Унікальний номер справи 755/9569/26
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14797/2026
Головуючий у суді першої інстанції Т. В. Савлук
Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 жовтня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради
заінтересована особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Наталія Іванівна
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року, постановлену у складі судді Савлук Т. В. в примішенні Дніпровського районного суду м. Києва,
у с т а н о в и в :
У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І., у якій просив суд встановити факт проживання його із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини.
В обгрунтування заяви зазначав, що він з 28 лютого 1995 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ). У ОСОБА_4 був рідний брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був одиноким, не мав ні дружини, ні дітей. У квітні 2020 року після перенесеного захворювання на ковід-19 ОСОБА_3 був потрібен сторонній догляд, тому він разом із дружиною ОСОБА_4 переїхали проживати до ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 . До смерті ОСОБА_4 , вони з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет та побут, спільно харчувались, мали встановлений порядок користування квартирою, опікувались здоров`ям один одного. Після смерті ОСОБА_4 , у 2022 році, він та ОСОБА_3 стали проживати постійно вдвох однією сім`єю. За час спільного проживання з ОСОБА_3 вони вели спільне господарство, робили дрібний ремонт в квартирі, встановлювали лічильники, оплачували комунальні послуги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України складено відповідний актовий запис про смерть за № 18492 від 21 листопада 2025 року. Всі витрати по похованні ОСОБА_3 поніс заявник, оскільки на момент смерті залишився єдиним родичем померлого. Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, до складу якого входить, зокрема, 5/6 частки квартири АДРЕСА_1 . Стосовно спадкового майна спадкодавець ніяких розпоряджень на випадок своєї смерті не залишав. При цьому, інша 1/6 частка квартири АДРЕСА_1 належить заявнику ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом № 1-876 та №1-878, яка відкрилась після смерті його дружини ОСОБА_4 у 2022 році.
У березні 2026 року (в межах шестимісячного строку після смерті спадкодавця) заявник подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Васильєвій Н. І. заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 та була заведена спадкова справа № 5/2026 від 03 березня 2026 року відносно майна померлого.
12 червня 2026 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І. повідомила заявника, що Свідоцтво про права на спадщину на частку квартири не може бути йому видане без надання судового рішення про встановлення з померлим факту спільного проживання однією сім`єю понад 5 років. Постановою від 12 червня 2026 року приватний нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що заявник, як чоловік рідної сестри померлого, не належить до жодної із черг спадкоємців за законом.
Заявник зазначає, що встановлення даного факту необхідно йому для оформлення спадкових прав після смерті спадкодавця, іншого порядку для встановлення цього факту немає.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю відмовлено.
Роз`яснено заявнику право на звернення до суда з відповідним позовом до місцевого загального суду в порядку позовного провадження.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не встановив, між ким саме існує такий спір, хто із спадкоємців чи інших осіб оспорює право заявника на. оформлення спадщини, а також не навів даних про наявність інших спадкоємців, які прийняли спадщину або заперечують проти встановлення заявленого юридичного факту. При цьому, зі змісту самої заяви не вбачається наявності очевидного та реального спору про право. Зокрема не вбачається, що Територіальна громада м. києва в особі Київської міської ради заявляла самостійні права на спадкове майно або заперучує проти спадкових прав заявника по суті, а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І., як заінтересована особа, не є суб`єктом матеріально-правового спору щодо спадкового майна.
Судом не було враховано, що сам лише факт того, що встановлення заявленого юридичного факту необхідно ОСОБА_1 для подальшого оформлення спадкових прав не свідчить про наявність спору про право.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції фактично не виконав процесуальної перевірки заяви на предмет наявності спору про право, як цього вимагає зміст ч. 4 ст. 315 ЦПК України та порушив загальні засади вмотивованості судового рішення, зокрема П. 3 ч. 1 ст. 260 ЦПК України.
Вважає, що відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 не грунтується на вимогах процесуального закону та є передчасною.
У судове засідання апеляційного суду учасники справи (їх представники) не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заявник та його представник, а також приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І. причини неявки суду не повідомили.
Від заінтересованої особи Територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Київська міська рада заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність та необгунтованість зазначених у ній доводів. Ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі просить залишити без змін як законну та обгрунтовану. У відзиві Київська міська рада просить проводити розгляд справи без участі її представника.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 30.09.2026 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що із матеріалів справи вбачається спір про право щодо визначення правового статусу заявника як потенційного спадкоємця та реалізації його прав на спадкове майно, що виникнуть в майбутньому.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини. У заяві вказав заінтересованими особами: Територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. І.
Заявник з метою прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І.
12 червня 2026 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н. постановою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що заявник, як чоловік рідної сестри померлого не належить до жодної із черг спадкоємців за законом. Також роз`яснила заявнику, що Свідоцтво про права на спадщину на частку квартири не може бути йому видане без надання судового рішення про встановлення з померлим факту спільного проживання однією сімєю понад 5 років.
У заяві ОСОБА_1 зазначав, що із спадкодавцем проживав однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому є спадкоємцею 4 черги. Інших спадкоємців, які б звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини немає. Проте встановлення факту, що має юридичне значення, про проживання з померлим однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини можливе виключно у судовому порядку.
Крім того, у заяві ОСОБА_1 звертав увагу на те, що після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, до складу якого входить, зокрема, 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 . Стосовно спадкового майна спадкодавець ніяких розпоряджень на випадок своєї смерті не залишав. При цьому, інші 1/6 частка квартири АДРЕСА_1 належить заявнику ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом № 1-876 та №1-878 від 9.10.2025, яка відкрилась після смерті його дружини ОСОБА_4 у 2022 році.
Суд вказаних обставин не перевірив, не з`ясував думки заінтересованих осіб по справі за заявою ОСОБА_1 , не врахував, що спадщина не визнана відумерлою і одразу постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, передчасно вбачаючи спір про право. Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, суд першої інстанції не встановив, між ким існує спір про право, хто зі спадкоємців чи інших осіб оспорює право заявника на прийняття спадщини, а також не навів даних про наявність інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , або заперечують проти встановлення заявленого юридичного факту та чим обгрунтовують свої заперечення.
Так, відповідно до ст.6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст.293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст.12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст.13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч.2 ст.318 ЦПК України).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23).
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
За змістом ч.2 ст.1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У ст.1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років.
Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).
За приписами ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Поняття «спір про право» пов`язане виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів не може бути й спору про право.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження (див. постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23).
Визначальне значення під час розгляду заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями (див. постанову Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц).
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову п Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23).
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який оспорював би право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Важливо, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб (ч. 3 ст.42, ч.4 ст.294 ЦПК України).
До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються визнанням обставин. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав (див. постанову Верховного Суду 04 червня 2025 року справа № 638/9040/23 (провадження № 61-3500св25))
У даній справі ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту його проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1 . Вказував на відсутність інших спадкоємців будь-якої черги. Проте встановлення факту про проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини можливе виключно в судовому порядку.
Заявник зазначав про відсутність інших спадкоємців. У заяві вказав заінтересованими особами Територіальну громаду м. Києва в особі Київської міської ради та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєву Н. І.
Таким чином, зі змісту самої заяви не вбачається наявності очевидного та реального спору про право: суд першої інстанції не встановив, між ким саме існує такий спір, хто із спадкоємців чи інших осіб оспорює право заявника на встановлення такого факту та на отримання спадщини, а також не навів даних про наявність інших спадкоємців, які прийняли спадщину або заперечують проти встановлення заявленого факту, що має юридичне значення.
Та обставина, що Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 не свідчить беззаперечно про наявність спору про право, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню судом.
При цьому, сам лише факт того, що встановлення заявленого факту необхідне заявнику для подальшого оформлення спадкових прав, на стадії відкриття провадження у даній справі не свідчить про існування спору про право.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 ч.1 ст.260 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Тобто, в ухвалі суд першої інстанції зобов`язаний навести мотиви, з яких суд дійшов висновку, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, оскільки інакше буде порушено вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції фактично не виконав первинної процесуальної перевірки заяви на предмет наявності спору про право, як цього вимагає зміст ч. 4 ст. 315 ЦПК України та загальні засади вмотивованості судового рішення, зокрема п. 3 ч.1 ст. 260 ЦПК України.
Саме по собі звернення з вимогою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини не свідчить про наявність спору про право, оскільки не містить ані оспорення суб`єктивного права заявника іншими особами, ані встановленого конфлікту щодо права між учасниками справи. Така вимога має правовстановлюючий характер і спрямована на створення умов для подальшого оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Суд першої інстанції, пославшись лише на те, що встановлення заявленого факту необхідне заявнику для реалізації спадкових прав, узагальнено зробив висновок про наявність спору про право, не з`ясувавши, чи взагалі будь-яка особа оспорює або заперечує право ОСОБА_1 на спадщину.
За таких обставин процесуально правильним був підхід, за якого суд мав вирішити питання про відкриття провадження у справі, залучити належних заінтересованих осіб, з`ясувати їхню позицію щодо заявленої вимоги та оцінити, чи вбачається реальний, а не гіпотетичний спір про право щодо спадкового майна. Лише після встановлення таких обставин суд міг ухвалити відповідне процесуальне рішення, у тому числі залишити заяву без розгляду в разі виявлення спору про право під час розгляду справи.
Отже, відмова суду першої інстанції у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є передчасною.
При цьому колегія суддів зауважує, що у подальшому суд не позбавлений можливості залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, за умови встановлення судом у справі реального спору про право (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є обґрунтованими.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції про про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини постановлена з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна