УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 913/550/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 (головуючий суддя - Склярук О.І., судді: Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.) та рішення Господарського суду Луганської області від 03.03.2025 (суддя Фонова О.С.)
у справі №913/550/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Відділу освіти Старобільської міської ради Луганської області, м. Старобільськ Луганської області
про стягнення 1 371 930,79 грн,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі за текстом також - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Відділу освіти Старобільської міської ради Луганської області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 12.11.2021 №11-1137/21-БО-Т в сумі 1 371 930,79 грн, з яких: 872 909,71 грн - основний борг, 189 036,47 грн - пеня, 64 846,65 грн - 3% річних, 245 137,96 грн - інфляційні втрати.
Господарський суд Луганської області рішенням від 03.03.2025 у справі №913/550/24, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 27.08.2026, позов задовольнив частково. Стягнув з Відділу освіти Старобільської міської ради Луганської області на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" борг в сумі 845 595,87 грн, пеню в сумі 183 266,89 грн, 3% річних в сумі 62 830,11 грн, інфляційні втрати в сумі 237 564,56 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 15 951,09 грн. В решті позову відмовив.
ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулось 23.09.2026 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 03.03.2025 у справі №913/550/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2026 для розгляду справи №913/550/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів в розмірі 1 371 930,79, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" визначило підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, посилаючись на те, що (1) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: формування Верховним Судом чіткої правової позиції забезпечить однакове застосування статей 3, 13 і 13-1 Закону №1207-VII у відповідних часових редакціях, передбачуваність господарського обороту та дотримання принципу правової визначеності; (2) справа має виняткове значення для скаржника, з огляду на те, що ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" є учасником ринку природного газу та здійснювало постачання ресурсу широкому колу бюджетних і комунальних споживачів, у тому числі на територіях, окупованих після 24.02.2022; застосований судами підхід потенційно впливає на вирішення численних наявних і майбутніх спорів за аналогічними договорами.
Крім цього, скаржник вказує на те, що: (1) наявні підстави для відступлення шляхом конкретизації висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК); (2) відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи може дата окупації сама по собі припинити обов`язок оплатити газ, фактичний відбір якого підтверджено інформаційною платформою Оператора ГТС, та чи допускається без прямої норми закону безоплатне залишення споживачеві отриманого ресурсу (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК).
Посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадки, зазначені у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, за оцінкою Верховного Суду не підтверджують наявності цих випадків.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів: (1)кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; (2)якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Втім, касаційна скарга ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" не містить належних доводів, які б свідчили про те, що ця справа містить виключну правову проблему, а касаційна скарга стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів якісного та кількісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
Також, за загальним правилом, виняткове значення та/або суспільний інтерес певної справи у судочинстві означає, що справа має настільки важливі правові, суспільні чи процесуальні наслідки, що вона заслуговує на розгляд вищою інстанцією, або вимагає особливої уваги до дотримання прав сторін, як у випадку порушення права на справедливий суд. Це ключовий критерій для допуску до касаційного перегляду, що виходить за рамки простого застосування права. Отже особа, яка подає касаційну скаргу, має ґрунтовно довести наявність відповідних обставин у своїй касаційній скарзі. Проте власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього та становить значний суспільний інтерес без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК.
Водночас доводи скаржника є загальними, абстрактними та декларативними і, за висновком Верховного Суду, не містять переконливих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес та виняткове значення цієї справи для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача або відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили, що ця справа становить значний суспільний інтерес, а також про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункти 2 та 3 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 03.03.2025 у справі №913/550/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 03.03.2025 у справі №913/550/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
В. І. Студенець