УХВАЛА
09 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 562/2066/14-ц
провадження № 61-12744ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 січня 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну сторони у виконавчому провадженні та видачу дублікату виконавчого листа у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
29 вересня 2026 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 січня 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у цій справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом касаційної інстанції
з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини
та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду
від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року
в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року у справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою
на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України
та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України,
у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 761/13017/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 та постановах Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 354/397/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11, від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, від 23 червня 2021 року у справі № 2-162/12, як такі, що не були враховані судом першої та апеляційної інстанції під час розгляду заяви.
Верховний Суд зазначає, що обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, скаржник повинен зазначити конкретну норму права, яку, на його думку, неправильно застосували суди першої та апеляційної інстанції, постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, навести конкретний висновок суду першої та апеляційної інстанції, який суперечить відповідному висновку Верховного Суду, та обґрунтувати подібність правовідносин у відповідних справах.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на висновки, викладені у зазначених ним постановах Верховного Суду, не наводить конкретних висновків суду першої та апеляційної інстанції, які суперечать висновкам Верховного Суду, та не обґрунтовує подібність правовідносин у цій справі з правовідносинами у справах, в яких Верховним Судом сформульовано відповідні правові висновки.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, оскільки обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах, у яких викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга, мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування
їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому обставини, які формують зміст таких правовідносин
і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Саме лише посилання скаржника на постанови Верховного Суду без наведення конкретних висновків щодо застосування норми права, які не були враховані судами першої та апеляційної інстанції, та без належного обґрунтування подібності правовідносин не можуть вважатися належним викладенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У поданій касаційній скарзі скаржник не вказує, які саме норми права судами першої та апеляційної інстанції було застосовано неправильно, не зазначає висновки щодо застосування яких, на його думку, наявний у постановах Верховного Суду, а також не обґрунтовує, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права.
Доводи касаційної скарги в частині посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України не дають можливості встановити, які саме висновки Верховного Суду не були враховані та у чому полягає подібність правовідносин у порівнюваних справах.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин справи, цитат нормативних актів, однак без зазначення в чому саме полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та/або порушення норм процесуального права.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено,
що у ній не викладені передбачені частиною другої статті 389 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 409 ЦПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтовано підстав та випадків касаційного оскарження ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 січня 2026 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року, і враховуючи, що у касаційній скарзі не викладені передбачені чинним ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню
зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для її повернення.
Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 січня 2026 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну сторони у виконавчому провадженні та видачу дублікату виконавчого листа у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі,
яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк