П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/309/26
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Дата і місце ухвалення: 31.03.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 420/309/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.12.2025 року № 156050030475 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу періоди її роботи з 09.08.1983 по 09.08.1993, з 10.08.1993 по 19.11.1993, з 25.11.1993 по 25.07.1994, з 05.08.1994 по 30.08.1998 та призначити і виплачувати з 16 жовтня 2025 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15.12.2025 №156050030475 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.12.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки до страхового стажу позивачки не було зараховано періоди її роботи з 09.08.1983 по 09.08.1993, з 10.08.1993 по 19.11.1993, з 25.11.1993 по 25.07.1994, з 05.08.1994 по 30.08.1998 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11.08.1983 у зв`язку з тим, що на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесена з порушенням вимог Інструкції, а саме без зазначення дати документа, на підставі якого внесено відповідні зміни. При цьому документ про зміну прізвища позивачкою не надано.
Апелянт також зазначає, що страховий стаж позивачки становить 26 років 5 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, а інших документів, які б підтверджували спірні періоди роботи відповідно до Порядку № 637, при зверненні за призначенням пенсії позивачкою надано не було. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 04.03.2020 у справі № 155/1180/17.
Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивачки від 09.12.2025 про призначення пенсії за віком, оскільки обчислення страхового стажу, призначення та виплата пенсії належать до повноважень органів Пенсійного фонду України. На думку апелянта, таке зобов`язання є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 90, 242 КАС України, зазначаючи, що суд не надав належної оцінки доводам та доказам відповідача. Крім того, апелянт вказує на помилковість одночасного застосування судом формулювання «визнати протиправним та скасувати» щодо рішення суб`єкта владних повноважень, посилаючись на пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 та правові позиції Верховного Суду.
З огляду на викладене апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09 грудня 2025 року звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву позивачки було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатами чого прийнято рішення від 15 грудня 2025 року №156050030475 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Підставою для відмови зазначено відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У рішенні зазначено, що пенсійний вік становить 60 років, вік заявниці на дату звернення становив 60 років 1 місяць 24 дні, необхідний страховий стаж становить 32 роки, тоді як страховий стаж позивачки визначено у розмірі 26 років 5 місяців 29 днів.
При цьому до страхового стажу не було зараховано періоди роботи позивачки з 09 серпня 1983 року по 09 серпня 1993 року, з 10 серпня 1993 року по 19 листопада 1993 року, з 25 листопада 1993 року по 25 липня 1994 року та з 05 серпня 1994 року по 30 серпня 1998 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11 серпня 1983 року, оскільки на титульній сторінці зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесена з порушенням вимог Інструкції, а саме без зазначення дати документа, на підставі якого внесено відповідні зміни. Документ про зміну прізвища відповідачу надано не було.
Водночас судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 була заповнена 11 серпня 1983 року на ім`я ( ОСОБА_4 та містить записи про періоди її роботи, у тому числі спірні періоди. На внутрішньому боці обкладинки трудової книжки міститься відмітка про зміну прізвища « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_3 » згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 , засвідчена підписом відповідальної особи та печаткою.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження періодів роботи іншими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд дійшов висновку, що наявний у трудовій книжці недолік, який полягає у незазначенні дати документа, на підставі якого внесено зміну прізвища, не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, оскільки записи про трудову діяльність є послідовними, чіткими, містять підписи відповідальних осіб, печатки підприємств, номери та дати наказів про прийняття на роботу та звільнення.
Посилаючись, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, суд першої інстанції зазначив, що недоліки оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15 грудня 2025 року №156050030475, визнав його протиправним та скасував, а також зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 грудня 2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими, пропорційними та прийнятими з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на такого суб`єкта владних повноважень.
З огляду на характер спірних правовідносин колегія суддів перевіряє правомірність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області крізь призму наведених конституційних приписів та норм процесуального закону, а також спеціального законодавства, що регулює порядок призначення пенсії за віком.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII), а також Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, визначеного цією статтею.
Починаючи з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.
За визначенням частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до запровадження такої системи - на підставі документів та в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 серпня 1993 року №637, якою затверджено Порядок №637.
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас пунктом 3 Порядку №637 передбачено можливість підтвердження трудового стажу іншими документами, зокрема у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як уже зазначалося, підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи з 09 серпня 1983 року по 09 серпня 1993 року, з 10 серпня 1993 року по 19 листопада 1993 року, з 25 листопада 1993 року по 25 липня 1994 року та з 05 серпня 1994 року по 30 серпня 1998 року відповідач визначив неналежне оформлення зміни прізвища у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11 серпня 1983 року.
Зокрема, відповідач зазначив, що на титульній сторінці трудової книжки зміна прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесена з порушенням вимог Інструкції, оскільки не повністю зазначено документ, на підставі якого внесено відповідні зміни, а саме відсутня дата такого документа.
Разом із тим матеріалами справи підтверджується, що на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки міститься запис: «Фамилия Хархота изменена на Комлева согласно свидетельства о заключении брака НОМЕР_2 », засвідчений підписом відповідальної особи та печаткою.
При цьому записи про трудову діяльність позивачки у спірні періоди містять відомості про прийняття на роботу, переведення та звільнення, номери і дати відповідних наказів, засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.
Колегія суддів звертає увагу, що спір у цій справі виник не щодо факту виконання позивачкою роботи у зазначені періоди та не щодо достовірності записів про прийняття, переведення чи звільнення, а щодо належності оформлення запису про зміну прізвища у трудовій книжці.
За таких обставин сама по собі відсутність дати документа, на підставі якого внесено зміну прізвища, не свідчить про недостовірність відомостей про трудову діяльність позивачки та не спростовує належності трудової книжки саме ОСОБА_1 .
Більше того, із запису на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки вбачається, що зміна прізвища « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_3 » здійснена на підставі свідоцтва про укладення шлюбу, номер якого зазначено безпосередньо у трудовій книжці.
Отже, наявний у трудовій книжці запис дозволяє ідентифікувати підставу зміни прізвища, а відсутність дати документа за таких обставин є недоліком оформлення відповідного запису, який сам по собі не може нівелювати відомості про трудову діяльність позивачки, підтверджені послідовними записами у трудовій книжці.
При цьому відповідачем не наведено обставин та не надано доказів того, що зазначена трудова книжка належить іншій особі, що записи про спірні періоди роботи є недостовірними або що позивачка фактично не працювала на зазначених у трудовій книжці підприємствах.
Посилання відповідача на відсутність інших документів, передбачених Порядком №637, також не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються, зокрема, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, виписки або довідки, складені на основі відповідних даних, довідки, виписки із наказів та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У цій справі трудова книжка позивачки наявна, а записи про спірні періоди трудової діяльності у ній містяться. При цьому відповідачем не встановлено неправильності чи недостовірності самих записів про періоди роботи, а підставою для їх незарахування визначено виключно формальний недолік оформлення запису про зміну прізвища.
За таких обставин сама по собі відсутність дати документа, на підставі якого внесено зміну прізвища, за наявності у трудовій книжці відомостей про підставу такої зміни та належно оформлених записів про трудову діяльність позивачки, не може бути достатньою підставою для вимоги про додаткове документальне підтвердження кожного зі спірних періодів роботи.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, відповідно до якої формальні недоліки в оформленні трудової книжки самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідних періодів роботи до стажу, якщо факт трудової діяльності підтверджується належними доказами.
При цьому у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі №440/4164/23 надано правову оцінку обставинам, за яких орган Пенсійного фонду відмовив у зарахуванні періодів роботи у зв`язку з розбіжностями у прізвищі та оформленні трудової книжки, зокрема за наявності запису на внутрішньому боці її обкладинки про зміну прізвища на підставі свідоцтва про шлюб. Верховний Суд виходив із необхідності оцінки таких документів у сукупності та недопустимості відмови у зарахуванні стажу лише з формальних підстав за відсутності обґрунтованих сумнівів у достовірності відомостей про трудову діяльність.
Зазначені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин, оскільки у цій справі також наявний запис у трудовій книжці про зміну прізвища на підставі свідоцтва про укладення шлюбу, а претензії відповідача стосуються виключно відсутності дати такого документа.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції суперечать правовому висновку Верховного Суду у справі №687/975/17, оскільки правова позиція у зазначеній справі не встановлює обов`язковості підтвердження кожного запису трудової книжки іншими документами. Визначальним є встановлення факту трудової діяльності та оцінка належності й достовірності поданих документів з урахуванням усіх обставин справи.
Так само посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17 не спростовує висновків суду першої інстанції.
Правові висновки, викладені у зазначеній постанові, сформовані з урахуванням конкретних фактичних обставин тієї справи, зокрема характеру виявлених недоліків у трудовій книжці та відсутності належних документів, які б підтверджували відповідні періоди роботи.
Натомість у цій справі наявна трудова книжка містить послідовні записи про трудову діяльність позивачки, номери та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення, а також запис про зміну прізвища із зазначенням номера свідоцтва про укладення шлюбу. Відповідачем не встановлено недостовірності цих відомостей.
Отже, фактичні обставини справи №155/1180/17 не є тотожними обставинам цієї справи, а тому наведений апелянтом правовий висновок не може бути застосований без урахування відмінностей у доказовій базі.
Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формальний недолік в оформленні запису про зміну прізвища без встановлення недостовірності відомостей про трудову діяльність позивачки не є достатньою правовою підставою для неврахування спірних періодів при визначенні її страхового стажу.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 15 грудня 2025 року №156050030475 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву позивачки, втрутився у дискреційні повноваження Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії з метою відновлення порушених прав, свобод чи інтересів особи.
Здійснюючи судовий контроль за рішеннями суб`єктів владних повноважень, суд не підміняє відповідний орган державної влади у здійсненні його повноважень, а перевіряє законність прийнятого рішення та у разі встановлення його протиправності застосовує належний спосіб судового захисту, спрямований на відновлення порушеного права особи.
Як убачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції, суд не зобов`язав відповідача безпосередньо призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, не визначив її розміру та не здійснював самостійного розрахунку страхового стажу, а визнав протиправним та скасував рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 09 грудня 2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд першої інстанції не перебрав на себе повноважень органу Пенсійного фонду України щодо остаточного вирішення питання про призначення пенсії, а визначив належний спосіб відновлення порушеного права позивачки з урахуванням встановленої судом протиправності оскаржуваного рішення.
За результатами повторного розгляду заяви саме компетентний орган Пенсійного фонду України має прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду та вимог законодавства.
Отже, обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає положенням статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та не свідчить про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначення судом першої інстанції способу захисту шляхом визнання рішення протиправним та його скасування.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення.
Таким чином, визнання індивідуального акта протиправним та його скасування є передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України способом судового захисту порушеного права, а тому відповідне формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не суперечить положенням процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, порушення норм процесуального права, а також неправильного визначення способу захисту не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а також не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо оформлення трудової книжки та необхідності подання додаткових документів для підтвердження спірних періодів роботи не спростовують встановлених судом обставин щодо наявності у трудовій книжці відповідних записів про трудову діяльність позивачки та наведених вище висновків колегії суддів.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року колегія суддів не вбачає.
З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 420/309/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук