УХВАЛА
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №480/9391/25
адміністративне провадження № К/990/42975/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у справі №480/9391/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у незабезпеченні внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», раніше наданої ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оформлену протоколом від 14 листопада 2025 року №1950;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17 листопада 2025 року про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2025 року № 330 про зарахування в списки особового складу частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду ОСОБА_1 ;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити та відрахувати зі списків особового складу частини ОСОБА_1 .
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ..
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 14 листопада 2025 року № 1950, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 листопада 2025 року про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
18 вересня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у справі №480/9391/25. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної повністю, рішення суду першої інстанції частково - в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2025 року №330 про зарахування в списки особового складу частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити та відрахувати зі списків особового складу частини ОСОБА_1 .
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для позивача (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Представник позивача, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
Щодо посилання на суспільний інтерес, то Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
Суд зазначає, що саме по собі посилання скаржника на важливість спірних правовідносин для позивача, можливі негативні наслідки прийняття оскаржуваного судового рішення або незгоду з висновками судів не свідчить про наявність виняткового значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження особа має довести наявність таких особливих обставин, які за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків розгляду справи для учасника та об`єктивно зумовлюють необхідність касаційного перегляду справи як винятку із загального правила.
Наведені скаржником аргументи свідчать про важливість вирішення спору для позивача як учасника конкретних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують наявності обставин, які б надавали цій справі виняткового характеру у процесуальному значенні та обумовлювали необхідність перегляду судового рішення в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви також не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання представника позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення в частині задоволення позову, виходив із того, що рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №1950 від 14 листопада 2025 року, не відповідає критеріям обґрунтованості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Враховуючи, що рішення комісії, яке було юридичною підставою для висновку про відсутність у позивача права на відстрочку, визнано протиправним та скасовано, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 листопада 2025 року про призов позивача також не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.
В частині відмови у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу є актом, що фіксує факт прибуття особи до військової частини та початку проходження служби, і його скасування саме по собі означало б фактичне припинення проходження військової служби позивачем поза межами передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстав. Як зазначили суди, такий підхід суперечив би правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.
З аналогічних підстав, суди дійшли висновку про те, що не підлягає задоволенню і позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Щодо доводів про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 існував безумовний обов`язок автоматично продовжити строк дії відстрочки позивача після 05 листопада 2025 року без прийняття окремого рішення, суди зазначили, що вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у справі №480/9391/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко