Справа №:755/6567/26
Провадження №: 2-а/755/504/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд: скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № Б/3152 від 20.01.2025 та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП № Б/3152, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмір 34 000 грн. 15.04.2026 позивач звернувся до відповідача за роз`ясненнями та проханням надати копію постанови, а також просив ознайомитися з матеріалами справи, в чому йому було відмовлено в грубій формі, а єдине що сказали в ІНФОРМАЦІЯ_4 «звертайтеся до суду якщо не згодні». Так, оскаржувану постанову позивач фактично не отримував, деталі справи йому не відомі. Згідно даних з розширених даних з єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Резерв+, він оновив (уточнив) свої облікові дані 02.07.2024, а всі його контактні дані надані та не змінювалися. Крім того, ОСОБА_1 має діючу відстрочку від мобілізації (на дату написання цього позову до 03.05.2026), оскільки є батьком трьох неповнолітніх дітей. Жодних повісток, повідомлень, чи то дзвінків з ІНФОРМАЦІЯ_5 , чи то іншого районного відділу ТЦК, ОСОБА_1 не отримував, не відмовлявся від отримання та взагалі ніяк не був повідомлений про необхідність з`явитися в ТЦК для надання будь яких даних. Крім того, у присутності позивача протокол не складався, про місце і час розгляду справи його не повідомляли, оскаржувана постанова за адресою його місця проживання не надходила.
Додатково зазначає, що цікавим є той факт, що 24.10.2025, позивача було затримано ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки згідно «даних ТЦК» він знаходився в розшуку. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 7924 від 24.10.2025 про закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_1 , в якій зазначено що: 21.10.2025 о 18:17 год встановлено що 10.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_8 за допомогою єдиного Національного оператора поштового АТ «Укрпошта», поштовим повідомленням № 060[телефон приховано] направлено повістку № 581001 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_9 громадянина ОСОБА_1 , однак останній в зазначену дату та час не з`явився, про причини неявки не повідомив, у зв`язку з чим не дотримався вимог абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 3 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Постановив: справу про адміністративне правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210 КУпАП закрити у зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Відтак, позивач до 24.10.2025 не був взагалі обізнаний про направлення ІНФОРМАЦІЯ_10 йому повістки, а після цієї дати вважав що справа закрита та будь-яких наслідків мати не буде, оскільки отримав постанову ІНФОРМАЦІЯ_7 , який також поставив позивача до себе на облік.
Позивач свідомо заявляє, що повістки не отримував, повідомлення з Укрпошти про надходження на його ім`я поштового повідомлення з позначкою «Повістка ТЦК» не отримував, від вручення та підпису не відмовлявся. Взагалі не був обізнаний про справу заведену на його ім`я ІНФОРМАЦІЯ_3 за порушення законодавства про мобілізацію. Позивач вчасно оновив свої облікові дані, які є незмінними та актуальними, та має діючу відстрочку від мобілізації. Таким чином, відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку. За таких умов вчинення позивачем правопорушення залишається недоведеним.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.05.2026 поновлено позивачу строк на звернення до адміністративного суду із цим позовом, відкрито провадження у цій справі, яку призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідачу роз`яснено процесуальне право подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі представник позивача та відповідач отримали 29.05.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
09.06.2026 від представника позивача ОСОБА_1 - Білинової А.В. надійшла заява про стягнення судових витрат з відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Таким чином, суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
За приписами статті 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, 20.01.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 винесена постанова № Б/3152 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Вказаною постановою встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не з`явився 20.10.2024 за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період. Вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності підтверджується матеріалами адміністративної справи: інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, повісткою за № 581001, довідкою за Ф.20 «про причини повернення» відправлення адресату. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явилась, про день, місце та час розгляду повідомлялась належним чином.
Громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, що передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн.
09.04.2026 головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Моргуном Андрієм Валерійовичем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 накладеного постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № Б/3152 від 20.01.2025 у розмірі 34 000 грн.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП вищевказані обставини встановлюються на підставі доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, приписами частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Приміткою до статті 210 КУпАП вказано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з Указом Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває по цей час.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, складає неявка військовозобов`язаного за викликом без поважних причин до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За правилами частини 1 статті 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до частини 2 статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП стало те, що по виклику до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.10.2024 не прибув, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період.
Вказана постанова винесена у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Оскаржувана постанова від 20.01.2025 не містить жодних відомостей про те, чи вручалася вона ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за оскаржуваною постановою від 20.01.2025 відбувалося, у зв`язку з неявкою його до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.10.2024.
З даного приводу суд зауважує, що копія повістки про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 20.10.2024 у матеріалах справи відсутня.
Суд також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що повістка про необхідність ОСОБА_1 прибути 20.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 направлялася йому поштою чи вручалася в інший спосіб, визначений законодавцем.
При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, та доказів в спростування тверджень позивача, в тому числі і доказів на підтвердження виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 20.10.2024, до суду не подав.
Таким чином, суд у сукупності встановленого та викладеного вважає, що у даному випадку відсутня вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зазначений обов`язок відповідач не виконав, оскільки ним не доведено правомірності своїх дій, які полягають у притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Згідно із приписами статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно зі статтею 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає серед іншого рішення про скасування постанови і закриття справи.
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».
За таких обставин, ураховуючи зазначені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови та її скасування.
Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП не встановлено належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Щодо вирішення заяви представника позивача про стягнення судових витрат, суд доходить наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 9 статті 139 КАС України передбачає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин 4,5 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
КАС ВС в постанові № 420/22020/23 від 20.08.2024 вказав, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява №19336/04, зробив висновок, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова ВП ВС від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
КАС ВС в постанові від 04.06.2021 у справі №380/887/20, зазначив, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених судових витрат на оплату правничої допомоги позивачем до суду надано Договір про надання правничої допомоги від 20.04.2026 (далі - Договір), що укладений між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Білиновою Анастасією Вікторівною (далі - Адвокат).
Згідно п. 1.1 Договору, Адвокат зобов`язується надавати Клієнту професійну правничу допомогу, передбачену цим Договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями - дорученнями до цього Договору, а Клієнт зобов`язується прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її.
Вартість послуг (гонорару) визначається за домовленістю сторін та погоджується у додаткових угодах (чи завданнях - дорученнях) та описі фактично здійснених робіт/послуг, які є невід`ємною частиною Договору (п.3.1 Договору).
Відповідно до п.3.2 Договору, Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату суму гонорару за надання правничої допомоги, що надається, не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку від Адвоката, який може бути надісланий поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову адресу Клієнта.
04.06.2026 Адвокатом складений детальний розрахунок та опис робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги від 20.04.2026, за яким вбачається, що Адвокат надала професійну правничу допомогу Яцюті Є.А. у наступному обсязі:
1. Консультація Клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги Адвокатом - 1 година - 500 грн;
2. Підготовчі дії: з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує Клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; аналіз та вивчення судової практики - 2 години - 2 000 грн;
3. Підготовка та подання позовної заяви в суд: визначення підсудності; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розмірі судових витрат; написання позовної заяви; копіювання, завірення, зшивання додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки в суд - 2 години - 3 000 грн.
Загальна вартість витраченого часу, згідно наведеного вище розрахунку та опису робіт (наданих послуг) виконаних за договором про надання правничої допомоги адвокатом Білиновою А.В. становить 5 годин, загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) при вартості однієї нормо-годині 1 000 грн становить 5 500 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/92/15/15-ц визначено, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Так, договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту визначає гонорар.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в статті 627 ЦК України.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що представником позивача до суду подано достатній обсяг доказів на підтвердження наданої професійної правничої допомоги, обсяг яких в повній мірі підтверджується матеріалами даної справи, а тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.
ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 665,60 грн, при цьому, позовну заяву ним було подано через систему «Електронний суд». Однак позивачем не було враховано той факт, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» в такому разі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку з чим позивачу слід було сплатити судовий збір в розмірі 532,48 грн.
З наведеного вбачається, що в порядку статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позовної заяви в розмірі 532,48 грн.
Враховуючи наведене та Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 19, 20, 72-79, 90, 132, 134, 139, 241-246, 255, 268-271, 286 КАС України, суд -
У Х В А Л И В :
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про адміністративне правопорушення № Б/3152 від 20.01.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП - закрити за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 500 грн.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: