ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/5393/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області, м. Білгород-Дністровський
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року, суддя першої інстанції Нікітенко С.В., повний текст складено та підписано 10.06.2026
у справі № 916/5393/25
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса
до відповідача Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області, м. Білгород-Дністровський
про стягнення 86 956 грн 13 коп.
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації «Центр польської культури «АККЕРМАН» в Одеській області про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №209840912010 від 12.02.2020. Первісно позивач просив стягнути 50 273 грн 08 коп. основного боргу з орендної плати та 51 696 грн 88 коп. пені.
Позов обґрунтовано тим, що за договором орендар отримав у строкове платне користування частину приміщення № 63 та приміщення № 64, 65 на другому поверсі будівлі Комбінату побутового обслуговування загальною площею 71,76 кв. м за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 16-а. Майно передано за актом приймання-передавання 12.02.2020. За умовами пунктів 3.6, 5.3 договору орендар мав щомісячно, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати орендну плату до державного бюджету і балансоутримувачу в установленому співвідношенні 70 відсотків до 30 відсотків.
Позивач послався на звіт про стан надходження орендної плати та на остаточний розрахунок після припинення договору. Договір припинено за взаємною згодою сторін з 01.08.2025, а того самого дня майно повернуто балансоутримувачу за актом. На думку позивача, припинення договору не припинило обов`язку відповідача погасити борг, що виник до повернення майна, та сплатити передбачену договором пеню.
Після усунення недоліків позову та прийняття заяви про зменшення вимог позивач просив стягнути 50 273 грн 08 коп. заборгованості з орендної плати, 36 683 грн 05 коп. пені та 2 422 грн 40 коп. судового збору. Зменшення стосувалося тільки пені: позивач повідомив про технічну помилку у первісному її розрахунку.
Відповідач у відзиві не визнав позов. Він просив залучити балансоутримувача - Філію «Південна» Концерну «Військторгсервіс» - співвідповідачем, витребувати у АТ «ДТЕК Одеські електромережі» відомості про причини та стан електропостачання об`єктів Концерну у Білгород-Дністровському районі, розглянути справу в засіданні з викликом сторін, застосувати позовну давність і відмовити в позові. Відповідач стверджував, що 18.08.2020 електропостачання об`єктів балансоутримувача було відключене через його борг, хоча боргів самого відповідача не було; унаслідок цього приміщення не могло використовуватися за призначенням.
У відповіді на відзив позивач заперечив, що відсутність електропостачання звільняє відповідача від оплати за договором. Позивач зазначив, що питання комунальних послуг не належать до його компетенції, а відповідач продовжував утримувати майно та до 2025 року не ініціював припинення договору через неможливість користування. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повторив свої клопотання і послався також на пошкодження приміщення внаслідок дронової атаки у 2025 році.
Рішенням від 10.06.2026 Господарський суд Одеської області позов задовольнив частково. Суд стягнув з відповідача 50 273 грн 08 коп. основного боргу, 6 594 грн 56 коп. пені та 1 584 грн 20 коп. судового збору. У стягненні решти пені відмовлено. Розгляд проведено в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.
Суд установив факт укладення договору, передання майна відповідачу за актом від 12.02.2020, умови про базову орендну плату, її щомісячну індексацію та строки сплати. У договорі передбачено, що несвоєчасно сплачена орендна плата стягується з пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а припинення договору не звільняє орендаря від погашення вже наявної заборгованості. Суд також установив, що договір припинено з 01.08.2025 і майно цього дня повернуто балансоутримувачу.
Щодо основного боргу суд виходив зі звіту про стан надходження орендної плати та дійшов висновку, що за період з 12.11.2020 по 31.07.2025 відповідач не сплачував до державного бюджету належну частину орендної плати. Суд визнав доведеним борг у сумі 50 273 грн 08 коп., оскільки відповідач не подав доказів платежів або інших документів, які б спростовували розрахунок позивача.
Щодо пені, суд застосував пункт 3.7 договору, статті 549 Цивільного кодексу України та 230, 231, 232 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин. Суд перевірив поданий позивачем розрахунок, виявив завищення та самостійно обчислив пеню окремо за кожним щомісячним платежем, обмеживши її нарахування шестимісячним періодом від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. За таким розрахунком належний до стягнення розмір пені становить 6 594 грн 56 коп., а не 36 683 грн 05 коп., заявлений позивачем після зменшення суми позову.
Заперечення відповідача про відсутність електро- і теплопостачання суд відхилив з посиланням на те, що останній не надав належних доказів на підтвердження цих обставин. Суд також зазначив, що умови договору прямо не звільняють орендаря від плати у разі відсутності комунальних послуг. Стосовно пошкодження майна внаслідок дронової атаки, суд вказав, що форс-мажор за загальним правилом може звільнити від відповідальності за порушення, але не від виконання самого грошового зобов`язання; сторона має довести причинний зв`язок між конкретними воєнними обставинами та неможливістю виконати відповідний обов`язок. Суд не встановив такого зв`язку та звернув увагу на відсутність індивідуального підтвердження форс-мажору належними доказами.
Заяву про застосування позовної давності суд також відхилив. Суд врахував продовження, а надалі зупинення перебігу позовної давності на період карантину і воєнного стану відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у відповідних редакціях, а також відновлення перебігу строку після набрання чинності Законом № 4434-IX. Суд дійшов висновку, що строк для звернення з позовною вимогою не сплив.
Клопотання про витребування доказів суд першої інстанції не задовольнив, оскільки відповідач не навів доказів самостійного звернення за запитуваними відомостями, відмови у їх наданні або об`єктивної неможливості їх отримати, а також не конкретизував, які саме обставини має підтвердити кожен із витребуваних документів. Суд відмовив і у проведенні засідання з викликом сторін, оскільки ціна позову не перевищувала сто прожиткових мінімумів, а характер спору та письмові докази дозволяли вирішити його без проведення засідання. Підстав для залучення балансоутримувача суд також не встановив, адже рішення не створювало для нього нових прав чи обов`язків щодо спірної бюджетної частини орендної плати.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області, в якій остання просить скасувати рішення в частині стягнення 56 867 грн 64 коп., тобто 50 273 грн 08 коп. основного боргу і 6 594 грн 56 коп. пені, а також 1 584 грн 20 коп. судового збору, і ухвалити в цій частині нове рішення про повну відмову в позові. Окремо вона просить відстрочити сплату судового збору, посилаючись на неприбутковий статус організації, відсутність коштів на рахунку, припинення фінансування з Республіки Польща та неможливість вести підприємницьку діяльність у приміщенні за умовами договору.
Головним доводом скарги є неправомірність нарахування орендної плати за відсутності комунальних послуг. Апелянт стверджує, що об`єкт був відключений від електропостачання близько шести років через заборгованість балансоутримувача перед АТ «ДТЕК Одеські електромережі». На його думку, через відключення електроенергії і відсутність опалення Громадська організація не могла проводити статутні заходи, тому мала право не сплачувати орендну плату. Апелянт посилається на частину шосту статті 762 Цивільного кодексу України та пункт 127 Порядку № 483.
Апелянт звертає увагу на лист Регіонального відділення від 29.11.2023 № 1706-04841. У цьому листі орендодавець повідомив, що звернувся до балансоутримувача за інформацією та документами про обставини, через які об`єкт не може використовуватися орендарем, і про період їх існування відповідно до пункту 127 Порядку № 483. Скаржник стверджує, що після цього позивач не повідомив результат розгляду та продовжив нарахування орендної плати.
Наступним доводом є посилання на дронову атаку у травні 2025 року. Апелянт зазначає, що внаслідок удару по розташованій поруч прикордонній частині були вибиті вікна і двері, пошкоджені стеля та стіни приміщення. За його твердженням, це унеможливило подальше використання майна. Апелянт вказує, що повідомляв орендодавця і міського голову та після цього ініціював припинення договору, який фактично припинено з 01.08.2025.
Апелянт повторно заявив клопотання про витребування у АТ «ДТЕК Одеські електромережі» довідки про точну дату та причини відключення електропостачання за адресою розташування об`єкта оренди за 2020- 2026 роки. На думку апелянта, він не може одержати цю інформацію самостійно, оскільки договір із постачальником укладено балансоутримувачем. Скарга містить твердження, що суд першої інстанції безпідставно не витребував ці відомості.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 та вирішено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
06.10.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса надійшов відзив, в якому останній просить суд апеляційної інстанції поновити строк, встановлений судом на подачу відзиву, так як він пропущений з поважних причин, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Даний відзив було подано 06.10.2026.
В той же час, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі засобами електронного зв`язку.
Дану ухвалу було отримано позивачем у системі електронний суд 19.08.2026 09:24 год.
Таким чином, відзив було подано з пропуском строку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Позивач просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу у зв`язку з тим, що позивач перебуває в стані припинення юридичної особи та на діяльність позивача безпосередньо впливають обставини непереборної сили.
В той же час, в силу положень ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України строк, встановлений судом, не може бути поновлений, а може бути лише продовжений.
В той же час позивач не звертався до суду з клопотанням про продовження строку на подання відзиву до закінчення такого строку, а колегія суддів не вбачає підстав для продовження такого строку з власної ініціативи та відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, колегія суддів залишає без розгляду відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса на апеляційну скаргу позивача по справі №916/5393/25.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3028 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.
Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/5393/25 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 86 956 грн 13 коп.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 оскаржується лише в частині стягнення 56 867 грн 64 коп., тобто 50 273 грн 08 коп. основного боргу і 6 594 грн 56 коп. пені, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, тому апеляційним господарським судом в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 колегією суддів в апеляційному порядку не переглядається.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини
12 лютого 2020 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (надалі - орендодавець або позивач) і Громадською організацією "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області (надалі - орендар або відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 209840912010 (надалі - договір).
Відповідно до умов п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 63 та приміщень № 64, № 65, що розташовані на другому поверсі будівлі Комбінату побутового обслуговування, інвентарний № 102, реєстровий № 33689922.32.ААААЕЕ569, загальною площею 71,76 кв. м, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, буд. 16-а (надалі - майно), що обліковується на балансі Концерну „ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (Філія „Південна" Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС") (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ПП „Брокбізнесконсал" станом на 31.10.2019 i становить 362784,00 грн.
Відповідно до умов п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, визначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (надалі - методика розрахунку) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (грудень 2019) - 1321,20 грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2020 визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці І цього пункту на індекси інфляції січень 2020, лютий 2020 (п. 3.1. договору).
Відповідно до умов п. 3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70 % надсилається орендарем орендодавцеві, 30 % - балансоутримувачу (п. 3.6. договору).
Відповідно до умов п. 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. За ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку .
Відповідно до умов п. 3.11. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу
Відповідно до умов п. 5.3. договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується „Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).
Орендар зобов`язується щомісяця до 12 числа надавати орендодавцеві та балансоутримувачу інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України та балансоутримувача). На вимогу орендодавця та балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння (п. 5.9. договору).
Відповідно до умов п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів або в порядку досудового врегулювання, вирішуються у судовому порядку (п. 9.3. договору).
Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту підписання його сторонами (п. 10.1. договору).
Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 209840912010 від 12.02.2020 був підписаний також Концерном „ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (Філія „Південна" Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС"), як балансоутримувачем майна.
12 лютого 2020 року між Концерном „ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (Філія „Південна" Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС"), Регіональним відділенням фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Громадською організацією "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області був оформлений акт приймання-передавання державного нерухомого майна до договору оренди № 209840912010 від 12.02.2020, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину приміщення № 63 та приміщень № 64, № 65, що розташовані на другому поверсі будівлі Комбінату побутового обслуговування, інвентарний № 102, реєстровий № 33689922.32.ААААЕЕ569, загальною площею 71,76 кв. м, за адресою: Одеська область Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, буд. 16-а (надалі - майно), що обліковується на балансі Концерну „ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (Філія „Південна" Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС") (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ПП „Брокбізнесконсал" станом на 31.10.2019 i становить 362 784,00 грн.
В подальшому, 13 серпня 2025 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (надалі - орендодавець або позивач), Громадською організацією "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області (надалі - орендар або відповідач) та Концерном „ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС" (Філія „Південна" Концерну ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС") (балансоутримувач) був укладений договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.02.2020 №209840912010, відповідно до умов п. 1 якого, сторони припинили чинність договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.02.2020 №209840912010 з 01 серпня 2025 року.
Також, 01.08.2025 було оформлено Акт повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, відповідно до якого орендар передає, а балансоутримувач приймає із строкового планового користування нерухоме/інше окреме Індивідуально визначене майно, що належить до державної власності, а саме: частину приміщення № 63 та приміщень № 64, № 65, що розташовані на другому поверсі будівлі комбінату побутового обслуговування, інвентарний № 102, реєстровий № 33689922.32.ААААЕЕ569, загальною площею 71,76 кв. м., за адресою: Одеська область Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, буд. 16-а.
Позивач зазначає, що у зв`язку з припиненням чинності договору, станом на 01.08.2025 за відповідачем обліковується борг у розмірі 101 969 грн 96 коп., з яких 50 273 грн 08 коп. - заборгованість з орендної плати та 36 683 грн 05 коп. - пеня.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі встановлення обставин щодо підстав для стягнення з відповідача 50 273 грн 08 коп. заборгованості з орендної плати, 36 683 грн 05 коп. пені.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.
В силу приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
За змістом статей 13, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значення для вирішення спору; належними є докази, які стосуються предмета доказування; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях як орендодавцем, Громадською організацією «Центр польської культури «АККЕРМАН» в Одеській області як орендарем та Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» як балансоутримувачем укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 209840912010. За цим договором відповідачу передано у строкове платне користування частину приміщення № 63 та приміщення № 64, 65, розташовані на другому поверсі будівлі Комбінату побутового обслуговування загальною площею 71,76 кв. м за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 16-а.
Передання майна відповідачу підтверджується актом приймання-передавання державного нерухомого майна від 12.02.2020. Доказів недійсності договору, непередання майна орендарю, відсутності у відповідача доступу до майна з моменту укладення договору або повернення майна до 01.08.2025 матеріали справи не містять. Навпаки, 13.08.2025 сторони уклали договір про внесення змін, яким припинили чинність договору оренди з 01.08.2025, а актом повернення від 01.08.2025 орендар передав, а балансоутримувач прийняв майно з оренди. Отже, до моменту повернення майно перебувало у строковому платному користуванні відповідача.
За своєю правовою природою спірний договір є договором найму (оренди), особливості якого щодо державного майна визначаються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Частина перша статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за найм майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, а плата за найм майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором; орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Отже, сам по собі неприбутковий статус відповідача, відсутність підприємницької діяльності, припинення добровільного фінансування або фінансові труднощі не припиняють і не змінюють обов`язку зі сплати орендної плати, який прямо виникає з договору та закону.
Пунктом 3.1 договору визначено базовий розмір орендної плати, пунктом 3.3 договору передбачено щомісячне коригування орендної плати на індекс інфляції, а пунктом 3.6 договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 відсотків до 30 відсотків щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. За пунктом 5.3 договору орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу, а за пунктом 5.9 договору - щомісяця надавати орендодавцю та балансоутримувачу інформацію про перерахування орендної плати.
Відповідно до статей 525, 526, 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк; порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання; договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач підтвердив наявність заборгованості з орендної плати звітом про стан надходження орендної плати та розрахунком заборгованості, за якими за період з 12.11.2020 по 31.07.2025 відповідач не сплатив належну до державного бюджету частину орендної плати у розмірі 50 273 грн 08 коп. Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав платіжних документів, актів звіряння, доказів зарахування зустрічних вимог або інших належних доказів, які б спростовували сам факт несплати цієї суми чи правильність її визначення. Тому висновок місцевого господарського суду про доведеність суми основного боргу є обґрунтованим.
Основним доводом апеляційної скарги є посилання відповідача на те, що орендоване майно протягом тривалого часу було відключене від електропостачання та не мало опалення, у зв`язку з чим громадська організація не могла використовувати приміщення для статутної діяльності. Апелянт вважає, що за таких умов орендна плата не підлягала нарахуванню на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та пункту 127 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
Частина шоста статті 762 Цивільного кодексу України дійсно передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Водночас, для застосування цієї норми необхідно встановити не будь-яке погіршення умов користування, не суб`єктивну недоцільність подальшої діяльності і не сам факт виникнення спору з орендодавцем чи балансоутримувачем, а саме об`єктивну неможливість використання переданого в оренду майна у відповідний період та незалежність таких обставин від орендаря.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23 наведено такий висновок: «підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату є об`єктивна неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає». У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що «тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар». Подібний підхід викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21, від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, від 08.11.2023 у справі № 911/1064/21.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2023 у справі № 914/3143/21 також звернув увагу, що доводи сторони щодо ускладнення користування майном самі по собі не свідчать про принципову неможливість його використання у розумінні частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, якщо матеріали справи не містять доказів повного позбавлення орендаря доступу до майна, можливості перебувати у ньому, зберігати речі або використовувати його відповідно до умов договору.
З урахуванням наведеної судової практики колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів наявності передбачених частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України умов для звільнення від сплати орендної плати. З матеріалів справи не вбачається належного доказу, виданого постачальником електричної енергії, балансоутримувачем, компетентним органом чи іншим уповноваженим суб`єктом, який би підтверджував точну дату відключення саме спірного об`єкта оренди від електропостачання, причини такого відключення, його безперервність протягом усього заявленого періоду боргу, а також неможливість використання орендованих приміщень саме відповідачем.
Саме по собі твердження апелянта про те, що електропостачання було відсутнє через борг балансоутримувача, не є доказом у розумінні статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України. Так само не є достатнім доказом посилання на усні пояснення інспектора, відсутність відповідей балансоутримувача або суб`єктивне переконання відповідача, що приміщення без електро- чи теплопостачання не могло використовуватися за статутним призначенням.
Лист Регіонального відділення від 29.11.2023 № 1706-04841, на який посилається апелянт, підтверджує лише те, що орендодавець отримав звернення відповідача та повідомив про направлення запиту до балансоутримувача з метою отримання інформації щодо наявності обставин, внаслідок яких об`єкт оренди не може бути використаний орендарем, а також щодо періоду існування таких обставин. Вказаний лист не містить висновку орендодавця про встановлення неможливості користування майном, не підтверджує припинення нарахування орендної плати, не встановлює період звільнення від оплати та не є рішенням про зменшення чи тимчасове звільнення орендаря від сплати орендної плати.
Довід апелянта про застосування пункту 127 Порядку № 483 також не спростовує висновків суду першої інстанції. Згідно з підпунктом «б» підпункту 3 та абзацом дев`ятим пункту 127 Порядку № 483 зменшення суми орендної плати або тимчасове звільнення орендаря від сплати орендної плати допускається у разі припинення забезпечення об`єкта оренди комунальними послугами, якими об`єкт оренди був забезпечений або повинен бути забезпечений відповідно до умов договору та/або оголошення про передачу майна в оренду, якщо внаслідок такого припинення об`єкт оренди не може бути використаний орендарем.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2026 у справі № 910/4084/25 сформульовано висновок, що за змістом пункту 127 Порядку № 483 необхідною підставою для зменшення розміру орендної плати чи тимчасового звільнення орендаря від сплати орендної плати має бути або рішення орендодавця, або рішення суду. Верховний Суд також зазначив, що відповідними доказами для підтвердження таких обставин можуть бути, зокрема, сертифікат Торгово-промислової палати про наявність форс-мажорних обставин, складені відповідними постачальниками комунальних послуг акти про припинення або відключення об`єкта оренди від систем електро-, водо-, теплопостачання та водовідведення, акт про пожежу, докази компетентних органів щодо аварійної або надзвичайної ситуації на відповідних мережах та тривалого неусунення її наслідків.
У даній справі матеріали не містять рішення орендодавця про зменшення орендної плати або тимчасове звільнення відповідача від її сплати на певний період. Матеріали справи також не містять рішення суду, яким до моменту вирішення спору було б встановлено відсутність у орендодавця права нараховувати орендну плату за відповідний період. При цьому відповідач у межах даної справи не довів належними та допустимими доказами ані самого факту припинення забезпечення спірного об`єкта комунальними послугами у значенні пункту 127 Порядку № 483, ані того, що саме внаслідок цього припинення об`єкт оренди був повністю непридатним для використання протягом усього періоду, за який заявлено стягнення.
Колегія суддів бере до уваги і те, що відповідач, стверджуючи про відсутність електропостачання з 2020 року, продовжував утримувати орендоване майно до 01.08.2025, не довів факту повернення майна раніше зазначеної дати, не надав доказів погодженого сторонами припинення нарахування орендної плати у спірний період і не довів, що до звернення позивача з даним позовом існувало рішення орендодавця чи судове рішення про тимчасове звільнення його від орендної плати. Сам факт звернення орендаря до Фонду або балансоутримувача, як і незадоволеність орендаря результатами листування, не припиняє грошового зобов`язання за договором, який був укладений сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень і не розірваний ними за угодою сторін з таких причин.
Посилання апелянта на те, що відповідач є неприбутковою громадською організацією, майно передавалося для статутної діяльності, а не для підприємництва, також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. Мета використання приміщення визначає допустимий напрям користування державним майном, однак не скасовує оплатний характер договору оренди та не звільняє орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату у строки, погоджені договором. Відсутність прибутку, членських внесків або фінансування з Республіки Польща може мати значення для оцінки майнового стану при вирішенні окремого процесуального питання щодо судового збору, але не є підставою для відмови у стягненні договірної заборгованості.
Не спростовує правильності рішення суду першої інстанції і довід апелянта щодо пошкодження приміщення внаслідок дронової атаки у травні 2025 року. Заява відповідача від 09.06.2025 свідчить про те, що орендар повідомляв про пошкодження вікон, дверей, стелі та стін і просив припинити договір оренди за взаємною згодою. Водночас, такий документ є заявою самого орендаря, а не актом компетентного органу про характер, обсяг і причини пошкоджень, не підтверджує необхідності капітального ремонту об`єкта, не визначає періоду повної неможливості використання майна і не встановлює юридичного факту звільнення його від орендної плати.
Крім того, основна частина заборгованості виникла за період з 12.11.2020 до травня 2025 року, тобто, до обставин, пов`язаних із дроновою атакою, на які посилається апелянт. Обставини пошкодження майна у травні 2025 року не можуть мати зворотної дії та не можуть бути підставою для звільнення від орендної плати за попередні місяці користування майном. Щодо періоду після такої атаки, то матеріали справи не містять належних доказів повної неможливості використання приміщення до моменту його повернення 01.08.2025, а також не містять, як вже зазначалося вище за текстом постанови, рішення орендодавця або суду про звільнення орендаря від орендної плати на цей період.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 зазначив, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок, тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не іншими обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
З огляду на наведене, посилання апелянта на військові дії та пошкодження приміщення не може бути прийняте як самостійна і достатня підстава для скасування рішення. Відповідач не надав індивідуального сертифіката Торгово-промислової палати або іншого належного доказу, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин саме щодо виконання ним конкретного грошового зобов`язання за договором оренди, а також не довів причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю сплачувати орендну плату. За загальним правилом статті 617 Цивільного кодексу України обставини непереборної сили можуть звільняти від відповідальності за порушення зобов`язання, але не припиняють самого грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо повторного клопотання апелянта про витребування у АТ «ДТЕК Одеські електромережі» інформації та довідки про точну дату і причини відключення електропостачання за адресою об`єкта оренди за період з 2020 по 2026 роки, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом; у такому клопотанні повинно бути зазначено, який доказ витребовується, обставини, які може підтвердити цей доказ або аргументи, які він може спростувати, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, заходи, яких особа вжила для отримання доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання доказу.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні аналогічного клопотання, оскільки відповідач не надав доказів звернення до АТ «ДТЕК Одеські електромережі» або до балансоутримувача з метою отримання запитуваної інформації, доказів відмови у її наданні чи інших об`єктивних перешкод для отримання таких відомостей. Саме лише твердження про те, що договір з постачальником укладено балансоутримувачем, не звільняє сторону від обов`язку довести вжиття розумних заходів для самостійного отримання доказу або конкретну неможливість його отримання.
Крім того, клопотання сформульоване надто загально та охоплює період з 2020 по 2026 роки, тоді як предметом спору є стягнення боргу з орендної плати за період до повернення майна 01.08.2025. Навіть отримання інформації про дату та причини відключення електропостачання саме по собі не доводило б автоматично повної неможливості використання приміщення відповідачем, не замінювало б рішення орендодавця або суду про звільнення від орендної плати на підставі пункту 127 Порядку № 483 та не спростовувало б обов`язку орендаря довести інші необхідні елементи відповідного заперечення.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23 також зазначено, що сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які посилається, повинна вказати, для доведення яких саме належних до предмета доказування обставин подається доказ, а відповідний доказ має істотне значення лише тоді, коли він здатний вплинути на правильність висновків суду. У даній справі апелянт не довів, що витребуваний доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього, як цього вимагає стаття 269 Господарського процесуального кодексу України для прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду, а створення нових документів тільки після ухвалення судового рішення взагалі виключає можливість для апеляційного суду такого прийняття.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін також не є підставою для скасування рішення. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову у даній справі становить 86 956 грн 13 коп., тобто не перевищує зазначеної межі. За частинами п`ятою, шостою статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи, якщо характер спірних правовідносин і предмет доказування не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин.
У даному випадку спір стосується стягнення грошової заборгованості за договором оренди, розмір якої підтверджується письмовими доказами, а заперечення відповідача також ґрунтувалися на письмових документах і доводах. Відповідач подав відзив, заперечення, клопотання та мав можливість викласти свою позицію. Апелянт не довів, які саме обставини не могли бути встановлені судом першої інстанції без проведення усного судового засідання, або яким чином письмовий розгляд справи призвів до неправильного вирішення спору.
Також колегією суддів відхилені доводи апелянта щодо пені, виходячи з такого.
Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Оскільки спірні правовідносини щодо прострочення сплати орендних платежів і нарахування пені виникли в період дії норм Господарського кодексу України, суд першої інстанції правомірно застосував положення статей 230, 231, 232 цього Кодексу в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин. Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачала, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Місцевий господарський суд не погодився з розрахунком пені позивача у повному обсязі, самостійно перевірив нарахування окремо за кожним щомісячним платежем, застосував шестимісячне обмеження нарахування пені та дійшов висновку про стягнення лише 6 594 грн 56 коп. пені замість 36 683 грн 05 коп., заявлених після зменшення позову. Апелянт не навів у скарзі переконливих розрахункових заперечень щодо цієї суми, не подав альтернативного розрахунку пені та не спростував самого факту прострочення грошового зобов`язання. Тому підстав для зміни рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.
Крім того, перевіривши розрахунок пені, зроблений судом першої інстанції, колегія суддів вважає його арифметично правильним та вірним.
Отже, за здійсненим судом першої інстанції розрахунком, загальна сума пені за період з 13.11.2020 по 01.08.2025 становить 6 594 грн 56 коп.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума пені лише у розмірі 6 594 грн 56 коп. В іншій частині вимоги щодо стягнення пені заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Висновки суду першої інстанції щодо позовної давності також не спростовані доводами апеляційної скарги. Суд першої інстанції вірно врахував положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у відповідних редакціях щодо продовження та зупинення перебігу строку позовної давності на період карантину та воєнного стану, а також набрання чинності Законом України № 4434-IX. Апелянт не навів у скарзі самостійних доводів, які б спростовували ці висновки або свідчили про сплив строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог про стягнення суми боргу.
Посилання апелянта на неприбутковий статус організації, відсутність коштів на банківському рахунку, мінімальний дохід керівника та припинення фінансування з Республіки Польща, наведені у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не стосуються правильності вирішення спору по суті та не спростовують встановленого судом першої інстанції факту неналежного виконання відповідачем договірного обов`язку зі сплати орендної плати. Такі обставини можуть оцінюватися судом лише в межах розгляду відповідного процесуального питання щодо судового збору, але не є матеріально-правовою підставою для відмови у позові в даній справі.
Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт фактично не спростував встановлених судом першої інстанції обставин укладення договору, передання майна, перебування майна у користуванні відповідача до 01.08.2025, несплати орендної плати у заявленому розмірі та наявності підстав для стягнення пені в сумі, визначеній судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до переоцінки обставин щодо комунальних послуг і пошкодження майна, однак не підтверджені належними та допустимими доказами, які б давали підстави застосувати в даному випадку норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України або пункт 127 Порядку № 483.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення 56 867 грн 64 коп., тобто, 50 273 грн 08 коп. основного боргу і 6 594 грн 56 коп. пені.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, з правильним застосуванням норм матеріального права, а порушень норм процесуального права, які відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України були б підставою для його скасування чи зміни, судовою колегією не встановлено, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Громадської організації "Центр польської культури "АККЕРМАН" в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/5393/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.10.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді А.І. Ярош
Н.М. Принцевська