УХВАЛА
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 379/2113/25
провадження № 61-12804ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 07 серпня 2024 року № 20.1.0.0.0/7-240807/119, направлене Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») споживачу ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення від 06 серпня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору;
визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання укладеного з ОСОБА_1 договору, що був розірваний 06 серпня 2024 року;
визнати незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» з 06 серпня 2024 року з блокування доступу до системи для дистанційного керування банківськими рахунками Приват24 для фізичних осіб та рахунків що відкриті на споживача ОСОБА_1 ;
зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди ОСОБА_1 у доступі до послуг Банку шляхом: розблокування доступу до системи для дистанційного керування банківськими рахунками - Приват24 для фізичних осіб; відновлення банківських рахунків (в кількості, призначенням та у всіх відповідних валютах, що були відкриті на ім`я ОСОБА_1 , станом на 06 серпня 2024 року, включаючи іменні карти з фото, карти особистим логотипом, карти для виплат та карти універсальні); зняття всіх обмежень (арешт, блокування видаткових операції, тощо) щодо користування банківськими рахунками за картами фізичної особи; відновлення доступу в особистому кабінеті до виписок по всіх рахункам (відкритим і закритим) за всі роки; відновити всі функції та сервіси (включаючи «особистий гаманець», бонусні та депозитні рахунки, за наявності), які були доступні ОСОБА_1 , в особистому кабінеті Приват24 станом на 06 серпня 2024 року; відновити всі договірні відносини та послуги передбачені публічним договором (правилами), які діяли станом на 06 серпня 2024 року;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року, в задоволенні позову відмовлено.
У жовтні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову в цій справі є: визнання незаконними дії банку, визнання недійсними та скасування рішення про відмову від припинення ділових відносин, зобов`язання відповідача вчинити дії; стягнення коштів у розмірі 20 000 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує семи розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб (20 000 / 3 328,00), та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 та пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Отже, рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року та постанова Київського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять обґрунтованих посилань на випадок, передбачений пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справах незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує семи розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, яка не перевищує семи розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Копію ухвали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк