справа № 359/9015/24
провадження № 22-ц/824/8335/2026
головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Журби С.О., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною заявою, якою просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки «Opel», модель - Astra, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки «Opel», модель - Astra, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заявлений нею арешт майна застосовується для забезпечення виконання рішення і означає заборону відчуження та користування у визначених межах. Автомобіль є спільним майном подружжя і предметом спору, існує реальна загроза відчуження (продаж, дарування, перереєстрація), що унеможливить виконання рішення суду про компенсацію.
Вказує, що арешт є пропорційним заходом, оскільки не позбавляє відповідача права користування, але гарантує збереження майна.
Вважає, що без арешту можуть бути порушені її права, право на отримання половини вартості авто як співвласника, так як автомобіль є спільним майном подружжя і предметом спору.
На думку апелянта, існує реальна загроза відчуження (продаж, дарування, перереєстрація), що унеможливить виконання рішення суду про компенсацію.
Посилається на те, що без арешту авто апелянт не впевнена, що отримає половину від його вартості, як співвласник.
На переконання апелянта, відповідач ОСОБА_3 поводить себе не добросовісно, вимоги позивачки ігнорує, та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, а тому законодавець передбачив можливість арешту авто як вид забезпечення позову.
24 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник ОСОБА_3 - адвокат Яворський Андрій Васильович просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказує на те, що позивачка не зазначила жодної реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів та ймовірність ускладнення виконання судового рішення, в тому числі підтверджених доказами, у разі задоволення позову при невжитті таких заходів.
Зазначає, що запропонований позивачкою вид забезпечення позову у вигляді арешту належного відповідачу автомобіля, на відміну від заборони його відчуження, має загальний характер і більш ширший діапазон дії, оскільки передбачає комплексне обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Посилається на те, що транспортний засіб використовується відповідачем не лише для забезпечення трудової діяльності та побутових потреб, але й для реалізації його батьківських прав та виконання обов`язків щодо дитини.
Зокрема, Постановою старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції Федоренко О.В. від 13.03.2026 року у ВП № НОМЕР_4 про встановлення місця проведення побачень ОСОБА_4 з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено місце проведення побачень згідно графіку, встановленого судом, за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас пояснює, що відповідач ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що об`єктивно зумовлює необхідність регулярного використання транспортного засобу для забезпечення можливості прибуття до місця зустрічей із дитиною. А також, відповідач працює на посаді: професіонал з інтелектуальної власності 1 категорії в Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності інновацій» у місті Київ. Тому на його думку, з огляду на місце проживання та місце роботи, транспортний засіб є для нього об`єктивно виправданим засобом пересування.
Отже, на переконання апелянта, обраний позивачкою спосіб забезпечення позову не лише є надмірним щодо предмета спору, але й створює реальні перешкоди у виконанні судового рішення про визначення порядку побачень з дитиною, що свідчить про його невідповідність критеріям розумності, необхідності та співмірності.
Крім того, як зазначає апелянт, накладення арешту з додатковим переміщенням автомобіля на штрафний майданчик фактично призведе до повного позбавлення відповідача можливості користуватися належним йому майном, що за своєю суттю є істотним втручанням у право мирного володіння майном.
При цьому сам по собі арешт майна не змінює правового режиму володіння, однак застосування такого заходу у спосіб, запропонований позивачкою (з фактичним вилученням та переміщенням транспортного засобу), створює для відповідача надмірні та непропорційні обмеження, які не узгоджуються з предметом спору у цій справі.
Окремо наголошує на тому, що предметом позову у даній справі є поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у розмірі 1 340 298,28 грн. При цьому у судовому засіданні від 01.04.2026 року до матеріалів даної справи було долучено висновок судового експерта, яким визначено ринкову вартість спірного транспортного засобу у розмірі 119 060 грн. Водночас позивачка не заявляє вимог про визнання за нею права власності на зазначений транспортний засіб, його витребування чи передачу їй у натурі. Її вимоги зводяться виключно до стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя. Таким чином, навіть у разі задоволення позову рішення суду матиме характер грошового стягнення, а не передачі конкретного індивідуально визначеного майна.
За таких обставин на думку апелянта, фізичне перебування автомобіля у користуванні відповідача або його можливе переміщення на штрафний майданчик жодним чином не впливає на можливість виконання майбутнього судового рішення, оскільки виконання такого рішення полягатиме у сплаті визначеної судом грошової суми.
Крім того, посилається на те, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії щодо відчуження, приховування, знищення чи пошкодження транспортного засобу.
У судовому засіданні 29 вересня 2026 року ОСОБА_1 повідомила про несправність підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.
ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Крім того, у поданому відзиві представник ОСОБА_3 - адвокат Яворський А.В. просив проводити апеляційний розгляд за відсутності відповідача та його представника.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з`явились у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний транспортний засіб та вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити не лише формальну відповідність заявленого заходу одному із способів забезпечення позову, передбачених статтею 150 ЦПК України, а й наявність зв`язку між таким заходом та предметом позову, імовірність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду, а також співмірність відповідного заходу із заявленими вимогами.
При цьому забезпечення позову за своєю правовою природою не є способом вирішення спору по суті, а спрямоване на гарантування реального та ефективного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову та запобігання недобросовісній поведінці сторони спору.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, складовою якого є автомобіль марки «Opel», модель «Astra», 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та просить, зокрема, стягнути з відповідача грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля.
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що власником зазначеного транспортного засобу зареєстрований ОСОБА_3 .
Таким чином, спірний автомобіль безпосередньо пов`язаний із предметом заявлених позовних вимог, а його вартість є складовою майнових вимог позивачки, заявлених у порядку поділу спільного майна подружжя.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний захід забезпечення позову не є співмірним лише з тієї підстави, що позивачка не заявляє вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля, його витребування або передачу їй у натурі.
Саме по собі те, що позивачка обрала спосіб захисту свого права шляхом стягнення грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні, не виключає можливості забезпечення відповідних майнових вимог шляхом накладення арешту на майно, вартість якого є предметом спору та враховується при визначенні обсягу грошової компенсації.
Інше тлумачення фактично призвело б до необґрунтованого обмеження права особи на забезпечення позову лише залежно від способу захисту, обраного нею у позовній заяві, хоча стаття 150 ЦПК України прямо передбачає арешт майна як один із способів забезпечення позову.
При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивачки про те, що спірний автомобіль знаходиться у невідомому для неї місці, а відповідач, за твердженням позивачки, ухиляється від його надання для проведення експертного дослідження.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що спірний транспортний засіб є індивідуально визначеним рухомим майном, власником якого зареєстрований відповідач, а тому до ухвалення судового рішення у справі він об`єктивно має можливість розпорядитися ним, у тому числі шляхом відчуження або вчинення інших реєстраційних дій.
За таких обставин накладення арешту на спірний автомобіль має безпосередній зв`язок із предметом спору та спрямоване на збереження існуючого майнового стану до вирішення спору по суті.
Колегія суддів враховує, що для застосування заходів забезпечення позову закон не вимагає встановлення факту фактичного відчуження майна відповідачем або доведення ним конкретного наміру здійснити таке відчуження. На цій стадії суд оцінює наявність обґрунтованого ризику утруднення чи унеможливлення ефективного захисту права у разі задоволення позову.
При цьому доводи відповідача про відсутність доказів його наміру відчужити автомобіль самі по собі не спростовують необхідності застосування заходу забезпечення позову, оскільки предметом оцінки є не встановлення вини відповідача чи його недобросовісності, а запобігання можливим діям, які до ухвалення рішення суду можуть змінити майновий стан та ускладнити виконання такого рішення.
Враховуючи характер спірних правовідносин, індивідуальну визначеність транспортного засобу, його належність відповідачу та безпосередній зв`язок із заявленими позовними вимогами, колегія суддів доходить висновку про існування достатніх підстав для висновку щодо реальної можливості утруднення ефективного захисту прав позивачки у разі відчуження або іншого вибуття спірного автомобіля з майнової сфери відповідача до вирішення спору.
Разом із тим накладення арешту на транспортний засіб у цьому випадку не означає вирішення спору про право власності на нього, не змінює його власника та не позбавляє відповідача права власності на майно, а має тимчасовий характер і спрямоване виключно на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті.
Колегія суддів також не погоджується з посиланнями представника відповідача на те, що арешт автомобіля є надмірним заходом через необхідність його використання відповідачем для трудової діяльності та забезпечення побачень із дитиною.
Заявлений позивачкою захід полягає саме у накладенні арешту на автомобіль з метою недопущення його відчуження чи іншого розпорядження ним до вирішення спору та сам по собі не свідчить про необхідність вилучення транспортного засобу, передачу його на зберігання чи позбавлення відповідача можливості користуватися ним.
Отже, наведені відповідачем обставини щодо використання автомобіля для пересування, виконання трудових обов`язків та реалізації батьківських прав не свідчать про неспівмірність саме обраного позивачкою заходу забезпечення позову, оскільки накладення арешту як захід забезпечення позову має бути спрямоване передусім на обмеження можливості розпорядження спірним майном, а не на позбавлення відповідача можливості його фактичного використання.
Посилання представника відповідача на можливе переміщення автомобіля на штрафний майданчик також не можуть бути покладені в основу висновку про неспівмірність заявленого заходу, оскільки питання способу виконання ухвали про забезпечення позову та необхідності вчинення відповідних виконавчих дій не є тотожним питанню про наявність правових підстав для накладення арешту.
При цьому колегія суддів враховує і те, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачем не доведено, що застосування арешту на спірний автомобіль у запропонованому позивачкою обсязі призведе до таких обмежень його прав, які були б явно неспівмірними із заявленими позовними вимогами.
Необґрунтованим є і висновок суду першої інстанції про те, що накладення арешту не сприятиме виконанню майбутнього рішення лише з огляду на те, що предметом позову є стягнення грошової компенсації.
У разі задоволення позову розмір грошової компенсації, зокрема, визначатиметься з урахуванням вартості спірного автомобіля. Відтак збереження майнового стану відповідача та недопущення вибуття спірного майна до ухвалення рішення суду відповідає меті забезпечення позову та спрямоване на запобігання потенційним труднощам при виконанні такого рішення.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що до її матеріалів долучено висновок судового експерта, відповідно до якого ринкова вартість спірного транспортного засобу становить 119 060 грн, тоді як позивачка заявляє вимогу про стягнення компенсації вартості 1/2 його частини.
Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що арешт автомобіля не має жодного зв`язку із предметом спору, не відповідає змісту заявлених позовних вимог та встановленим у справі обставинам.
Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд не повинен наперед оцінювати обґрунтованість позовних вимог по суті, встановлювати належність спірного майна до складу спільного майна подружжя або визначати остаточний розмір грошової компенсації. Такі питання підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті.
На стадії забезпечення позову достатнім є встановлення наявності зв`язку між обраним заходом та предметом спору, а також обґрунтованої необхідності у запобіганні можливому утрудненню ефективного захисту порушених прав.
Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на автомобіль марки «Opel», модель «Astra», 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є пов`язаним із предметом спору, необхідним та співмірним із заявленими позовними вимогами.
Накладення арешту на зазначений транспортний засіб не вирішує спір по суті, не встановлює право власності позивачки на автомобіль та не позбавляє відповідача права власності на нього, а лише тимчасово обмежує можливість розпорядження спірним майном до вирішення спору по суті, забезпечуючи збереження існуючого майнового стану сторін.
Відтак висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування заходу забезпечення позову є передчасним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи і вимогам процесуального закону.
З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки «Opel», модель «Astra», 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2026 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль задовольнити.
Накласти арешт на автомобіль марки «Opel», модель - Astra, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді Д.О. Таргоній
С.О. Журба