ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 р. Справа № 520/24030/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/24030/26
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 16.07.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 року по 31.12.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 року по 16.07.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 про повернення позову у справі № 520/24030/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що посилання суду на дату звільнення, як фактор початку обрахунку строків звернення, суперечить правовим висновкам, які Верховний Суд виклав у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. А крім того, такі посилання суперечать ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції з 19.07.2022, де дата звільнення як факт обрахунку строків звернення законодавцем не згадується.
Також апелянт посилається на те, що повертаючи позов, суд першої інстанції не врахував, що частина з заявленого позовного періоду з 20.05.2023 по 16.07.2025, а саме з 20.05.2023 по 30.06.2023 припала на дію частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Крім того, апелянт вказує, що у даних спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч.2 ст.233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022 може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ст. 294, ч. 2 ст. 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у відповідача до 16.07.2025 і наказом від 16.07.2025 № 210 с/ч був виключений зі списків особового складу частини.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 17.07.2026, у відповідь на який листом від 27.07.2026 № 25/17/12-К-957-Аз відповідач направив позивачу довідку про доходи № 1536 від 17.07.2026 про всі нарахування та виплати грошового забезпечення і всіх інших доплат (відрахувань) за весь період проходження служби у військовій частині.
Вважаючи порушеними свої права щодо виплати належного розміру грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
12.08.2026 представник позивача подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, оскільки позивач є звільненим та спір стосується виплати всіх сум, що належать йому при звільненні, відтак, застосовується ч. 2 ст. 233 КЗпП, котра нормативно визначає початком обрахунку строків день одержання письмового повідомлення про нараховані та сплачені суми при звільненні, а не день, коли позивач дізнався (повинен був дізнатись) про порушення прав, день звільнення тощо. Крім того, грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні у правовідносинах, з приводу яких ініційовано вказане судове провадження - застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення, оскільки, за відсутності у ньому відомостей щодо того який саме базис для нарахування застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу (вказання таких відомостей законодавчо не передбачено), числові показники грошового забезпечення, зазначені у ньому є неможливо перевірити на відповідність первинній редакції п.4 ПКМУ 704. У даних спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022 може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений з служби наказом від 16.07.2025 року. Разом із тим, з даною позовною заявою звернувся 06.08.2026, тобто з пропуском строку звернення до суду. Оцінюючи наведені доводи представника позивача, суд зазначив, що сам факт отримання додаткової інформації за запитом не змінює моменту, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо відповідні відомості вже були відомі їй при звільненні. Суд першої інстанції вказав, що позивач не заперечує, що при звільненні отримав грошовий атестат, що є достатнім для перевірки правильності застосованої розрахункової величини, оскільки розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом та є загальновідомим. Водночас, звернення позивача із запитами до відповідача після звільнення та отримання відповіді 27.07.2026 року є проявом власної ініціативи позивача щодо додаткового з`ясування обставин, однак такі дії не можуть вважатися об`єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду та не впливають на визначення початку перебігу строку звернення до суду. Разом з тим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі обставин, що унеможливлювали звернення до суду у встановлений законом строк.
Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
За змістом ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зауважила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Із матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 16.07.2025, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України саме в редакції Закону № 2352-IX, як правильно зазначено судом першої інстанції.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що частина із заявленого позовного періоду з 20.05.2023 по 16.07.2025, а саме з 20.05.2023 по 30.06.2023, припала на дію частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Щодо посилання апелянта на те, що у даних спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч.2 ст.233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022 може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п. 2 Розділу XXXІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі з однієї військової частини до іншої, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів на навчання, направлення для подальшого проходження служби до інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства України, та правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на військовій службі, у разі звільнення в запас або відставку з призначенням пенсії. Грошовий атестат виписується та видається фінансовим підрозділом військової частини.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову, який передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), зокрема, грошового атестата. Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Апелянт зазначає, що дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 27.07.2026 з додатками - довідками грошового забезпечення, проаналізувавши числові показники грошового забезпечення. І лише сукупність цих відомостей та грошового атестату дали можливість позивачу звернутись до суду з цим позовом.
З приводу цього суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 суд касаційної інстанції аналізуючи аналогічні доводи касаційної скарги вказав, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
Водночас у межах цієї справи колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи не вбачається, а судом першої інстанції цього встановлено не було на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, коли саме позивачу було вручено грошовий атестат, адже саме з цього моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, обчислюється тримісячний строк для подання адміністративного позову.
Враховуючи зазначене, без установлення події, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, висновок суду першої інстанції про його порушення позивачем є безпідставним та необґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 294, 308, 311 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року по справі № 520/24030/26 - скасувати.
Справу № 520/24030/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко