КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
09 жовтня 2026 року справа № 320/29317/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
Як третю особу на стороні відповідача у позовній заяві позивач вказує Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, протягом якого позивачу необхідно було надати уточнену позовну заяву з урахуванням вказаних судом зауважень, в якій або уточнити склад учасників справи, або прохальну частину позовної заяви.
22.07.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява від 15.07.2024 про усунення недоліків, в якій позивач просить суд прохальну частину викласти у наступній редакції:
- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
В уточненій позовній заяві позивач не зазначає третю особу НОМЕР_2 та в заяві від 15.07.2024 про усунення недоліків позовної заяви вказує, що в уточненому позові позивач не залучає третю особу.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка фінансується через фінансово-економічне управління військової частини НОМЕР_1 . У військовій частині НОМЕР_2 наявна власна фінансово-економічна служба, яка здійснює нарахування грошового забезпечення та надає відповідні заявки щодо сум, які підлягають виплаті військовослужбовцям цієї частини, яка відповідно до наданих заявок здійснює перерахування коштів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до розгляду справи Військової частини НОМЕР_2 в якості другого відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 залучено до розгляду справи №320/29317/24 в якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
01.10.2026 засобами поштового зв`язку від відповідача-2 Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, направлений на адресу суду 09.09.2026, в якому, серед іншого, відповідачем наголошено на пропуску позивачем строку звернення до суду.
Відповідач-2 зазначає, що відповідно до ст. 233 КЗпП (в редакції від 19.07.2022) працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті. Відповідач-2 вважає, що тримісячний строк позовної давності позивача щодо грошового забезпечення за січень 2020 року завершився у травні 2020 року, і так за кожен спірний місяць. Тому, за спірний період з 19.07.2022 по 13.05.2023 строк позовної давності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (травень 2023 року) завершився у вересні 2023 року. Незважаючи навіть на продовження строку позовної давності на період дії карантину, пов`язаного із COVID-19, позивачем пропущено строк позовної давності.
Таким чином, на думку відповідача-2, суд першої інстанції всупереч положенням законодавства та практики Верховного Суду прийняв до провадження позовну заяву у цій справі, не зважаючи на порушення останнім строків позовної давності.
Досліджуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас у вищезазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Натомість частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду звільненого працівника з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, неконституційною не визнавалася.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Водночас, суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновок, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01.07.2023.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) застосовується з 01.07.2023.
Суд наголошує на тому, що визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зауважує, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також про складові їх розрахунку військовослужбовець дізнається щомісяця - під час отримання відповідних грошових виплат на свій банківський рахунок та/або шляхом ознайомлення з розрахунковими відомостями за відповідний місяць виплати.
З огляду на це, отримуючи щомісячне грошове забезпечення, позивач мала реальну можливість та повинна була дізнатися про порушення свого права щодо застосування конкретного розміру прожиткового мінімуму при обчисленні окладів у момент здійснення щомісячних виплат.
Водночас, з урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину строки звернення до суду були продовжені. Отже, для всіх позовних вимог щодо щомісячних виплат за період з 19.07.2022 по червень 2023 року відлік тримісячного строку звернення до суду розпочався 01.07.2023 та закінчився 30.09.2023.
Сам по собі факт звільнення позивача з військової служби чи проведення розрахунку при звільненні не змінює початкового моменту перебігу строків щодо виплати щомісячного грошового забезпечення за минулі періоди, про розмір якого позивач дізнавався щомісяця при отриманні коштів.
Звернення позивача до суду з цим позовом лише 22.06.2024 (згідно штампу відділу канцелярії суду на позовній заяві) свідчить про пропуск процесуального строку звернення до суду з цим позовом.
Направлення позивачем (особисто або через представника) до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Саме такий правовий висновок щодо застосування вищенаведених норм викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №160/28405/24, від 21.01.2026 у справі №200/8730/24 та від 18.02.2026 у справі №400/11972/24.
У цих постановах Верховний Суд зазначив, що не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак зауважив, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.05.2023, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня відповідного календарного року, станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023.
Як вже зазначалось судом, нові обмеження щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення), підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли після 19.07.2022.
З доданих до позовної заяви документів вбачається, що позивач у спірний період (з 29.01.2020 по 12.05.2023) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , та на цей час продовжує проходити військову службу, що підтверджується витягом з послужного списку особової справи №67 ОСОБА_1 .
Разом з тим, як зазначає відповідач-2, про порушення своїх прав щодо перерахунку грошового забезпечення, позивач повинен був дізнатися під час отримання щомісячних виплат за відповідні місяці. Позивач до суду звернувся із пропуском строку звернення до суду.
Суд зазначає, що протягом спірного періоду проходження служби стаття 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) встановлювала тримісячний строк звернення до суду з даною категорією спорів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Про розмір нарахованого та виплаченого щомісячного грошового забезпечення позивач дізнавався щомісяця при отриманні коштів.
З урахуванням припинення дії карантинних обмежень з 30.06.2023 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 та правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, перебіг тримісячного строку звернення до суду щодо вимог, що виникли після 19.07.2022, розпочався з 01.07.2023 та закінчився 30.09.2023.
Позивач звернувся до суду з цим позовом лише 22.06.2024 (згідно штампу відділу канцелярії суду на позовній заяві), тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку в частині вимог про обчислення та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 12.05.2023.
Окрім того, суд не заперечує того, що військовослужбовець вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №200/8730/24.
Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX набрав чинності 19.07.2022, а відтак як станом на момент звільнення позивача з військової служби, так і на момент звернення позивача із заявою до відповідача та подання позовної заяви, діяла редакція статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у разі виплат при звільненні - з дня одержання письмового повідомлення про нараховані суми.
Отже, оскільки спірні виплати здійснювалися щомісячно, а Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022, з урахуванням продовження строків на період дії карантину до 30.06.2023, перебіг тримісячного строку звернення до суду за вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 розпочався 01.07.2023 та вичерпався 30.09.2023. Позивачем пропущено строк звернення до суду.
При цьому, у заяві про поновлення строку від 18.06.2024, поданої позивачем разом із позовною заявою, не зазначено обставини та відповідні докази щодо об`єктивної неможливості звернення до суду у період встановленого строку звернення до суду.
Суд бере до уваги посилання позивача у заяві про поновлення строку від 18.06.2024 на те, що він є діючим військовослужбовцем, з лав ЗСУ не звільнявся з 1998 року, з лютого 2022 року приймає безпосередню участь у захисті України, однак суд зазначає, що сам факт проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд ураховує, що проходження військової служби, зокрема в умовах воєнного стану, за певних обставин може бути враховане судом при вирішенні питання про поновлення процесуального строку. Водночас сама собою ця обставина не зумовлює автоматичного поновлення строку, оскільки в кожному конкретному випадку суд має встановити, які саме умови проходження служби, у який період та яким чином вплинули на можливість особи своєчасно реалізувати своє процесуальне право.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, відповідно до якої сам по собі факт запровадження воєнного стану без належного обґрунтування неможливості звернення до суду саме цією особою у встановлений строк не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Разом із цим проходження військової служби за мобілізацією може бути враховане як істотна обставина, але лише за умови її належної конкретизації та підтвердження реального впливу на можливість особи вчинити процесуальну дію вчасно.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990/98/25.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.
З наведеного можна зробити висновок, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Врахуванню підлягає, зокрема, обмеження доступу до правової допомоги, про що йде мова в апеляційній скарзі».
Водночас ні матеріали позовної заяви, ні заява про поновлення строку, не містять посилань на підтверджені доказами конкретні, реальні, непереборні і об`єктивно нездоланні фактори та причини, які б свідчили про те, що саме проходження військової служби, зокрема місце такої служби, характер виконуваних обов`язків і їх обсяг, безпосереднє перебування у зоні активних бойових дій, вибуття з пункту постійної дислокації військової частини тощо, дійсно завадило позивачу вчасно звернутися до суду у встановлений процесуальним законом строк у будь-який зручний для нього спосіб, у тому числі засобами дистанційного зв`язку, та/або обмежувало доступ до правової допомоги.
За відсутність таких відомостей наявні матеріали справи не дають достатніх підстав для висновку, що пропуск строку звернення до суду з цим позовом пов`язаний саме з умовами проходження військової служби позивача.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2026 у справі №160/4118/26.
Таким чином, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду у цій справі, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було надано переконливих доказів на підтвердження того, що він був позбавлений реальної можливості в порядку, передбаченому законодавством, подати позовну заяву щодо обчислення та виплати грошового забезпечення та інших виплат за період з 19.07.2022 по 12.05.2023.
У цьому зв`язку, судом встановлено, що провадження в даній адміністративній справі відкрито за позовною заявою, поданою без додержання вимог, встановлених статтями 122, 160, 161 КАС України, а тому наявні підстави для залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, враховуючи виявлені недоліки, позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу встановити спосіб і строк їх усунення. Роз`яснити позивачу, що у випадку усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші причини пропуску строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку, та докази поважності причин пропуску такого строку, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову.
Згідно з частинами тринадцятою-п`ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
2. Протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про обчислення та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 12.05.2023, із зазначенням інших підстав поважності пропуску строку, ніж ті, які були зазначені в заяві про поновлення строку звернення до суду від 18.06.2024, та докази поважності причин пропуску такого строку, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову.
3. Роз`яснити позивачу, що в разі ненадання у встановлений судом строк заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку або якщо вказані підстави будуть визнані судом неповажними, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини 15 статті 171 КАС України.
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи, зокрема шляхом направлення тексту ухвали до їхніх електронних кабінетів в ЄСІТС та/або на електронні адреси.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.