УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 460/4338/26
адміністративне провадження № К/990/43974/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 460/4338/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 297 від 11 лютого 2026 року в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 лютого 2026 року № 48 в частині, якою його зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на відповідну посаду;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу військової частини та звільнити з військової служби.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 лютого 2026 року № 48 в частині, якою доповнено наказ № 45 від 12 лютого 2026 року пунктом 37, що стосується зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , призначення на відповідну посаду та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
У цій частині ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 460/4338/26 залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 лютого 2026 року № 48 в частині, якою доповнено наказ № 45 від 12 лютого 2026 року пунктом 37, що стосується зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , призначення на відповідну посаду, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 460/4338/26 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 460/4338/26.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання строку касаційного оскарження, встановленого статтею 329 КАС України, та її відповідності вимогам статті 330 цього Кодексу встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам процесуального закону та підлягає залишенню без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Суд звертає увагу скаржника, що Верховний Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на скаржника, як на особу, яка зацікавлена у відкритті касаційного провадження. Підстави касаційного оскарження мають обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Оскільки, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, скаржнику необхідно чітко вказати підставу касаційного оскарження, яка обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Чітке посилання унеможливить неоднозначного розуміння судом підстав відкриття касаційного провадження та дозволить забезпечити належний касаційний перегляд справи у межах заявлених доводів.
У касаційній скарзі позивач, зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і того, який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах, в одній з яких викладено висновок Верховного Суду, а в іншій подається касаційна скарга.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосовано цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права; обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах, в одній з яких викладено висновок Верховного Суду, а в іншій подається касаційна скарга, мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу щодо спірних правовідносин. Тому під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Водночас наведення у касаційній скарзі постанов Верховного Суду та виклад окремих обставин справ, у яких такі постанови ухвалені, без належного обґрунтування подібності правовідносин та без зазначення конкретного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, який не був урахований судом апеляційної інстанції, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах № 620/183/23, № 520/7954/22 та № 140/8613/23. Проте зі змісту касаційної скарги не вбачається проведення скаржником належного зіставлення правовідносин у цій справі з правовідносинами у наведених ним справах за їх змістом, об`єктом та фактичними обставинами, які мають значення для застосування відповідних норм права.
Більше того, посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 620/183/23, скаржник сам наголошує на відмінності обставин цієї справи від обставин справи, яка переглядається, зазначаючи, що у справі № 620/183/23 особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, тоді як у цій справі позивач до моменту призову звернувся із заявою про надання відстрочки. Отже, наведені самим скаржником доводи спрямовані на обґрунтування відмінності фактичних обставин відповідних справ, а не подібності правовідносин, що є необхідною умовою застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так само посилання на постанови Верховного Суду у справах № 520/7954/22 та № 140/8613/23 супроводжується переважно викладенням обставин цих справ, результатів їх розгляду та власним тлумаченням скаржником правових наслідків ухвалених у них судових рішень. При цьому скаржник не виокремлює конкретного висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права у подібних правовідносинах, не зазначає, який саме висновок суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, суперечить такому висновку Верховного Суду, та не обґрунтовує подібності правовідносин у наведених справах.
Саме по собі посилання на відмінний результат вирішення іншої справи не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах. Для цілей пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України визначальним є не результат розгляду іншої справи, а наявність сформульованого Верховним Судом висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах та неврахування такого висновку судом апеляційної інстанції.
Отже, наведене у касаційній скарзі обґрунтування не дає можливості встановити взаємозв`язок між конкретною нормою права, висновком Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах та висновком суду апеляційної інстанції, який, на переконання скаржника, такому висновку Верховного Суду не відповідає. За таких обставин посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатися належним викладенням цієї підстави касаційного оскарження.
Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу Суд зазначає таке.
За змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Отже, посилання на недослідження судами зібраних у справі доказів не становить самостійної та достатньої підстави касаційного оскарження у розумінні наведених положень процесуального закону, а може бути предметом перевірки судом касаційної інстанції за умови належного обґрунтування однієї з підстав, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як установлено вище, скаржник належним чином не обґрунтував підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Інших належним чином обґрунтованих підстав, передбачених пунктами 2 або 3 частини четвертої цієї статті, касаційна скарга не містить.
За таких обставин посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу також не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 460/4338/26 - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін