ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 921/361/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 (суддя Маринченко Я. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026
(судді: Колесник Р. М., Горбасенко П. В., Сковородіна О. М.)
у справі за первісним позовом керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі 1) Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, 2) Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації
до 1) Почаївської міської ради, 2) Почаївської Свято-Успенської лаври,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: 1) Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2) Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації на земельні ділянки, повернення на користь держави земельної ділянки
та за зустрічним позовом Почаївської Свято-Успенської лаври
до 1) Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, 2) Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації
про усунення порушення прав шляхом визнання права постійного користування земельною ділянкою.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Керівник Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (далі - Міністерство) і Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації (далі - Обласна адміністрація) з позовом до Почаївської міської ради та Релігійної організації «Почаївська Свято-Успенська лавра» (далі - Лавра) про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями історико-культурного призначення шляхом визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування земельною ділянкою, повернення на користь держави земельних ділянок.
1.2. Лавра звернулася із зустрічним позовом до Міністерства та Обласної адміністрації про усунення порушення її прав шляхом визнання за нею існуючого права постійного користування земельною ділянкою площею 12,3912 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:1252, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 378258361234.
1.3. Почаївська духовна семінарія Тернопільської єпархії Української православної церкви (далі - Почаївська духовна семінарія, заявник, скаржник) 18.05.2026 звернулася до Господарського суду міста Києва як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з позовом до Лаври, в якому просила визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 12,3912 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:1252.
2. Стислий виклад обставин справи
2.1. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 24.06.2025 відкрив провадження у справі № 921/361/25 за первісним позовом та постановив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Цією ж датою до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів залучено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник та Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
2.2. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 29.07.2025 зустрічний позов Лаври прийняв до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднав в одне провадження з первісним позовом у справі № 921/361/25.
2.3. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 23.02.2026 справу № 921/361/25 передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.03.2026 прийняв справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
2.4. Позовна заява Почаївської духовної семінарії надійшла до Господарського суду міста Києва 18.05.2026, тобто до початку першого судового засідання у справі.
2.5. Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.05.2026 залишив позовну заяву Почаївської духовної семінарії без руху та встановив строк на усунення її недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. Недоліками позовної заяви суд визначив відсутність доказів сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, а також необхідність вказати фактичні обставини та правові підстави позову і зазначити, які саме права та інтереси заявника порушено відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду.
2.6. Заява Почаївської духовної семінарії про усунення недоліків позовної заяви надійшла до суду 01.06.2026 через підсистему «Електронний суд». До неї додано докази сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн; в іншій частині заявник зазначив, що позовна заява містить фактичні обставини і правові підстави позову.
3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
3.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.06.2026 повернув позовну заяву Почаївської духовної семінарії з доданими до неї документами заявникові.
3.2. Суд першої інстанції виходив із того, що у заяві про усунення недоліків не вказані фактичні обставини та правові підстави позову, а також не зазначено, які саме права та інтереси заявника порушено відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду; заявник не зазначив, на якій правовій підставі він користується земельною ділянкою, ким порушується його право та якими діями, а також якою правовою нормою обґрунтовується його порушене право користування земельною ділянкою. З огляду на це суд дійшов висновку, що вимоги ухвали від 26.05.2026 не виконано, а недоліки позовної заяви не усунуто в повному обсязі та належним чином.
3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.08.2026 апеляційну скаргу Почаївської духовної семінарії залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 - без змін.
3.4. Суд апеляційної інстанції, пославшись на статті 4, 45, 49, частину четверту статті 180, статті 162 і 174 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), проаналізувавши зміст позовної заяви, вказав, що позивач у тексті заяви не виклав у належній та чіткій формі своїх вимог щодо предмета спору, а також не обґрунтував їх повною й достатньою мірою відповідними фактичними та правовими обставинами / підставами спору.
Звернув увагу на те, що позовна заява не містить достатнього, належного та повного викладу фактичних обставин спору, якими позивач в силу вимог ГПК України повинен обґрунтувати свої матеріально-правові вимоги до відповідача.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач у позовній заяві взагалі не зазначив доказів, що підтверджують фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. До Верховного Суду від Почаївської духовної семінарії через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4.2. Верховний Суд ухвалою від 07.09.2026 відкрив касаційне провадження на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України та постановив здійснити перегляд оскаржуваних судових рішень у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
4.3. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема статтю 162 ГПК України.
4.4. Скаржник зазначає, що у позовній заяві чітко виклав фактичні обставини і зазначив правові підстави позову. Зокрема, вказав, що активно користується земельною ділянкою площею 12,3912 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:001:1252; ця обставина не заперечується відповідачем, а тому, на думку скаржника, не підлягає окремому доказуванню. Поряд із цим за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право постійного користування спірною земельною ділянкою зареєстровано за Лаврою.
Як правові підстави у позові зазначені стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та стаття 92 Земельного кодексу України.
4.5. Скаржник також вказує, що стаття 162 ГПК України не містить вимоги щодо обов`язкового зазначення у позовній заяві про те, які саме права та інтереси позивача порушені відповідачем, а тому суд першої інстанції безпідставно вимагав від нього наведення цієї інформації.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 23.09.2026 від Обласної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій позивач не погоджується з її аргументами та просить касаційну скаргу Почаївської духовної семінарії від 28.08.2026 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 у справі № 921/361/25 - без змін.
5.2. До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 23.09.2026 від прокурора відділу Тернопільської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій він не погоджується з її аргументами та просить залишити касаційну скаргу Почаївської духовної семінарії без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 у справі № 921361/25 - без змін.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо меж касаційного перегляду
6.3. Ухвала про залишення позовної заяви без руху не належить до ухвал суду першої інстанції, які згідно зі статтею 255 ГПК України можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Водночас саме визначені такою ухвалою недоліки позовної заяви та встановлений строк на їх усунення утворюють підстави подальшого повернення позовної заяви.
6.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23 у пункті 6.16 вказано таке: «Згідно із частиною сьомою статті 169 КАС ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Водночас нормами КАС не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про залишення позовної заяви без руху окремо від рішення суду (нормами статті 294 КАС установлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду). У разі оскарження особою ухвали суду про повернення позовної заяви її доводи в апеляційній скарзі щодо відповідності нормам процесуального права ухвали про залишення позовної заяви без руху підлягають перевірці, оскільки це стосується підстав повернення позовної заяви».
6.5. Наведений висновок, на думку колегії, є застосовним і до касаційного перегляду ухвали про повернення позовної заяви у господарському судочинстві, оскільки положення статей 255 і 287 ГПК України також не передбачають окремого оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно, колегія суддів перевіряє в межах доводів касаційної скарги і законність ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.2026.
Щодо процесуального статусу заявника та порядку вирішення питання стосовно прийняття його позовної заяви
6.6. Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін; про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу; такі треті особи користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача; до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
6.7. Стаття 180 ГПК України передбачає такі вимоги до зустрічного позову:
- додержання загальних правил пред`явлення позову, його відповідності вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу з настанням у разі їх порушення наслідків, передбачених статтею 174 цього Кодексу;
- взаємопов`язаність первісного і зустрічного позовів, доцільність їх спільного розгляду, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
6.8. Щодо особливостей подання позовної заяви третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору у пункті 16 постанови Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 911/3649/25 вказано таке: «Необхідною умовою набуття статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження). Дотримання цих критеріїв необхідно оцінювати та з`ясовувати під час прийняття рішення щодо вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги». Подібні висновки викладено й у постановах Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, від 27.09.2019 у справі № 904/323/19, від 11.11.2020 у справі № 912/2751/16, від 06.12.2023 у справі № 914/2191/18 та від 19.03.2025 у справі № 912/930/24.
6.9. На відміну від предмета позову, якою є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, стосовно якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 01.08.2019 у справі № 916/1743/18, від 01.04.2024 у справі № 910/5635/22 та від 06.06.2024 у справі № 921/677/22.
6.10. Тобто у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. На відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним із первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18.
6.11. У постанові Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 911/3649/25 у пункті 24 з посиланням на постанови Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 905/121/15 та від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21 вказано, що: «Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Така особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача».
6.12. Відповідно до частини першої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктом 5 частини третьої цієї статті позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
6.13. В ухвалі від 26.05.2026 про залишення позовної заяви Почаївської духовної семінарії без руху суд першої інстанції зазначив, що подана Почаївською духовною семінарією позовна заява не містить жодних фактичних обставин та правових підстав, якими обґрунтовані заявлені вимоги. Також суд зазначив, що у позові не вказано, які саме права та інтереси заявника порушено відповідачем.
6.14. Суд апеляційної інстанції, як вже зазначалося вище, вказав на неналежність та нечіткість форми вимог позивача щодо предмета спору, їх необґрунтованість повною й достатньою мірою відповідними фактичними та правовими обставинами / підставами спору, відсутність у позовній заяві достатнього, належного та повного викладу фактичних обставин спору, якими позивач в силу вимог ГПК України повинен обґрунтувати свої матеріально-правові вимоги до відповідача, а також вказівки на докази, що підтверджують фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
6.15. Судова колегія зазначає, що вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, які встановлює стаття 162 ГПК України, не передбачають конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, підстави позову та спосіб захисту прав або інтересів. Аналогічного висновку щодо застосування подібних за змістом положень процесуального закону дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23, аналізуючи відповідні положення ГПК України та Кодексу адміністративного судочинства України.
6.16. У постанові від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, висновку про те, що норми, які регламентують відкриття провадження у справі, не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. У пункті 6.32 згаданої постанови вказано таке: «Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому».
6.17. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині частково підтверджуються.
6.18. Разом із тим колегія суддів звертає увагу на невідповідність поданої заяви вимогам, яким має відповідати позовна заява третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, для розгляду її у межах цієї справи спільно з первісним та зустрічним позовами.
6.19. Так, за змістом позовної заяви прокурор звернувся у цій справі з негаторним позовом на захист порушених прав держави як власника земельної ділянки від перешкод у користуванні цією земельною ділянкою, створених внаслідок реєстрації речових прав (права комунальної власності та права постійного користування) на неї за відсутності правових підстав.
6.20. Натомість у позовній заяві Почаївської духовної семінарії про визнання права, зверненій до Почаївської Свято-Успенської лаври як особи, що протистоїть заявнику, не заперечуються вимоги позивача за первісним позовом; цей позов не переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе лише відповідачу, а не позивачу, а її вимоги до відповідача не конкурують із вимогами позивача й не містять доводів та доказів на їх спростування.
6.21. У позові про визнання права скаржник вказує, що обставина користування ним спірною земельною ділянкою не заперечується відповідачем, а тому не підлягає окремому доказуванню.
6.22. Однак цей довід жодним чином не стосується позивачів за первісним позовом у цій справі, де прокурор і позивачі за первісним позовом стверджують про відсутність законних підстав та речових прав на земельні ділянки у відповідачів, вимагаючи відновлення прав держави, і не звільняє скаржника у цій справі від обов`язку зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують викладені ним обставини.
6.23. Незазначення у позовній заяві жодного доказу є невиконанням вимоги пункту 5 частини третьої статті 162 ГПК України та належить до недоліків форми й змісту позовної заяви, тоді як ненадання, недостатність чи непереконливість зазначених доказів такими недоліками не є і оцінюється судом під час розгляду справи (як про це йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23).
6.24. Згідно з частиною другою статті 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви, а відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк, і докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Отже, закон передбачає дві правомірні моделі поведінки особи, яка звертається до суду: зазначення доказів у позовній заяві або повідомлення суду про неможливість їх подання з обґрунтуванням причин такої неможливості. Заявник не скористався жодною з них.
6.25. Як установлено судами, ані позовна заява Почаївської духовної семінарії, ані її заява про усунення недоліків від 01.06.2026 не містять зазначення доказів, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; у заяві про усунення недоліків заявник обмежився твердженням, що позовна заява містить фактичні обставини і правові підстави позову.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
7.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
7.3. Мотиви, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили, повертаючи позовну заяву Почаївської духовної семінарії, не відповідають нормам процесуального права у частині, про що зазначено у цій постанові. Водночас висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви є правильним по суті з мотивів, викладених у цій постанові.
7.4. За таких умов касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.
7.5. Колегія суддів зазначає, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків згідно з частиною восьмою статті 174 ГПК України. Водночас вступ третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у справу, в якій відкрито провадження, можливий лише в межах строку, встановленого частиною першою статті 49 ГПК України; поза межами цього строку відповідні вимоги можуть бути заявлені у самостійному позові. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 911/3649/25.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення змінено лише в мотивувальній частині, а вимоги касаційної скарги про їх скасування задоволенню не підлягають, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Почаївської духовної семінарії Тернопільської єпархії Української православної церкви задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 у справі № 921/361/25 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 у справі № 921/361/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський