Ухвала № 140487751 у справі № 521/17549/23 від 06.10.2026

Ухвала

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 521/17549/23

провадження № 61-12583ск26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бредекс Фінанс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бредекс Фінанс», звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2022 року № 0000003, яка станом на 19 червня 2023 року становить 210 421,40 грн.

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 01 квітня 2024 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Бредекс Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2022 року № 00000003 в розмірі 210 421,40 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Одеський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року - без змін.

30 вересня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року у цій справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), зокрема визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328,00 грн.

Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).

Заявник у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки справа порушує питання про межі судового захисту нового кредитора у разі, коли договір факторингу прямо визначає грошову вимогу до конкретного боржника у сумі 123 023,10 грн, однак правонаступник первісного кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бредекс Фінанс» просить стягнути 210 421,40 грн за розрахунком, складеним до відступлення вимоги. Йдеться про співвідношення статей 514, 516, 517, 1077 та 1084 ЦК України: чи може фактор стягнути суму, яка істотно перевищує визначений сторонами факторингу обсяг відступленої вимоги, без доказів переходу саме такого обсягу права та без перевірки складових розрахунку. Друге питання стосується правових наслідків платежів первісному кредиторові після відступлення вимоги, якщо матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення боржника про заміну кредитора та надання йому доказів переходу права. Апеляційний суд визнав наявність квитанцій, але запропонував сторонам провести звірку вже після ухвалення рішення, фактично допустивши виконання рішення у сумі, яка не враховує виконану частину зобов`язання.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, заявник посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вона буде позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, оскільки судові рішення встановлюють розмір солідарного боргу ОСОБА_1 у сумі 210 421,40 грн. Після набрання ними законної сили вона не зможе спростувати цю обставину в іншій справі, зокрема у спорі про поворот виконання, у майбутньому регресному спорі з основним боржником або під час оскарження виконавчих дій.

Проте таке посилання не дає підстав для висновку про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, оскільки заявником не зазначено, у якій саме конкретній справі (номер справи) вона позбавлена можливості спростувати такі обставини. Вказівка у касаційній скарзі про потенційне інше судове провадження в майбутньому не є іншою справою, яка перебуває на розгляді в суді.

Також, заявник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що справа має для неї виняткове значення, оскільки вона є

фізичною особою та поручителем, кредитні кошти не отримувала, а рішення вже виконується примусово: з її заробітної плати утримується 20 %, на рахунки та майно накладено арешт. Стягнення 210 421,40 грн істотно впливає на її поточне матеріальне становище.

Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.

Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржуване судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Бредекс Фінанс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

І. А. Воробйова

Є. В. Коротенко