УХВАЛА
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 359/12406/24
провадження № 61-15865св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішенняБориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2025 року в складі судді Семенюти О.Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Фінагеєва В. О.,Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.
всправі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Премікс Інвест» про стягнення неустойки за невиконання умов договору на добудову багатоквартирного житлового будинкута
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 889 240,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 листопада 2019 року вона уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Премікс Інвест» та Державним підприємством Міністерства оборони України (далі - ДП МОУ) «Укрвійськбуд» договір № 103 на добудову 189-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 . За цим договором вона як інвестор зобов`язаласясплатити грошові кошти в розмірі 172 533,24 грн, ТОВ «Премікс Інвест» - завершити будівництво вказаного об`єкта нерухомого майна до 28 лютого 2021 року, а ДП МОУ «Укрвійськбуд» - ввести його в експлуатацію до 31 травня 2021 року. В обумовлені строки багатоквартирний житловий будинок на АДРЕСА_1 не був добудований. Станом на день пред'явлення позову ТОВ «Премікс Інвест» продовжує ухилятися від виконання умов договору від 01 листопада 2019 року № 103. На підставі частини п`ятої статті 10 Закону Українивід 12 травня 1991 року№ 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) у ТОВ «Премікс Інвест» виник обов`язок сплатити їй пеню в розмірі 3 % вартості робіт за кожний день прострочення. Оскільки загальний розмір до фінансування становить 172 533,24 грн, розмір пені за один день складає 5 176,00 грн. Період прострочення з 28 лютого 2021 року до 28 лютого 2022 року склав 365 днів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 квітня 2025 року заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Премікс Інвест» на користь ОСОБА_1 пеню за період часу з 28 лютого 2021 року до 28 лютого 2022 року в розмірі 172 533,24 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції керувався тим, що прострочення зобов`язань, які виникли з договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі 3% вартості роботи (послуги) або в розмірі 3% загальної вартості замовлення. Тому загальний розмір пені, який відповідач має сплатити ОСОБА_1 за період часу з 28 лютого 2021 року до 28 лютого 2022 року,складає 1 889 240,00 грн. Водночас такий розмір пені майже в 11 разівперевищує суму простроченого зобов`язання, що не відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Утакому випадку на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України розмір неустойки підлягає зменшенню до 172 533,24 грн, тобто розміру до фінансування за договором № 103 на добудову 189-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 олі від 01 листопада 2019 року.
22 жовтня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 29 квітня 2025 рокузалишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з відповідача на користь позивачки належало б стягнути пеню, обумовлену сторонами в пункті 6.3 договору, у розмірі 0,1 % від загальної суми дофінансування, яке зі сторони позивачки складало 11 604,60 грн, оскільки решту 160 928,64 грн отримано від ДП МОУ «Укрвійськбуд». Тобто за 365 днів прострочення відповідач зобов`язаний сплатити позивачці пеню в розмірі 423,56 грн. Враховуючи зазначене, підстав для зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України в суду першої інстанції не було, з огляду не те, що сторони обумовили в пункті 6.3 договору, що у разі порушення терміну завершення об`єкта будівництва субпідрядник сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 % від загальної суми дофінансування, вказаної в пункті 4.1 договору, за кожен день прострочення. Проте суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржувалось. Апеляційний суд в межах своїх повноважень не має можливості переглядати судове рішення в частині задоволених позовних вимог за апеляційною скаргою позивачки, яка його в цій частині не оскаржує.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати в частині зменшення розміру пені та задовольнити позовні вимоги про стягнення пені у сумі 1 889 240,00 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, від 04 червня 2020 року в справі
№ 369/10606/17, від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18, від 15 червня 2022 року в справі № 711/1032/21, від 03 липня 2023 року в справі № 369/6092/20, про свободу договору та його обов`язковість; що частина п`ята статті 10 Закону № 1023-XII у разі її застосування до договірних правовідносин сторін спору не може бути проігнорована як дійсний механізм розрахунку відповідної пені попри те, що сторони могли обмежити чи зменшити розмір цієї пені умовами свого договору.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування чи незастосування частини третьої статті 551 ЦК України в розумінні того, що саме є збитками для порівняння розрахунку пені - доплата до договору на добудову чи вартість квартири на день подачу позову.
Кінцевою метою укладення договору на добудову є отримання квартири у власність. Тому реальними збитками є втрата квартири, а не доплата задоговором на добудову. Суд першої інстанції встановив істотне порушення відповідачем умов спірного договору, внаслідок чого позивачка значною мірою позбавляється того, на що могла розраховувати за такими договором, а саме отримання завершеної будівництвом квартири в 189-ти квартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 . Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, якщо вартість такого товару істотно зросла, порівняно з датою подання позову. У зв`язку з невиконанням умов договору (не закінчено будівництво будинку, не введено його в експлуатацію та не отриманонею право власності на квартиру) воназазнала збитків в розмірі вартості квартири з урахуванням цін на день подачі позову. Тому розмір пені в сумі 1 889 240,00 грн частково покриє витрати на придбання іншої квартири.
Апеляційний суд не врахував, що сума 160 928,24 грн є борговим зобов`язанням ДП МОУ «Укрвійськбуд» перед нею за рішеннями судів. Отже, неюбуло сплачено повністю дофінансування за договором на добудову в сумі 172 533,24 грн, про що надано довідку про 100 % оплату. Апеляційний суд не застосував частину п`яту статті 10 Закону № 1023-XII, а саме про сплату пені у розмірі 3 % вартості дофінансування за кожний день прострочення. Апеляційний суд зробив неправильнийвисновок про те, що пеню потрібно було розрахувати в розмірі 0,1 % від суми 11604,60 грн, а не 3 % від 172 533,24 грн.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Премікс Інвест» та ДП МОУ «Укрвійськбуд» договір № 103 на добудову 189-ти квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 4.1 договору позивач зобов`язалася сплатити ТОВ «Премікс Інвест» грошові кошти в розмірі 172 533,24 грн.
Відповідно до пунктів 5.6.1 та 7.1 договору ТОВ «Премікс Інвест» зобов`язалося завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 до 28 лютого 2021 року, а ДП МОУ «Укрвійськбуд» - ввести його в експлуатацію до 31 травня 2021 року.
Цього ж дня ОСОБА_1 , ТОВ «Премікс Інвест» та ДП МОУ «Укрвійськбуд» уклали додаткову угоду № 1 до договору «Графік оплат».
Відповідно до пункту 1 додаткової угоди сторони погодили, що на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду від 09 серпня 2018 року в справі № 359/8963/16-ц, рішення Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року в справі № 359/8629/15-ц дофінансування в розмірі 160 928,64 грн здійснює ДП МОУ «Укрвійськбуд».
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди загальна сума дофінансування для ОСОБА_1 (оплати добудови) становить 11 604,60 грн.
З довідки директора ТОВ «Премікс Інвест» від 23 грудня 2021 року № 106 про 100 % фінансування згідно з договором № 103 на добудову від 01 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила грошові кошти в розмірі 11 604,60 грн та 160 928,64 грн отримано від ДП МОУ «Укрвійськбуд» на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду від 09 серпня 2018 року в справі № 359/8963/16-ц.
Відповідно до листа начальника Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Бориспільської міської ради від 29 квітня 2025 року № 03-31/46 вбачається, що реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації на АДРЕСА_1 не здійснювалася; сертифікат на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації не видавався, а сам об`єкт будівництва в експлуатацію не приймався.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Третя судова палата Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду висновує про необхідність передачі справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026року в справі № 359/13327/24 (провадження № 61-16104св25).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
У частині п`ятій статті 10 Закону № 1023-XIIпередбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги)згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Відповідно до статті 611 ЦКУкраїни в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17(провадження № 61-30435сво18), наведеній у касаційній скарзі, міститься висновок, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Частиною третьою статті 6 ЦК Українипередбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).
У пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18(провадження № 12-79гс19), на яку також посилається заявниця в касаційній скарзі, вказано, що закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
У цій справі встановлено, що відповідно до пунктів 5.6.1 та 7.1 договору ТОВ «Премікс Інвест» зобов`язалося завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 до 28 лютого 2021 року, а ДП МОУ «Укрвійськбуд» - ввести його в експлуатацію до 31 травня 2021 року.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі порушення терміну завершення будівництва об`єкта будівництва субпідрядник сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 % від загальної суми дофінансування, вказаної в пункті 4.1 договору, за кожен день прострочення.
Апеляційний суд керувався тим, що в пункті 6.3 договору сторони відступили від положень частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XIIпро сплату пені в розмірі 3 % вартості робіт за кожний день прострочення і що таке відступлення сторін відповідає положенням частини третьої статті 6 ЦК України й не суперечить Закону № 1023-XII.
Аналогічно спір за участю тих же сторін й стосовно того ж договору на добудову (за інший період прострочення) вирішено Верховним Судом у постанові від 10 червня 2026року в справі № 359/13327/24 (провадження № 61-16104св25).
Проте такий висновок суперечить змісту частини третьої статті 6, частині другій статті 627 ЦК України, відповідно до яких сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це; у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно з преамбулою Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIвизначено, що продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закону № 1023-XII передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
У Законі № 1023-XII не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних споживчих правовідносинах такої слабшої сторони, як фізична особа- споживач, можна зробити висновок, що цим законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), виконання робіт, надання послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать закону.
Договір на добудову 189-ти квартирного житлового будинку від 01 листопада 2019 року був укладений фізичною особою з метою набуття у кінцевому результаті права власності на квартиру у багатоквартирному житловому будинку для власних потреб, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1023-XII.
Позивачка посилалася на порушення встановленого у договорі орієнтовного строку завершення будівництва та у зв`язку з цим просила застосувати до відповідача відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIвиконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного закону).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIпослуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Робота- це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).
У зобов`язаннях з виконання робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2024 року в справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22) сформулював висновок про те, що приписи статті 10 Закону № 1023-XIIвстановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Відповідно до пунктів 5.6.1 та 7.1 договору ТОВ «Премікс Інвест» зобов`язалося завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 до 28 лютого 2021 року, тобто цей правочин є договором про виконання робіт і за порушення його умов настає відповідальність, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII.
Тлумачення статей 6, 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. У випадку реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження.
Останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення; якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів.
Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним (частина третя статті 614 ЦК України).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто сторони під час укладанняконкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони. Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов`язання, є нікчемним.
З урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК України, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. Це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов`язання.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18, наведеній у касаційній скарзі, зазначено, що обмеження договірної відповідальності без урахування імперативної заборони передбаченої частиною третьою статті 614 ЦК Українисвідчить про те, щоумови договору про зменшення розміру пені із 3 % до 0,01 % та встановлення граничного розміру пені - 2000,00 грн слід кваліфікувати як нікчемні; до правовідносин сторін слід застосовувати розмір пені,передбачений в частині п`ятій статті 10 Закону № 1023-XII.
Отже, відповідальність щодо стягнення з відповідача пені за неналежне виконання умов договору на добудову 189-ти квартирного житлового будинку від 01 листопада 2019 року не може бути меншою за визначений частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIрозмір. Протилежні договірні умови є нікчемними.
Викладений у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026року в справі № 359/13327/24 (провадження № 61-16104св25) висновок про незастосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII суперечить змісту частини третьої статті 6, частині другій статті 627 ЦК України, тому від нього необхідно відступити.
Додаткового вирішення потребує питання щодо бази нарахування пені.
Верховний Суд від 10 червня 2026 року в справі № 359/13327/24 (як і апеляційний суд у цій справі) у частині визначення бази нарахування пені керувався тим, що дофінансування будівництва зі сторони позивачки складало 11 604,60 грн, оскільки решту 160 928,64 грн отримано від ДП МОУ «Укрвійськбуд», тому відповідач має сплатити на користь позивачки 0,1 % від суми 11 604,60 грн за кожен день прострочення, тобто 423,56 грн пені.
Однак правова підстава розрахунку, який покладено в основу нарахування пені із суми 11 604,60 грн, у наведеній постанові не вказана.
Відповідно до матеріалів справи ДП МОУ «Укрвійськбуд» сплатило 160 928,64 грн не в рахунок виконання власних зобов`язань перед ТОВ «Премікс Інвест», а в порядку погашення боргу перед ОСОБА_1 на виконання рішень судів.
Зокрема, рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року з ДП МОУ «Укрвійськбуд» на користь ОСОБА_1 була стягнуто пеню за неналежне виконання умов договору від 28 липня 2009 року, згідно з яким ДП МОУ «Укрвійськбуд» зобов`язувалося до 01 жовтня 2010 року закінчити будівництво та ввести в експлуатацію багатоквартирний будинок на АДРЕСА_1 , за період часу до 31 серпня 2015 року в розмірі 48 705, 60 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2018 року в справі № 359/8963/16-ц стягнуто з ДП МОУ «Укрвійськбуд» на користь ОСОБА_1 пеню за інший період часу з 11 листопада 2015 року до 01 березня 2018 року в розмірі 112 223,40 грн.
160 928,24 грн є дебіторською заборгованістю, яку позивачка спрямувала на виконання умов договору. Отже, нею було сплачено повністю дофінансування за договором на добудову в сумі 172 533,24 грн, про що надано довідку про 100 % оплату.
У пункті 4.1 також зазначено, що загальна сума дофінансування становить саме 172 533,24 грн.
У контексті застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII база нарахування пені має становити суму 172 533,24 грн, а не 11 604,60 грн, як зазначено в постанові Верховного Суду, від висновків якої пропонується відступити.
Вирішити цю справу неможливо без відступу від висновків у постанові Верховного Суду від 10 червня 2026року в справі № 359/13327/24 (провадження № 61-16104св25), яка стосується спору за участю тих же сторін й стосовно того ж договору на добудову (за інший період прострочення).
Ті ж самі правовідносини не можуть бути кваліфіковані Верховним Судом двічі з протилежним висновком.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку в складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів з іншої палати або в складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).
Розглядаючи цю справу, обговоривши доводи заявника, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду висновує про необхідність передачі справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10 червня 2026року в справі № 359/13327/24 (провадження № 61-16104св25), про застосування частини третьої статті 6, частини друої статті 627 ЦК України, частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII та визначення бази нарахування такої пені.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії»(Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року всправі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року всправі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року в справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду справу № 359/12406/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Премікс Інвест» про стягнення неустойки за невиконання умов договору на добудову багатоквартирного житлового будинку.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров