якого виходила Комісія, коли приймала рішення про відмову позивачу в наданні рекомендації на посаду судді.

158. Оцінюючи оскаржуване рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 795 та пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

159. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне нагадати, що завдання ВККС в рамках процедури конкурсного призначення на посаду судді місцевого суду полягає в тому, щоб сформувати професійний суддівський корпус, який, здійснюючи правосуддя іменем України, має також утверджувати довіру до судової влади. Іншими словами, посада судді передбачає не тільки високий професійний рівень особи, яка займає цю посаду чи претендує на її зайняття, але також відповідні особистісні якості, які необхідні для виконання професійних обов`язків на цій посаді, адже здійснення правосуддя, як і його сприйняття (розуміння таким) у соціумі, вимагає передовсім від «носія» (представника) судової влади (як і від того / тих, хто претендує(-ють) ним / ними стати) дотримуватися гідної поведінки не лише в межах професійної роботи, але й повсякчас, що таким чином має сприяти утвердженню у суспільстві та державі авторитету судової влади та верховенства права.

160. У постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення рекомендації про призначення на посаду судді.

161. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з оцінки основних правил та мети положень статті 795 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній системі уявлень, що ґрунтується на традиціях (звичаях), норм та оцінок і регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

162. У постанові від 18 квітня 2024 року № 9901/110/19 Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною. Зазначено, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

163. Разом з тим наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. У свою чергу правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990/111/24).

164. У постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що межі дискреції ВККС щодо вирішення питання про внесення рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.

165. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді щодо його відповідності частині третій статті 795 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

166. У розглядуваній справі ВККС ухвалила оскаржуване рішення маючи обґрунтовані сумніви у відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності у зв`язку із його багаторазовою участю у різних механізмах забезпечення житлом, за наслідком оцінювання обставин щодо:

- отримання в 2006 році у власність в межах безоплатної приватизації земельної ділянки площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410), розташованої за адресою: Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, та подальше її відчуження у 2013 році;

- отримання в 2007 році пільгової позики на будівництво від ІНФОРМАЦІЯ_1 індивідуального будівництва на селі за відповідним договором у загальному розмірі 100 000 грн;

- перебування ОСОБА_1 з 2006 року на квартирному обліку для отримання державного житла та отримання ним в 2013 році трикімнатної квартири АДРЕСА_7 загальною площею 93,1 кв. м;

- оформлення дружиною позивача у вересні 2007 році права власності на квартиру АДРЕСА_5 (відповідно до договору про пайову участь у будівництві житла від 1 грудня 2005 року); продаж цієї квартири згідно з договором купівлі-продажу від 27 вересня 2007 року та укладення цього ж дня договору № 050105092 про участь у Фонді фінансування будівництва з метою отримання у власність квартири АДРЕСА_6 ; відчуження дружиною позивача цієї квартири на користь своєї матері ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 4 лютого 2010 року;

- укладення дружиною ОСОБА_1 у травні 2014 року договору купівлі-продажу майнових прав на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_8 та оформлення у січні 2022 року права власності на цю квартиру.

167. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

168. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

169. За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

170. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

171. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

172. Оскільки кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, то під час вирішення питання про можливість рекомендувати його на посаду судді ВККС зобов`язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді обійняти таку посаду, зокрема ті, що можуть негативно вплинути на довіру суспільства до судової влади у зв`язку із призначенням такого кандидата.

173. Своєю чергою частина дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII установлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов`язує, зокрема, з наявністю / відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті.

174. За змістом оскаржуваного рішення, саме характер, інтенсивність та часовий збіг дій позивача і членів його сім`ї у сфері забезпечення житлом, а також відсутність послідовності та прозорості у вчинюваних ними діях стали підставою для формування у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності.

175. Велика Палата Верховного Суду, надаючи тлумачення поняттю «обґрунтовані сумніви», у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 дійшла таких висновків: «…поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом».

176. Суд першої інстанції ретельно перевірив обставини життя позивача до яких у Комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності його критерію доброчесності за показником бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.

Щодо отримання земельної ділянки та пільгової позики на будівництво

177. На підставі рішення Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області від 10 серпня 2006 року № 25/20 ОСОБА_1 отримав безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2408 га (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410), що розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, село Зміїнець. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом, виданим 13 вересня 2006 року.

178. Позивач мав намір збудувати на цій земельній ділянці житловий будинок.

179. Власне для реалізації цих намірів він на умовах договору від 26 липня 2007 року № 990 про надання позики на будівництво (добудову, реконструкцію) житлового будинку та облаштування інженерних мереж та додаткового договору від 14 липня 2009 року № 990/1 отримав позику разом на суму 100 000 грн. Позивач повністю погасив позику у 2024 році.

180. Під час співбесіди 11 грудня 2025 року ОСОБА_1 підтвердив, що у 2007 році він дійсно отримав позику в сумі 100 000 грн від ІНФОРМАЦІЯ_1 індивідуального житлового будівництва на селі за відповідним договором. Кошти надавались частинами у 2007 році - 50 000 грн та у 2009 році - 50 000 грн на придбання будівельних матеріалів. Кошти позивач використав на підготовчі та земляні роботи, підведення електричних мереж, придбання будівельних матеріалів. Втім отриманих коштів йому не вистачило на будівництво житлового будинку, тому будівництво будинку не реалізовано. Будівельні матеріали, придбані за рахунок позики, були передані на зберігання знайомому, який міг їх використати, але в разі необхідності повернути ОСОБА_1 на його вимогу. Зобов`язання за договором позики та додатковим договором позивач виконував своєчасно, порушення умов договору не допускав.

181. У ході співбесіди 3 жовтня 2025 року ОСОБА_1 також пояснив Комісії, що у 2012 році виникла необхідність матеріально допомогти його сестрі, яка вийшла заміж, придбати квартиру. Тож, з огляду на відсутність змоги збудувати на земельній ділянці (кадастровий номер [номер приховано]:03:001:1410) житловий будинок, він у 2013 році відчужив її на користь третіх осіб.

182. Член Комісії у ході співбесіди 11 грудня 2025 року щодо цієї частини обставин підсумував, що ОСОБА_1 отримав безоплатно у власність ділянку для будівництва житлового будинку та державний пільговий кредит, однак будівництво фактично не здійснив, оскільки земельна ділянка, на якій за рахунок кредитних коштів були здійснені підготовчі роботи, була продана, а будівельні матеріали, придбані за ці ж кошти, передані третій особі та використані нею у власному будівництві. Одночасно зауважив, що основною метою надання пільгового кредиту була підтримка жителів сільської місцевості або тих, хто планує там проживати.

183. Тож Велика Палата Верховного Суду має погодитися із судом першої інстанції, що при оцінці цих обставин Комісія не робила жодних висновків про незаконність дій позивача щодо отримання позики для будівництва житлового будинку на земельній ділянці, яку він отримав безоплатно у власність.

184. Зазначені обставини оцінювалися Комісією комплексно у ракурсі всіх випадків участі позивача та членів його сім`ї у механізмах забезпечення житлом.

185. ВККС і в оскаржуваному рішенні, і в суді першої інстанції підкреслювала, що оцінюванню підлягав не окремий правочин чи адміністративне рішення, а поведінка кандидата як активного суб`єкта процедур поліпшення житлових умов з використанням правових механізмів, розрахованих на конкретних суб`єктів.

186. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав вважати висновки відповідача щодо зазначених обставин довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів.

Щодо перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку та укладення правочинів стосовно набуття / відчуження об`єктів нерухомості його дружиною та її матір`ю

187. Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 2 грудня 2011 року № 858-1 «Про взяття на квартирний облік громадян» ОСОБА_1 з 17 серпня 2006 року перебував на квартирному обліку для отримання державного житла в позачерговій черзі.

188. У письмових поясненнях до ВККС ОСОБА_1 вказував, що після шлюбу (шлюб із ОСОБА_6 укладено 3 вересня 2005 року) вони з дружиною вирішили спільно проживати в місті Луцьку, тому 1 грудня 2005 року його дружина уклала з ВАТ «Луцьксантехмонтаж № 536» договір про пайову участь у будівництві житла - двокімнатної квартири АДРЕСА_5 загальною площею 60 кв. м (реальна - 59,3 кв. м). 10 вересня 2007 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

189. Водночас вже 27 вересня 2007 року дружина позивача відчужила вказану квартиру за договором купівлі-продажу і цього ж дня уклала договір про участь у Фонді фінансування будівництва на будівництво іншої однокімнатної квартири АДРЕСА_6 (площею 48,6 кв. м). 26 серпня 2008 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на збудовану квартиру.

190. Згодом 4 лютого 2010 року дружина позивача подарувала цю квартиру своїй матері - ОСОБА_4 на підставі договору дарування.

191. Саме в цій квартирі проживав позивач із родиною (він, дружина та двоє дітей) на момент ухвалення рішення виконавчим комітетом Луцької міської ради від 20 листопада 2013 року № 714-1 «Про надання житла», яким затверджено рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету апарату прокуратури Волинської області про надання трикімнатної квартири АДРЕСА_7 житловою площею 50,2 кв. м (загальною - 93,1 кв. м) ОСОБА_1 із сім`єю у складі 4 осіб (він, дружина та два сини).

192. 14 травня 2014 року мати дружини ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу.

193. Під час співбесіди 3 жовтня 2025 року позивач підтвердив таку послідовність вказаних обставин. Пояснив, що квартиру АДРЕСА_5 було продано у зв`язку з відсутністю коштів для проведення в ній ремонту, а квартиру АДРЕСА_6 його дружина вирішила подарувати своїй матері задля забезпечення її житлом у зв`язку з переїздом до міста Луцька.

194. Водночас позивач зауважив, що він не був стороною правочинів щодо набуття та відчуження майнових прав на згадані квартири.

195. Під час співбесіди 3 жовтня 2025 року Комісія також з`ясовувала у позивача обставини щодо квартири АДРЕСА_8 . На питання члена Комісії, хто фактично сплатив грошові кошти за договором купівлі-продажу майнових прав, позивач відповів - теща ( ОСОБА_4 ).

196. Відповідно до наданих Комісії пояснень, право власності на цю квартиру виникло у 2021 році в результаті переоформлення на дружину ОСОБА_6 договору купівлі-продажу майнових прав від 16 травня 2014 року № 81/2/66, укладеного між матір`ю дружини ОСОБА_4 та ПрАТ «ЛДБК».

197. Позивач також пояснив членам Комісії, що його дружина є приватним нотаріусом та обрала саме такий спосіб переходу майнових прав, як анулювання договору. Натомість він не був учасником цих правовідносин та був поставлений перед фактом щодо необхідності декларування їх результатів.

198. На прохання членів Комісії до позивача як юриста оцінити такий перехід права на майнові права, зокрема шляхом переписування документів на іншу особу при збереженні первинної дати їх укладання, ОСОБА_1 зазначив, що не заглиблювався у деталі цих правочинів, тому їх некоректно коментувати.

199. Під час співбесіди ОСОБА_1 також підтвердив, що до реєстрації у 2022 році за дружиною права власності на згадану квартиру, вона (дружина) користувалась цією квартирою шляхом здачі її в оренду.

200. В оскаржуваному рішенні Комісія дійшла висновку, що саме дружина позивача виступала стороною договору купівлі-продажу спірної квартири.

201. Водночас позивач доводить, що Комісія в оскаржуваному рішенні неправильно встановила обставини в частині, хто саме - дружина чи її матір - уклала договір купівлі-продажу майнових прав та сплатила кошти за неї.

202. Розглядаючи справу, суд першої інстанції ретельно перевірив обставини придбання спірної квартири.

203. З наявних у справі матеріалів суд встановив, що 16 травня 2014 року ОСОБА_4 (теща ОСОБА_1 ) уклала з ПрАТ «ЛДБК» договір № 81/2/66 купівлі-продажу майнових прав на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_8 (загальною площею 69,1 кв. м) та сплатила готівкові кошти у розмірі 508 360 грн згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 20 травня 2014 року № 1489.

204. 7 вересня 2021 року ОСОБА_4 подала до ПрАТ «ЛДБК» заяву, в якій просила переоформити договір № 81/2/66 на її дочку ОСОБА_6 (дружину позивача). На підставі цієї заяви договір № 81/2/66, укладений ОСОБА_4 , та додатки до цього договору були анульовані.

205. Суд звернув увагу, що в матеріалах справи наявна копія договору № 81/2/66, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «ЛДБК», з написом «анульовано» та відповідним чином закреслена.

206. У відповідь на заяву від 7 березня 2024 року ПрАТ «ЛДБК» листом від цієї ж дати за № 2127/1 надало копію архівного анульованого договору від 16 травня 2014 року № 81/2/66. Також повідомило про відсутність інших додатків до цього договору.

207. Водночас суд першої інстанції зауважив, що у матеріалах справи від тієї ж дати (16 травня 2014 року) та за таким же номером (№ 81/2/66) наявний інший договір купівлі майнових прав на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_8 , укладений між ОСОБА_6 (дружина позивача) та ПрАТ «ЛДБК».

208. Також у матеріалах справи наявна довідка про повну сплату вартості майнових прав на квартиру від 29 липня 2015 року № 282, видана ПрАТ «ЛДБК». Згідно з інформацією, зазначеною в цій довідці, саме ОСОБА_6 (дружина позивача) повністю сплатила вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_8 , відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 16 травня 2014 року № 81/2/66.

209. У матеріалах справи також містяться довідка від 29 липня 2015 року № 282 про перелік осіб, яким належать майнові права на об`єкт будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 , в якій указано дружину позивача, і акт приймання-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості від 29 липня 2015 року № 283, оформлений на ОСОБА_6 .

210. Відповідно до інформації, зазначеній у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 січня 2022 року № 294499334, ОСОБА_6 зареєструвала право власності на вказану квартиру 6 січня 2022 року.

211. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний договір разом з усіма додатками було переоформлено на дружину позивача саме з 16 травня 2014 року, тобто з моменту його укладення, а не з моменту подання ОСОБА_4 заяви від 7 вересня 2021 року.

212. Велика Палата Верховного Суду поділяє позицію суду першої інстанції про те, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки Комісії щодо вказаних обставин підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Саме дружина позивача фактично виступала стороною договору від 16 травня 2014 року № 81/2/66 купівлі-продажу майнових прав на загадану квартиру.

Узагальнення щодо відповідності висновків ВККС встановленим обставинам

213. Під час співбесід 3 жовтня та 11 грудня 2025 року Комісія дослідила та оцінила сукупність обставин, пов`язаних із забезпеченням житлових умов ОСОБА_1 та членів його сім`ї, а саме: перебування позивача на посадах в органах прокуратури; отримання безоплатної земельної ділянки для будівництва житлового будинку; користування пільговими кредитними програмами (для індивідуального житлового будівництва у сільській місцевості); перебування на квартирному обліку та одночасне набуття, відчуження та переоформлення об`єктів нерухомості членами сім`ї позивача.

214. Оцінюванню з боку членів Комісії підлягала не кожна з наведених обставин ізольовано, а модель поведінки кандидата як активного учасника процедур поліпшення житлових умов, яка проявлялася у багаторазовому та паралельному використанні різних правових механізмів, розрахованих на конкретних суб`єктів (на різні соціальні категорії осіб).

215. Саме характер, інтенсивність та часовий збіг дій позивача і членів його сім`ї у сфері забезпечення житлом, а також відсутність послідовності та прозорості у вчинюваних ними діях стали підставою для формування у Комісії обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності.

216. Тож Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про те, що спірне рішення ВККС відповідає вимогам частини третьої статті 795 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України.

217. Водночас викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 аргументи, наявні у справі докази засвідчують, що позивач не заперечує обставин, оцінка яких Комісією лягла в основу оскаржуваного рішення, але висловлює незгоду із самою оцінкою цих обставин ВККС, вважаючи, що наведені нею мотиви не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності.

Оцінка інших аргументів апеляційної скарги позивача

218. В апеляційній скарзі позивач основний акцент робить на тому, що Комісія кожен раз по-іншому оцінює одні і ті самі обставини його життя, які мали місце до 2017 року, тобто до початку участі у доборі та в конкурсі на зайняття посади судді.

219. ОСОБА_1 доводить наявність у нього законного очікування, що після ухвалення судового рішення у справі № 990/171/24 за попереднім позовом до ВККС, остання знову не вдаватиметься до переоцінки обставин його життя. Вважає, що обставини, встановлені у справі № 990/171/24, спростовують висновки Комісії про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності.

220. Аналогічні аргументи позивач наводив і в позовній заяві. Оцінка цим доводам знайшла своє належне та вичерпне відтворення в мотивувальній частині рішення Касаційного адміністративного суду.

221. Суд першої інстанції проаналізував зміст попереднього рішення ВККС, яке оскаржувалося у справі № 990/171/24, та встановив, що під час мотивування такої відмови ВККС вказувала на три основні підстави, що викликали в неї обґрунтований сумнів у дотриманні ОСОБА_1 вимог Закону № 1700-VII), а саме: 1) отримання позивачем у період роботи в органах прокуратури подарунка у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,2279 га, що розташована в селі Зміїнець Луцького району Волинської області; 2) повідомлення ОСОБА_1 недостовірних відомостей щодо набуття його дружиною права власності на квартиру АДРЕСА_14 ; 3) незазначення ОСОБА_1 у декларації за 2022 рік у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» вартості автомобіля, яким його дружина користувалась з 24 лютого 2022 року на підставі довіреності, а 10 січня 2024 року - набула у власність за ціною 700 000 грн.

222. Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, оскаржуване у справі № 990/171/24 рішення ВККС ґрунтувалося на висновках Комісії, які полягали у встановленні фактів порушення ОСОБА_1 вимог антикорупційного законодавства з визначенням відповідної кваліфікації за нормами Закону № 1700-VII.

223. Вирішуючи справу № 990/171/24 Велика Палата Верховного Суду зробили такі висновки.

224. Щодо земельної ділянки, яку ОСОБА_1 набув у власність шляхом укладення договору дарування, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем вимог закону в частині необхідності декларування набуття права власності на земельну ділянку, а порушення позивачем вимог Закону № 1700?VII, про яке зазначає Комісія, не встановлено уповноваженим органом у визначений законом спосіб і не може слугувати підставою для негативної оцінки участі в конкурсі після.

225. Стосовно зазначення у рішенні ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24 про наявність обґрунтованого сумніву щодо повідомлення ОСОБА_1 достовірних відомостей про майнові права члена своєї сім`ї, суд наголосив, що позивач не був стороною правочинів, укладених між його дружиною та її матір`ю щодо квартири загальною площею 68,69 кв. м, а його обов`язком було своєчасне відображення у своїй декларації фактичних відомостей про об`єкти нерухомості, який він виконав. За позицією суду, висновки Комісії про недостовірність таких договорів (пункт 45 рішення від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24) є радше умовиводом його членів, заснованим на власному тлумаченні чинного законодавства, і не стосуються морально-етичних якостей позивача як кандидата на посаду судді. Позивач не може нести відповідальності за рішення чи дії інших повнолітніх дієздатних членів родини при укладенні ними правочинів, стороною яких він не є.

226. Не погодився суд і з висновком ВККС про неналежне виконання ОСОБА_1 вимог Закону № 1700-VII (пункт 52 рішення від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24) в частині декларування вартості автомобіля, який перебував на праві користування. Суд встановив відсутність порушень вимог антикорупційного законодавства.

228. Варто констатувати, що обставини участі позивача та членів його сім`ї у різноманітних процедурах забезпечення житлом не були предметом оцінки у справі № 990/171/24. Суд не робив жодних висновків з цього приводу.

229. Тож, спираючись на зазначені вище підстави ухвалення попереднього рішення ВККС та мотиви суду, Касаційний адміністративний суд у цій справі зробив правильний висновок, що обставини, встановлені у справі № 990/171/24, відмінні від обставин, на які вказує ВККС в оскаржуваному рішенні.

230. Необхідно також визнати, що ВККС ухвалюючи оскаржуване рішення врахувала висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/171/24, і цього разу не здійснювала перевірку законності кожного правочину кандидата або членів його сім`ї та не надавала їм правової кваліфікації у значенні спеціального (відповідного) законодавства. Обґрунтований сумнів ВККС у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності викликала поведінка кандидата як активного учасника процедур поліпшення житлових умов, яка проявлялася у багаторазовому та паралельному використанні різних правових механізмів, розрахованих на конкретних суб`єктів (на різні соціальні категорії осіб).

231. Таким чином, скасування в межах розгляду справи № 990/171/24 попереднього рішення Комісії про відмову в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді та зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду не свідчить, що цього разу ВККС мала ухвалити тільки позитивне рішення щодо позивача.

232. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що після внесених Законом № 3511-IX змін проведення з переможцем конкурсу співбесіди на якій обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана із цим інформація, стало обов`язковим етапом конкурсної процедури зайняття посади судді.

233. Перевірка кандидата на відповідність критеріям доброчесності чи професійної етики не може бути формальною. ВККС зобов`язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді обійняти таку посаду, зокрема ті, що можуть негативно вплинути на довіру суспільства до судової влади у зв`язку із призначенням такого кандидата.

234. Водночас у межах проведених співбесід ВККС не перевіряла правомірності / законності дій позивача відповідно до спеціального законодавства, не надавала правової кваліфікації таким діям. Комісія оцінювала поведінку позивача в цілому, зокрема спосіб реалізації ним прав, використання публічних ресурсів та соціальних гарантій, послідовність і взаємозв`язок таких дій, а також їх сприйняття з точки зору розсудливої, поінформованої та законослухняної особи.

235. Зважаючи на викладене, позивач помилково вважає, що Комісія не повинна була знову оцінювати обставини його життя після скасування в судовому порядку рішення ВККС від 23 квітня 2024 року № 449/дс-24.

236. Так само наявність попередніх рішень Комісії про результати спеціальної перевірки ОСОБА_1 , направлення його для проходження спеціальної підготовки в НСШУ та зарахування до резервів на заміщення вакантних посад суддів не може нівелювати вимогу Закону № 1402-VIII про перевірку кандидата на відповідність критеріям доброчесності чи професійної етики, а ця перевірка не може зводитись до формального врахування рішень, про які зазначено вище.

237. З приводу тверджень позивача в апеляційній скарзі щодо проходження ним перевірки доброчесності в межах процедури кваліфікаційного оцінювання прокурорів згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, необхідно також погодитися з висновками суду першої інстанції, що успішне проходження перевірки доброчесності в межах зазначеної процедури не може гарантувати такий же результат за наслідками проходження співбесіди з Комісією в межах конкурсу на посаду судді.

238. Скаржник вважає, що у своєму рішенні Комісія взагалі не навела обставин, які б підпадали під перелік підстав, зокрема, із зазначених у пункті 17 Єдиних показників, на основі яких вона дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності за показником «бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».

239. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незастосування Єдиних показників у процедурі конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів.

240. Касаційний адміністративний суд слушно звернув увагу на пункт 2 Єдиних показників, яким визначено конкретну сферу їх застосування суб`єктами оцінювання, зокрема ВККС щодо визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями (розділ V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII).

241. В апеляційній скарзі позивач також порушує питання про недотримання Комісією процедурних гарантій у частині забезпечення йому достатнього часу для підготовки пояснень на спростування обставин, наведених у заяві ОСОБА_3 від 14 жовтня 2025 року, в якій вона стверджувала про недоброчесну поведінку ОСОБА_1 .

242. Суд першої інстанції погодився із твердженнями позивача, що Комісія надала йому невиправдано стислі строки для підготовки пояснень. Одночасно із цим суд першої інстанції зауважив, що наведені у заяві ОСОБА_3 обставини були спростовані позивачем під час співбесіди 11 грудня 2025 року і не вплинули на ухвалення оскаржуваного рішення. Відсутність в оскаржуваному рішенні ВККС покликання на ці обставини не свідчить про те, що вони не досліджувалися чи не встановлювалися.

243. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що оскаржуване судове рішення містить чітке правове обґрунтування відмови у задоволенні позову. Той факт, що суд ухвалив рішення не на користь позивача, не свідчить про неповноту дослідження обставин справи.

244. Інші міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

245. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

246. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

247. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

248. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

249. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

250. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 квітня 2026 року у справі № 990/7/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк

М. М. Гімон К. М. Пільков

О. А. Губська С. О. Погрібний

А. А. Ємець Н. С. Стефанів

В. В. Король М. Ю. Тітов

С. І. Кравченко І. В. Ткач

О. В. Кривенда