КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
12 жовтня 2026 року м. Київ Справа № 320/55536/25
Київський окружний адміністративний суду у складі судді Жукової Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову, подану після відкриття провадження у справі
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 15.07.2025 № 11899/ТД/ДПС/ФС-195.
09 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд:
- зупинити стягнення на підставі постанови Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 15.07.2025 № 11899/ТД/ДПС/ ФС-195 у виконавчому провадженні № 79259618 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позивач стверджує, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, крім того з викладених фактів в позовній заяві, які підтверджуються письмовими доказами і які є в матеріалах судового провадження, очевидними є ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод та інтересів позивача, який звернувся до суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.10.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Здійснюючи розгляд поданої заяви про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 цієї частини статті).
Частиною другою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звернувшись до суду з цією заявою, позивач стверджує, що існує необхідність у тимчасовому судовому захисті, спрямованому на збереження фактичного та правового становища сторін до остаточного вирішення спору, оскільки, не зважаючи на судове оскарження постанови, на її підставі продовжують застосовуватися заходи примусового виконання. З огляду на здійснення позивачем підприємницької діяльності у сфері громадського харчування та торгівлі, такі обмеження можуть негативно впливати на можливість здійснення поточних господарських операцій, розрахунків із контрагентами та працівниками, а також виконання інших поточних зобов`язань. Оголошення в розшук автотранспортних засобів, створюють негативні наслідки до позивача щодо можливості пересування під час військового стану та розпорядження власним майном.
ОСОБА_1 зазначає, що наслідки реалізації оскаржуваного владного рішення настають для Позивача до завершення судової перевірки його правомірності з огляду на те, що питання законності постанови відповідача ще не вирішене судом, але її примусове виконання вже здійснюється.
Повно та всебічно оцінивши викладені в заяві твердження, дослідивши надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
Доданими до заяви про забезпечення позову документами підтверджується, що 06.10.2025 старшим державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мельниченко Аліною Вікторівною, в межах виконавчого провадження № 79259618 відкрито на підставі оскаржуваної постанови, було прийнято рішення про арешт коштів боржника.
Також, у вищезазначеному виконавчому проваджені державним виконавцем було прийнято постанову від 07.10.2026 про розшук майна боржника.
Заявник вказує, що подальше примусове стягнення за оскаржуваною постановою може призвести до додаткового обмеження фінансових можливостей позивача, а за наявності відповідних підтверджених обставин - до порушення звичайного порядку здійснення господарської діяльності.
ОСОБА_1 стверджує, що вищезазначені обмеження щодо арешту його коштів та розшуку його майна можуть негативно впливати на можливість здійснення поточних господарських операцій, розрахунків із контрагентами та працівниками, а також виконання інших поточних зобов`язань, однак на підтвердження вказаних тверджень до заяви про забезпечення позову не долучено жодних допустимих та достатніх доказів.
При цьому, безпосередньо в тексті заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначено, що останній не стверджує, що сам факт арешту автоматично доводить неможливість здійснення господарської діяльності ОСОБА_1 , водночас акцентує, що застосування такого заходу в сукупності з іншими виконавчими діями об`єктивно підтверджує, що примусове виконання вже має практичні наслідки для майнової сфери позивача.
З урахуванням викладеного, суд наголошує, що оскільки ОСОБА_1 не додано до заяви про забезпечення позову документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених в тому числі на банківських рахунках, тощо, не можливо під час розгляду заяви про забезпечення позову дослідити фінансовий стан позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності.
Тому, саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом та прийняття державним виконавцем постанов в межах відкритого виконавчого провадження, без надання позивачем належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували твердження про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не свідчать про настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не підтверджують наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2025 у справі №260/976/25.
Також, суд відхиляє твердження позивача щодо того, що наявні в матеріалах справи документи свідчать про очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови з огляду на те, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваної постанови суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Безумовно, рішення або ж дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що у відповідності до статті 150 КАС України вказані обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Подібного правового висновку дійшов також Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22, від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, а також від 19.06.2025 у справі №260/976/25.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності оскаржуваних дій та постанов підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивача / представнику позивача, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.