КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відкриття провадження
05 жовтня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 361/1640/23
провадження номер № 22-ц/824/16591/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року у складі судді Василишина В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін № 112» про стягнення заробітної плати,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 19 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, направивши її засобами поштового зв`язку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали, а саме, подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
22 вересня 2026 року, тобто у строк встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Мариненко О.В. направив через електронний кабінет клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Оскільки головуючий у справі - суддя Київського апеляційного суду Верланов С.М. у період з 18 вересня 2026 року по 02 жовтня 2026 року перебував у відрядженні та відпустці, то питання про відкриття провадження у справі вирішено у його перший робочий день, а саме, 05 жовтня 2026 року.
Згідно з ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 ст.354 ЦПК України встановлено, що учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 12 листопада 2025 року у справі №758/13214/20 (провадження №61-8789св25), від 04 березня 2026 року у справі №757/27787/22-ц (провадження №61-14905св25) Верховний Cуд виснував, що апеляційне оскарження особою судового рішення суду першої інстанції з пропуском річного строку з дня складення повного тексту такого рішення має наслідком постановлення судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, в інших випадках - суд зобов`язаний надати оцінку наведеним скаржником у відповідній заяві підставам пропуску такого строку.
Для застосування положень ч.2 ст.358 ЦПК України суду необхідно достовірно встановити дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 09 травня 2024 року у справі №160/4152/22 (адміністративне провадження №К/990/7780/24) та у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №758/13214/20 (провадження №61-8789св25).
Згідно з ч.ч.1 та 6 ст.259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 5 та 6 ст.268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.
З матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2025 року Броварським міськрайонним судом Київської області проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.47-48, т.5).
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження адвокат Мариненко О.В. вказує, що копію повного тексту оскаржуваного рішення суду від 29 травня 2025 року позивач отримав лише 24 липня 2026 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.63, т.5).
Частиною 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що всі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
З Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) вбачається, що повний текст рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року надіслано судом до реєстру 07 липня 2026 року, а забезпечено надання загального доступу 09 липня 2026 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2025 року ОСОБА_1 , а 05 серпня 2025 року та 29 жовтня 2025 року його представник - адвокат Щиголь В.В., зверталися до суду першої інстанції із заявами про видачу повного тексту оскаржуваного рішення суду від 29 травня 2025 року (а.с.56-57, 59, 64, т.5).
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 чи його представник отримали копію оскаржуваного рішення суду від 29 травня 2025 року раніше ніж 24 липня 2026 року.
У матеріалах справи відсутній супровідний лист суду першої інстанції щодо направлення рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року на адресу позивача.
Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі №932/16100/19 виснував, що ігноруючи доводи заявниці про неотримання копії рішення суду та невідкладне звернення після ознайомлення з ним через ЄДРСР, суд порушив принцип процесуальної справедливості та право на доступ до правосуддя, закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Такий надмірний формалізм позбавив особу можливості довести поважність причин пропуску строку, оскільки суд не надав належної оцінки конкретним обставинам справи та фактичній відсутності обізнаності сторони про судове рішення, що робить висновок про відмову у відкритті провадження немотивованим і таким, що суперечить засадам верховенства права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №1227/8971/2012 (провадження № 14-198звц21).
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав 19 серпня 2026 року, тобто протягом тридцяти днів з дня отримання повного тексту рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі №932/16100/19, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з поважних причин, тому даний строк підлягає поновленню.
Апеляційну скаргу подано до належного суду, особою, що має право на апеляційне оскарження.
За формою і змістом апеляційна скарга відповідає вимогам ст.356 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 356, 359, 360, 361 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И В :
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року.
Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2025 року.
В порядку підготовки справи до апеляційного розгляду надіслати учасникам справи копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги.
Надати учасникам справи строк п`ять днів з дня отримання копії ухвали, протягом якого може бути поданий відзив у письмовій формі на апеляційну скаргу.
Згідно ч.4 ст.360 ЦПК України до відзиву необхідно додати докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: