УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 120/12410/23
адміністративне провадження № К/990/39593/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_2 ) (далі - В/ч НОМЕР_2 ), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 09.04.2022 по 30.04.2022, 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 14.07.2022, з 27.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 09.04.2022 по 30.04.2022, 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 14.07.2022, з 27.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за періоди з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, В/ч НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 задоволено повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач, в інтересах якого діє адвокат Павенський Б.В., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 15.09.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 329 та 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута, а у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Частиною одинадцятою статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставляння.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 15.09.2026) доставлено в Електронний кабінет адвоката Павенського Б.В. 15.09.2026 о 20 год 14 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
20.09.2026 від представника скаржника на виконання ухвали про залишення без руху касаційної скарги через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла уточнена касаційна скарга та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи уточненої касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження виходячи з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2023 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Скаржник зазначає, що уточнена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має значний суспільний інтерес та виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
У цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до розв`язання актуальної правової проблеми.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає передусім у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
У Рішенні від 22.11.2023 у справі № 3-88/2021 (209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржниця у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Тому колегія суддів не може взяти до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої « винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Водночас, Суд вважає не обґрунтованими твердження касатора, що справа має виняткове значення для нього, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що уточнена касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
В уточненій касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Таким чином, подана уточнена касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.03.2024 у справах № 560/3159/23, № 560/12539/22, від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі № 120/4967/23, від 06.06.2024 у справі № 200/706/23, від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23, від 28.08.2024 у справах № 120/5170/23, № 560/1200/23, від 19.09.2024 у справах № 120/5151/23, № 120/7509/23, № 120/4953/23, від 10.10.2024 у справах № 120/7502/23, № 120/14606/23, № 120/5154/23, № 120/14641/23, від 31.10.2024 у справі № 120/4381/23, від 14.11.2024 у справі № 120/4383/23, щодо застосування положень Постанови № 168 у системному зв`язку з наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 164) та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392-АГ «Про реалізацію вимог Постанови № 168» (далі - Наказ № 392-АГ) у подібних правовідносинах.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів також зауважує, що висновки Верховного Суду щодо оцінки обставин та доказів в іншій справі не є тим висновком, які є обов`язковими для застосування судами попередніх інстанцій відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та не ототожнюється з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Крім того, слід зазначити, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Суд апеляційної інстанції безпосередньо зазначив, що довідка про підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або заходах, видана відповідно до додатка 1 до Наказу № 164-АГ, може підтверджувати таку участь військовослужбовця за умови, що підставою для її видачі є один із документів, передбачених пунктом 3 цього Наказу.
Досліджуючи довідку Військової частини НОМЕР_2 від 02.03.2023 № 5090, суд апеляційної інстанції установив, що вона не містить відомостей щодо наявності документів, передбачених пунктом 3 Наказу № 164-АГ, зокрема бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки, списків особового складу, який залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань, бойових донесень, рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях чи виконанні бойових (спеціальних) завдань.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належного документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або відповідних заходах у розумінні пункту 3 Наказу № 164-АГ. Отже, висновок цього суду про відмову у задоволенні позову ґрунтувався не виключно на відсутності списків військовослужбовців за відповідною формою, а на оцінці змісту довідки № 5090 та встановлених судом обставин щодо відсутності у ній відомостей про документи, які могли б підтверджувати таку участь.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.03.2024 у справах № 560/3159/23, № 560/12539/22, від 23.05.2024 у справі № 120/4387/23, від 24.05.2024 у справі № 120/4967/23, від 06.06.2024 у справі № 200/706/23, від 08.08.2024 у справі № 280/2754/23, від 28.08.2024 у справах № 120/5170/23, № 560/1200/23, від 19.09.2024 у справах № 120/5151/23, № 120/7509/23, № 120/4953/23, від 10.10.2024 у справах № 120/7502/23, № 120/14606/23, № 120/5154/23, № 120/14641/23, від 31.10.2024 у справі № 120/4381/23 та від 14.11.2024 у справі № 120/4383/23, не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У наведених постановах Верховний Суд, застосовуючи положення Постанови № 168 у системному зв`язку з Наказами № 164-АГ та № 392-АГ, виходив із необхідності встановлення фактичної безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах на підставі документів, передбачених відповідними відомчими актами, та оцінки їх змісту в сукупності. При цьому сам по собі факт відсутності військовослужбовця у відповідних списках не розглядався як безумовна підстава для відмови у виплаті підвищеної додаткової винагороди, якщо така участь підтверджувалася іншими належними документами.
Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції, оцінюючи довідку № 5090, установив відсутність у ній відомостей про документи, визначені пунктом 3 Наказу № 164-АГ, які могли б підтверджувати безпосередню участь позивача у бойових діях або відповідних заходах. Тому висновок апеляційного суду ґрунтувався не на формальному підході щодо необхідності підтвердження такої участі виключно списками військовослужбовців, а на оцінці конкретного доказу та встановлених у справі обставин.
За таких обставин наведені скаржником постанови Верховного Суду не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції застосував положення Постанови № 168, Наказу № 164-АГ або Наказу № 392-АГ інакше, ніж Верховний Суд у подібних правовідносинах, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що, крім посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник окремо стверджує про порушення судом апеляційної інстанції статей 2, 9, 77, 90 КАС України, яке, за його доводами, полягає у недослідженні наявних у матеріалах справи рапортів, витягів та інших письмових доказів, а також у неналежній оцінці довідки В/ч НОМЕР_2 від 02.03.2023 № 5090.
Водночас скаржник не посилається на положення статті 353 КАС України та не обґрунтовує, яким чином наведені ним порушення норм процесуального права співвідносяться з передбаченими цією статтею підставами для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду.
Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Як вже зазначено раніше, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 14.01.2025, а касаційну скаргу подано через підсистему «Електронний суд» 22.08.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Суду від 15.09.2026 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статей 329 та 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четверту статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у взаємозв`язку з обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи та заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, яку обґрунтовано тим, що про постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 йому стало відомо лише у липні-серпні 2026 року з причин, які, на його переконання, не залежали від його волі.
У клопотанні про поновлення строку скаржник зазначає, що з 13.03.2022 проходить військову службу за мобілізацією у Державній прикордонній службі України, має статус учасника бойових дій та упродовж відповідного періоду брав безпосередню участь у бойових діях на Донецькому та Харківському напрямках, а також виконував спеціальні завдання у Курській області. Під час виконання бойового завдання він отримав поранення, у зв`язку з чим проходив тривале лікування, реабілітацію та військово-лікарську комісію.
Крім того, заявник посилається на те, що під час бойових дій втратив мобільний телефон із SIM-картою, до номера якої були прив`язані засоби електронного зв`язку, та через інтенсивність бойових дій і проходження військової служби у віддалених районах зміг відновити відповідний номер лише у серпні 2026 року, після чого, за його твердженням, дізнався про наявність постанови суду апеляційної інстанції.
Також скаржник зазначає, що адвокат, який представляв його інтереси під час звернення до суду, після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції припинив із ним комунікацію та не відповідав на телефонні дзвінки, унаслідок чого він, за його доводами, був позбавлений можливості своєчасно отримати інформацію про перебіг справи та скористатися правничою допомогою для підготовки касаційної скарги.
За доводами заяви, одразу після відновлення зв`язку 21.08.2026 скаржник уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом Павенським Б.В., після чого представником у стислі строки підготовлено та подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Вирішуючи заяву скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Як уже зазначалося, обов`язок доведення поважності причин пропуску процесуального строку покладається на особу, яка заявляє клопотання про його поновлення. При цьому поважними можуть бути визнані лише такі причини, які об`єктивно унеможливлювали або істотно ускладнювали вчинення відповідної процесуальної дії у встановлений законом строк, виникли незалежно від волі особи саме протягом строку, який пропущено, та підтверджені належними і допустимими доказами.
У цьому контексті посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у пункті 57 постанови від 29.11.2024 у справі № 120/359/24, не дає підстав для іншого висновку. Так, у зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що проходження особою військової служби за мобілізацією може бути підставою для поновлення процесуального строку з огляду на особливості проходження такої служби.
Водночас у цій же постанові Верховний Суд наголосив, що причина пропуску строку повинна безпосередньо унеможливлювати або ускладнювати вчинення процесуальної дії, виникнути об`єктивно та протягом пропущеного строку і бути підтвердженою належними доказами. Сам факт воєнного стану чи проходження військової служби без доведення неможливості своєчасного звернення конкретної особи не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку.
Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 120/12405/23 саме по собі не свідчить про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження у цій справі. Вирішення питання про поновлення процесуального строку залежить від оцінки конкретних причин його пропуску, тривалості такого пропуску, поведінки особи, яка звертається до суду, а також доказів, якими підтверджується існування об`єктивних перешкод для своєчасного вчинення процесуальної дії.
Той факт, що у справі № 120/12405/23 Верховний Суд визнав наведені заявником причини поважними та поновив строк на касаційне оскарження, не зумовлює аналогічного процесуального наслідку в іншій справі без установлення подібності фактичних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Натомість у цій справі заявник мав обґрунтувати та підтвердити належними доказами існування саме упродовж відповідного періоду таких обставин, які об`єктивно унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне подання касаційної скарги. Наведені ним обставини та подані на їх підтвердження докази підлягають оцінці саме з огляду на їх зв`язок із періодом пропуску процесуального строку.
Отже, саме по собі посилання ОСОБА_1 на статус військовослужбовця та учасника бойових дій не звільняє його від необхідності довести, що у період, який має значення для вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження, а саме після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції 14.01.2025 і до звернення з касаційною скаргою 22.08.2026, існували обставини, які об`єктивно та безперервно перешкоджали йому своєчасно реалізувати право на касаційне оскарження.
Між тим долучені до заяви документи таких обставин не підтверджують.
Так, військовий квиток та посвідчення учасника бойових дій підтверджують відповідний статус скаржника та факт проходження ним військової служби, однак не містять відомостей про характер, місце та умови проходження служби саме у період після 14.01.2025, які б унеможливлювали отримання інформації про результат розгляду справи, підтримання зв`язку з представником чи звернення до суду касаційної інстанції.
Довідкою Військової частини НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України від 06.09.2024 № 08/3282 підтверджено виконання ОСОБА_1 бойових завдань у Донецькій та Харківській областях у період з 21.06.2023 по 23.04.2024. Водночас зазначений період повністю передує даті ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - 14.01.2025, а тому не підтверджує існування об`єктивних перешкод для касаційного оскарження після ухвалення цієї постанови.
Надана скаржником довідка № 5893 гарнізонної військово-лікарської комісії при Харківському військово-медичному клінічному центрі Державної прикордонної служби України засвідчує проведення медичного огляду ОСОБА_1 28.10.2025. У ній, серед іншого, зазначено про залишкові явища після вибухової травми від 24.10.2024 за анамнезом та встановлено придатність до військової служби у військових частинах забезпечення. Проте ця довідка не містить відомостей про конкретні періоди перебування скаржника на стаціонарному лікуванні, реабілітації, у відпустці за станом здоров`я чи в інших умовах, які б позбавляли його можливості протягом тривалого часу здійснювати комунікацію з представником або вчиняти процесуальні дії. Сам факт проведення ВЛК 28.10.2025 не підтверджує доводів про безперервне тривале лікування протягом усього періоду пропуску строку.
Так само довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 13.05.2026 № 08/2291 підтверджується лише те, що ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_4 мобільному прикордонному загоні з 26.04.2023 по теперішній час. Відомостей про перебування скаржника у період з 14.01.2025 по серпень 2026 року безперервно у зоні активних бойових дій, у тривалих бойових відрядженнях, без засобів зв`язку або в інших умовах, які об`єктивно виключали можливість отримання інформації про перебіг судового провадження та звернення до суду, ця довідка не містить.
Не підтверджені належними доказами й доводи скаржника про втрату під час бойових дій мобільного телефону та SIM-карти і неможливість відновлення відповідного номера до серпня 2026 року. До заяви не додано доказів, які б давали можливість встановити дату втрати номера, період фактичної неможливості його використання та дату відновлення. Відтак саме по собі таке твердження не підтверджує існування об`єктивної та непереборної перешкоди протягом усього періоду пропуску строку.
Договір про надання правничої допомоги з адвокатом Павенським Б.В. укладено 21.08.2026. Цей документ підтверджує лише факт виникнення відповідних відносин між скаржником та новим представником з указаної дати, проте сам по собі не підтверджує неможливості укладення такого договору або отримання іншої правничої допомоги упродовж попереднього періоду.
Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 надіслано судом до Реєстру 14.01.2025, зареєстровано 15.01.2025, а загальний доступ до неї забезпечено 16.01.2025.
При цьому скаржником не наведено належно підтверджених обставин, які б пояснювали, чому протягом більш ніж півтора року він не мав можливості отримати інформацію про результат розгляду справи.
Вирішення питання про поновлення процесуального строку здійснюється з урахуванням конкретних обставин кожної справи та наданих заявником доказів, а саме по собі поновлення процесуального строку іншій особі в іншій справі не звільняє скаржника від обов`язку довести поважність причин пропуску строку у справі, яка розглядається.
Таким чином, надані ОСОБА_1 документи у своїй сукупності підтверджують факт проходження ним військової служби, наявність статусу учасника бойових дій, виконання бойових завдань у попередні періоди, проходження ВЛК та укладення 21.08.2026 договору про надання правничої допомоги, однак не підтверджують наявності протягом періоду з 14.01.2025 по 22.08.2026 об`єктивних, непереборних та безперервних обставин, які унеможливлювали своєчасне отримання інформації про ухвалене у справі судове рішення та звернення до суду касаційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, які б це підтверджували.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 15.09.2026 у частині необхідності наведення інших поважних підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та підтвердження їх належними доказами.
Ураховуючи положення статті 329 КАС України та ненадання скаржником належних і достатніх доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причин пропуску такого строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Залишаючи подану касаційну скаргу без руху, Суд ухвалою від 15.09.2026 визнав неповажними наведені скаржником підстави пропуску строку на касаційне оскарження та запропонував подати заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами. Проте на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником подано заяву, у якій викладені причини пропуску строку Суд також визнає неповажними, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами, які б свідчили про об`єктивну неможливість своєчасного звернення з касаційною скаргою. За таких обставин у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, строку на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 120/12410/23.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі № 120/12410/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павенський Борис Володимирович, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк