ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" жовтня 2026 р. м. Одеса Справа № 916/2290/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газу" (код ЄДРПОУ 43473561, 65123, м. Одеса, вул. Сахарова Академіка, буд. 36, кв. 131)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (код ЄДРПОУ 35818770, 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Залізнична, буд. 3)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" (код ЄДРПОУ 30504160, 68001, Одеська обл., Одеський р-н, смт. Овідіополь(з), вул. Колісниченка Євгена, буд. 140)
про стягнення 154862,48 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газу" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" про стягнення 154862,48 грн.
Ухвалою суду від 05.06.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газу" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-2010" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи, вирішено інші процесуальні питання.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
За приписами ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.06.2026 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 06.06.2026 о 00:10.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов`язані із запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, приймаючи до уваги навантаження суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглянута поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
в с т а н о в и в:
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 16.09.2025 між ТОВ "Оператор газу" (далі - постачальник) та ТОВ "Україна-2010" (далі - споживач) було укладено публічний договір про постачання електричної енергії шляхом приєднання споживача до нього за заявою-приєднання.
Відповідно до п.1.1, цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Згідно з п.2.1, за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п.2.4. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць з першого по останнє число включно (далі - розрахунковий місяць).
За умовами п. 3.1. договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору.
Пунктами 5.1.-5.2. договору передбачено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.
Відповідно до п.5.4. договору, ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.
Згідно з п.5.5. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п.5.6. договору, розрахунки споживача за цим договором здійснюються на рахунок постачальника, через банківську платіжну систему. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
За умовами п. 5.7. договору, оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної в комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Згідно з п. 6.2.1 договору, споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п.9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Згідно з п.13.1, цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та/або сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
Додатком №1 до договору є заява-приєднання ТОВ "Україна-2010" до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, в якій, зокрема, визначено адреси об`єктів, ЕІС-код точки (точок) комерційного обліку та вказано, що початком постачання є 16.09.2025.
Додатком №2 до договору сторонами погоджено комерційну пропозицію позивача, на умовах якої відповідач приєднався до договору, в якій зазначено формулу визначення ціни за електричну енергію, що поставляється за договором, спосіб та порядок оплати, термін дії комерційної пропозиції, наслідки невиконання умов договору, строк дії договору тощо.
Зокрема, відповідно до п.1.4. комерційної пропозиції, місячна вартість електроенергії визначається як добуток ціни та загального обсягу фактично поставленої (спожитої) електроенергії. Обсяг споживання електричної енергії по об`єкту споживання визначається на підставі даних комерційного обліку.
За умовами п.4.1. комерційної пропозиції, оплата електроенергії здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника із спеціальним режимом використання на підставі рахунку та акту приймання-передачі. Споживач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії, на підставі акту та виставленого постачальником рахунку, у строк, що не перевищує 10 календарних днів з моменту отримання акту приймання-передачі, але в будь якому випадку не пізніше 20 календарних днів після закінчення розрахункового періоду.
Згідно з п. 4.3. комерційної пропозиції, оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника із спеціальним режимом використання надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за фактично відпущену (спожиту) електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку та згідно умов цього договору.
Відповідно до п.5.1. комерційної пропозиції, акт приймання-передачі складається, підписується постачальником та надається для підпису споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Споживач розглядає та підписує акт протягом 5 робочих днів або в цей же строк направляє постачальнику вмотивовану відмову від його підписання.
Пунктом 7 комерційної пропозиції встановлено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених договором та даним додатком платежів з порушенням строків, постачальник має право вимагати від споживача нарахування за весь час прострочення (до повного погашення боргу): пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період, за який нараховується пеня за кожен день прострочення; інфляційні втрати та 3 % річних від суми боргу за весь час прострочення (згідно ст. 625 ЦК України).
Відповідно до абз.1 п.12.1. комерційної пропозиції, комерційна пропозиція укладається строком до кінця поточного року, в якому підписано заяву-приєднання. Комерційна пропозиція вважається продовженою на кожний наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 30 днів до кінця строку дії постачальник не повідомив споживача про внесення змін до комерційної пропозиції та/або викладення її в новій редакції.
Згідно з п.13.1. комерційної пропозиції, договір про постачання електричної енергії споживачу набирає чинності з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору і укладається на строк до 31 грудня поточного року, в якому була подана заява-приєднання, а в частині розрахунків (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи нарахування пені та штрафні санкції) договір діє до повного їх виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за 21 день до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, але в ніякому разі не більше ніж на термін дії договору споживача з оператором системи про надання послуг розподілу (передачі) електричної енергії.
За умовами п.17.3 комерційної пропозиції, сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені та підписані постачальником та/або споживачем з використанням КЕП/УЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі Е-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.
Комерційну пропозицію підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Позивач зазначає, що постачальник за 30 днів до закінчення строку дії комерційної пропозиції не повідомив споживача про внесення змін до неї чи викладення її в новій редакції, а отже термін дії комерційної пропозиції є продовженим до 31 грудня 2026 року.
Додатком № 3 до договору передбачені обсяги споживання електричної енергії на 2025 рік.
31.01.2026 позивачем було сформовано та направлено ТОВ "Україна-2010" рахунок на оплату спожитої електричної енергії № 160126011 на суму 148901,57 грн.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі 13589,00 кВ*год електричної енергії на суму 148901,57 грн., що підписаний між ТОВ "Оператор газу" та ТОВ "Україна-2010" без будь-яких заперечень.
12.02.2026 між ТОВ "Оператор газу" (далі - кредитор), ТОВ "Україна-2010" (далі - первісний боржник) та ТОВ "Транссервіс 2008" (далі - новий боржник) було укладено договір №4/2026 .
Відповідно до п.1.1. договору №4/2026, новий боржник за цим договором зобов`язується сплатити за первісного божника заборгованість, що виникла на пiдставi договору про постачання електричної енергії споживачу №005/2025-ОГ вiд 16 вересня 2025 року (в частинi оплати за спожиту електричну енергію протягом сiчня 2026 року) на загальну суму 148901,57 грн. з ПДВ на рахунок кредитора та буде зарахована в рахунок погашення заборгованості за спожиту електричну енергію первісним боржником (далi - борг).
Згідно з п.1.2. договору №4/2026, первісний боржник підтверджує обсяг та підстави боргу.
За умовами п.1.3. договору №4/2026, первісний боржник переводить борг на нового боржника в розмірі 148901,57 грн.
Відповідно до п.1.4. договору №4/2026, кредитор, підписуючи цей договір, погоджується з переведенням боргу на нового боржника.
Згідно з п.1.5. договору №4/2026, новий боржник, підписуючи цей договір, погоджується з переведенням на нього боргу кредитора.
За умовами п.1.6. договору №4/2026, борг вважається переведеним на нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед кредитором з моменту підписання договору № 4/2026.
Відповідно до п.2.1. договору №4/2026, борг нового боржника повинен бути погашений кредитору протягом 5-ти календарних днів з моменту укладання цього договору.
Пунктом 4.1. договору №4/2026 передбачено, що новий боржник зобов`язується належним чином виконати грошові зобов`язання, визначені п.2.1. договору № 4/2026.
Відповідно до п. 5.1 договору № 4/2026, за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним договором сторони несуть одна перед одною майнову відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п. 6.1. договору №4/2026, строк дiї договору до 31 грудня 2026 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного їx виконання сторонами. Строк договору може бути продовжений за згодою вcix сторін.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем долучено лист АТ "ДТЕК Одеські електромережі" від 19.05.2026, в якому наявна інформація щодо обсягів споживання третьою особою електричної енергії за спірний період, а саме у січні 2026 року ТОВ "Україна-2010" спожито 13589 кВт.*год.
Окрім того, позивачем долучено оборотно-сальдову відомість по рахунку 3771 за 01.02.2026 - 07.05.2026 на суму 148901,57 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором №4/2026 від 12.02.2026, не було перераховано на користь позивача грошові кошти за спожиту ТОВ "Україна-2010" електричну енергію, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 148901,57 грн. Означене зумовило нарахування збитків від інфляції, 3% річних та звернення до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом; підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг); у разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою; актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору; умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
За умовами ч.ч 1-2 ст. 714 ГПК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.1.1 розділу III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - Правила), постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з п.1.2.15 ПРРЕЕ, укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Пунктами 3.1.7., 3.1.8. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному вебсайті електропостачальника, договір укладається у письмовій формі шляхом підписання сторонами цілісного документа або обміну документами у порядку, встановленому Цивільним кодексом України та/або Господарським кодексом України та цими Правилами, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у письмовій формі, а у випадку укладення договору за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації - у формі електронного документа та підписуються обома сторонами. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
За умовами п.4.3. ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Згідно з п.4.12. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Відповідно до п.4.13. ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Положеннями п. 5.2.1. Правил встановлено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів та на всі види забезпечення виконання зобов`язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.
Пункт 3 ч.1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначає, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 16.09.2025 між ТОВ "Оператор газу" та ТОВ "Україна-2010" на підставі договору про постачання електричної енергії виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався продати електричну енергію, а третя особа, в свою чергу, зобов`язалася оплатити використану електричну енергію.
Матеріалами справи, а саме рахунком за спожиту електричну енергію, актом приймання-передачі та довідкою АТ "ДТЕК Одеські Електромережі" підтверджується факт продажу ТОВ "Україна-2010" електричної енергії у заявленій до стягнення сумі.
Проте, в порушення прийнятих на себе зобов`язань ТОВ "Україна-2010" не було сплачено вартість спожитої у січні 2026 року електричної енергії.
Згідно із частиною 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2026 між ТОВ "Оператор газу", ТОВ "Україна-2010" та ТОВ "Транссервіс 2008" (новий боржник) було укладено договір №4/2026.
Відповідно до п.1.1. договору №4/2026, новий боржник за цим договором зобов`язується сплатити за первiсного божника заборгованiсть, що виникла на пiдставi договору про постачання електричної енергії споживачу №005/2025-ОГ вiд 16 вересня 2025 року (в частинi оплати за спожиту електричну енергію протягом сiчня 2026 року) на загальну суму 148901,57 грн. з ПДВ на рахунок кредитора та буде зарахована в pахунок погашення заборгованості за спожиту електричну енергiю первiсним боржником.
За умовами п.1.3. договору №4/2026, первісний боржник переводить борг на нового боржника в розмірі 148901,57 грн.
Відповідно до п.2.1. договору №4/2026, борг нового боржника повинен бути погашений кредитору протягом 5-ти календарних днів з моменту укладання цього договору.
Разом з тим, оплату заборгованості у розмірі 148901,57 грн. відповідачем ні у визначені договором строки, ні на час розгляду справи здійснено не було.
Отже, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу в сумі 148901,57 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 4651,39 грн. інфляційних втрат, 1309,52 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних збитків і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.
При цьому, відповідачем означені розрахунки не спростовані.
За наведених обставин, вимоги позивача в цій частині задовольняються судом у повному обсязі.
08.06.2026 позивачем заявлено суду клопотання про зазначення у рішенні суду про нарахування 3% річних та інфляції на суму основного боргу починаючи з 05.06.2026 до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 наведені правові висновки щодо застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України та ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.
Зокрема, у пунктах 119, 121 вказаної постанови зазначено, що законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як або, що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне… Використовуючи сполучник або під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об`єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду (п.п. 125 - 127 постанови)… До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість (п. 129 постанови).
Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Враховуючи, що позивачем у даній справі заявлені вимоги про стягнення боргу, на який нараховані 3% річних, та таке нарахування здійснено до 04.06.2026, суд вважає за можливе зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних, починаючи з 05.06.2026 до моменту виконання рішення суду у даній справі за наступною формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума відсотків річних, де: СОБ - сума боргу, який стягнуто рішенням суду у даній справі, але існуючого на час здійснення розрахунку (сума непогашеної заборгованості); 3 - розмір відсотків річних; КДП - кількість днів прострочення; КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються відсотки, та про стягнення отриманої суми процентів з відповідача на користь позивача.
При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.
В частині вимог позивача щодо зазначення у рішенні про здійснення органом, що буде здійснювати виконання рішення у справі, нарахування інфляції на суму боргу до моменту виконання рішення, враховуючи імперативні приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України, судом відмовляється.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (код ЄДРПОУ 35818770, 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Залізнична, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газу" (код ЄДРПОУ 43473561, 65123, м. Одеса, вул. Сахарова Академіка, буд. 36, кв. 131) - 148901 (сто сорок вісім тисяч дев`ятсот одну) грн. 57 коп. основного боргу, 1309 (одну тисячу триста дев`ять) грн. 52 коп. 3% річних, 4651 (чотири тисячі шістсот п`ятдесят одну) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.
Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2026 по справі №916/2290/26, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 148901,57 грн., починаючи з 05.06.2026 до моменту остаточного виконання рішення суду.
Розрахунок 3% річних здійснювати за наступною формулою: сума 3% річних = сума залишку боргу х 3% х кількість днів прострочення : 365 : 100, та стягнути отриману суму процентів річних з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссервіс 2008" (код ЄДРПОУ 35818770, 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Залізнична, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газу" (код ЄДРПОУ 43473561, 65123, м. Одеса, вул. Сахарова Академіка, буд. 36, кв. 131).
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 13 жовтня 2026 р.