УХВАЛА
09 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/44666/25
адміністративне провадження № К/990/45249/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №320/44666/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАМАТО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
До Верховного Суду 05.10.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №320/44666/25.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 повністю задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НАМАТО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.08.2025 №0[телефон приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 200 065,00 грн; від 21.08.2025 №0[телефон приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 445 401,00 грн; від 20.08.2025 №[номер приховано], яким до позивача застосовано штраф у сумі 71 832,99 грн; від 21.08.2025 №0[телефон приховано], яким до позивача застосовано штраф у сумі 54 034,00 грн.
Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 58 000,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 апеляційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі №320/44666/25 залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі №320/44666/25 залишено без змін.
Вирішуючи питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
З аналізу наведених норм процесуального права можна виснувати, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які особа має вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, за змістом пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Верховний Суд зауважує, що у разі якщо скаржник уважає, що суд першої та (або) апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів [пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України], у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, вони є недопустимими, або зібрані у справі докази, які суд не дослідив, що могло б давати підстави виснувати, що цей суд порушив норми процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави дійти висновку, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі автор, як на підставу касаційного оскарження, покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 9 НП(С)БО 9 «Запаси» та пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №820/2417/17 та від 25.06.2024 у справі №806/1899/18.
Так, на обґрунтування твердження про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.06.2024 у справі №806/1899/18, скаржник наводить фрагмент цього судового рішення про те, що «показники декларації з податку на прибуток та Звіту про фінансові результати мають базуватися на достовірних даних регістрів бухгалтерського обліку. Якщо між внутрішніми регістрами та фінансовою звітністю є безпідставні розбіжності, показники вважаються документально не підтвердженими». У цьому контексті скаржник зазначає, що суд нівелював дію абзацу другого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, не звернувши увагу на беззаперечність факту реалізації товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання, що суперечить практиці Верховного Суду у справі №820/2257/17.
Податковий орган також зазначає про сталість практики Верховного Суду у справі №820/2417/17 щодо пункту 9 НП(С)БО 9 «Запаси».
Верховний Суд зауважує, що у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України особа, яка подає скаргу, обов`язково має зазначити у ній: норму (норми) права, яку неправильно застосував суд першої та(або) апеляційної інстанції; які саме висновки щодо застосування цієї ж норми (цих же норм), викладені у постанові (постановах) Верховного Суду; висновок суду першої та(або) апеляційної інстанції, який суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми (цих же норм); обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).
Водночас недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд констатує, що податковий орган у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду без урахування того, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, суди попередніх інстанцій враховали правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, викладену в постановах від 23.05.2018 у справі №822/1571/17 та від 22.04.2021 у справі №520/11812/18, згідно з якими самого лише зіставлення узагальнених даних бухгалтерських рахунків без дослідження первинних документів недостатньо для достовірного встановлення заниження бази оподаткування податком на додану вартість, а перевищення ціни придбання над ціною постачання має встановлюватися не узагальнено, а за кожною окремою операцією постачання товару.
Вирішуючи питання щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій за нереєстрацію податкових накладних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок контролюючого органу про те, що позивач занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 356 321 грн ґрунтується виключно на зіставленні узагальнених показників рахунків бухгалтерського обліку 702 «Дохід від реалізації товару» та 902 «Собівартість реалізованих товарів», відображеному в додатках № 13_1, 13_2, 13_3 до акта перевірки, без наведення в акті перевірки посилань на конкретні видаткові накладні, договори чи інші первинні документи, які б підтверджували перевищення ціни придбання над ціною реалізації за кожною окремою операцією, без розкриття методології такого розрахунку та без урахування комерційних умов, що впливають на формування договірної ціни.
Скаржник такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростував, не обґрунтував належним чином того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи відповідача фактично стосуються оцінки доказів у справі. Такі доводи знаходяться у площині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС, яку податковий орган у касаційній скарзі не зазначає, а відповідно до частини другої статті 341 КАС переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.
Аргументації щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу касаційна скарга не містить.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовав цей суд під час прийняття відповідного рішення. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (щодо визначення залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на зазначене, касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає поверненню як така, що подана з порушенням визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України вимог щодо зазначення підстав (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2026 у справі №320/44666/25 повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя І.А. Васильєва