Дата документу 05.10.2026
Справа № 2-2672/2007
Провадження № 4-с/334/18/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Александрової А.С., представника заявника Коломоєць І.В., представника боржника Гесні Н.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя скаргу стягувача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Коломоєць Ірина Василівна, на дії та рішення головного державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Берестецької Тетяни Едуардівни, за участю боржника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Лівобережний ВДВС у м. Запоріжжі
В С Т А Н О В И В:
13 червня 2026 року представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Коломоєць І.В. звернулася до суду із скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України.
Скарга обґрунтована тим, що на виконанні Лівобережного ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 78369295, до складу якого входить ВП № 4972956 з виконання виконавчого листа № 2-2672, виданого Ленінським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі 470 грн з урахуванням індексації на утримання дитини ОСОБА_3 .. Також у складі зведеного провадження перебувають провадження № 56615173 та № 56615056 про стягнення з боржника пені за прострочення сплати аліментів.
04 червня 2026 року стягувачем отримано оскаржуваний розрахунок заборгованості з аліментів та індексації вих. № 39750/11 від 15.05.2026 року, згідно з яким державний виконавець перерахував борг за період з травня 2007 року по червень 2025 року та дійшов висновку про повну відсутність боргу у ОСОБА_2 та наявність передплати в розмірі 153 228,16 грн, а індексацію визначив у сумі 1312,20 грн.
Стягувач вважає такий розрахунок незаконним, оскільки попередніми чинними довідками та постановами ДВС, які боржником не оскаржувалися, було зафіксовано борг станом на липень 2021 року у розмірі 233 184,81 грн, а станом на вересень 2025 року - 217 325,35 грн.
Крім того, виконавець проігнорував обов`язкові вимоги щодо нарахування індексації аліментів за весь період відповідно до судового рішення, а також вимоги ч. 2 ст. 182 СК України щодо стягнення аліментів у розмірі не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з травня 2017 року.
Представник стягувача просить скасувати оскаржувані розрахунки заборгованості та індексації.
05 серпня 2026 року головний державний виконавець Берестецька Т.Е. подала відзив на скаргу, у якому просить відмовити в її задоволенні повністю.
Заперечення органу ДВС зводяться до того, що розрахунки попереднього виконавця Купріної Х.В. від 2024 та 2025 років містили грубі помилки, оскільки визначалися за правилами ст. 195 СК України (середня заробітна плата), тоді як судовим рішенням визначено аліменти у твердій грошовій сумі 470,00 грн.
Окрім того, виконавець зазначив, що у судовому рішенні від 12.09.2007 року відсутнє застереження «але не менше 30% або 50% прожиткового мінімуму», а тому мінімальний розмір аліментів до даних правовідносин не застосовується. Попередні довідки про заборгованість, на думку ВДВС, не підтверджують борг, оскільки постановою начальника Лівобережного ВДВС Шабали І.А. від 05.03.2025 року встановлено факти порушення вимог закону державним виконавцем Кеніх О.Й., яка ці довідки готувала.
Боржник ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гесня Н.Т. у судовому засіданні підтримали відзив ВДВС.
Дослідивши матеріали скарги, матеріали виконавчого провадження та доводи відзиву, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця є неправомірними, а оскаржуваний розрахунок підлягає скасуванню з огляду на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби, які зобов`язані здійснювати виконавчі дії у спосіб та в порядку, що визначені виконавчим документом та цим Законом.
Державний виконавець обґрунтовує законність оскаржуваного розрахунку правомірністю виправлення внутрішніх помилок виконавчої служби, виявлених у 2026 році за період з 2007 року. Суд не погоджується з такою позицією.
Протягом 18 років примусового виконання державними виконавцями виносилися процесуальні документи та видавалися довідки (зокрема довідка № 82 від 11.07.2019, № 124 від 20.07.2021), на підставі яких на боржника накладався штраф, застосовувалися арешти майна та коштів (постанови від 14.10.2024 та 11.09.2025). Вказані розрахунки та постанови були доведені до відома боржника, однак у визначені законом строки ним ні разу не оскаржувалися.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності (legal certainty), який, серед іншого, передбачає стабільність офіційно ухвалених рішень та правовідносин. У рішенні ЄСПЛ від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) (заява № 28342/95) зазначено, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою проведення повторного слухання або отримання нового рішення. Повноваження вищих органів щодо перегляду мають здійснюватися тільки для виправлення фундаментальних помилок.
Аналогічний підхід застосовує Верховний Суд. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 вказано, що ретроспективний перегляд державним органом власних рішень (розрахунків) поза межами строків оскарження, за відсутності належного правового обґрунтування, руйнує правомірні очікування особи та порушує принцип юридичної визначеності.
Окрім того, анулювання боргу за 19 років суперечить доктрині «належного урядування» (good governance), сформульованій ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04) та «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» від 14.05.2002 року.
Згідно з цією доктриною, якщо державні органи припускаються помилки, вони не повинні виправляти її за рахунок приватної особи (в даному випадку - за рахунок права стягувача на отримання аліментів). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок заперечення прав, що вже виникли.
Суд зауважує, що посилання у відзиві на внутрішню постанову начальника ВДВС Шабали І.А. від 05.03.2025 року про «виявлення порушень» у роботі колишнього виконавця Кеніх О.Й. не є законною підставою для повного переписування фінансового балансу виконавчого провадження за два десятиліття на шкоду інтересам дитини та стягувача. Фіксація заборгованості станом на липень 2021 року в розмірі 233 184,81 грн є остаточною та не підлягала ревізії.
При цьому, виконавець Берестецька Т.Е. стверджує, що оскільки рішення Ленінського суду від 2007 року визначає фіксовану суму 470 грн без прив`язки до прожиткового мінімуму, норми СК України щодо мінімального гарантованого розміру не застосовуються. Цей висновок є грубим матеріальним порушенням.
Законом України № 2037-VIII від 17.05.2017 року частину другу статті 182 СК України викладено в новій редакції: «Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Згодом Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018 року частину першу статті 71 Закону «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким прямо встановлено: «Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України».
Дана колізія повністю врегульована сталою судовою практикою найвищої судової інстанції. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено ключовий правовий висновок:
«...Законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів... Такий перерахунок покладається безпосередньо на виконавця і не потребує ухвалення нового судового рішення».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17.
Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти України» (Hauschildt v. Ukraine) від 26.11.2009 року суд підкреслив, що право дитини на належне утримання є абсолютним, а держава через свої виконавчі органи повинна створювати дієві, а не ілюзорні механізми захисту цього права.
Таким чином, виконавець зобов`язаний був автоматично, починаючи з травня 2017 року, закладати в розрахунок суму аліментів не нижче 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а не утримувати її на рівні 470 грн.
Щодо індексації аліментів, присуджених у твердій грошовій сумі, суд зазначає:
Судове рішення від 12.09.2007 року містить чітку вказівку про стягнення аліментів «з урахуванням індексації».
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 318/1423/18 зазначено, що індексація є складовою частиною присудженої суми аліментів. Якщо судовим рішенням уже передбачено індексацію з моменту стягнення, виконавець не має права обмежувати її нарахування лише 2016 роком (моментом внесення загальних змін до закону), а зобов`язаний проводити розрахунок індексації з моменту відкриття виконавчого провадження на підставі щомісячних індексів споживчих цін Держстату України. Зменшення суми індексації до 1312,20 грн за 19 років є очевидним свавільним спотворенням суті судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення чи дії неправомірними і зобов`язує виконавця усунути порушення.
Розглянувши вимогу заявника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 гривень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката, несуться сторонами, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає: договір про надання правової допомоги (ордер, довіреність); детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Проте принцип змагальності (стаття 12 ЦПК України) та загальний обов`язок доказування (стаття 81 ЦПК України) покладають на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування судових витрат, первинний обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами сам факт понесення (або зобов`язання понести) таких витрат, їх реальність та зв`язок із розглядом цієї конкретної справи.
Як роз`яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (акти прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг, платіжні доручення, квитанції тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 761/41071/17, де зазначено, що за відсутності належних доказів реальності понесення витрат, детального звіту про виконані роботи, суди не мають правових підстав для стягнення таких витрат, оскільки судові витрати не можуть бути присуджені на підставі самих лише припущень або не підтверджених документально розрахунків.
Судом установлено, що заявником до матеріалів справи не надано детального опису (акта) виконаних адвокатом робіт із зазначенням витраченого часу / оригіналів або належним чином засвідчених копій розрахункових документів, що підтверджують фактичну оплату послуг адвоката / доказів направлення копій цих документів іншій стороні].
За таких обставин, оскільки вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн матеріалами справи належним чином не підтверджена, документально не доведена та не відповідає критеріям реальності й розумності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги в цій частині.
Керуючись ст. ст. 18, 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 182, 184 СК України, ст. ст. 259, 260, 447-452 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Скаргу стягувача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними та скасувати розрахунок заборгованості з аліментів станом на 15 травня 2026 року, здійснені головним державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Берестецькою Тетяною, за період з травня 2007 року по червень 2025 року, в межах зведеного виконавчого провадження № 4972956.
Визнати неправомірними та скасувати розрахунок індексації аліментів станом на 15 травня 2026 року, здійснені головним державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Берестецькою Тетяною, в межах зведеного виконавчого провадження № 4972956.
Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який відповідальний за примусове виконання зведеного виконавчого провадження № 4972956, здійснити розрахунок заборгованості з аліментів за виконавчим листом №2-2672/2007 від 18.09.2007р., в межах зведеного виконавчого провадження № 4972956, за період з травня 2007 року по червень 2025р., з врахуванням наявної (встановленої) заборгованості з аліментів в червні 2021 року в розмірі 233184,81 грн., та в розрахунку за період з липня 2021 року по червень 2024 року, врахувати, що мінімальний розмір аліментів має бути не нижче за 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який відповідальний за примусове виконання Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2007 року (справа №2-2672/2007) про стягнення з ОСОБА_2 , аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 470 грн.. з індексацією відповідно до закону, щомісячно починаючи з 22 травня 2007 року і до повноліття дитини, в межах зведеного виконавчого провадження № 4972956, здійснити розрахунок заборгованості з аліментів з індексацією , за період з травня 2007 року по липень 2024 року, в розмірі 97290,00 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Апеляційного суду Запорізької області протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Козлова Н. Ю.