ЄУН: 336/12425/25
Провадження №: 2/336/1328/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєв Є.С., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Представник ТОВ «Споживчий центр» Чехун Ю.В. звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 06.09.2024-100000648, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 1200 грн., строком на 140 днів, погодили сплату процентів за користування кредитом, комісії за надання та обслуговування кредиту, неустойку за порушення неналежного виконання зобов`язань за договором. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 7197,79, з яких: 4256,25 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1261,54 - заборгованість за відсотками; 1680 грн. -заборгованість за неустойкою, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн.
Ухвалою судді від 02.01.2026 відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Судове засідання 17.03.2026 відкладено на 08.06.2026 у зв`язку із перебуванням судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.
01.06.2026 засобами поштового зв`язку відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що не заперечував факту укладання кредитного договору, отримання кредитних коштів у розмірі 12 000 грн., та наявності непогашеного грошового зобов`язання. Водночас зазначив про неспівмірність заявленої до стягнення суми заборгованості, посилаючись на систематичне здійснення платежів за кредитним договором, часткове погашення заборгованості, проходження військової служби в умовах воєнного стану та необхідність дотримання принципів справедливості, добросовісності й розумності. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України просив зменшити розмір неустойки, врахувати його статус військовослужбовця та розподілити судові витрати відповідно до результатів розгляду справи.
03.06.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив у якому позивач заперечував проти доводів відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. Зазначив, що відповідач не надав доказів на спростування розрахунку заборгованості, зокрема власного розрахунку, а поданий позивачем розрахунок є належним і допустимим доказом розміру заборгованості. Також позивач наголосив, що не є банківською установою, а тому не формує банківських виписок за рахунками клієнтів. Щодо посилань відповідача на проходження військової служби позивач зазначив, що, відповідно до наданих документів, відповідача було призвано на військову службу після закінчення строку дії кредитного договору, у зв`язку з чим вважав відсутніми підстави для застосування передбачених законом пільг щодо звільнення від сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені. З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
Судове засідання 08.06.2026 року відкладено на 08.10.2026 року, у зв`язку із перебування судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.
У судове засідання 08.10.2026 року учасники справи не з`явилися.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, доходить таких висновків.
Судом встановлено, що 06.09.2024 ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи звернувся до ТОВ «Споживчий центр» із пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), яка була прийнята позичальником, і таким чином між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем був укладений кредитний договір № 06.09.2024 - 100000648. За умовами кредитного договору, кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 12000 грн. строком на 140 днів з дати його надання (повернення до 23.01.2025), а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки, комісію (якщо комісія встановлена договором). Сторони узгодили розмір процентної ставки за користування кредитом , а саме 1% в день. Крім того, за умовами заяви кредитного договору відповідач погодився сплатити комісію, пов`язану з наданням кредиту 20% від суми кредиту, а саме 187 грн. (п. 7) та комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1600 грн. Як зазначено, у п. 10 заявки, денна процентна ставка становить 100% з розрахунку (13847.80/12000) / 140 х 100%. Пунктом 15 узгоджено сплату неустойки - 120 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Договор підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.
Довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» підтверджується факт перерахування 06.09.2024 грошових коштів на платіжну картку відповідача на суму 12 000 грн.
Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 06.09.2024 -100000648 відповідач має заборгованість в розмірі 7197,79 грн., з яких: 4256,25 грн., - заборгованість за тілом кредиту; 1261,54 грн., - заборгованість за процентами; 1680 грн.,- заборгованість за неустойкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 208 ЦК України за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, а договір між сторонами не становить виключення з цього правила.
Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Кредитний договір, яким є і договір між сторонами, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).
При цьому, на виконання вимог ч.1 ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Із вказаних норм права та із аналізу письмових доказів можна дійти висновку, що сторони погодили умови кредитування.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено у ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Частиною 1 ст.633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Обумовлена сторонами правочину денна процентна ставка не перевищує її розмір, встановлений ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ТОВ «Споживчий кредит» не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати узгоджених у договорі відсотків, а отже, існують правові підстави для стягнення з боржника суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 4256, 25 грн., процентів у розмірі 1261,54 грн.
Що стосується стягнення неустойки у розмірі 1680 грн., суд зазначає таке.
У частинах 1, 3 ст. 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнити пунктом 6-1 такого змісту:"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвчайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Також, згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).
Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Крім того, у постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, на період воєнного стану в Україні позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за неустойкою в розмірі 1680 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача в розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог (76,66%), а саме, судовий збір у розмірі 1856,99 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 265, 273, 274-279, 280-284 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму заборгованості за кредитним договором № 06.09.2024-100000648 від 06.09.2024 у сумі 5517,79 гривень, яка складається з: 4256.25 грн. - тіло кредиту; 1261,54 грн. - заборгованість за відсотками, а також стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1856,99 гривень.
У задоволенні решти позовної вимоги відмовити.
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються такі відомості:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-а; ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач - ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.С. Боєв
08.10.26