Справа № 703/3762/26
2/703/2477/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
за участю
секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,
представника відповідача - адвоката Плакущого С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в режимі відеоконференції, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
09.06.2026 позивач через представника, з використанням системи «Електронний суд» звернувся до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.04.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями, із додержанням порядку, передбаченого ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» укладений договір №534345-КС-001 про надання кредиту.
За умовами договору, товариство шляхом перерахування коштів на банківську картку ОСОБА_1 , надало грошові кошти в розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кошти та сплатити проценти за користування ними.
Відповідач порушив умови договору, не здійснивши повернення кредиту в повному обсязі.
У зв`язку із викладеним станом на 05.05.2026 утворилась заборгованість в розмірі 143000,00 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту 50000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах 66000,00 грн, відсотків, що нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України в сумі 23000,00 грн та 4000,00 грн простроченої комісії.
Посилаючись на викладене, ТОВ «Бізнес Позика» просить суд стягнути з відповідача вказаний борг.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.06.2026 відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження з викликом сторін, встановлений сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи, задоволене клопотання представника позивача про витребування доказів, що відносяться до банківської таємниці.
27.07.2026 представником відповідача, адвокатом Плакущим С.В. поданий письмовий відзив, за змістом якого відповідачка, не заперечуючи отримання в користування грошових коштів, посилається на відсутність в матеріалах справи кредитного договору, що, на переконання позивача, підписаний сторонами, оскільки із наявного примірника, поданого останнім до суду разом із позовною заявою, не вбачається його підписання із боку позичальника. Водночас, в даному випадку неможливо встановити відповідність поданої до суду копії договору в електронному вигляді тому примірнику, що надавався відповідачеві. Дана обставина не дозволяє встановити зміст домовленості сторін щодо умов кредитування, зокрема розміру процентів.
На переконання сторони відповідача, питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може договір вважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені письмово.
Крім того, в період виникнення спірних правовідносин, з березня до травня 2025 року, ОСОБА_1 перебувала під психологічним впливом невідомих осіб, що здійснений щодо неї з використанням месенджерів в мережі Інтернет. Вказані особи заволоділи належними їй грошовими коштами в розмірі понад 886000,00 грн, тим самим спричинивши значну шкоду.
Перебуваючи під впливом невідомих, ОСОБА_1 вчинила дії щодо оформлення кредитних правовідносин, внаслідок чого на належний їй картковий рахунок отримала від позивача 50000,00 грн, більшість із яких всупереч власній волі перерахувала зловмисникам.
З даного приводу відбувається досудове слідство, а відповідачку залучено до провадження як потерпілу.
Розрахунок заборгованості позивачем виконаний невірно, його період не відповідає строкові кредитування, що визначений договором від 16.04.2025, на існування якого посилається ТОВ «Бізнес Позика».
Кредитні відносини сторін виникли під час дії правового режиму військового стану, відтак відсутні правові підстави для нарахування ОСОБА_1 штрафних санкцій, а саме неустойки, що позивачем нарахована в сумі 23000,00 грн, це суперечить нормам п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Доводи сторони позивача про встановлення позичальнику в кредитному договорі від 16.04.2025 комісії, за відсутності належним чином визначеного переліку послуг, що за них позичальникові нараховувалась відповідна складова боргу, є хибними, оскільки умови договору про надання споживчого кредиту, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З метою відвернення негативних правових наслідків, ОСОБА_1 сплачено 26500,00 грн, що не відображене належним чином у розрахунку заборгованості та довідці про стан заборгованості. Останні два документи містять суперечливі відомості про стан заборгованості позичальника, а саме розмір її складових.
З урахуванням викладеного просили в задоволенні позову відмовити.
28.07.2026 представником відповідача, із використанням системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив, відповідно до якої на позовних вимогах наполягає. Відповідна позиція мотивована тим, що між позивачем як позикодавцем та відповідачкою як позичальником, 16.04.2025, шляхом обміну електронними повідомленнями в порядку, що передбачений ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», укладений договір про надання споживчого кредиту. Такий договір укладений після реєстрації ОСОБА_1 в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «Бізнес Позика» та не є договором приєднання. Кредитний договір не підписувався відповідачем з накладенням кваліфікованого електронного підпису і не мав бути підписаним таким чином, оскільки кредитний договір між сторонами укладений шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця в особистому кабінеті позичальника, та підписаний останньою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Всі дії щодо укладення кредитного договору позичальник здійснювала в інформаційно-телекомунікаційній системі, в своєму особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. При цьому позичальниця добровільно заповнила власні анкетні дані та пройшла відеоверифікацію.
Поданий стороною позивача договір в електронному вигляді, є примірником електронного документу, такий, за умови накладення електронного підпису, є оригіналом відповідного документа, в даному випадку кредитного договору, що узгоджується із вимогами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Без отримання листа на адресу електронної пошти, смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінеті пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, вказана позиція є усталено в практиці судів касаційної інстанції.
При укладенні кредитного договору відповідачці його примірник разом із правилами відкриття кредитної лінії, відправлений на її електронну пошту, що відповідає тій, що вказана стороною відповідача в письмових заявах по суті справи.
За наведених обставин, сторонами дотримано вимоги закону про дотримання письмової форми правочину, що відповідає вимогам ст. 1047, 1055 ЦК України.
Для підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви додано оригінали цілісних та незмінюваних файлів кредитного договору, а також оферти та акцепту, виготовлених при укладенні правочину, а стороною відповідача не надано до суду жодного доказу, що спростував би цілісність і незмінюваність файлів кредитного договору.
На виконання кредитного договору від 16.04.2025 позивачем, з використанням платіжних систем підприємств-посередників, що відповідає вимогам ст. 6, 9 Закону України «Про електронну комерцію», перераховано на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50000,00 грн, номер рахунку остання вказала самостійно при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. Отримання кредитних коштів підтверджується первинними документами та стороною відповідача не заперечується.
У відповіді на відзив позивач визнав сплату ОСОБА_1 на виконання власних зобов`язань за кредитним договором, а саме внесення платежу в сумі 26500,00 грн, що належним чином враховано позивачем при розрахунку заборгованості.
Зробивши часткову оплату з метою виконання умов кредитного договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання факту укладення кредитного договору і, відповідно, визнання правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Проценти позичальнику ОСОБА_1 нараховані правомірно, протягом строку кредитування, на залишок неповернутої суми кредиту із застосуванням погодженої при укладенні договору процентної ставки.
Через невиконання позичальником графіку платежів, відбулося подорожчання загальної вартості кредиту, оскільки процента ставка за кредитним договором нараховується кожен день на залишок заборгованості позичальника за тілом кредиту, і якщо позичальник не здійснив відповідний платіж за графіком у відповідному розмірі та у відповідні дату (чи зробив його у меншому розмірі), тобто розмір заборгованості за тілом кредиту не зменшився, це призводить до подорожчання загальної вартості кредиту та нарахування процентів у більшому розмірі, ніж якби позичальник здійснював платежі у відповідності до графіку платежів.
Позивач не нараховував штраф та пеню за невиконання зобов`язання відповідачем, що вбачається із розрахунку заборгованості, сторона відповідача помилково ототожнює проценти, нараховані за користування кредитом, зі штрафними санкціями. Зменшення розміру нарахованих процентів судом суперечить вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Комісія нарахована відповідачці правомірно, на підставі п. 2.5 кредитного договору, така нараховується одноразово, при видачі кредиту та є незмінною протягом всього строку кредитування. Додаткові та супутні послуги за даним договором відсутні, бо кредитодавець не надає такі послуги та не вимагає надання чи отримання додаткових, супутніх послуг будь-яких третіх осіб при отриманні позичальником кредиту. Однак обов`язок позичальника сплатити комісію передбачений графіком платежів, паспортом споживчого кредиту, із їх умовами позичальник була обізнана та прийняла їх. Встановлення в договорі комісії не суперечить вимогам п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки така входить до складу загальних витрат за споживчим кредитом.
Додатково акцентував, що доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
На задоволенні позовних вимог в заявленому вигляді сторона наполягає.
03.08.2026 представником відповідача, із використанням системи «Електронний суд» подано заперечення, за змістом яких в цілому наполягав на повідомлених у письмовому відзиві обставинах про недоведеність позовних вимог, протиправність нарахування комісії через незазначення в кредитному договорі навіть орієнтовного переліку послуг, що за них нарахована, а також неправомірність додаткових нарахувань, що вчинені позивачем після 24.02.2022, всупереч п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Додатково клопотав про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо нарахування комісії, в рахунок погашення якої зарахована частина платежів, внесених ОСОБА_1
05.08.2026 представником позивача, із використанням системи «Електронний суд» подано додаткові пояснення в справі.
26.08.2026 представником позивача, із використанням системи «Електронний суд» подано додаткові пояснення в справі.
17.09.2026 представником позивача, із використанням системи «Електронний суд» подано додаткові пояснення в справі.
За ч. 1, 5 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
При цьому позивач не клопотав про дозвіл подати додаткові пояснення, що їх надіслав 05.08.2026, 26.08.2026, 17.09.2026, а суд за межами строку для подання письмових заяв по суті справи не визнає їх подання необхідним. Тому перелічені додаткові пояснення судом залишаються без розгляду.
Такий підхід відповідає сформованому ВП ВС в постанові від 31.08.2021 в справі №903/1030/19.
Позивач в судове засідання представника не направив, звернувшись із клопотанням про проведення судового розгляду за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
В судовому засіданні представник відповідачки, адвокат Плакущий С.В., заявив про визнання відповідачем позовних вимог частково, в сумі, що становить різницю між отриманими ОСОБА_1 грошовими коштами 50000,00 грн та сумою погашення, що складає 26500,00 грн, посилаючись на доводи, ідентичні наведеним у відзиві.
Заслухавши представника відповідачки, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові та електронні докази, суд приходить до наступного.
Спірні правовідносини сторін виникли з приводу виконання зобов`язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту.
При цьому сторона позивача посилалася на наступні фактичні обставини.
16.04.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця, із додержанням порядку, передбаченого ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» укладений договір №534345-КС-001 про надання кредиту.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» та договором про надання кредиту.
Згідно з п. 2.3 договору, строк кредиту складає 24 тижні. Стандартна процентна ставка 1% в день, фіксована (п. 2.4 договору), є незмінною протягом всього строку кредитування.
Така не була змінена відповідно до п. 10.2 договору, оскільки останній також передбачає фіксовану процентну ставку 1% суми кредиту щоденно.
Денна процентна ставка 0,87% (п. 2.12 договору). Згідно з п. 2.5 договору комісія за надання кредиту 10000,00 грн, нараховується одноразово в дату видачі кредиту.
Строк дії договору до 01.10.2025 (п. 2.8 договору).
Відповідно до п. 2.9 договору орієнтовна загальна вартість кредиту 123660,68 грн.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 6918,26% (п. 2.11 договору).
Дата видачі кредиту - 16.04.2025, дата повернення кредиту - 01.10.2025 (пункти 2.13-2.14 договору).
Згідно з п. 4.2.2 договору, сторонами погоджено графік платежів.
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу наведених положень вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За обставинами даної справи, позивач посилається на вчинення сторонами правочину, що позичальником підписаний електронним цифровим підписом із використанням одноразового ідентифікатора.
Дана обставина заперечується стороною відповідача, вказані заперечення мотивовані тим, що з матеріалів не вбачається ідентичності примірників кредитного договору, що наданий до суду та того, на надсилання якого на електронну пошту відповідачки вказує ТОВ «Бізнес Позика».
Використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.
Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.
Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги. Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.
Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).
У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.
Питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір вважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.
За таких обставин питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний.
Однак спільним є те, що в разі підписання договору електронним цифровим підписом, суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
Так, згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комунікаційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.
Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний.
У разі подання до суду кредитного договору в електронному вигляді, суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.
На підтвердження направлення відповідачеві кредитного договору із додатками, позивачем надано документ у форматі pdf, який є копією сторінки електронної пошти, що за адресою [пошта прихована], з якої вбачається направлення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 листа з вкладенням файлів «Правила 534345-КС-001 вiд 16.04.2025.pdf», «Договір про надання кредиту.pdf», «Таблиця обчислення.pdf», а також файл із розширенням «p7s», що властивий для файлів електронного цифрового підпису.
Належність відповідачці вказаної електронної пошти, останньою не заперечувалося.
На виконання ухвали суду від 25.08.2026 щодо витребування доказів, позивачем надано примірник кредитного договору в електронному виді, цілісність даних якого перевірена судом із використанням сервісу Центрального засвідчувального органу, що за адресою https://czo.gov.ua/, встановлене його підписання від імені керівника ТОВ «Бізнес Позика», Гайворонської М.М., а відомостей про підпис його від імені відповідачки не вбачається.
При перевірці з допомогою того ж сервісу примірника договору, поданого разом із позовною заявою, встановлене підписання такого від імені представника позивача, Кіріченко В.В., а відомостей про підпис його від імені відповідачки не вбачається.
У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено відповідність примірника електронного договору, поданого до суду, тому, що за доводами ТОВ «Бізнес Позика», був відправлений відповідачці ОСОБА_1 в умовах, коли стороною відповідача така відповідність поставлена під сумнів.
Як вбачається із документів, наданих АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, картка номер № НОМЕР_1 випущена на ім`я ОСОБА_1 . Банком також надана виписка про рух коштів по рахунку, використання якого здійснюється із допомогою вказаної картки за період із 16.04.2025 до 01.10.2025, вбачається зарахування 50000,00 грн 16.04.2025 від контрагента, зазначеного «bizpozyka A2S Kyiv».
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Обставини отримання на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 50000,00 грн відповідачем не заперечуються.
З виписки вбачаються перекази, здійснені 17.04.2025 в сумі 29145,00 грн та 14070,00 грн, що їх, за доводами сторони відповідача, ОСОБА_1 вчинила внаслідок протиправних дій щодо себе.
На підтвердження останньої обставини відповідачем надано витяг із ЄРДР щодо кримінального провадження, що внесене 15.05.2025 під №1202525[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 190 КК України, а також пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого.
Дані документи суд оцінює, виходячи із положень ч. 6 ст. 84 ЦПК України, за якими вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, преюдиційного значення процесуальний закон надає іншим процесуальним рішенням, що наведені в згаданій нормі.
Не спростовує фактів протиправного, всупереч волі особи, використання номеру телефону, платіжних засобів, зокрема наявність відкритого кримінального провадження, оскільки відкрите кримінальне провадження саме по собі не свідчить про вчинення дій іншою особою з метою укладення оспорюваного кредитного договору від імені особи та без її волі (постанова ВС від 17.12.2025 в справі № 686/32982/23).
На переконання суду, доводи сторони відповідача про отримання кредиту всупереч власній волі, під стороннім впливом, не підтверджені матеріалами справи, а наявні документи, що походять із кримінального провадження, за відсутності процесуальних рішень про притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності, тобто повідомлення про підозру, або ж ухвалення обвинувального вироку, не спростовують доводів позову про отримання грошових коштів ОСОБА_1 .
Оцінюючи відповідні документи в комплексі із випискою, що надана банком, суд приходить до переконання, що в даному випадку вбачається розпорядження частиною фактично отриманих коштів, що наявні на рахунку відповідачки, шляхом їх переказу на інші рахунки, таке з необхідністю не свідчить про відсутність зобов`язань із повернення коштів.
У пункті 76 постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
З розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за кредитом проведене в період із 16.04.2025 до 01.10.2025, нарахування проведені із застосуванням процентної ставки 1% щоденно. Вказаний період перевищує погоджений сторонами строк кредитування на 1 день.
Як встановлено із розрахунку, відповідачкою на користь ТОВ «Бізнес Позика» сплачені 26500,00 грн, що зараховані позикодавцем на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії, процентів річних, що нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.
Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, що свідчить про визнання ним боргу (постанова ВС від 23 грудня 2020 року в справі №127/23910/14-ц).
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, і так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі №911/3685/17).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем зобов`язання з передачі на користь відповідачки 50000,00 грн, відтак має бути вирішене питання правових наслідків такого виконання в разі, коли позивачем не доведено умов, на яких кошти передані. Про те останнє означає відсутність підстав для проведення відповідачці решти нарахувань, що характерні для правовідносин щодо отримання споживчого кредиту, а саме комісій, процентів чи процентів річних, неустойки.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною третьої даної статті також передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За вказаних обставин грошові кошти із ОСОБА_1 слід стягнути за вирахуванням суми, що була нею повернута за період із 03.05.2025 до 02.06.2025, що загалом становить 23500,00 грн.
Отже позов належить задовольнити частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією від 01.06.2026 про сплату судового збору в сумі 2662,40 грн.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, належить стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 7, 12, 81, 89, 141, 247, 263, 265 ЦПК України суд,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 23500,00 грн, а також 437,43 грн судового збору, всього 23937 (двадцять три тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн 43 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складене 09.10.2026.
Суддя І.В. Овсієнко