УХВАЛА
12 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3149/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 (колегія суддів: Філінюк І. Г., Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 (суддя Невінгловська Ю. М.) у справі
за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРС", Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національної академії наук України про визнання договору з додатками недійсними, застосування реституції та анулювання дозволу,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС в Одеській області (далі - Податкова служба) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРС" (далі - ТОВ "ЗАРС"), Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України (далі - Інститут) про визнання договору з додатками недійсними, застосування реституції та анулювання дозволу.
29.12.2025 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026, повний текст якої складено 24.06.2026, про відмову у позові.
14.07.2026 Податкова служба звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
21.07.2026 Верховний Суд ухвалою залишив касаційну скаргу без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надав скаржнику строк для усунення її недоліків, зокрема шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 14 534,40 грн.
28.07.2026 Податкова служба подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, яка за своїм змістом фактично містила клопотання про продовження строку для їх усунення, посилаючись на неможливість у встановлений судом строк надати докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2026 у задоволенні зазначеної заяви відмовлено з огляду на те, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги не може бути продовжений понад строк, визначений процесуальним законом. Оскільки у встановлений строк скаржник не усунув недоліки касаційної скарги та не надав доказів сплати судового збору, касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
17.09.2026 Податкова служба повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, одночасно заявивши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.09.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
18.09.2026 від ТОВ "ЗАРС" надійшли заперечення проти поновлення строку на касаційне оскарження, посилаючись на відсутність поважних причин його пропуску та несвоєчасне повторне подання касаційної скарги.
21.09.2026 Верховний Суд постановив ухвалу, якою залишив касаційну скаргу без руху на підставі частини третьої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зобов`язав скаржника усунути її недоліки шляхом подання належно обґрунтованого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку та наданням доказів на їх підтвердження.
01.10.2026 на виконання вимог зазначеної ухвали Податкова служба подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, в якій обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження посилається на відсутність у період з липня по вересень 2026 року на реєстраційному рахунку за КЕКВ 2800 коштів у сумі, достатній для сплати судового збору у розмірі 14 534,40 грн. На підтвердження зазначених обставин до заяви долучено відповідні виписки з рахунку.
При цього, скаржник зазначає, що він є бюджетною установою, видатки якої здійснюються виключно в межах бюджетних асигнувань та за відповідним кодом економічної класифікації видатків, а тому самостійно розпоряджатися коштами, передбаченими на інші цілі, для сплати судового збору не мало можливості.
Також скаржник вказує, що кошти у розмірі достатньому для сплати судового збору, надійшли лише 07.09.2026, після чого 10.09.2026 судовий збір було сплачено, а 17.09.2026 касаційну скаргу подано повторно. На думку скаржника, наведене свідчить про те, що після усунення обставин, які перешкоджали сплаті судового збору, він без невиправданого зволікання вчинив необхідні процесуальні дії.
09.10.2026 від Інституту до Верховного Суду надійшли заперечення на заяву скаржника про усунення недоліків, в яких відповідач-2 зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору та повернення первісно поданої касаційної скарги не є поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки спричинені неналежним виконанням скаржником процесуальних обов`язків.
Розглянувши заяву та заперечення проти неї, колегія суддів зазначає, наведені скаржником обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки відсутність бюджетного фінансування або недостатність коштів за відповідним КЕКВ стосується організації діяльності та фінансування суб`єкта владних повноважень і сама по собі не є об`єктивно непереборною обставиною, яка не залежала від волі скаржника.
Наявні виписки підтверджують лише стан відповідного рахунку в окремі дати, проте не підтверджують, що протягом всього строку касаційного оскарження скаржник вчиняв усі залежні від нього дії, спрямовані на своєчасне забезпечення сплати судового збору. Зокрема, скаржником не надано доказів своєчасного звернення до головного розпорядника бюджетних коштів щодо необхідності виділення чи перерозподілу відповідних асигнувань, а також інших доказів, які б свідчили про вжиття ним послідовних та своєчасних заходів для усунення перешкод у сплаті судового збору.
Саме по собі надходження коштів 07.09.2026 та подальша сплата судового збору не доводять існування протягом усього періоду пропуску строку об`єктивних і непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне касаційне оскарження.
Крім того, як вбачається з наведених скаржником обставин, кошти для сплати судового збору, надійшли на рахунок Податкової служби 07.09.2026, судовий збір сплачено 10.09.2026, проте повторно касаційну скаргу подано лише 17.09.2026.
При цьому, скаржник не обґрунтував причин, які перешкоджали повторному зверненню до суду одразу після сплати судового збору, та не надав доказів існування об`єктивних обставин, що унеможливили вчинення відповідної процесуальної дії у період з 10.09.2026 до 17.09.2026.
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними можуть бути визнані лише такі причини пропуску процесуального строку, які зумовлені об`єктивними, непереборними обставинами та не залежать від волевиявлення особи, яка вчиняє відповідну процесуальну дію.
Отже, для поновлення процесуального строку заявник має довести наявність об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення з належним чином оформленою касаційною скаргою.
За оцінкою колегії суддів, скаржник не навів переконливих аргументів та не надав належних доказів на підтвердження існування таких обставин. Наведені у заяві причини пропуску строку пов`язані з неналежним оформленням первинно поданої касаційної скарги та не можуть бути визнані об`єктивними і непереборними.
Дотримання встановлених законом строків оскарження судових рішень є однією з гарантій забезпечення принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 292 ГПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.
Верховний Суд, розглянувши заяву про усунення недоліків, дійшов висновку, що скаржник не навів переконливих аргументів щодо неможливості своєчасного оскарження судових рішень, а отже, пропуск строку на касаційне оскарження залежав не від об`єктивних причин, а від суб`єктивних чинників, яких особа, що звернулась із касаційною скаргою, могла і повинна була уникнути при зверненні із касаційною скаргою.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Податкової служби на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025, на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 у справі №916/3149/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач