ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/5906/23 Номер провадження 22-ц/814/2789/26 Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О. І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря Дороженка Р.Г.,
розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 03 березня 2026 року по справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2025 року Державна іпотечна установа (надалі- ДІУ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №256 КТ від 13.12.2006 в сумі 196545,96 грн., з яких 95227,02 грн. заборгованість за основним боргом та 101318,94 грн. заборгованість по відсотках.
Вимоги обґрунтовані тим, що 13 грудня 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №256-КТ, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 150 000 грн.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 грудня 2006 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 56-КТ та іпотечні договори: № 256/1-КТ, предметом якого є будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 73,3 кв.м. і житловою площею 37,8 кв.м. з надвірними господарсько-побутовими будівлями та спорудами та №256/2-КТ, та земельна ділянка площею 430 га за адресою АДРЕСА_1 .
11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» та ДІУ укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення прав вимоги №17/4-В, за реєстровим № 616.
Постановою Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» було віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до запровадження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб процедури виведення банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації до банку.
31.10.2016 ДІУ на адресу ОСОБА_1 було відправлено повідомлення №5376/11/3, що з 17.09.2015 ДІУ є єдиним кредитором позичальника, відповідно до умов кредитного договору та договору про відступлення прав вимоги № 17/4-В від 11.02.2015, та застереження від оплати будь-яких коштів в погашення боргу на рахунки первісного кредитора.
Станом на момент відступлення права вимоги, тобто станом на 17.09.2015, залишок основних зобов`язань (тіло кредиту) позичальника ОСОБА_1 складав: 95 227,02 грн.
02.11.2022 на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 . ДІУ направила вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, які фактично залишились без реагування зі сторони солідарних боржників, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 03 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення суду суд дійшов висновку про недоведеність заявлених новим кредитором позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, Державна іпотечна установа подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги, ним надано невірну правову оцінку доказам по справі, в тому числі і щодо приєднаних стороною позивача доказів існування простроченої заборгованості, розмір якої повністю доводиться матеріалами справи.
Висновки суду щодо недотримання ДІУ порядку надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту, строк дії якого закінчується в грудні 2026 року, не можуть бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки в повідомленні на адресу боржників було допущено технічну описку в кількості днів для дострокового повернення кредиту, що є лише формальністю і не впливає на обов`язок боржника виплатити як прострочену заборгованість, так і тіло кредиту.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення останньої.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 грудня 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 256-КТ, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні ресурси в сумі 150000 грн. під 15% річних, строком до 12 грудня 2026 року та відкрив позичковий рахунок № НОМЕР_1 .
В свою чергу позичальник зобов`язувався сплачувати щомісяця, в термін до 10 числа кожного місяця, погашення позичкової заборгованості у розмірі 625 грн., згідно графіка зниження розміру заборгованості.
Згідно квитанції № 212590 від 13.12.2006 кошти в сумі 150000 грн. були перераховані на рахунок ОСОБА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 13 грудня 2006 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 256-КТ та між банком та ОСОБА_1 укладені наступні іпотечні договори:
№ 256/1 -КТ, предметом якого є будинок під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 73,3 кв.м. і житловою площею 37,8 кв.м. з надвірними господарсько-побутовими будівлями та спорудами;
№ 256/2-КТ предметом якого є земельна ділянка площею 430 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
11 лютого 2015 року між Банк «Фінанси та Кредит» та ДІУ був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 616, згідно умов якого ДІУ, як новий кредитор набув всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і по договору укладеному з ОСОБА_1 .
В п. 2.1. договору відступлення зазначено, що він набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.п. 2.1.1. договору, та однієї з обставин, визначеної п.п. 2.1.2. цього договору або 2.1.3. цього договору або 2.1.4. цього договору.
17 вересня 2015 постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до запровадження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб процедури виведення банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації до банку. Вказана інформація була розміщена 17.09.2015 на офіційному сайті НБУ.
Отже 17 вересня 2015 року договір відступлення набрав чинності в частині відступлення банком та набуття позивачем всіх прав вимоги за кредитним договором та договорами поруки.
Згідно листа від 23.11.2015 №3-242100/22658 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявська О.С. надала довідку про залишки заборгованості по іпотечним кредитам станом на 17.09.2015. Згідно п. 566 додатку 2 до вказаного листа залишок основних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 17.09.2015 становить 95 227,02 грн.
Листом від 31.10.2016 № 5376/11/3 ДІУ повідомила ОСОБА_1 про факт набуття нею прав вимоги за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки.
02.11.2022 ДІУ направила листи-вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, як до позичальника ОСОБА_1 , так і поручителя ОСОБА_2 з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів в загальній сумі 196545,96 грн., що включає кредитні кошти та нараховані відсотки, які були повернуті за закінченням терміну зберігання.
Відмовляючи в задоволенні позову суд дійшов висновку про неналежність як доказу розрахунку заборгованості, оскільки останній здійснено новим кредитором, а не банком та недоведеність розміру існуючої заборгованості.
Окрім того суд зазначив, що в досудових вимогах щодо дострокового повернення кредитних коштів, позивачем було вказано 10-ти денний строк для дострокового повернення коштів, що не відповідає нормам законодавства, які передбачають 60-ти денний строк на виконання вимоги. При цьому докази отримання позичальником та поручителем вимоги не надані позивачем.
Також поручитель ОСОБА_2 не може бути належним відповідачем, оскільки порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за договором не заявив вимоги до поручителя.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду.
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Таким чином, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Фінанси і Кредит» з метою отримання кредиту для придбання житла, укладання кредитного договору 13 грудня 2006 року та виконання банком обов`язку по перерахуванню клієнту 150000 грн. кредитних коштів.
Укладений між сторонами кредитний договір є споживчим, а відтак врегульований положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», так і діючим на даний час Законом України «Про споживче кредитування».
З метою забезпечення виконання кредитного договору, між банком, позичальником та ОСОБА_2 як поручителем 13 грудня 2006 року було укладено договір поруки.
Станом на 17.09.2015 залишок зобов`язань боржника ОСОБА_1 становив 95227,02 грн.
Саме у вказаній сумі заборгованість перейшла до позивача як до нового кредитора у відповідності до ст. 512 ЦК України за договором відступлення, укладеним 11.02.2015 між ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ДІУ.
Під час дії кредитного договору, в період з 17.09.2015 по 20.10.2022 позивачем як новим кредитором продовжували нараховуватись відсотки за користування кредитними коштами, загальна сума яких становить 101318,94 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» в разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Як вбачається з п. 3.4 кредитного договору сторони узгодили, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, у разі несвоєчасного або неповного здійснення зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитом або сплату процентів і комісійної винагороди.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла протягом 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Таким чином і положеннями спеціального Закону і умовами самого кредитного договору, кредитор наділений правом вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, реалізувавши при цьому досудову процедуру повернення коштів шляхом направлення відповідної вимоги боржникам.
Колегія суддів вважає, що новим кредитором дотримано вказану процедуру.
Так, 02.11.2022 ДІУ було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на різні адреси за місцем їх проживання вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Зазначені поштові відправлення повернулися на адресу ДІУ 28.11.2022 з відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання».
Також колегія суддів звертає увагу, що між сторонами по справі спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №256_КТ вже вирішувався в судовому порядку та поставною Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року було скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 липня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ДІУ в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Підставою для скасування рішення суду стало не дотримання ДІУ направлення досудового повідомлення позичальнику та поручителю про дострокове повернення кредиту.
Вказана хронологія подій свідчить, що відповідачі достеменно знали про наявність заборгованості, підстави скасування рішення суду - не дотримання досудового вирішення спору та діяли недобросовісно проявляючи пасивну поведінку щодо врегулювання спору, тоді як новим кредитором було здійснено всіх передбачених законом заходів для направлення останнім в 2022 році досудової вимоги, яка залишилась без належного реагування зі сторони солідарних боржників.
Враховуючи наявні в справі докази добросовісної поведінки нового кредитора, колегія суддів вважає, що ДІУ було дотримано вимог, визначених положеннями ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» щодо обов`язку в письмовій формі повідомити як кредитора, так і поручителя про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Що стосується зазначення позивачем у листах до боржника та поручителя про дострокове повернення коштів вимоги протягом 10 банківських днів повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, що не відповідає нормам чинного законодавства, то позивач обґрунтовував це технічною опискою.
З цього приводу колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Тобто вказаними нормами чітко визначено 60 днів для повернення кредиту.
Разом з тим в кредитному договорі №256-КТ, укладеному між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» 13 грудня 2006 року в п. 3.4 зазначено, що у випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості за цим договором та повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги.
Фактично продублювавши вказаний пункт, без урахування змін в законодавстві позивачем було допущено описку, яка не впливає на доведеність факту порушення як позичальником так і поручителем умов кредитного договору та можливість кредитора реалізувати своє право на пред`явлення вимоги про дострокове повернення коштів.
Тим більше, що з позовною заявою про примусове стягнення кредитної заборгованості з солідарних боржників позивач звернувся після закінчення визначеного законом шестимісячного строку, впродовж якого боржниками не було здійснено жодних дій по погашенню заборгованості.
Разом з цим, ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.
Зважаючи на направлення на адресу позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення кредиту 02 листопада 2022 року та її повернення на адресу ДІУ 28 листопада 2022 року за закінченням терміну зберігання, без усунення порушень умов договору, вчинення вимоги про дострокове повернення кредиту обумовлює зміну строку виконання зобов`язання (не усунення позичальником порушень умов договору протягом 60 календарних днів з дати відправлення вимоги) та вважається, що настав термін повернення кредиту на 61 день.
Отже строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором змінений вимогою іпотечної установи про дострокове повернення кредиту. Вчинення такої вимоги по своїй суті є односторонньою відмовою від договору.
Таким чином строк повернення кредиту відповідно до вимоги іпотечної установи про дострокове повернення кредиту настав 02 січня 2023 року, тобто на 61 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику та поручителю повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
23 червня 2023 року ДІУ засобами поштового зв`язку звернулася до суду, тобто, в межах чинності договору поруки.
Як зазначалося вище, станом на час укладання договору відступлення між первісним кредитором та ДІУ - 17.09.2015, залишок основних зобов`язань позичальника складав 95527,02 грн. та незважаючи на повідомлення ОСОБА_1 про заміну кредитора не був погашений, у зв`язку з чим ДІУ правомірно продовжували нараховуватися відсотки за користування позичальником кредитними коштами.
За період з 17.09.2015 по 20.10.2022 сума заборгованості по відсоткам становить 101318,94 грн.
Заперечуючи вказану суми заборгованості представник ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначала, що наданий ДІУ розрахунок заборгованості є неналежним доказом, оскільки здійснений не банком, з незрозумілим періодом нарахування та його складових.
Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок є належним доказом, здійсненим ДІУ як новим кредитором в межах дії строку договору, не містить пені та штрафів, а є лише нарахуванням таких відсотків на залишок не повернутих кредитних коштів.
При цьому, заперечуючи достовірність та правильність нарахуванням відсотків та вважаючи надані стороною позивача докази з цього приводу не належними, сторона відповідачів жодним чином такі докази не спростувала, свого контр розрахунку заборгованості не надала та не ініціювала призначення судом відповідної судової економічної експертизи.
Зазначене свідчить про не дотримання стороною відповідача своїх обов`язківпо доведенню обставин, якими вони заперечують заявлені вимоги, заявляючи лише свою незгоду з доказами сторони позивача.
Натомість шляхом здійснення простих арифметичних дій вбачається, що зазначена в розрахунку заборгованості щомісячна сума процентів, яка варіюється від кількості днів в місяці становить 15% річних від суми боргу в 95227,02 грн., а отже відповідає умовам договору.
Згідно п. 1.1. договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 256-КТ від 13 грудня 2006 року, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 150 000 грн. зі сплатою 15 % річних.
Пунктом 2.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Договором про надання кредиту, п. 3.2. передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних (ануїтетних) платежів в обумовлені сторонами строки (10 числа кожного місяця) згідно графіку платежів.
Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного періодичного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.
У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тобто кредитодавець мав протягом шести місяців, а в подальшому згідно до нової редакції ч. 4 ст. 599 ЦК України, тобто з липня 2018 року, протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред`явити вимоги до поручителя.
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).
У згаданій справі № 408/8040/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Оскільки зобов`язання за договором про надання кредиту визначено окремими зобов`язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Матеріали справи містять детальний розрахунок кредитної заборгованості позичальника, з якого вбачається стала заборгованість по сумі боргу ( тіло кредиту) та нараховані щомісячні платежі за користування коштами.
Згідно з домовленістю сторін кінцевий термін повернення кредиту за договором (виконання основного зобов`язання) 12 грудня 2026 року.
Датою сплати щомісячних платежів за основним зобов`язанням є 10 число кожного місяця, тобто починаючи з кожного наступного 11 числа поточного місяця виконання зобов`язання вважається простроченим.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку основної суми боргу та процентів в період з 17.09.2015 і по 20.10 2022 сума прострочених відсотків становить 101318,94 грн.
Разом з цим, своїм правом на звернення до суду з вимогами про примусове стягнення кредитної заборгованості з солідарних боржників кредитор скористався в липні 2023 року, а тому згідно до приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України має право на стягнення з поручителя як солідарного боржника заборгованості по простроченим щомісячним платежам, які утворилась за останні три роки.
Щодо стягнення з поручителя заборгованості по щомісячним платежем, яка утворилась впродовж з вересня 2015 року і до червня 2020 року, то правові підстави для її стягнення з поручителя відпали внаслідок припинення поруки щодо вказаних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами, визначеного ч.4 ст. 559 ЦК України строку.
За наведених обставин, в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення кредитна заборгованість, яка утворилась впродовж з червня 2020 року і обрахована кредитором станом на 20.10.2022 та складає 34102,32 грн. в якості прострочених відсотків та відповідно 95227,02 грн. суми боргу (тіла кредиту).
Таким чином, зважаючи на зміну іпотечною установою строку повернення кредиту, неналежне виконання відповідачами умов кредитного договору, доведеність розміру заборгованості, яка після відступлення прав вимоги перейшла до позивача в сумі 95227,02 грн. та нараховані відсотки в сумі 101318,94 грн., солідарний обов`язок позичальника та поручителя по погашенню зобов`язань, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ДІУ підлягає стягненню в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №256-КТ в частині основного боргу 95227,02 грн. та відсотки з червня 2020 року по червень 2023 року в сумі 34102,32 грн., а з ОСОБА_1 як позичальника підлягає стягненню заборгованість по відсоткам в сумі 67216,62 грн. за період з вересня 2015 року по червень 2020 року, оскільки обов`язок поручителя відповідати по його зобов`язанням за цей період припинився в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України.
На вказані обставини суд першої інстанції не звернув належної уваги , допустився помилки при оцінці доказів по справі внаслідок чого прийшов до невірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріалами справи доводиться, що ДІУ при подачі позовної заяви було сплачено 2948,19 грн., а при подачі апеляційної скарги 3537,82 грн., що загалом становить 6486,01 грн.
Враховуючи скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі та солідарне стягнення з боржника та поручителя 129329,34 грн., що становить 65,8% від заявлених вимог та стягнення одноособово з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 67216,62 грн., що становить 34,2% від заявлених вимог, у відповідній пропорції, з урахуванням вимог про солідарне стягнення, підлягає стягненню і судовий збір на користь ДІУ.
Так, з ОСОБА_2 підлягає стягненню 2133,90 грн., а з ОСОБА_1 - 4352,10 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити .
Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 03 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором №256-КТ в сумі 129329,34 грн., яка складається з заборгованості по сумі основного боргу 95227,02 грн. та 34102,32 грн. - простроченої заборгованості по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи прострочену заборгованість по відсотках по кредитному договору №256-КТ в сумі 67216,62 грн. за період з вересня 2015 року по червень 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи судовий збір 4352,10 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи судовий збір 2133,90 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.
Судді : О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин