ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 140/7964/25
адміністративне провадження № К/990/28209/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Олендера І.Я., Гончарової І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №140/7964/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 (головуючий суддя Кухтей Р. В., судді: Нос С. П., Шевчук С. М.),
В С Т А Н О В И В :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № [номер приховано] від 30.06.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що наказ про проведення перевірки та направлення на її проведення були вручені йому у день початку проведення перевірки, що, на переконання позивача, є грубим порушенням порядку проведення перевірки, передбаченого законодавством, та вказує на її незаконність. Наголошує про відсутність передбачених нормами податкового законодавства підстав для проведення перевірки. Результати такої перевірки не можуть мати правових наслідків.
Також вказує, що висновки контролюючого органу про неможливість придбання позивачем олії у 2021 році без попередньої реалізації залишків, наявних станом на 31.12.2020, у зв`язку з перевищенням залишків над обсягом ємностей для зберігання, є необґрунтованими, побудованими на припущеннях та прямо суперечать встановленим фактичним даним, що підтверджуються як документами, наданими під час перевірки, так і власними висновками відповідача. Зокрема, жодної вимоги з боку контролюючого органу надати відомості про ємності, що використовувалися у 2020 - 2022 роках, під час проведення іншої планової перевірки позивача не було. Загальний підтверджений обсяг ємностей, які використовувалися у господарській діяльності у період 2020 - 2022 років становив 441,7 м3, що зафіксовано у акті перевірки №1552/03-20-24-07/ НОМЕР_1 .
Позивач вважає безпідставними твердження контролюючого органу щодо обов`язковості застосування методу ФІФО (метод бухгалтерського обліку та логістики, за яким першими списуються, використовуються або продаються ті товари чи матеріали, які надійшли на склад найраніше) та неправомірності реалізації продукції, яка надійшла пізніше, оскільки вони суперечать законодавству, практиці господарювання та раніше встановленими обставинам.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
В ході розгляду справи судами встановлено, що на підставі п.п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України №2755-VI від 02.12.2010 (далі також - ПК України), відповідно до наказу №1713-п від 15.05.2025, головним державним інспектором відділу планових та позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб Гайдучик О.Є. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів при здійсненні фінансових господарських взаємовідносин із ТзОВ «Масляна» за період діяльності з 01.01.2024 по 31.12.2024.
За результатами перевірки складено акт №15550/03-20-24-07/ НОМЕР_1 від 02.06.2025, яким встановлено порушення вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.200.1 п.200.2 ст.200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 830471,00 грн, в тому числі за квітень 2024 року на 84407,00 грн, за травень 2024 року на 52261,00 грн, за червень 2024 року на 55075,00 грн, за липень 2024 року на 89560,00 грн, за серпень 2024 року на 87838,00 грн, за вересень 2024 року на 55075,00 грн, за жовтень 2024 року на 68920,00 грн, за листопад 2024 року на 103210,00 грн, за грудень 2024 року на 234127,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № [номер приховано] від 30.06.2025, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 830471 грн та за штрафними санкціями на суму 83047,15 грн.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що досліджений судом акт перевірки №15550/03-20-24-07/2800504051 від 02.06.2025 не містить вичерпної інформації щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків з детальним їх описом та дослідженням інформації, яка підтверджує наявність вини платника податків; чіткого та однозначного фіксування виявленого порушення платником податків податкової дисципліни з посиланням на встановлені фактичні обставини, що підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами. Висновки контролюючого органу не відповідають встановленим під час перевірки фактичним обставинам.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з аналізу наданої до матеріалів справи первинної документації, а також наданих представницею позивача при апеляційному розгляді пояснень вбачається неможливість зберігання позивачем олії соняшникової нерафінованої у заявлених об`ємах. Також суд зазначив, що згідно технічних умов Національного стандарту України ДСТУ 4492:2017, затвердженого наказом №161 від 27.06.2017 «Про прийняття національних нормативних документів та скасування національних міждержавних нормативних документів», розробленого Українським науково дослідним інститутом олій та жирів НААН та асоціацією «Укроліяпром» (далі - Національний стандарт), гарантійний строк зберігання олії соняшникової нерафінованої (нефасованої) становить 4 місяці, що в свою чергу підтверджує неможливість реалізації олії, що була в залишку з 2020 року та вказує на неналежність як доказу протоколу випробування.
З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наголошує на тому, що апеляційним судом не надано жодної оцінки обставинам невиконання контролюючим органом вимог закону щодо підстав призначення перевірки, що у свою чергу робить її повністю незаконною, а отриманий в результаті акт перевірки від 02.06.2025 є недопустимим доказом у розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 73.3 статті 73, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2020 (справа №826/17123/18), від 26.02.2019 (справа №826/9082/15), від 12.05.2020 (справа №280/2578/19), від 06.10.2020 (справа №280/1475/19), від 07.07.2021 (справа №820/2788/17), від 07.12.2022 (справа №200/6165/20-а), від 28.03.2023 (справа №640/11114/20), від 11.04.2024 (справа №815/2596/17), від 01.07.2025 (справа №160/9196/23), від 18.05.2026 (справа №320/10970/23).
Так, апеляційний суд усунувся від оцінки того, що надісланий контролюючим органом запит від 14.03.2025 не містить посилань на жодну з підстав підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 ПК України; вказаний запит не містить печатки контролюючого органу.
Позивач звертає увагу на явну суперечність у діях контролюючого органу, а саме у початковому запиті єдиною підставою витребування документів зазначався п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, а у наказі та акті перевірки підстави були протиправно змінені (розширені) шляхом додавання посилання на п.п.78.1.1 ПК України. Оскільки запит із посиланням на п.п.78.1.1 ПК України на адресу позивача не надходив, контролюючий орган не мав жодної правової підстави посилатися на цю норму як на підставу для призначення перевірки.
Попри очевидну протиправність дій контролюючого органу під час призначення перевірки, суд апеляційної інстанції таким доводам позивача будь-якої оцінки не надав.
Окремим процесуальним порушенням, яке вказує на неправомірність дій відповідача та яке також не отримало жодної правової оцінки у суді апеляційної інстанції, на переконання позивача, є протиправне ревізування податкових періодів 2018-2023 років, оскільки вони вже були охоплені попередньою документальною плановою перевіркою.
Зазначає також, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність, походження, фізичний рух та точний обсяг товарних залишків соняшникової олії за період 2018-2023 років уже були предметом планової перевірки позивача, за результатами якої складено акт перевірки №1552/03-20-24-07/2800504051 від 17.01.2025, у якому підтверджено, перевірено та без жодних зауважень зафіксовано формування і реальність фізичного збереження товарно-матеріальних цінностей на складах позивача на кінець 2020, 2021, 2022 та 2023 років.
Визнаючи господарську операцію позивача з ФОП ОСОБА_2 щодо передачі олії нерафінованої соняшникової на зберігання такою, що не відбулася, суд апеляційної інстанції, всупереч сталій та послідовній практиці Верховного Суду, послався на відомості ІКС «Податковий блок», які мають виключно інформаційний характер, формуються контролюючим органом в односторонньому порядку, а тому не можуть бути беззаперечним доказом безтоварності операцій. Також суд порушив принцип індивідуальної відповідальності.
Окрім того, позивач наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував ту обставину, що реальна договірна вартість соняшникової олії, поставленої на адресу ТОВ «Масляна», повністю покривала та перевищувала фактичну ціну її первісного придбання позивачем у 2020 році. Суд залишив поза увагою, що відповідач не надав жодного первинного бухгалтерського документа чи чіткого алгоритму на підтвердження сум, які він сам визнав як «середня/приблизна сума реалізації товару».
Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач наводить ряд постанов Верховного Суду та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах.
Зазначаючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань:
- Чи має право контролюючий орган вимагати від фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування ведення повноцінного бухгалтерського обліку за правилами юридичних осіб та обов`язкового застосування методів хронологічного списання запасів, якщо пункт 177.10 статті 177 ПК України зобов`язує ФОП вести виключно книгу (типову форму) обліку доходів і витрат?
- Чи містить ПК України правові підстави для здійснення донарахувань податкових зобов`язань з ПДВ або визнання операцій безтоварними виключно через те, що реалізований платником податків товар (сировина) перебував на його балансі понад граничний строк зберігання, визначений національними стандартами (ДСТУ)?
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за твердженням позивача, полягає у врахуванні доказів, які є недопустимими, та недослідженні належним чином зібраних у справі доказів.
Верховний Суд ухвалою від 24.06.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у цій справі.
Контролюючий орган надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
До суду касаційної інстанції надійшли додаткові письмові пояснення позивача.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформульований такий правий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".
У ще одній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18), окрім наведених, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтувала відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання".
Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Оцінюючи висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції помилково не були перевірені та оцінені доводи позивача щодо неправомірності призначення та проведення відповідачем перевірки, які були підставою позову та яким надавалась правова оцінка судом першої інстанції. Зокрема, серед підстав позову була незгода позивача із наявністю правових підстав для призначення перевірки.
Як було зазначено, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкового повідомлення-рішення платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки, яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка.
Натомість, в межах цієї справи, апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо обґрунтованості підстав для призначення та проведення перевірки.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснити касаційний перегляд постанови апеляційного суду в частині висновків щодо реальності господарських операцій позивача, оскільки судом апеляційної інстанції не були перевірені відповідні доводи позивача про безпідставність та незаконність призначення і проведення перевірки, визначені в якості підстави позову поряд із незгодою з висновками контролюючого органу за наслідками цієї перевірки, проте підлягали б першочерговій оцінці апеляційним судом.
З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати таким, що відповідає вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зазначені порушення допущені лише судом апеляційної інстанції, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.
Керуючись ст. 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 скасувати, а справу №140/7964/25 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В.П. Юрченко І.Я.Олендер І.А. Гончарова