ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4195/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Мальченко А.О.
Сковородіної О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 (повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026)
у справі № 910/4195/26 (суддя - Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюіс»
про стягнення 37286,58 гривень
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп» (далі - ТОВ «Екоменеджмент Групп», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюіс» (далі - ТОВ «Дюіс», відповідач) 36037,80 гривень основної заборгованості, що утворилася в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 10.02.2025 № 01/02.2025 (далі - Договір), та 1248,78 гривень штрафу, а всього 37286,58 гривень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
10.02.2025 позивач (виконавець) та ТОВ «Дюіс» (замовник) уклали Договір, відповідно до якого виконавець надає інформаційні послуги замовнику у вигляді 4-ох публікацій у газетах у місці здійснення планованої діяльності (м. Марганець);
На підтвердження виконання робіт ТОВ «Екоменеджмент Групп» було складено акти про виконані роботи, рахунки на оплату, а також складено податкові накладні, зареєстровані відповідно до вимог закону, які були отримані та підписані відповідачем без зауважень, про що свідчать електронні підписи, зокрема на актах та рахунках;
Загалом позивачем було надано відповідачу послуг за Договором на загальну суму 36037,80 гривень, що вказує на повне виконання з боку виконавця своїх зобов`язань, проте відповідачем зобов`язання за Договором до теперішнього часу не виконано.
У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору позивачем нараховано 1248,78 гривень штрафу.
Короткий зміст судового рішення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що сторонами не було укладено письмового договору, проте уповноваженими представниками сторін було підписано акти від 14.02.2025 № 5 на суму 12100 гривень, від 14.02.2025 № 6 на суму 11340 гривень, від 14.02.2025 № 7 на суму 5000 гривень і від 14.02.2025 № 8 на суму 7597,80 гривень, що є підтвердженням надання позивачем послуг і прийняття таких послуг відповідачем, що свідчить про укладення сторонами усного договору про надання послуг.
Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про оплату наданих послуг в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк оплати не настав і вимоги позивача в частині стягнення 36037,80 гривень основної заборгованості задоволенню не підлягають.
В частині відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафу суд виходив із того, що така вимога є похідною від первісної, а також того, що за відсутності письмового договору, який би встановлював можливість нарахування штрафних санкцій належні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ «Екоменеджмент Групп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що висновок суду першої інстанції про не настання строку виконання зобов`язань з оплати наданих послуг з огляду на ч. 2 ст. 530 ЦК України не відповідає обставинам справи оскільки в матеріалах справи наявні рахунки № 6 від 14.02.2025 на суму 12100 гривень, № 9 від 14.02.2025 на суму 11340 гривень; № 10 від 17.02.2025 на суму 5000 гривень, № 11 від 14.02.2025 на суму 7597,80 гривень, які містять електронні підписи та відмітки про отримання їх відповідачем, що свідчить про обізнаність боржника з необхідністю виконання грошового зобов`язання та його розміром.
Крім того, в матеріалах справи наявний Акт взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2025 по 30.09.2025, який сформовано позивачем 17.10.2025 року та підписаний КЕП директора відповідача без жодних зауважень чи виправлень.
Судом першої інстанції не враховано сталу та послідовну позицію Верховного Суду, яка викладена, зокрема, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.03.2026 по справі № 914/2625/23, згідно якої стаття 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Форма не може превалювати над змістом, відповідно, з`ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту. Водночас основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Отже, суд першої інстанції формально підійшовши до оцінки документів та проігнорувавши той факт, що отримання рахунків відповідачем покладало на нього обов`язок оплатити надані послуги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Позивачем до матеріалів позовної заяви додано Договір, за умовами якого:
- виконавець (ТОВ «Екоменеджмент Групп») надає інформаційні послуги замовнику (ТОВ «Дюіс») у вигляді 4-ох публікацій у газетах у місці здійснення планованої діяльності (м. Марганець) (пункт 1.1);
- замовник зобов`язується здійснити оплату послуг виконавця згідно з наданим рахунком та актом виконаних робіт (пункт 2.1);
- замовник перераховує на розрахунковий рахунок виконавця оплату відповідно до виставленого рахунка та з дня підписання акта виконаних робіт (пункт 3.1);
- очікувана вартість Договору 36037,80 гривень (пункт 3.2);
- сторони несуть відповідальність за невиконання та неналежне виконання своїх обов`язків згідно з Договором відповідно до чинного законодавства; винна сторона сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення зобов`язання (пункт 4.1);
- Договір діє з моменту підписання та діє до 31.03.2025 (пункт 5.1).
Договір підписаний електронним підписом уповноваженої особи позивача, проте відповідачем Договір не підписаний, тобто Договір є таким, що не укладений.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки від 14.02.2025 №6 на суму 12100 гривень, від 14.02.2025 №9 на суму 11340 гривень, від 17.02.2025 №10 на суму 5000 гривень, від 14.02.2025 №11 на суму 7597,80 гривень. Вказані рахунки підписані електронними підписами директорів сторін.
Також сторонами шляхом накладення електронних підписів директорів було підписано такі акти:
від 14.02.2025 № 5 на суму 12100 гривень (найменування робіт, послуг - відшкодування витрат на оплату публікації в газеті «Нове місто» від 29.08.2024, а саме «Повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінки впливу довкілля»), позивачем підписано 17.02.2025, а відповідачем - 24.02.2025;
від 14.02.2025 № 6 на суму 11340 гривень (найменування робіт, послуг - відшкодування витрат на оплату публікації в газеті «Вісті Придніпров`я» від 29.08.2024, а саме «Повідомлення про планову діяльність, яка підлягає оцінки пливу на довкілля»), позивачем підписано 17.02.2025, а відповідачем - 24.02.2025;
від 14.02.2025 № 7 на суму 5000 гривень (найменування робіт, послуг - відшкодування витрат на оплату публікації в газеті «Наше місто» від 06.02.2025, а саме «Оголошення про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля»), позивачем підписано 17.02.2025, а відповідачем - 24.02.2025;
від 14.02.2025 № 8 на суму 7597,80 гривень (найменування робіт, послуг - відшкодування витрат на оплату публікації в газеті «Вісті Придніпров`я» від 06.02.2025, а саме «Оголошення про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля»), позивачем підписано 17.02.2025, а відповідачем - 24.02.2025.
В наведених актах є посилання на «Договір: № 01/02.2025 від 10.02.2025 року». Проте підписання обома сторонами спірних актів свідчить про надання таких послуг позивачем і прийняття їх без будь-яких зауважень відповідачем.
За вказаними актами позивачем було зареєстровано податкові накладні, які прийняті податковими органами, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про їх реєстрацію.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, та у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Сутність апеляційного провадження у цій справі полягає у надані оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову через призму аргументів скаржника про те, що сам факт підсисання сторонами актів наданих послуг, а також факт прийняття відповідачем рахунків на оплату, навіть за відсутності письмового договору свідчить про виникнення у відповідача обов`язку з оплати наданих послуг, а тому висновки суду про відмову у задоволенні позову з мотивів не направлення окремої вимоги про оплату у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, за наявності рахунків на оплату свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторонами було укладено усний договір про надання послуг.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалося в межах апеляційного провадження, спираючись на межі та завдання апеляційного перегляду судового рішення, зважаючи на доводи скаржника, що викладено в апеляційній скарзі, колегії суддів належить надати оцінку доводам скаржника в аспекті правильності/неправильності застосування судом положень ст. 530 ЦК України.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції уповноваженими представниками сторін було підписано акти від 14.02.2025 № 5 на суму 12100 гривень, від 14.02.2025 № 6 на суму 11340 гривень, від 14.02.2025 № 7 на суму 5000 гривень і від 14.02.2025 № 8 на суму 7597,80 гривень, що є підтвердженням надання позивачем послуг і прийняття таких послуг відповідачем без будь-яких зауважень, та свідчить про укладення сторонами усного договору про надання послуг.
Підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення вартості наданих послуг стали висновки суду першої інстанції про те, що оскільки договору, який би передбачав строки оплати відповідачем отриманих послуг, сторонами укладено не було, то в силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України позивач мав звернутися до відповідача з відповідною вимогою щодо оплати отриманих послуг, чого ним зроблено не було.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунки від 14.02.2025 № 6 на суму 12100 гривень, від 14.02.2025 № 9 на суму 11340 гривень, від 17.02.2025 № 10 на суму 5000 гривень, від 14.02.2025 № 11 на суму 7597,80 гривень. Вказані рахунки підписані електронними підписами директорів сторін.
Факт, отримання відповідачем вказаних рахунків, на думку колегії суддів беззаперечно доводить дотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, обізнаність відповідача про існування обов`язку з оплати наданих послуг та той факт, що в цих рахунках міститься посилання на Договір, який сторонами фактично укладено не було, не спростовує доказового значення вказаних рахунків в аспекті дотримання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Подальше фіксування існуючої заборгованості в акті звіряння взаємних розрахунків додатково свідчить на користь висновків про існування обов`язку відповідача з оплати за надані послуги, адже вказаним актом звіряння зафіксований саме факт наявної заборгованості, тобто простроченого зобов`язання, що в аспекті таких правових категорій, як принцип добросовісності та принцип заборони суперечливої поведінки, в більшій мірі, в контексті стандартів доказування, визначених ст. 79 ГПК України свідчить на користь висновків про задоволення позову.
Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 36037,80 гривень підлягають задоволенню.
Що ж до стягнення з відповідача 1248,78 гривень штрафу, то, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині оскільки за відсутності письмового договору, яким було б визначено розмір штрафу та підстави для його нарахування, позивач позбавлений права на здійснення його нарахування, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
Аргументи, відповідача, які викладено у заявах по суті справи фактично ґрунтуються на геть інших підставах, які на його думку мали б бути покладені в основу відмови у задоволенні позову, адже як він зазначає вимога позивача свідчить про його намір отримання оплати у подвійному розмірі. При цьому вказані аргументи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Водночас, як вже зазначалося, здійснюючи апеляційний перегляд суд апеляційної інстанції має виходити із доводів саме апеляційної скарги, яким в межах цього провадження колегією суддів надано вичерпну відповідь та аргументи скаржника, що викладено в скарзі відповідачем достатньою мірою та предметно, спростовано не було.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 цього ж кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на те, що за результатами перегляду даної справи доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, при постановленні судом рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення помилкового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 36037,80 гривень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішенні у частині відмови у задоволенні зазначених вимог із ухваленням в цій частині нового рішення про їх задоволення.
Новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції,
Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зміст прийнятого апеляційним судом судового рішення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2573,20 гривень судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Серед іншого позивачем заявлено до відшкодування 10000 витрат, понесених на оплату правничої допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції.
На підтвердження наданих послуг позивачем долучено договір № 1 від 17.09.2025 про надання правничої допомоги, укладений з адвокатом Лодига Мариною Тарасівною та акт надання послуг № 2 від 09.04.2026, згідно якого позивачу надані послуги на суму 10000,00 гривень. Підтвердженням оплати послуг адвоката є квитанція № 2 від 09.04.2026 на вказану суму.
Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (3). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 129 цього ж кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суда зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).
Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17).
Отже, беручи до уваги всі вищезазначені правові висновки Верховного Суду, врахувавши всі інші аспекти, складність та характер спору у даній справі, а також розумну необхідність судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг, виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в процесі розгляду справи у суді першої інстанції та розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), є неспіврозмірними зі складністю справи та надто завищеними щодо іншої сторони спору, а тому не підлягають компенсації за рахунок відповідача у повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним в процесі розгляду справи у суді першої інстанції з урахуванням часткового задоволення позову у справі, підлягають задоволенню в розмірі 5000,00 гривень.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, прийняття нового рішення про часткове задоволення позову, витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3859,81 гривень.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі № 910/4195/26 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 36037,80 гривень скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюіс» (вул. Рибальська, буд. 13, оф. 4, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код 43050877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп» (вул. Маяцька дорога, буд.16, селище Хлібодарське, Одеська область, 67667; ідентифікаційний код 41655832) 36037,80 гривень основної заборгованості, 2573,20 гривень судового збору та 5000 гривень витрат на правничу допомогу.
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі № 910/4195/26 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюіс» (вул. Рибальська, буд. 13, оф. 4, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код 43050877) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоменеджмент Групп» (вул. Маяцька дорога, буд.16, селище Хлібодарське, Одеська область, 67667; ідентифікаційний код 41655832) витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3859,81 гривень
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 08.10.2026
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді А.О. Мальченко
О.М. Сковородіна