УХВАЛА
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 577/240/25
провадження № 61-12712ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ служби у справах дітей Конотопської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 30 квітня 2011 перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб з відповідачем розірвано 05 грудня 2014 року.
Рішенням суду від 19 вересня 2013 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі 600 грн щомісячно, проте аліментів позивач не отримує.
15 травня 2015 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 , який змінив прізвище на « ОСОБА_5 », у шлюбі в них народилося двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням суду від 07 березня 2019 року змінено прізвище ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно на « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_9 ». Наразі позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_11 , та 4 дітьми (двоє від першого шлюбу та двоє від другого) проживають у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідок Конотопського ліцею № 2, ОСОБА_2 не відвідував класних загальношкільних батьківських зборів, не звертався до вчителя-предметника, класного керівника, адміністрації закладу освіти з питань навчання й виховання дочки та сина. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує спортивну секцію «Гандбол» і згідно довідки, виданої Конотопською дитячо-юнацькою спортивною школою, навчанням ОСОБА_9 займається її мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_11 , які регулярно відвідують навчально-тренувальний процес, цікавляться успіхами дитини в спорті.
Позивач разом з ОСОБА_11 фінансово повністю забезпечують дітей, а біологічний батько дітей свідомо нехтує своїми обов`язками. Відповідач з дітьми не спілкується, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, коштів на забезпечення життєдіяльності дітей взагалі не надає.
З урахуванням викладеного просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 14 травня 2025 року, яке залишив без змінСумський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей: сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Поклав на відділ служби у справах дітей Конотопської міської ради, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 , щодо дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітніх дітей та вважав його таким, що прийнятий без урахування якнайкращих інтересів дітей. Суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. Водночас, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
29 вересня 2026 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у вказаній справі.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні мав застосувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди установили, що згідно із свідоцтвом про народження, ОСОБА_9 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_10 , у свідоцтві про народження батьком записаний ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішення від 19 вересня 2013 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_14 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 , у розмірі 600 грн щомісяця до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до свідоцтва про шлюб 15 травня 2015 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_5 , дружини - ОСОБА_5 .
Конотопський міськрайонний суд Сумської області заочним рішенням від 27 березня 2019 року змінив прізвище ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, змінив прізвище ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідок про реєстрацію місця проживання центру надання адміністративних послуг Конотопської міської ради ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 з 18 березня 2016 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Також у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Відповідно до довідки Конотопського ліцею № 2 Конотопської міської ради № 02-16/216 від 03 грудня 2024 року батько учениці 8-Б класу Конотопського ліцею № 2 ОСОБА_9 - ОСОБА_2 , не відвідував класних, загальношкільних батьківських зборів, не звертався до вчителів-предметників, класного керівника Рибець С. Д. , адміністрації закладу освіти з питань навчання та виховання доньки з 01 вересня 2021 року, коли вона розпочала навчання в 5 класі даного закладу освіти, і по теперішній час.
Згідно із довідкою Конотопського ліцею № 2 Конотопської міської ради № 02-16/215 від 03 грудня 2024 року батько учня 6-А класу Конотопського ліцею № 2 ОСОБА_10 - ОСОБА_2 , не відвідував класних, загальношкільних батьківських зборів, не звертався до вчителів-предметників, класного керівника Стеценко І. О. , адміністрації закладу освіти з питань навчання та виховання сина з 01 вересня 2023 року, коли він розпочав навчання в 5 класі даного закладу освіти, і по теперішній час.
Відповідно до довідки Конотопського ВДВС СХ МРУЮ № 25.2-30/98052 від 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2020 року по 13 грудня 2024 року не отримувала аліменти у розмірі 600 грн на утримання дітей.
Згідно довідки Конотопської дитячо-юнацької спортивної школи № 75 від 17 грудня 2024 року ОСОБА_9 з 01 вересня 2020 року й по теперішній час навчається на відділенні «Гандбол». Навчанням дівчини займається мати - ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_11 . Регулярно відвідують навчально-тренувальний процес, цікавляться успіхами дитини в спорті. Інші члени сім`ї не беруть участь в навчанні спортсменки.
Відповідно до висновку оцінки потреби сім`ї № 30 служби соціальної роботи у громаді Конотопської міської ради, оцінювання проводилося з 25 лютого 2025 року по 26 лютого 2025 року, мати ОСОБА_11 спроможна виконувати обов`язки з виховання дітей та догляду за ними.
Згідно довідки Конотопського ВДВС СХ МРУЮ № 25.2-30/12859 станом на 31 січня 2025 року згідно виконавчого листа № 2/577/1256/13 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 600 грн, щомісяця, на утримання дітей заборгованість зі сплати аліментів становить 241 264,28 грн.
Актом обстеження умов проживання від 28 лютого 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , створені задовільні умови проживання. Продукти харчування в наявності та в достатній кількості. Місця для відпочинку обладнані належним чином, наявні місця для навчання та проведення дозвілля. За цією адресою зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Відповідно до довідки КНП КМР «Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка Михайла Давидова» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знаходяться під наглядом педіатра КНП КМР «Конотопська центральна районна лікарня ім. академіка Михайла Давидова » з народження. Станом здоров`я займається мати - ОСОБА_1 , яка виконує всі надані рекомендації. Батько дітей ОСОБА_2 протягом 5 років у дитячу поліклініку не звертався, станом здоров`я дітей не цікавився.
07 грудня 2024 року приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Ничвидюк Н. А. посвідчено заяву ОСОБА_2 про надання згоди на позбавлення батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Конотопської міської ради від 07 березня 2025 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідає інтересам малолітніх дітей.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/13654/21 наведено такі правові висновки: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження з дитиною полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
ЄСПЛ в рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення відповідачем проти позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків».
У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 вказано, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Разом із тим відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25.
Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв`язків матері та дитини) (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18).
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Суди не встановили і позивач не довів свідомого та остаточного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також не обґрунтував, яким чином позбавлення батьківських прав покращить становище дітей.
Сама лише бездіяльність батька не може бути підставою позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, навіть за наявності нотаріально засвідченої його згоди на позбавлення батьківських прав.
Тому, врахувавши те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.
Такі висновки суду узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статті 164 СК України та прецедентною практикою ЄСПЛ у подібних правовідносинах.
При цьому вказані висновки не суперечать загальним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ служби у справах дітей Конотопської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров