Унікальний номер справи 368/198/26
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/12104/2026
Головуючий у суді першої інстанції В. І. Кириченко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
08 жовтня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області як орган опіки та піклування
заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1
розглянув в приміщенні Київського апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - авдоката Токовенка Сергія Анатолійовича на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Кириченка В. І., в примішенні Кагарлицького районного суду Київської області,
у с т а н о в и в :
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просив суд призначити його опікуном рідної сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви зазначав, що за його заявою його рідна сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 04 грудня 2025 року, ухваленим у справі №368/518/25, визнана недієздатною та вирішено встановити над нею опіку. У частині заяви про призначення саме його опікуном над недієздатною сестрою суд відмовив у зв`язку з тим, що орган опіки та піклування не надав суду подання органу опіки та піклування про доцільність призначення мене опікуном ОСОБА_2 . Після отримання рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 04 грудня 2025 року у справі №368/518/25, завник звернувся повторно до органу опіки та піклування Кагарлицької міської ради про надання подання органу опіки та піклування про доцільність призначення його опікуном над недієздатною сестрою.
Заявник зазначав, що його сестра хворіє з дитинства, за нею доглядала покійна мати - ОСОБА_4 , а коли мати померла, то став за сестрою доглядати він. Інших близьких працездатних рідних, які б могли доглядати за сестрою немає. ОСОБА_2 мешкає разом із заявником без реєстрації з 02.05.2021 у його будинку АДРЕСА_1 . Він, як її рідний брат, має задовільний стан здоров`я, спиртними напоями або наркотичними засобами не зловживає і на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває. На сьогодні, крім сестри, на його офіційному утриманні заявник нікого немає.
Заявник вказував, що має можливість і бажання доглядати свою сестру і бути її опікуном.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення опікуна недієздатній особі відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Токовенко С. А. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції фактично проігнорував значну кількість належних, допустимих і достовірних доказів, наданих заявником та органом опіки, при цьому, безпідставно визнав їх недостатньо мотивованими, не надавши жодного аргументу, який би спростовував їхню змістовність, юридичну силу чи відповідність закону.
Вказує на те що судом не враховано, що орган опіки та піклування, діючи в межах своїх повноважень, і на підставі всебічного дослідження умов проживання підопічної, стану здоров`я, сімейного оточення та фактичного догляду, дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про доцільність призначення саме заявника опікуном.
Суд також неправильно застосував положення законодавства щодо мобілізаційних обмежень, не врахувавши, що заявник може повноцінно здійснювати функції опікуна, оскільки на час подання заяви до суду ОСОБА_1 не був призваний на військову службу, та наразі звільнений із військової служби у запас з 09.06.2026. Ця обставина підтверджена документально. Суд застосував не релевантні правові висновки Верховного Суду до даних правовідносин, що призвело до помилкового тлумачення судом норм матеріального права.
Учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заявник та його представник, а також ІНФОРМАЦІЯ_1 причини неявки суду не повідомили. Будь-яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило.
Заінтересована особа Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, надіслала до суду заяву, у якій просить розгляд справи проводити без участі її представника, проти задоволення апеляційної скарги не заперечує.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти повне судове рішення у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини судового рішення не виготовлялись та не проголошувались судом 30.09.2026.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Проте таким вимогам закону рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року не відповідає.
Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Звертаючись до суду із вказаною заявою ОСОБА_1 просив суд призначити його опікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_2 , вказуючи на відсутність інших осіб, які б могли бути оіпкунами та можливість бути опікуном як за станом здоров`я, так і за бажанням.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд дійшов висновку, що заявник є військовослужбовцем і безпосередньо виконує обов`язки за місцем несення служби в м.Обухів Київської області і реалізація права заявника бути опікуном недієздатної сестри, яка проживає в іншому населеному пункті в м. Кагарлику Київської області, можливо лише за умови звільнення його з військової служби. Вказана обставина унеможливлює фактичне виконання заявником обов`язків як опікуна недієздатної ОСОБА_2 , що не враховано виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради в рішенні №1836-119 від 29.01.2026.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , має рідну сестру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища матері.
ОСОБА_2 перебуває під медичним наглядом у лікаря психіатра КНП КМР «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» з 2023 року у зв`язку з психічним захворюванням, що підтверджується відповідною довідкою № 90 від 25.02.2025 року та виписками з історії хвороби від 05.02.2025 року та випискою з амбулаторної картки №70 від і 5.01.2025 року.
ОСОБА_2 мешкає разом із заявником без реєстрації з 02.05.2021 у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується актом обстеження умов проживання, складеного депутатом Кагарлицької міської ради VIII скликання ОСОБА_5 від 10. 03.2025.
ОСОБА_2 не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду та лікування, так і постійної сторонньої допомоги і контролю і в зв`язку з цим, вона перебуває на обліку у лікаря-психіатра КНП КМР «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» та повинна періодично стаціонарно лікуватися у психіатричній лікарні у м. Глеваха.
ОСОБА_2 хворіє з дитинства, за нею доглядала покійна мати - ОСОБА_4 , а коли мати померла, за сестрою став доглядати заявник. Її захворювання «судинна деменція» є хронічним психічним захворюванням, яке призвело до втрати функції самообслуговування, що потребує постійного підтримуючого лікування та постійної сторонньої допомоги.
Згідно Висновку судово-психіатричного експерта №300-ц від 24.09.2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждає на хронічний, стійкий психічний розлад - судинну атеросклеротичну деменцію, F-01.800 за МКХ - 10.
ОСОБА_2 за своїм психічним станом на даний час не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 04 грудня 2025 року у справі № 368/518/25 визнано недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м. Кагарлик Київської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . В частині заяви про призначення опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовлено.
Рішення суду в частині визнання ОСОБА_2 недієздатною набрало законної сили.
29.01.2026 виконавчий комітет Кагарлицької міської ради прийняв рішення №1836-119 «Про затвердження Подання про доцільність призначення опікуна над недієздатною особою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Згідно із поданням орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Кагарлицької міської ради визнає доцільним призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з обгрунтуванням, що заявник є рідний брат і виявив бажання здійснювати обов`язки опікуна, а інші особи, які виявили б бажання здійснювати обов`язки опікуна, невідомі.
У заяві від 10.03.2026 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_2 , відмовляється опікуватися сестрою по причині похилого віку та відсутності бажання опікуватись.
На сьогодні, крім сестри на офіційному утриманні ОСОБА_1 нікого немає. Він має можливість та виявив бажання доглядати свою сестру і бути її опікуном.
Так, фізична особа, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, має право на опіку або піклування (стаття 292 ЦК України).
Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними (частина друга статті 274 ЦК України).
Право на опіку є особистим немайновим правом, що забезпечує природне існування фізичної особи. За своєю сутністю право на опіку тісно пов`язане з фізичною особою, остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (частина перша статті 60 ЦК України).
Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю (частина друга статті 63 ЦК України).
Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою (частина третя статті 63 ЦК України).
Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного (частина четверта статті 63 ЦК України).
Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування (стаття 64 ЦК України).
Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу (частина третя 244 СК України).
Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу. Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника (частина друга статті 300 ЦПК України).
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнана недієздатною, у разі видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім`ї, органу опіки та піклування, такої особи, визнаної недієздатною, або її адвоката (частина четверта статті 300 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24) від 27 листопада 2024 року вказано, що: «можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Тому за наявності висновку органу опіки та піклування про доцільність призначення опікуном певної особи суд зобов`язаний лише перевірити відповідність цього висновку вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, зокрема чи складений такий висновок на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24).
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25) вказано, що: «статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником. За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1)яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.
Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.
Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.
Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.
Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.
Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову служб за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.
Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.
Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.
Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.
Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року в справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25) вказано, що: «у таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.
Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.
Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.
З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.
Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).
З матеріалів справи вбачається, що до заяви ОСОБА_1 було долучено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 29.01.2026 №1836-119, у якому орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність призначення саме ОСОБА_1 опікуном над його недієздатною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначений висновок відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, складений на підставі документів, передбачених Правилами опіки та піклування, що підтверджується матеріалами особової справи кандидата в опікуни, які були подані до суду першої інстанції та досліджувалися під час розгляду справи.
Водночас сам по собі факт того, що заявник є військовослужбовцем та безпосередньо виконував обов`язки за місцем несення служби в м. Обухів Київської області, не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні його опікуном, оскільки чинне законодавство України не містить імперативної заборони щодо призначення військовозобов`язаних осіб опікунами недієздатних фізичних осіб, у тому числі в умовах воєнного стану.
Більше того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повідомляв суду, що він має намір подати заяву до військової частини про звільнення з військової служби щоб опікуватись сестрою в повній мірі.
Суду апеляційцної інстанції представником заявника надано витяг із наказу від 09.06.2026 № 166 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині), згідно якого содлата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною.
З урахуваннмя положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегія судді вбере до уваги наданий представником заявника доказ, який не було подано до суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_7 не мав можливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Отже, у справі, яка переглядається, суд залишив поза увагою те, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Водночас сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_2 , відмовилася опікуватися сестрою по причині похилого віку, що є її безумовним суб`єктивним правом, а не обов`язком, та прямо передбачене нормами цивільного законодавства. Закон не покладає на непрацездатну (пенсіонерку) сестру недієздатної особи обов`язку бути її опікуном, якщо вона не має такої можливості та волевиявлення.
Отже, наведене свідчить про те, що суд зробив передчасний висновок щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном над його недієздатною сестрою ОСОБА_2 .
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має задовільний стан здоров`я, спиртними напоями або наркотичними засобами не зловживає, на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває, що підтверджується висновком про стан здоров`я від 06.03.2025, виданим виданного поліклінікою КНП Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня». Окрім сестри на його офіційному утриманні нікого немає. Він має можливість та бажання доглядати за недієздатною сестрою і бути її опікуном, що зокрема підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов від 10.03.2025, складеним депутатом Кагарлицької міської ради УІІІ скликання ОСОБА_5., витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Отже, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про те, що саме ОСОБА_1 фактично здійснює постійний догляд за недієздатною сестрою ОСОБА_2 , має фізичну, психологічну та організаційну можливість виконувати обов`язки опікуна, а його поведінка та волевиявлення не суперечать інтересам підопічної, а навпаки - максимально їм відповідають.
За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні правові підстави пов`язувати звернення заявника із заявою про призначення його опікуном з можливими припущеннями, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
При розгляді справи не встановлено обставин, які вказують на те, що поведінка заявника, який виявив бажання бути опікуном, суперечить інтересам недієздатної особи.
Колегія суддів також зауважує, що бажання заявника бути опікуном близькій людині, зокрема сестри, є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном з числі рідних людей. Введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна та наразі не містять заборон або обмежень, у контексті правовідносин цієї справи.
Крім цього, положення цивільного законодавства передбачають обов`язкове призначення опікуна над недієздатною особою, і залишення особи, яка визнана недієздатною без призначеного опікуна призводить до унеможливлення реалізації такою особою будь-яких її прав, а отже відсутність опікуна над недієздатною особою є порушенням, перш за все, її прав, що є неприпустимим.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви про призначення заявника опікуном, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, інтересам недієздатної особи, не встановив обставин, які підлягають урахуванню при вирішенні питання про призначення опікуна.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , з наведених вище підстав.
При вирішенні питання розподілу між учасниками справи судових витрат, суд враховує, що відповідно до норм ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» судові витрати, пов`язані з провадженням у справах даної категорії, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Токовенка Сергія Анатолійовича задовольнити.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 03 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 про призначення опікуна недієздатній особі задовольнити.
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючою за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна