Номер провадження 4-с/754/108/26
Справа № 754/4840/14-ц
У Х В А Л А
Іменем України
07 жовтня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк», на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку майна у завершеному виконавчому провадженні, -
В С Т А Н О В И В :
Заявник звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку майна у завершеному виконавчому провадженні.
Свої вимоги заявник мотивує тим, що на виконанні ВДВС м. Києва Деснянського РУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 від 22.08.2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189 від 03.07.2014 року, виданого Деснянським районним судом м.Києва про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 114 870,33 грн. В рамках даного виконавчого провадження на підставі постанови від 19.12.2014 року державним виконавцем було накладено арешт на його майно та оголошення заборони на його відчуження. 09.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника. 25.03.2017 року державним виконавцем на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. У подальшому, згідно інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, у період з 25.03.2017 року по сьогоднішній день стягувачем у вказаному виконавчому провадженні виконавчий документ повторно пред`явлено не було. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, на майно ОСОБА_1 накладено арешт, номер обтяження 8170968, зареєстроване 22.12.2014 року на підставі постанови № НОМЕР_3 від 19.12.2014 року про арешт майна, який залишається чинним. 15.01.2024 року листом №1241-Ю йому було відмовлено у знятті арешту майна після повернення виконавчого документа у завершеному виконавчому провадженні НОМЕР_2. При цьому відомостями із відкритого Реєстру юридичних осіб підтверджується, що Національним банком України прийнято рішення від 18 грудня 2018 року № 849-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «ВТБ Банк», який являється стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_2. Таким чином у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 фактично відбулось припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження (стягувача). А виконання її обов`язків у вказаному виконавчому провадженні більше не допускає правонаступництва. За таких обставин, на думку заявника за відсутності відкритого виконавчого провадження, за відсутності чинного виконавчого документа та законного стягувача, відсутні будь які правові підстави для продовження дії арешту майна.
Заявник також зазначив, що він вже звертався до суду зі скаргою на бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції міста Києва (м. Київ), в якій просив суд: визнати неправомірною бездіяльність Деснянського ВДВС у місті Києві щодо не зняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника у ВП № НОМЕР_3; зобов`язати Деснянський ВДВС у місті Києві вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника, у задоволенні якої постановою Київського апеляційного суду від 11.08.2026 року йому було відмовлено. В той же час, не зняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявника підлягає захисту. Разом з тим, як свідчать матеріали судових рішень, виконавче провадження, в межах якого подано дану скаргу, знищено, що унеможливлює держвиконавця на вчинення дій щодо скасування відповідного арешту майна боржника. Тому виникла необхідність подання нової скарги з нових підстав та новими вимогами.
З урахуванням наведеного вище, враховуючи неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, з метою захисту порушеного права власності, приймаючи до уваги вимоги чинного законодавства та необхідність застосувати ефективний спосіб захисту, заявник просить:
-зняти (скасувати) арешт з усього його рухомого та нерухомого майна, а також розшук по виконавчому провадженню № НОМЕР_3, накладений на підставі постанов від 19.12.2014 року та від 09.06.2015 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34972294, адреса: 02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64).
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 21.09.2026 року прийнято до провадження скаргу та зобов`язано державного виконавця надати завірену копію виконавчого провадження.
28.09.2026 року до суду надійшли заперечення представника суб`єкта оскарження - Горбатовського І.А. на скаргу. У даних запереченнях представник суб`єкта оскарження заперечує проти скарги, вказуючи на те, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-3189 від 03.07.2014 року Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВТБ Банк" коштів в розмірі 114 870,33 грн. 27.11.2015 державним виконавцем була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження (п.4 ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження») (розшук боржника, транспортних засобів або розшук дитини). Станом на сьогоднішній день у відділі відсутня інформація про сплату боргу у розмірі 114 870,33 грн., виконавчого збору у розмірі 11 487,03 грн., який стягується з боржника до Державного бюджету України та витрат виконавчого провадження 100,07 грн. Отже, на думку представника суб`єкта оскарження, з огляду на норми Закону № 606, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт не знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 року). Державний виконавець, повернувши виконавчий документ, керувався нормами Закону № 1404, проте мав керуватися Законом № 606 (відповідно до п. 7 р. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404). Проте, вказане не впливає на підставу повернення виконавчого документа, оскільки норма в Законі №1404 є ідентичною нормі, якою керувався державний виконавець. Враховуючи положення п. 7 ч.1 ст. 47 Закону № 606, повернення виконавчого документа стягувачу у разі боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку відповідно до цього Закону не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Боржнику неодноразово було роз`яснено (надано квитанції для сплати заборгованості), що у разі сплати заборгованості для припинення арешту всього майна можливо застосувати п. 2 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" і законними підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, але боржник відмовляється від погашення своїх боргових зобов`язань та вводить в оману суди різних інстанцій безпідставними скаргами на бездіяльність працівників відділу тальки для подальшої несплати своїх боргових зобов`язань.
Посилаючись на викладене, представник суб`єкта оскарження зазначає про відсутність будь-яких законних підстав для задоволення скарги (повторної) на бездіяльність державного виконавця та безпідставного зняття арешту з майна боржника для подальшого ухиляння від сплати боржником виконавчого збору на користь Державного бюджету України в період масштабної агресії Росії, а тому просить відмовити у задоволенні скарги на бездіяльність відділу.
В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заявником подано клопотання про розгляд справи в його відсутність.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу за відсутності представника Деснянського ВДВС, оскільки це не перешкоджає розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, а також встановлено постановою Київського апеляційного суду від 01.07.2026 року у справі № 754/1080/24, 22 серпня 2014 року державним виконавцем ВДВС м. Києва Деснянського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3189, виданого 03 липня 2014 року Деснянським районним судом міста Києва, стягувач - ПАТ «КБ «ВТБ Банк», боржник - ОСОБА_1
26 вересня 2014 року у ВП № НОМЕР_3 винесено постанови: про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат на проведення виконавчих дій, про арешт коштів боржника.
19 грудня 2014 року винесено постанову про арешт майна боржника у ВП № НОМЕР_3, а 09 червня 2015 року винесено постанову про розшук майна боржника у ВП № НОМЕР_3.
25 березня 2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 7 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV у ВП № НОМЕР_3.
Згідно з даними з витягу ВП-спецрозділ від 15 січня 2024 року, виконавчий лист № 2-3189, виданий Деснянським районним судом міста Києва 03 липня 2014 року, повернуто стягувачу 25 березня 2016 року, строк повторного пред`явлення до виконання - до 25 березня 2017 року.
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що станом на 25 січня 2024 року зареєстровано обтяження на підставі постанови від 22 грудня 2014 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, видавник - ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві.
Листом начальника Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 15 січня 2024 року № 1241-Ю боржника повідомлено, що у відділі на виконанні перебувало ВП № НОМЕР_4 і виконавчий документ повернуто стягувачеві, строк зберігання виконавчих документів становив 3 роки, рекомендовано для вирішення питання щодо зняття арешту з усього майна звертатись до суду.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду зі скаргою на бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просив суд: визнати неправомірною бездіяльність Деснянського ВДВС у місті Києві щодо незняття арешту з майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника у ВП № НОМЕР_3; зобов`язати Деснянський ВДВС у місті Києві вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту майна та розшуку з усього рухомого та нерухомого майна скаржника/боржника.
У задоволенні вказаної скарги постановою Київського апеляційного суду від 01.07.2026 року заявнику було відмовлено. Під час апеляційного розгляду судом вживались заходи щодо можливості відновлення виконавчого провадження, за результатами якого апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його відновлення здійснював розгляд на підставі наявних у матеріалах справи доказів та наданих державним виконавцем постанов виконавчого провадження НОМЕР_2 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Також, судом встановлено, що на даний час виконавче провадження відносно заявника не перебуває в провадженні жодного із відділів виконавчої служби.
Згідно Реєстру юридичних осіб вбачається, що Національним банком України прийнято рішення від 18 грудня 2018 року № 849-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «ВТБ Банк», який являється стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_2, що свідчить про припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження (стягувача).
За даними АСВП та Єдиного державного реєстру судових рішень також встановлено, що первісний стягувач до моменту припинення юридичної особи до суду із заявами про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не звертався, питання щодо заміни стягувача ПАТ КБ «ВТБ Банк» у справі № 754/4840/14 судом не вирішувалось.
Вирішуючи спір по суті, суд керується наступними нормами права.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства (п. 9 ст. 129 Конституції України).
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 431 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 11 вересня 2014 року № 751/8338/14, пред`явлення його до виконання, накладення арешту на майно боржника та закінчення виконавчого провадження були врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року (далі Закон № 606-XIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону № 606-XIV).
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку (п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV).
За приписами ст. 57 Закону № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, у тому числі, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року (далі Закон № 1404-VIII).
Зокрема такими підставами є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у т.ч. від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п. 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) зняття арешту в порядку, передбаченому ст. 11 ЗУ «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у ст. 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження (ст. 49 цього Закону).
Правові підстави для закінчення виконавчого провадження на момент видачі виконавчого листа були визначені ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV. Так, відповідно до п. 10 зазначеної норми виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Схожі за змістом положення містяться у ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 січня 2024 року у справі № 472/333/22 та від 04 березня 2023 року у справі № 161/7015/15-ц.
Також суд ураховує висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.05.2021 у справі №712/12136/18, провадження № 61-4726сво19 про те, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 904/51/19, провадження № 12-122гс19.
Таким чином, боржник обрав єдиний можливий спосіб захисту своїх прав - це звернення зі скаргою на дії, рішення та бездіяльність державного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи наведені норми та вивчивши обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення скарги.
Так, судом встановлено, що виконавче провадження закінчено Деснянським ВДВС 25.03.2016 року на підставі п. 7 ч. 47 ст. 49 Закону № 606-XIV .
Зважаючи на указану підставу закінчення виконавчого провадження, у державного виконавця дійсно були відсутні законні підстави для зняття накладеного в рамках цього виконавчого провадження арешту та розшуку відповідно до приписів ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV.
Установлений ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» (в чинній редакції) перелік випадків, коли арешт майна припиняється за постановою виконавця, є вичерпним, і до нього не відноситься випадок зняття арешту, коли виконавче провадження закінчено у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби.
Проте, за наявними матеріалами справи, на час звернення ОСОБА_1 з цією скаргою виконавчий лист № 2-3189, виданий 03.07.2014 року Деснянським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ВТБ Банк» заборгованості на примусовому виконанні в будь-якому відділі ДВС не перебуває, виконавче провадження є знищеним, а строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 25.03.2017 року. Також, Київським апеляційним судом встановлено відсутність підстав для відновлення виконавчого провадження.
Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби визначено, що у разі завершення виконавчого провадження, зокрема у зв`язку із поверненням виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження передаються до архіву та зберігаються протягом трьох років, після чого підлягають знищенню.
Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, -забезпечення реального виконання судового рішення - немає.
Врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, слід дійти висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає відкритого виконавчого провадження, немає реальної можливості його відновлення та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Судом також встановлено, що у ПАТ КБ «ВТБ Банк» з 2018 року перебуває у стані ліквідації, на момент початку якої строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив і до початку ліквідації первісний стягувач із будь-якими заявами про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не звертався, жодним чином про хід виконавчого провадження з не цікавився, про що свідчать дані Автоматизованої системи документообігу суду та Єдиного державного реєстру судових рішень. Також, відсутні і правонаступники первісного стягувача. Про що свідчать відсутність відповідних заяв до суду, що можна розцінити як відсутність майнових претензій до ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що наявність протягом тривалого часу (11 років) не скасованого арешту на майно боржника та його розшуку, за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, закінчення строку пред`явлення викоанвчого листа до виконання 9 років назад, а також ліквідації стягувача за відсутності його правонаступників протягом 8 років, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Зважаючи на наявність порушення права заявника, яке в цьому випадку не може бути усуненим діями або рішеннями державного виконавця, оскільки встановлені судом обставини не підпадають під коло підстав для скасування арешту майна самим виконавцем, що також встановлено постановою Київського апеляційного суду від 01.07.2026 року, суд приходить до висновку про відсутність ознак протиправності в діях виконавця, а також протиправної бездіяльності органу примусового виконання та визнає за необхідне поновити порушене право ОСОБА_2 , не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника. З урахуванням наведеного, суд також відхиляє і заперечення представника суб`єкта оскарження проти скарги, оскільки вимог про визнання неправомірною бездіяльність органу ДВС заявник не висуває.
За таких обставин, враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача протягом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, ліквідацію первісного стягувача та відсутність правонаступників, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту, накладеного на майно боржника із забороною на його відчуження і його розшуку, та відсутність необхідності подальшого застосування цього арешту, суд дійшов висновку, що право боржника підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника із забороною його відчуження, а також розшуку, тому скарга в цій частині підлягає задоволенню, оскільки збереження близько 11 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 .
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра,до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, повно та всебічно дослідивши надані суду докази, суд вважає, що скарга підлягає до задоволення з вищенаведених підстав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
У Х В А Л И В :
Скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ВТБ Банк», на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо не зняття арешту та розшуку майна у завершеному виконавчому провадженні - задовольнити.
Зняти (скасувати) арешт з усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 (НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), а також розшук по виконавчому провадженню № НОМЕР_3, накладений на підставі постанов від 19.12.2014 року та від 09.06.2015 року державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34972294, адреса: 02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64).
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст скарги складено та підписано 07 жовтня 2026 року.
Суддя: