ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 305/1919/24
провадження № 61-4281св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка- ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва Аліна Вячеславівна , на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року у складі судді Марусяк М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2026 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , з відповідачем ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 2012 року. Рішенням Рахівського районного суду від 20 січня 2023 року по справі № 305/2504/22, шлюб між ними було розірвано. За час перебування у шлюбі у них народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчено свідоцтвом про народження від 21 березня 2016 року серії НОМЕР_1 .
У період шлюбу подружжям був збудований житловий будинок загальною площею 194,7 кв. м, та житловою площею 97,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано 13 грудня 2022 року) та набуто у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0,0822 га, кадастровий номер [номер приховано]:06:002:0023 (право власності зареєстровано 18 лютого 2014 року). Наявність нерухомого майна засвідчено наступними документами: витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2022 року № 317910988; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 лютого 2014 року № 17956227; інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 червня 2024 року № 384837902.
У документах власником зазначеного нерухомого майна вказано колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 . Однак, насправді вищезазначене нерухоме майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як зазначено вище, у шлюбі позивачки з відповідачем народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розлучення син проживає разом з позивачкою і зареєстрований за її адресою. На підставі судового наказу Рахівського районного суду Закарпатської області 17 грудня 2022 року у справі № 305/2518/22 відповідача зобов`язано сплачувати аліменти на утримання однієї дитини у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 21 грудня 2022 року до досягнення дитиною повноліття. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (додається) розмір аліментів, що стягується з відповідача на утримання дитини у грошовій сумі складає 2 858,75 грн. Однак, така сума одержуваних аліментів є недостатньою для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, тобто забезпечення всім необхідним для його нормального розвитку. Ці кошти навіть не покривають прожитковий мінімум, встановлений на дітей віком від 6 до 18 років, який становить 3 196,00 грн. Їх не вистачає на покриття базових потреб: харчування, проживання, купівлю одягу. За інформацією позивачки, приблизна сума витрат на утримання дитини в місяць становить біля 10 000,00 грн, а саме: 3 000,00 грн харчування дитини вдома; 2 000,00 грн харчування дитини в школі та придбання шкільного приладдя; 2 000,00 грн витрати на одяг та взуття; 3 000,00 грн комунальні послуги (електроенергія, інтернет, телебачення; мобільний зв`язок, опалення, вивіз побутових відходів, тощо). Всі ці витрати необхідні для забезпечення всебічного розвитку, навчання, виховання дитини. Вказані витрати здійснюються за рахунок позивачки, так як сплачених відповідачем аліментів вкрай не вистачає. Крім вищенаведеного, у сина позивачки серйозні проблеми зі здоров`ям. У дитини діагностовано бронхіальну астму та супутні захворювання. У зв`язку з цим дитина потребує на регулярній основі медичного обстеження та лікування, яке забезпечує позивачка. У свою чергу, це зумовлює значні витрати на діагностику, лікування, придбання ліків і медикаментів. Одне обстеження і лікування дитини у медичному центрі «Пріма Мед» (м. Івано-Франківськ) обійшлося позивачці більше 5 тисяч грн (не враховуючи витрати на транспорт, проживання і харчування). Ці витрати також лягли повністю на плечі позивачки (підтверджуючі документи додаються). Відповідач участі у витратах, пов`язаних з хворобами дитини, не бере. Разом з тим, за інформацією позивачки, відповідач на регулярній основі працює на сезонних роботах за кордоном і отримує достатній дохід, однак, наразі довести це не має можливості, тому стягнення аліментів з відповідача здійснюється, як з непрацюючої особи.
Таким чином, з урахуванням істотних обставин, зокрема, інтересів неповнолітньої дитини, її проживання з позивачкою, одноосібне виховання нею дитини, недостатність одержуваних аліментів для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування, позивачка вважає за необхідне просити відступити від презумпції рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя, визнавши за позивачкою право власності на 2/3 житлового будинку загальною площею 194,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та 2/3 земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:0023.
Позивачка вважає, що такий поділ буде справедливим, оскільки на час набуття спірного нерухомого майна їх сім`я складалася з трьох осіб: чоловіка, жінки і дитини, тому кожному з них має належати рівна частка, тобто 1/3 майна. Оскільки дитина проживає в позивачкою, вважає, вони разом можуть претендувати на 2/3 майна. Крім цього, позивачка просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 9 084,00 грн, а також витрати пов`язані з розглядом справи, в сумі 2 500,00 грн за послуги здійснення оцінки нерухомого майна для визначення суми судового збору.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати за позивачкою право власності на 2/3 житлового будинку загальною площею 194,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за позивачкою право власності на 2/3 земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:0023;
- стягнути з відповідача витрати пов`язані з розглядом справи.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 194,7 кв. м, житловою площею 97,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 267[телефон приховано], дата державної реєстрації: 13 грудня 2022 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 295713821236, дата державної реєстрації 18 лютого 2014 року, кадастровий номер земельної ділянки: [номер приховано]:06:002:0023, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоспірний будинок та земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивачка має право на 1/2 частку у вказаному майні, та відсутні підстави для відступлення від презумпції рівності часток при поділі вказаного майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бакшеєва А. В., залишено без задоволення. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки споруджений на земельній ділянці житловий будинок є спільним майном подружжя, то до позивачки ОСОБА_1 перейшло право власності і на земельну ділянку під ним в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок, а спірна земельна ділянка, незважаючи на те, що вона набута відповідачем на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно в порядку приватизації, належить до об`єкту права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям по 1/2 частці за кожним, і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивачки в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:0023 об`єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину вищевказаного майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва А. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просить оскаржувані судові рішення в частині визнання права власності скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Разом з тим, Верховний Суд відхилив посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки заявник у касаційній скарзі чітко не вказав, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також не обґрунтував необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем зареєстровано 13 грудня 2022 року, в той час як шлюбно-сімейні стосунки між сторонами припинені з січня 2022 року, що встановлено рішенням суду, у ході розгляду справи позивачка не спростувала того факту, що саме за її позовом шлюб між сторонами було розірвано;
- суди не надали оцінку доказам, що на спірній земельній ділянці розташований, окрім спірного житлового будинку, ще житловий будинок 1962 року забудови, право власності на який зареєстроване у 2008 році, порушивши при цьому право власності власника другого будинку;
- судами попередніх інстанцій неправильно витлумачено норми закону, не надано правову оцінку доказам сторони відповідача, порушено норми матеріально права, порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконних та необгрунтованих рішень та порушень майнових прав відповідача.
У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Губко В. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва А. В. , на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 квітня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва А. В., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва А. В., залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва А. В., у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 305/1919/24 з Рахівського районного суду Закарпатської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 305/1919/24.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 січня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 05 жовтня 2012 року, у виконавчому комітеті Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, актовий запис № 15, розірвано.
За час перебування у шлюбі у сторін народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчено свідоцтвом про народження від 21 березня 2016 року серії НОМЕР_1 . Після розлучення син проживає разом з позивачкою і зареєстрований за її адресою.
У період шлюбу подружжям був збудований житловий будинок загальною площею 194,7 кв. м, та житловою площею 97,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (право власності рареєстровано 13 грудня 2022 року) та набуто у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0,0822 га, кадастровий номер [номер приховано]:06:002:0023 (право власності зареєстровано 18 лютого 2014 року).
Будівельний паспорт на вищевказаний будинок був виданий 26 вересня 2019 року, а згідно роздруківки Держархбудінспекції України повідомлення про початок будівельних робіт складено 14 жовтня 2019 року.
Технічний паспорт виготовлено станом на 30 вересня 2022 року.
Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 грудня 2022 року № 317910988, будинок в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 лютого 2014 року № 17956227, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:003 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0822 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу по справі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 17956088 в порядку приватизації від 18 лютого 2014 року.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, від 02 травня 2024 року, вартість житлового будинку загальною площею 194,7 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 , складає 1 931 813,92 грн.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, від 02 травня 2024 року, вартість земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:003 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0822 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складає 260 272,79 грн.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.
Такого висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 65 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Такого висновку дійшов Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16 (провадження № 61-3478св18).
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23).
Верховний Суд, зокрема, в постановах від 27 жовтня 2025 року в справі № 161/19647/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21 сформулював висновки про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Такого висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку, що спірне майно набуте в період шлюбу, а тому правильно визнали за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в спірних об`єктах нерухомого майна.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем 13 грудня 2022 року, тобто вже після припинення шлюбно-сімейних стосунків у січні 2022 року (за позовом позивача), оскільки будівництво будинку здійснювалося в період перебування сторін у шлюбі, про що свідчить: будівельний паспорт виданий 26 вересня 2019 року, повідомлення про початок робіт 14 жовтня 2019 року. Технічний паспорт, виготовлений станом на 30 вересня 2022 року, лише фіксує стан уже збудованого об`єкта і не свідчить про початок будівництва після припинення шлюбу. Майно, створене подружжям за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності (стаття 60 СК України). Дата державної реєстрації права власності на таке майно не впливає на його правовий режим.
Доводи касаційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці, окрім спірного житлового будинку, розташований ще й житловий будинок 1962 року забудови, право власності на який зареєстроване за відповідачем у 2008 році, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.
У витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено, що земельна ділянка загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:0023 (цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) зареєстрована за відповідачем 18 лютого 2014 року. Саме на цій ділянці 13 грудня 2022 року за відповідачем зареєстрований спірний житловий будинок.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що житловий будинок 1962 року забудови, право власності на який зареєстроване у 2008 році, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:06:002:0023. Отже, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку зазначеним обставинам. Переоцінка встановлених обставин і доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Бакшеєва Аліна Вячеславівна, залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник