ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
12.10.2026 Справа № 910/11102/26
За позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту
про стягнення 1 113 650,63 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - позивач, Служба) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 1 113 650,63 грн. пені, нарахованої на підставі абзацу 5 пункту 16.2 Договору № 1к-23 про закупівлю робіт з капітального ремонту (аварійно-відновлювальні роботи) п`ятиповерхового 2-х секційного житлового будинку, пошкодженого в результаті воєнних дій за адресою: смт. Макарів, вулиця Дмитрія Ростовського, 62, Бучанського р-ну, Київської області.
Ухвалою від 04.09.2026 господарський суд міста Києва, зокрема відкрив провадження у справі № 910/11102/26; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив відповідачу строк до 18.09.2026 для подання заяви із обґрунтуванням останнім своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
05.10.2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява Товариства від 03.10.2026, у якій останній просив суд на підставі частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України передати справу № 910/11102/26 за виключною підсудністю до господарського суду Київської області.
В обґрунтування вказаного клопотання Товариство зазначало, що спір у цій справі є спором, що виник з приводу нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: смт. Макарів, вулиця Димитрія Ростовського 62, Бучанського району Київської області, а відтак, на нього поширюються правила виключної підсудності, передбачені частиною 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши клопотання Товариства від 03.10.2026 про передання справи за виключною підсудністю, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Натомість, приписи ст. 30 Господарського процесуального кодексу України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
Так, відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Суд зауважує, що в розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі «Толстой-Милославський» (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.
При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Як визначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, враховуючи положення статті 181 ЦК України, до спорів з приводу нерухомого майна належать позови: про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
У чинній редакції Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення неустойки на підставі пункту 16.2 Договору, відповідно до якого за порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, виконавець за користування грошовими коштами замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ, що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що, на думку Служби, відповідачем порушено умови договору підряду щодо повернення попередньої оплати, виданої на виконання робіт з ремонту.
Тобто, об`єктом спору є виконання платіжного зобов`язання, а не спір про нерухомість.
Таким чином, характер зобов`язання, що виникли у відповідача перед позивачем - грошовий, а не речовий. При цьому, даний спір не стосується стягнення грошових коштів за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна.
Суд вважає, що не можна застосовувати положення про виключну підсудність, якщо спір не має ознак безпосереднього предмета - прав на об`єкт нерухомого майна.
Натомість, спір у цій справі стосується виключно грошового зобов`язання, а не права на нерухомість, володіння, користування нею чи інші речові права.
При цьому, наявність договору від 28.07.2023 № 1К-23 про закупівлю робіт з капітального ремонту житлового будинку, що знаходиться за адресою: смт. Макарів, вулиця Димитрія Ростовського, 62, Бучанського району, Київської області, сама по собі не змінює підсудності спору.
Отже, позов, стосується виключно стягнення грошових коштів, а не прав на об`єкт нерухомого майна.
За приписами частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Згідно з частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.
Встановлена цією статтею альтернативна територіальна підсудність зумовлена необхідністю або доцільністю надання позивачеві такого права вибору.
На підставі зазначеного, зважаючи на те, що спір у даній справі виник з невиконання/неналежного виконання відповідачем умов Договору, суд дійшов висновку, що в позивача є право на альтернативну територіальну підсудність: подання позову до господарського суду як за місцезнаходженням відповідача так і за місцем виконання Договору.
Як вбачається з дій позивача, ним поданий позов до господарського суду міста Києва, тобто за місцезнаходженням відповідача, що, на думку суду, є процесуально допустимою правовою позицією.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передання справи № 910/11102/26 за виключною підсудністю до господарського суду Київської області, у зв`язку з чим клопотання Товариства від 03.10.2026 не підлягає задоволенню.
Також, 05.10.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява Товариства від 03.10.2026 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке мотивоване складністю справи, необхідністю детального розгляду спору по суті, а також суперечливою, на думку Товариства, поведінкою позивача.
05.10.2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення Служби від цієї ж дати на вказане клопотання відповідача.
Дослідивши клопотання Товариства від 03.10.2026 про перехід до розгляду справи за правилами загального провадження , суд зазначає таке.
Згідно з частинами 4, 5 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
Як зазначалось судом вище, ухвалою від 04.09.2026 господарський суд міста Києва встановив Товариству строк до 18.09.2026 року для подання заяви із обґрунтуванням заперечень останнього проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження. Також, суд роз`яснив відповідачу, що у разі неподання ним у строк до 18.09.2026 року обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, останній має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
Разом з тим, відповідач лише 03.10.2026 року, тобто з пропуском процесуального строку, сформував у системі «Електронний суд» та подав клопотання, у якому виклав свої заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Слід зауважити, що у поданій 03.10.2026 року заяві Товариство не заявляло клопотання про продовження, встановленого судом в ухвалі від 04.09.2026 року строку на подання заяви про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України, заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску процесуального строку шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 873/56/22).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до усталеної судової практики під поважними причинами пропуску строку, необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 585/2494/18).
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19).
Так, в силу положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи вбачається, що ухвалу господарського суду міста Києва від 04.09.2026 доставлено до електронного кабінета Товариства 04.09.2026 року о 17:10 год. Дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони - 04.09.2026 року о 17:14 год.
За таких обставин, у суду є обґрунтовані підстави вважати, що Товариство з 04.09.2026 року було обізнане про відкриття провадження у справі № 910/11102/26, а строк для надання відповідних клопотань був встановлений саме для відповідача, а не для його представників. Відповідач має право самостійно обирати представника та самостійно вибирати час для уповноваження такого представника.
Також суд зазначає, саме лише посилання Товариства на запровадження в Україні правового режиму воєнного стану та оголошення сигналів «Повітряна тривога» також не є об`єктивними та непереборними обставинами для своєчасного подання клопотання протягом встановленого судом строку.
За таких обставин, жодних поважних причин неможливості подати заперечення проти розгляду справи № 910/11102/26 у порядку спрощеного позовного провадження до закінчення встановленого судом строку Товариство не вказало та не довело суду, що такий строк було пропущено з поважних причин.
Частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на те, що Товариство подало заяву із запереченнями проти розгляду справи № 910/11102/26 в порядку спрощеного позовного провадження з пропуском встановленого судом процесуального строку, тоді як наявності поважних причин пропуску строку не доведено, суд залишає без розгляду заяву Товариства від 03.10.2026.
Керуючись ст. ст. 13, 29, 30, 74, 118, 119, 234, 235, 242, 250 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту» від 03.10.2026 про передання справи за виключною підсудністю до господарського суду Київської області, - відмовити.
2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту від 03.10.2026 про перехід до розгляду справи № 910/11102/26 за правилами загального позовного провадження, - залишити без розгляду.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (12.10.2026 року) та може бути оскаржена в частині залишення без розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика Комфорту від 03.10.2026 про перехід до розгляду справи № 910/11102/26 за правилами загального позовного провадження протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги, з урахуванням положень п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Ломака