ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/2534/21 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 (справа №640/2534/21), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022, позов задоволено частково, тим самим ухвалено:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;
- зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;
- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26.09.2023 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного судку від 15.12.2022 у справі №640/2534/21 в частинні відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку - скасовано, а справу у цій частині направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення та постанову у цій справі залишено без змін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року, зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).
За заявою стягувача судом першої інстанції видано виконавчі листи, які отримані позивачем 14.11.2023 та 17.05.2025 (т.2, а.с.53-55, а.с.247-249).
До суду першої інстанції від державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Яковенка В.А. надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду, в якій заявник просив суд змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа №640/2534/21 від 13.11.2023, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019, шляхом безспірного списання Державною казначейською службовою України відповідної суми коштів (231 786,86 грн) у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою КМУ від 03.08.2011 №845.
Заява мотивована тим, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року залишається невиконаним відповідачем. Вважає, що рішення суду можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у задоволенні заяви представника Міністерства юстиції України про зміну способу порядку виконання рішення суду відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що приписами статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Враховуючи те, що заява про зміну способу порядку виконання вказаного рішення подана суб`єктом владних повноважень, який не приймав участі у розгляді справи №640/2534/21, у зв`язку із чим не має права на звернення до суду із відповідною заявою, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви з огляду на її безпідставність.
Не погодившись з ухвалою суду, Міністерство юстиції України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким заяву державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №73423200 з примусового виконання виконавчого листа № 640/2534/21 від 13.07.2022, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.
Апелянт зазначає, що Апарат Верховної Ради України листом від 11.12.2023 № 30/10-2023/272590 повідомив про виконання в частині нарахування ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04 травня 2000 року по 29 серпня 2019 року, та долучено розрахунки такої компенсації, сума якої становить: за 559 календарних днів - 231 786,86 грн.
Також, вищезазначеним листом повідомлено про неможливість виконання вимог виконавчого листа № 640/2534/21 від 13.07.2022, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019, у зв`язку із внесенням змін до деяких законодавчих aктів Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (який набрав чинності 19.07.2022 року), відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є. Таким чином, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 640/2534/21 ОСОБА_1 нараховано 231 786,86 грн, проте, вказану суму не виплачено.
Апелянт зазначає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі № 640/2534/21 та підтверджують відсутність у відповідача можливості виплатити нараховану, однак не виплачену суму у розмірі 231 786,86 грн.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 та від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України та призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Від представника Державної казначейської служби України до суду 22.04.2026 надійшов відзив, в якому останній зазначає, що запропонований апелянтом спосіб виконання рішення, а саме шляхом безспірного списання Казначейством виплатити позивачеві грошову компенсацію фактично змінює по суті рішення від 13.07.2022 та призводить до зміни боржника у справі №640/2534/21. Представник стверджує, що запропонований апелянтом спосіб виконання рішення суду від 13.07.2022, не лише суперечить вимогам законодавства (зокрема, процесуального), але також є помилковим та не призведе до перерахування коштів позивачеві протягом розумних строків у зв?язку із щорічним передбаченням Верховною Радою України критично недостатнього обсягу бюджетних асигнувань за КПКВК 3504040 та визначеною черговістю погашення заборгованості. Просить суд відмовити апелянту у задоволенні вимог у повному обсязі.
Від позивачки до суду 27.04.2026 надійшов відзив, в якому остання зазначає, що суд першої інстанції фактично не розглянув питання про те, чи наявні підстави для зміни способу виконання рішення по суті, а обмежився формальним висновком про відсутність права на звернення. Такий підхід призвів до того, що суд не перевірив ключові обставини справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з вимогами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 29-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023 у справі №520/926/21.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що заява про зміну способу порядку виконання вказаного рішення подана суб`єктом владних повноважень, який не приймав участі у розгляді справи №640/2534/21, а тому не має права на звернення до суду із відповідною заявою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 1 Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом №4901-VI та порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Постанова №845).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Колегія суддів зазначає, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції має право звернутися до суду із заявою про зміну способу порядку виконання рішення суду, керуючись нормами частини третьої статті 33 Закону №1404-VIII.
В даному випадку на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №73423200 з примусового виконання виконавчого листа № 640/2534/21 від 13.07.2022, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що заяву подано суб`єктом владних повноважень, який не приймав участі у розгляді справи є помилковими.
Щодо доводів заявника про наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення суду у справі №640/2534/21 та підтверджують відсутність у відповідача можливості виплатити нараховану, однак не виплачену суму у розмірі 231 786,86 грн, колегія суддів зазначає таке.
Так, необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
Тобто, суд лише за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, не змінюючи при цьому його змісту.
Таким чином, положення Кодексу адміністративного судочинства України визначають умови, виконання яких є обов`язковим для задоволення заяви про зміну способу або порядку виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №73423200 з примусового виконання виконавчого листа № 640/2534/21 від 13.07.2022, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.
Відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 24.11.2023 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №73423200, яка міститься в підсистемі «Електронний суд».
Апарат Верховної Ради України листом від 11.12.2023 № 30/10-2023/272590 повідомив про виконання в частині нарахування ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04 травня 2000 року по 29 серпня 2019 року, та долучено розрахунки такої компенсації, сума якої становить: за 559 календарних днів - 231 786,86 грн.
Також, вищезазначеним листом повідомлено про неможливість виконання вимог виконавчого листа № 640/2534/21 від 13.07.2022, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019, у зв`язку із внесенням змін до деяких законодавчих aктів Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (який набрав чинності 19.07.2022 року), відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів за рахунок коштів передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Зі змісту заяви про зміну способу і порядку виконання рішення у даній справі слідує, що рішення суду від 13.07.2022 у справі №640/2534/21 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України.
Як уже зазначалось судом вище, на виконання рішення суду у цій справі ОСОБА_1 нараховано 231 786,86 грн. Проте, вказану суму не виплачено.
Отже, суд, дослідивши надані заявником та наявні в матеріалах справи докази, зазначає, що останні свідчать про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі №640/2534/21 та підтверджують відсутність у відповідача можливості виплатити нараховану, однак не виплачену суму у розмірі 231 786,86 грн.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Верховний Суд у своїх висновках неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18, від 16 лютого 2023 року по справі №640/16326/20.
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Стаття 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейством), в межах бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень, на які поширюється дія зазначеного Закону про гарантії, регламентований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників" № 845 від 03.08.2011 (далі - Порядок №845).
Так, абзацом десятим пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що в разі наявності в боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за такою бюджетною програмою.
При цьому, положення пунктів 28-34 Порядку №845 застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми у разі наявності асигнувань за такою програмою, достатніх для виконання виконавчого документа.
Отже, суд зазначає, що виконання рішення суду в даній справі, в частині нарахованої, однак не виплаченої суми у розмірі 231 786,86 грн, може здійснюватися за рахунок коштів бюджетної програми 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» Державною казначейською службою України, у випадку, якщо така сума є безспірною.
Як уже встановлено судом, нарахована сума у розмірі 231 786,86 грн, що залишається невиплаченою є безспірною.
Отже, встановивши наявність ускладнень виконання рішення суду від 13.07.2022 у справі №640/2534/21, безспірність суми, що нарахована, однак не виплачена, з метою забезпечення реального виконання судового рішення і ефективного захисту прав позивача, суд дійшов переконання встановити наступний спосіб і порядок виконання рішення в частині зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України суми коштів у розмірі 231 786 (двісті тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят шість) гривень 86 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України.
Колегія суддів зазначає, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України, принципу верховенства права. Тобто, в будь-якому разі, судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Яковенка В.А. про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №640/2534/21, а тому, оскаржувана ухвала Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення такої заяви частково.
Як вбачається із прохальної частини заяви державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Яковенка В.А. про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №640/2534/21, останній просить суд змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа №640/2534/21 від 13.11.2023, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019, шляхом безспірного списання Державною казначейською службовою України відповідної суми коштів (231 786,86 грн) у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою КМУ від 03.08.2011 №845.
Водночас колегія суддів зазначає, що нормами статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а не виконавчого листа. У зв`язку із викладеним вище, заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість її доводів та наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заяви державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Яковенка В.А. про зміну способу та порядку виконання рішення суду.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 329, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №640/2534/21 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Яковенка В.А. про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 13.07.2022 у справі №640/2534/21 - задовольнити частково.
Змінити спосіб та порядок виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 13.07.2022 у справі №640/2534/21 в частині зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України суми коштів у розмірі 231 786 (двісті тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят шість) гривень 86 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович