УХВАЛА
07 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/368/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Вронської Г. О.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026
(суддя Турчин С. О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2026
(головуючий - Гончаров С. А., судді: Сибіга О. М., Мальченко А. О.)
у справі за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні на стороні позивача - Державна аудиторська служба України,
про стягнення 376 268, 40 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 376 268,40 грн безпідставно отриманих коштів.
2. Позов обґрунтовано тим, що Державна аудиторська служба України за результатами здійснення аудиту встановила, що позивачем внаслідок недотримання пункту 197.15 статті 197 розділу V Податкового кодексу України, згідно з яким звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти, безпідставно сплачено відповідачу суму податку на додану вартість, яка підлягає поверненню згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно сплачені кошти.
3. 04.06.2026 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2026, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача безпідставно отримані кошти в сумі 376 268, 00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4 515, 21 грн; в іншій частині позовних вимог - відмовив.
4. Місцевий господарський суд встановив, що суми податку на додану вартість були безпідставно включені до вартості робіт, відображеної в актах форми КБ-2в, що призвело до завищення вартості виконаних робіт на відповідну суму; відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність включення відповідних сум податку до актів виконаних робіт, а також не спростував здійснений позивачем розрахунок суми завищення вартості робіт у частині ПДВ; матеріали справи не містять доказів виникнення у підрядника обов`язку щодо нарахування податку на додану вартість за операціями, які відповідно до вимог пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України підлягали звільненню від оподаткування; відповідач не підтвердив належними доказами правомірність такого збільшення вартості робіт та не спростував розрахунків позивача та Державної аудиторської служби України. Суд врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Суд першої інстанції дійшов висновку, в яким погодився суд апеляційної інстанції, що оскільки грошові кошти були перераховані позивачем на користь відповідача, а правова підстава для їх подальшого утримання відповідачем відсутня, у відповідача в силу прямої вимоги закону (статті 1212 Цивільного кодексу України) виникло кондикційне зобов`язання повернути позивачу безпідставно збережене майно (кошти). Водночас, суд перевірив розрахунок суми ПДВ і встановив, що арифметично правильною сумою податку на додану вартість за операціями, які відповідно до вимог пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України підлягали звільненню від оподаткування, є 376 268,00 грн, а не 376 268,40 грн, як заявлено позивачем.
5. 02.10.2026 відповідач подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати й направити справу до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (до Господарського суду Київської області за виключною підсудністю на підставі частини третьої статті 30 ГПК України).
6. 05.10.2026 відповідач подав до Верховного Суду із використанням підсистеми "Електронний суд" додаткові пояснення до касаційної скарги.
7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Позов у цій справі подано у 2026 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3 328,00 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Предметом позову у цій справі є стягнення 376 268,40 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 328,00 грн = 1 664 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.
15. Відповідач у касаційній скарзі визначив, що підставами касаційного оскарження судових рішень є випадки, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
16. Натомість норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України визначає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
17. Скаржник у касаційній скарзі не зазначає жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
18. Верховний Суд вивчив та проаналізував зміст оскаржуваних судових рішень, а також матеріали поданої касаційної скарги, не вбачає підстав для прийняття до розгляду касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК, тому дійшов висновку, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
19. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
21. Зважаючи на те, що скаржник не зазначив підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/368/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Класика Комфорту" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Г. Вронська