УХВАЛА
09 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 560/6470/25
адміністративне провадження № К/990/43226/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф. розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року
у справі № 560/6470/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Хмельницькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 560/6470/25.
Скаржник подає касаційну скаргу вдруге після її повернення ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2026 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі Верховний Суд виходить із такого.
Стаття 328 КАС України передбачає право на касаційне оскарження. Згідно з частиною першою цієї статті учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції лише у випадках, визначених Кодексом.
Стаття 330 КАС України встановлює обов`язкові вимоги до форми та змісту касаційної скарги. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі обов`язково зазначається підстава (підстави) касаційного оскарження з визначенням передбаченої статтею 328 КАС України підстави (підстав).
Положення пункту 4 частини другої статті 330 КАС України встановлюють обов`язок скаржника чітко визначити передбачену статтею 328 КАС України підставу касаційного оскарження та належним чином її обґрунтувати у взаємозв`язку з мотивами оскаржуваного судового рішення.
Частина четверта статті 328 КАС України містить вичерпний перелік підстав для касаційного оскарження.
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що касаційна скарга має містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, у касаційній скарзі скаржник зобов`язаний не лише формально вказати відповідний пункт статті 328 Кодексу, а й належним чином обґрунтувати його застосування, навести аргументи у взаємозв`язку з висновками та мотивами оскаржуваних судових рішень.
Суд касаційної інстанції на стадії відкриття провадження не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання вимог щодо форми і змісту. Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження - такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення. У подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі скаржник одночасно зазначає всі чотири підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Проте формальне посилання на всі передбачені законом підстави без їх належного розмежування та самостійного обґрунтування не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки кожна з підстав має різний предмет правового регулювання та передбачає наявність самостійних, чітко визначених законом умов для касаційного перегляду.
Зокрема, пункти 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України стосуються спеціальних випадків неправильного застосування судом норм матеріального права, пов`язаних відповідно з неврахуванням висновку Верховного Суду, необхідністю відступлення від такого висновку або відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах. Натомість пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає іншу, самостійну підставу касаційного оскарження - оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу, тобто у зв`язку з відповідними порушеннями норм процесуального права.
Таким чином, посилання одночасно на всі чотири пункти частини четвертої статті 328 КАС України не може бути формальним способом охоплення всіх можливих підстав касаційного оскарження. Для кожної заявленої підстави мають бути наведені конкретні обставини та належне правове обґрунтування, які підтверджують наявність саме передбачених нею умов.
У поданій касаційній скарзі зазначені підстави чітко не розмежовані, а доводи скарги викладені змішано, без послідовного та структурованого розкриття того, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за кожною з обраних підстав. Основний зміст касаційної скарги зводиться до твердження, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи не виконали обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 29 січня 2026 року у цій же справі, та не встановили істотних обставин, передумов виникнення оподаткованого доходу, зокрема: факту і дати спливу позовної давності, не дослідили початок її перебігу, можливість її переривання чи зупинення, правової природи списання заборгованості у грудні 2020 року, складу суми 12' 184'386,64 грн, правового значення ухвали Господарського суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року у справі № 4/5025/679/11 відносно його заборгованості та виникнення оподаткованого доходу.
Скаржник доводить, що суди обмежилися посиланням на списання банком заборгованості за рахунок резерву та її відображення у формі № 1-ДФ, не дослідивши первинні документи та інші докази, необхідні для встановлення факту виникнення і розміру оподатковуваного доходу. Тому висновок про сплив позовної давності та наявність підстав для оподаткування ґрунтується на припущеннях, а не на належно встановлених фактичних обставинах.
Також скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16 грудня 2014 року у справі № 4/5025/679/11 ФОП ОСОБА_1 ліквідовано, провадження у справі про банкрутство припинено, мораторій і заходи забезпечення скасовано. З моменту цієї ухвали зобов`язання перед банком припинилося в силу закону і банк втратив право такої вимоги. Тому у 2020 році вже не існувало заборгованості, за якою міг спливти строк позовної давності. Відповідно, підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України не може застосовуватися.
Скаржник вказує, якщо вже говорити про списання/прощення боргу, то, його думку, це мало б кваліфікуватися за підпунктом «д» підпункту 164.2.17 (списання/прощення основної суми боргу на підставі рішення суду про звільнення від боргів у справі про неплатоспроможність). У такому випадку кредитор (банк) зобов`язаний був повідомити боржника рекомендованим листом, чого не зроблено.
Окрім того, скаржник зазначає, що контролюючий орган втратив право на визначення грошових зобов`язань після спливу 1095 днів з граничного строку подання звітності (стаття 102 ПК України), при цьому посилається на постанови Верховного Суду у справах № 380/5436/22, № 826/18022/15, Великої Палати № 500/2276/24) і те, що апеляційний суд цю норму та відповідну практику не застосував.
Таким чином скаржник висновує про невстановлення судами обставин, на які прямо вказав Верховний Суд у постанові від 29 січня 2026 року у цій же справі, що унеможливило правильне застосування підпункту 164.2.7 (164.2.17) пункту 164.2 статті 164 ПК України та свідчить про порушення статей 9, 77, 90, 242 КАС України і невиконання обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції.
Тобто, основний акцент у касаційній скарзі зроблено на невиконанні обов`язкових вказівок Верховного Суду від 29 січня 2026 року у цій же справі (про те, що суди не встановили характер списання, дату спливу давності, склад суми тощо); застосуванні статті 102 ПК України (1095 днів) з посиланням на вже існуючі постанови Верховного Суду; питанні правової природи заборгованості, наслідків банкрутства ФОП 2014 року та можливості списання за рахунок резерву як фактичні обставини, які суди не дослідили та не оцінили.
Такі порушення можуть бути підставами для касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 та частиною другою статті 353 КАС України.
Враховуючи вимоги частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, доводи касаційної скарги мають бути спрямовані на спростування саме тих висновків суду апеляційної інстанції, які стали підставою для ухвалення оскаржуваного рішення.
Вимога щодо зазначення у касаційній скарзі підстави (підстав) касаційного оскарження не обмежується формальним вказуванням відповідного пункту частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник повинен довести наявність самої підстави, тобто навести конкретні аргументи, які підтверджують, що оскаржуване рішення підпадає під один із випадків, передбачених цією нормою.
Щодо пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України
Для застосування цієї підстави скаржник повинен зазначити конкретну норму матеріального права, навести постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування цієї ж норми у подібних правовідносинах, обґрунтувати, у чому саме висновок суду апеляційної інстанції суперечить цьому висновку, та довести подібність правовідносин.
У поданій касаційній скарзі ці вимоги не виконані. Посилання на постанови Верховного Суду не супроводжуються аналізом подібності правовідносин, в чому полягає їх подібність і не демонструють, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду. Доводи фактично зводяться до цитування окремих тез судових рішень та незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 341 КАС України).
До того ж судові рішення у справах № 380/5436/22, № 826/18022/15 не переглядалися Верховним Судом та стосувалися інших питань у сфері спорів з Пенсійним фондом України. А у справі № 500/2276/24 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року), на яку посилається скаржник, як приклад неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах, предметом розгляду було визначення строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення після проходження процедури адміністративного оскарження - зокрема, співвідношення загального тримісячного строку, передбаченого КАС України, та спеціального місячного строку, встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України.
Щодо пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України
Підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зазначена підстава має місце у разі, якщо Верховний Суд не формував висновку щодо застосування відповідної норми права до правовідносин, подібних до тих, що виникли у цій справі, а порушене питання має значення для правильного вирішення спору.
Саме лише посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник має зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, визначити питання щодо її застосування, обґрунтувати, у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при її застосуванні, а також зазначити, як, на його думку, ця норма права повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі скаржник не визначає конкретної норми права, щодо застосування якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду, не формулює чіткого правового питання, яке потребує формування такого висновку, та не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій відповідної норми права.
Щодо пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України
Ця підстава пов`язана з порушеннями норм процесуального права, передбаченими частинами другою і третьою статті 353 КАС України, зокрема з невиконанням обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції та недослідженням зібраних у справі доказів.
Верховний Суд звертає окрему увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі має бути зазначено, в чому полягає порушення норм процесуального права. Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами не досліджено зібрані у справі докази або встановлено обставини на підставі недопустимих доказів, у скарзі повинно бути чітко вказано або які саме докази не досліджено, або які обставини встановлено на підставі недопустимих доказів і чому останні є недопустимими.
Також, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України застосовується лише за умови, що скаржник обґрунтував наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, за змістом частини другої статті 353 КАС України скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд можливе лише за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
У поданій скарзі, як встановлено вище, жодна з підстав, передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України, належним чином не обґрунтована. Через це взаємозв`язок з частиною другою статті 353 КАС України також не підтверджується.
Оскільки жодна із заявлених підстав касаційного оскарження не є належно обґрунтованою, касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України і підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 цього Кодексу, як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження судових рішень у справі.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 560/6470/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова