УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 759/9066/24
провадження № 61-11640ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року в справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та виселення,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2024 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та виселення.
Рішенням від 14 квітня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва у позові відмовив.
Постановою від 25 червня 2026 року Київський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 28 липня 2026 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року, визнавши справу малозначною, зважаючи на те, що вона має незначну складність, не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
14 серпня 2026 року Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України повторно подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року.
Ухвалою від 17 серпня 2026 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року на підставі пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України(суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення).
При цьому, звернув увагу заявника на його обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами, передбачений статтею 44 ЦПК України.
04 вересня 2026 року Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України втретє подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року.
Касаційну скаргу необхідно повернути заявнику з таких підстав.
Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Тобто процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту, тощо), вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам цивільного судочинства, а отже, зловживає ним.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою, укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України).
За змістом зазначеної частини цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами не є вичерпним.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Крім цього частина четверта цієї ж статті передбачає, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Тобто суд зобов`язаний виявляти зловживання сторонами своїми процесуальними правами та протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Також Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 вказав на те, що зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України» неодноразово наголошував на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
У липні 2026 року Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України зверталося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року і ухвалою від 28 липня 2026 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за цією скаргою, визнавши справу малозначною, зважаючи на те, що вона має незначну складність, не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19, частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
У серпні 2026 року Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України повторно звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року і ухвалою від 17 серпня 2026 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України.
У вересні 2026 року Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України втретє звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року.
Ці обставини дають достатні підстави вважати, що неодноразово подаючи касаційну скаргу на одні і ті ж судові рішення, Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України фактично намагається змусити Верховний Суд переглянути їх у касаційному порядку.
Така свідома процесуальна поведінка Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України є проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, що суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства та його завданню.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати неодноразове подання Київським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України касаційної скарги на одні і ті ж судові рішення, і у відкритті касаційного провадження за якою Верховний Суд відмовив, зловживанням процесуальним правом та повернути йому цю касаційну скаргу відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України.
За частиною четвертою статті 44 ЦПК України суд зобов`язаний вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи визначені цим Кодексом.
Верховний Суд звертає увагу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на необхідність належного користування процесуальними правами учасника судового процесу та попереджує його, що подальше зловживання цими правами може мати наслідком застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Керуючись статтею 44, пунктом 3 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року в справі за позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та виселення повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська