ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про закриття провадження у справі
07 жовтня 2026 року справа № 380/18566/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку письмового провадження питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Львівській області , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління ДПС у Львівській області у поверненні ОСОБА_1 надміру сплаченої суми єдиного внеску у розмірі 33997,59 гривень, викладену у листі Головного управління ДПС у Львівській області «Про надання інформації» №36317/6/13-01-24-12 від 07.08.2026;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області вчинити передбачені законодавством дії щодо повернення ОСОБА_1 33997,59 гривень надміру сплаченої суми єдиного внеску, що обліковувалася за ОСОБА_2 та перейшла у порядку спадкування, шляхом підготовки та подання до відповідного органу Державної казначейської служби України висновку та інших необхідних документів для повернення зазначених коштів.
Ухвалою суду 09.09.2026 позовну заяву залишено без руху.
Позивач недоліки позовної заяви у встановлений строк усунула належним чином.
Ухвалою суду від 16.06.2026 відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, зокрема, що правовідносини з контролюючим органом у позивача виникли не як у платника єдиного внеску, а як у особи, яка претендує на отримання коштів, що обліковувалися за іншим платником (її чоловіком, який помер). Сам факт прийняття спадщини не означає автоматичного набуття спадкоємцем правового статусу та усіх публічно-правових повноважень спадкодавця. Отже, ОСОБА_1 не є особою, яка перебувала з ГУ ДПС у Львівській області у відповідних правовідносинах як платник єдиного внеску, а звернулася до контролюючого органу саме як спадкоємиця, вважаючи, що до неї перейшло право на отримання коштів. Питання про належність спірного права до складу спадщини та його перехід до позивача не може ототожнюватися із питанням реалізації передбаченого Законом №2464-VI та Порядком №417 механізму повернення ЄСВ платнику. Так, відповідач у відносинах зі спадкоємцем у такому випадку не здійснює щодо нього публічно-владних управлінських функцій, оскільки спадкоємець не є ФОП і не є суб`єктом відповідних податкових правовідносин.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримала повністю. Також вказала, що предметом позову є не встановлення факту прийняття спадщини та не первинне визначення складу спадкового майна. Позивач вже прийняла спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. До суду звернулася з вимогою перевірити правомірність конкретного рішення суб`єкта владних повноважень.
При вирішення питання про закриття провадження в частині позовних вимог, суд застосовує такі норми права.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до пунктів 2, 7 та 9 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2).
Суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
Відповідач суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9).
Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому, сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.10.2018 у справі №911/488/18 зазначила, що у випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних відносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Так, ознаками справи адміністративної юрисдикції є особливий суб`єктний склад публічно-правового спору, участь суб`єкта владних повноважень, суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суд встановив, що предметом спору є оскарження відмови відповідача у поверненні позивачу надміру сплаченої суми єдиного внеску, що обліковувалася за ФОП ОСОБА_2 та перейшла у порядку спадкування.
Так, суд встановив, що ОСОБА_2 мав статус фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач, дружина, отримала 08.09.2025 свідоцтво про право на спадщину зареєстроване за №1576 за спадковою справою №25/2025.
З метою повернення ОСОБА_1 33997,59 гривень надміру сплаченої суми єдиного внеску, що обліковувалася за ОСОБА_2 , позивач звернулася до відповідача із заявою від 26.07.2026.
Проте листом від 07.08.2026 відповідач повідомив про відсутність підстав для такого повернення, оскільки у разі смерті фізичної особи-підприємця, платника єдиного внеску, його спадкоємець не є платником єдиного внеску і на нього не розповсюджується права та обов`язки платника.
Відповідно до підпункту 14.1.115. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) під надмірно сплаченими грошовими зобов`язаннями, розуміють суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Статтею 43 ПК України визначені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені.
Зокрема згідно пункту 43.1. статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Не підлягають поверненню помилково та/або надміру сплачені суми грошових зобов`язань та пені платникам податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій.
Відповідно до пунктів 43.3. та 43.4. статті 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.
Також правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 13 статті 9 Закону України №2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
При цьому, 24.12.2021 набрав чинності Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 № 417 (далі - Порядок №417).
Згідно з пунктом 5 Порядку №417 повернення коштів здійснюється у випадках: 1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на належний рахунок 3556; 2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій не на належний рахунок 3556; 3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на бюджетний рахунок за надходженнями; 4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Кодексом та іншими законами, на рахунок 3556; 5) виявлення технічної та/або методологічної помилки за сумами, які були зараховані на рахунок 3556 з єдиного рахунку.
Пунктом 6 Порядку №417 встановлено, що повернення коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення.
У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Заява) подається до територіального органу ДПС за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених коштів, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Повернення єдиного внеску у випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, здійснюється відповідно до вимог статті 43 Кодексу.
Заява може бути подана Платником до територіального органу ДПС в електронній формі через електронний кабінет та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу.
До Заяви Платник обов`язково додає копію розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), що підтверджує сплату коштів на рахунок 3556 (до Заяви в електронній формі - електронну копію зазначеного документа). Копія цього документа завіряється Платником особисто.
Пунктом 9 Порядку №417 визначено, що у разі надходження Заяви самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати надходження до територіального органу ДПС Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації та формує висновок про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку або приймає рішення про відмову у задоволенні Заяви.
Отже, обов`язковою умовою повернення надмiру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску є заява платника про таке повернення, що подається до контролюючого органу.
Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Положеннями статті 1219 ЦК України встановлено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, з викладеного висновується, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми заробітної плати або інших виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Що стосується прав та обов`язків як фізичної особи-підприємця в розумінні податкових правовідносин, то такі не є об`єктом спадкування.
Відповідач вказує, що за даними інтегрованої картки платника, сума переплати у розмірі 33997,59 грн за кодом платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) сформована та обліковувалась за ФОП ОСОБА_2 станом на 08.10.2024.
Позивач, як спадкоємець, ОСОБА_2 , звернулася до відповідача із заявою від 26.07.2026 з метою повернення 33997,59 гривень надміру сплаченої суми єдиного внеску, що обліковувалася за ОСОБА_2 .
Так, спірним є питання отримання спадщини у вигляді надміру сплачених коштів у зв`язку зі смертю фізичної особи-платника податків.
Проте особливість податкових (публічно-правових) відносин між конкретною особою та податковим органом полягає в тому, що вони нерозривно пов`язані безпосередньо із платником податків. Тому, після смерті такої особи зобов`язання платника податків, за загальним правилом, не можуть бути об`єктом спадкування та виплат на майбутнє його спадкоємцям.
Під час вирішення спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.
Аналіз викладених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 26.02.2020 у справі №243/2404/19-ц, від 14.04.2020 у справі №431/6232/18-ц, від 22.07.2021 у справі №243/8565/20, від 09.12.2021 у справі №243/9613/19, від 30.06.2021 у справі №243/9618/19.
При цьому, слід зазначити, що відповідач, хоча і є суб`єктом владних повноважень, проте в спірному випадку він не здійснює відносно спадкоємця публічно-владні управлінські функції, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем та не являється суб`єктом податкових правовідносин.
За таких обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення коштів до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру про перехід права на спадкування спірних виплат до позивача.
Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №0540/5860/18-а, від 21.09.2021 у справі № 200/3913/21, 11.10.2021 у справі №200/126/21-а.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на зміст позовних вимог, склад сторін, суть спірних правовідносин, позивач прагне захистити свої цивільні права, а тому, такий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, захист прав позивача, які зазначені у цьому позові має здійснюватися у порядку цивільного судочинства.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (пункт 24 рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Водночас суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до частини 2 статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 241-246, 248,256, 294 КАС України, суд
у х в а л и в :
1. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - закрити.
Роз`яснити сторонам, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Кравців Олег Романович