ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.10.2026 Справа № 910/6516/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери"
до ОСОБА_1
про стягнення 1 070 500,00 грн.
за участю представників:
від позивача: Линдюк С.С.
від відповідача: Гапоненко Р.І.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 1 070 500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про завдання відповідачем, як директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери", майнової шкоди позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.
Позивачем 15.06.2026 сформовано у системі «Електронний суд» (зареєстровано 16.06.2026) заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від в14.07.2026 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.08.2026.
Відповідач 28.07.2026 сформував у системі «Електронний суд» відзив, яким повністю заперечив позовні вимоги.
Позивачем 31.07.2026 сформовано у системі «Електронний суд» відповідь на відзив.
Відповідач 04.08.2026 сформував у системі «Електронний суд» заперечення.
Для реалізації сторонами своїх процесуальних прав судом відкладено підготовче засідання на 15.09.2026.
Відповідач 11.08.2026 сформував у системі «Електронний суд» клопотання про долучення додаткових доказів, яке судом розглянуто та задоволено.
У засіданні 15.09.2026 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 06.10.2026.
Відповідач, після судового засідання, 15.09.2026 сформував у системі «Електронний суд» додаткові пояснення та клопотання про долучення додаткових матеріалів.
Позивач, 15.09.2026 сформував у системі «Електронний суд» заперечення на додаткові пояснення відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
Державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» була проведена 30.01.2009. У подальшому назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Пар Трейд Ко», згодом - на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» (номер запису 1074102[телефон приховано]), що вбачається з відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Одноосібним виконавчим органом вказаного товариства, починаючи з 30.01.2009 був Гапоненко Роман Іванович, який займав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» до 08.06.2023, що підтверджується наказом № 75 від 08.06.2023.
У вказаний період часу відповідач був єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери».
За змістом статей 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю. Особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
За твердженнями позивача, під час аналізу документів фінансової та бухгалтерської звітності товариства виявлено, що у період часу з 10.12.2015 по 05.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери») окремими платежами перерахувало керівнику товариства - ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 275 000,00 грн. з призначенням платежу: видача з поточного рахунку поворотної фінансової допомоги згідно з договором № б/н від 04.11.2015.
Відповідач 08.09.2017 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 4 500,00 грн. з призначенням платежу - поворотна фінансова допомога від ОСОБА_1 .
Рух грошових коштів підтверджуються випискою з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» за період часу з 30.11.2025 по 12.10.2020 (копія долучена до матеріалів справи).
Позивач 22.02.2025 направив відповідачу вимогу про повернення на рахунок позивача частини отриманої поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 270 500,00 грн.
Відповідач листом від 28.02.2025 повідомив позивача, що вимога є необґрунтованою та непідтвердженою належними доказами, а також послався на пропуск строку позовної давності. Грошові кошти у розмірі 2 270 500,00 грн. не повернув.
Позивач стверджує, що відповідач, перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери», своїми діями спричинив збитки Товариству з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» у вигляді неповернених грошових коштів поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 270 500,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення збитків у розмірі 500 000,00 грн. (частини неповернутої поворотної фінансової допомоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/2780/25, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026, позов задоволено повністю.
Верховним Судом 29.04.2026 у справі № 910/2780/25 касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі №910/2780/25 закрито.
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 та постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 910/2780/25, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.
Враховуючи наявність залишку неповернутої поворотної фінансової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача збитків (матеріальної шкоди) у вигляді неповернених грошових коштів поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 070 500,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Пунктом 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частин першої та другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Склад цивільного правопорушення, за наявності якого стягуються збитки, досліджується і встановлюється судом не на момент його виявлення, зумовленого поведінкою його посадової особи, а на момент вчинення цього правопорушення.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частинами першою та другою статті 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29.07.2026 у справі № 907/1073/24.
Північним апеляційним господарським судом у постанові від 02.02.2026 у справі № 910/2780/25 встановлено наступне:
«У період з 10.12.2015 по 05.10.2017 ТОВ "Нерон і партнери" окремими платежами перерахувало керівнику товариства Гапоненку Р.І. грошові кошти в сумі 2 275 000,00 грн з цільовим призначенням платежу: видача з поточного рахунку поворотної фінансової допомоги згідно з договором № б/н від 04.11.2015.
Зазначений договір в матеріалах справи відсутній, проте, сторони не заперечують факту того, що перерахування коштів відбулось на його підставі.
Відповідач 08.09.2017 перерахував товариству грошові кошти як повернення фінансової допомоги на суму 4 500,00 грн, про що свідчить меморіальний ордер від 08.09.2017 із зазначенням відповідного призначення платежу.
Решта коштів відповідачем повернута позивачу не була.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що грошові кошти в сумі 2 270 500,00 грн були використані товариством для погашення заборгованості перед Асоціацією "Гапоненко Роман і партнери" і ПП "Древній Рим" згідно угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 1 від 16.02.2017 в сумі 1 320 000,00 грн та № 2 від 05.10.2017 в сумі 955 000,00 грн.
Стосовно вказаного колегія суддів зазначає, що наведені угоди укладені не відповідачем, саме як фізичною особою, яка отримала на свій рахунок кошти, а юридичною особою позивача.
Тобто вказані угоди не свідчать ані про повернення коштів наданої фінансової допомоги позивачу, тобто особі, яка їх надала, ані про те, що відповідач, саме як фізична особа, яка такі кошти отримала, розпорядився ними з метою погашення заборгованості наявної у товариства перед іншими юридичними особами.
Суд першої інстанції вірно встановив, що внаслідок надання відповідачу поворотної фінансової допомоги активи позивача істотно зменшилися, у матеріалах справи не має будь-якого підтвердження належного витрачання таких коштів саме в інтересах та на користь економічної діяльності позивача.
Поведінка відповідача полягала у витрачанні коштів товариства всупереч інтересам товариства, перерахування відповідачу коштів поворотної фінансової допомоги не мало на меті отримання прибутку чи досягнення позитивного економічного результату для господарської діяльності ТОВ "Нерон і партнери", окрім, як відчуження коштів на власну користь.
Отже, за висновком суду, противоправні дії відповідача призвели до неможливості розпорядження товариством власними грошовими коштами, до втрати ним обігових коштів та спричинили збитки у розмірі неповернутої фінансової допомоги, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, заподіяними позивачу.
Водночас відповідач у справі не довів, що у спірних правовідносинах він діяв в найкращих інтересах товариства, вживав всі залежні від нього заходи для запобігання заподіянню шкоди товариству, належно виконував свої фідуціарні обов`язки».
Таким чином, під час розгляду господарської справи № 910/2780/25 судами було встановлено факт противоправних дій відповідача, які призвели до неможливості розпорядження позивачем власними грошовими коштами та до втрати ним обігових коштів, що спричинило збитки у розмірі неповернутої фінансової допомоги.
Зазначені обставини, на думку судів свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, заподіяними позивачу.
Враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 у справі № 910/2780/25 мають преюдиціальне значення у даній справі, встановлені ними факти повторного доведення не потребують.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджує про відсутній у нього обов`язок повернення позивачу грошових коштів, отриманих на підставі договору поворотної фінансової допомоги від 04.11.2015, з огляду на припинення такого зобов`язання. В якості доказів посилається на угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 1 від 16.02.2017 в сумі 1 320 000,00 грн та № 2 від 05.10.2017 в сумі 955 000,00 грн., а також, на угоду про припинення зобов`язання зарахуванням № 3, підписаної 09.02.2022 фізичною особою ОСОБА_1 та представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія Гапоненко Роман і партнери» - Ненько С.А.
Щодо угод про припинення зобов`язання переданням відступного № 1 від 16.02.2017 в сумі 1 320 000,00 грн та № 2 від 05.10.2017 в сумі 955 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Наведені угоди укладені не відповідачем, як фізичною особою, яка отримала на свій рахунок кошти, а позивачем - юридичною особою. Тобто вказані угоди не свідчать ні про повернення коштів наданої фінансової допомоги позивачу (особі, яка їх надала), ні що відповідач, як фізична особа, яка такі кошти отримала, розпорядився ними з метою погашення заборгованості наявної у товариства перед іншими юридичними особами.
Щодо долученої відповідачем угоди про припинення зобов`язання зарахуванням № 3, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту угоди сторонами є: громадянин України ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія Гапоненко Роман і партнери», яке надалі іменується кредитор в особі представника Ненько Сергія Анатолійовича, що діє на підставі повноважень, наданих йому довіреністю, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України та заявою боржника, уклали цю угоду про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог на таких умовах.
Відповідно до пункту 1 угоди сторони підтверджують одна одній, що між ними виникли такі зустрічні однорідні вимоги, строк яких настав:
а) вимога кредитора щодо виконання договору поворотної фінансової допомоги № б/н від 04.11.2015 року, згідно з яким боржник повинен сплатити кредитору 2 275 000,00 гривень за отримані грошові кошти по договору поворотної фінансової допомоги б/н від 04.11.2015 року;
б) вимога боржника, щодо виконання угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № l від 16.02.2017 року в сумі 1 320 000,00 гривень, угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № 2 від 05.10.2017 року в сумі 955 000,00 гривень згідно з яким кредитор повинен сплатити боржнику 2 275 000,00 гривень за передані боржником грошових коштів для оплати зобов`язань перед Асоціацією «Гапоненко Роман і партнери» і ПП «Древній РИМ» згідно розписок від 16.02.2017 року та 05.10.2017 року.
Відповідно до бажання боржника та статті 601 Цивільного кодексу України вимога кредитора в сумі 2 273 000,00 гривень погашається зустрічною вимогою боржника на таку ж суму 2 275 000,00 гривень, зобов`язання боржника, щодо сплати боргу в сумі 2 275 000,00 гривень кредитору припиняється.
Одночасно припиняється зобов`язання кредитора щодо сплати боржнику суми 2 275 000,00 гривень.
Судом враховано, що під час розгляду справи № 910/2780/25 у суді першої інстанції, також під час перегляду рішення апеляційною та касаційною інстанцією, відповідач заперечував проти позову з посиланням на наявні укладені угоди про припинення зобов`язання переданням відступного № l від 16.02.2017 року в сумі 1 320 000,00 грн. та № 2 від 05.10.2017 року в сумі 955 000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/2780/25 було наголошено, що дані угоди не свідчать ні про повернення коштів наданої фінансової допомоги позивачу, тобто особі, яка їх надала, ні про те, що відповідач, саме як фізична особа, яка такі кошти отримала, розпорядився ними з метою погашення заборгованості наявної у товариства перед іншими юридичними особами.
Доказів на підтвердження такого розпорядження відповідачем для позивача спірними грошовими коштами судам не було подано.
Після остаточного розгляду судами справи № 910/2780/25 та відхилення заперечень відповідача на підставі тих доказів, які були ним надані, відповідач у даній справі стверджує про припинення зобов`язання, яке виникло за договором поворотної фінансової допомоги від 04.11.2015 та встановлене рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2780/25, на підставі угоди про припинення зобов`язання зарахуванням № 3 та розписок від 16.02.2017 та від 05.10.2017 про отримання грошових коштів від відповідача для виконання умов угод про припинення зобов`язання переданням відступного № l від 16.02.2017 року в сумі 1 320 000,00 грн. та № 2 від 05.10.2017 року в сумі 955 000,00 грн.
Суд наголошує, що угоду № 3 укладено 09.02.2022 (більше ніж за три роки до прийнятого рішення у справі № 910/2780/25).
Поряд з цим, суд звертає увагу, що зі змісту умов літери б) підпункту 1.1 пункту 1 угоди про припинення зобов`язання зарахуванням від 09.02.2022 № 3 не можливо встановити правову підставу виникнення права вимоги відповідача до позивача грошових коштів у розмірі 2 275 000,00 грн.
Посилання в даній умові, що кредитор повинен сплатити боржнику 2 275 000,00 гривень за передані боржником грошові кошти для оплати зобов`язань перед Асоціацією «Гапоненко Роман і партнери» і ПП «Древній РИМ» згідно розписок від 16.02.2017 року та 05.10.2017 року не є підтвердженими укладеним позивачем та відповідачем правочином, яким сторонами покладено на відповідача обов`язок здійснити погашення наявної у позивача заборгованості перед іншими юридичними особами, зокрема за рахунок грошових коштів, отриманих відповідачем за договором поворотної фінансової допомоги від 04.11.2025.
Протилежного суду не доведено, доказів наявності покладеного позивачем на відповідача обов`язку здійснити розрахунок з контрагентами позивача грошовими коштами, отриманими за договором поворотної фінансової допомоги від 04.11.2025. матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи також не містять довіреність, видану представнику Ненько Сергію Анатолійовичу, якою останнього наділено повноваженнями на підписання спірної угоди від імені позивача.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За умови статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на необхідність застосування категорій стандартів доказування та що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29.07.2026 у справі № 907/1073/24.
Враховуючи наведене у сукупності, суд не приймає як належний, допустимий та достовірний доказ - угоду про припинення зобов`язання зарахуванням № 3 від 09.02.2022 в якості підтвердження припинення зобов`язання відповідача перед позивачем щодо повернення грошових коштів, отриманих за договором поворотної фінансової допомоги від 04.11.2015.
Таким чином, враховуючи преюдиційність фактів, встановлених у судових рішеннях у справі № 910/2780/25 та підтвердження наведених висновків судом під час розгляду даної справи, Господарським судом міста Києва встановлено факт противоправних дій відповідача, які призвели до неможливості розпорядження позивачем власними грошовими коштами та до втрати ним обігових коштів, що спричинило збитки у розмірі неповернутої фінансової допомоги.
Судом враховані посилання відповідача на рішення судів у справах № 910/13300/25 та № 910/17001/23, разом із тим обставини тих справ є відмінними від обставин даного спору; висновки, викладені у них не є преюдиційними під час розгляду даної справи та докази, досліджені судами не мають доказової бази у даній справі.
Щодо дотримання строків звернення до суду слід зазначити наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, стаття 356). Закон № № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04 вересня 2025 року.
Підсумовуючи, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 04 вересня 2025 року.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
З моменту державної реєстрації позивача (30.01.2009) по 08.06.2023 керівником виконавчого органу та єдиним учасником позивача була одна і та сама особа - ОСОБА_1 , відповідно, єдиною особою, яка мала можливість доступу до бухгалтерської та фінансової документації позивача, в тому числі до банківських виписок був лише відповідач - ОСОБА_1 .
За таких обставин датою, з якої могло стати відомо новому керівнику позивача про вчинення відповідачем неправомірних дій є 09.06.2023.
Оскільки перебіг позовної давності було зупинено до 04.09.2025, тому на момент звернення позивачем до суду із позовом (03.06.2026) позовна давність не спливла.
Згідно з статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене у сукупності, Господарський суд міста Києва вважає заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 1 070 500,00 грн. збитків обґрунтованими та нормативно доведеними і тому вони підлягають повному задоволенню.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу, судом досліджено, проте вони не змінюють висновків суду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і партнери" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 21, офіс 501; ідентифікаційний номер 36351411) 1 070 500,00 грн. збитків та 12 846,00 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.10.2026.
Суддя Т.Ю. Кирилюк