КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 755/8997/26
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/14735/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 7 липня 2026 року (суддя Гаврилова О.В.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача,
установив:
у червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь кошти в сумі 45 000грн; відшкодування збитків у розмірі 1 782грн 95коп.; інфляційні втрати в сумі 36 078грн 47коп.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 500грн.
До позовної заяви позивачка додала клопотання про витребування доказів, а саме: просила витребувати в АТ «КБ «Приватбанк» в електронному та паперовому вигляді повні персональні дані ОСОБА_2 , який був отримувачем платежу на суму 45 000грн, здійсненого нею 29 квітня 2021 року о 17:29 з рахунку НОМЕР_1 , з метою визначення належного відповідача у справі та у зв`язку з неможливість отримання таких відомостей позивачкою самостійно.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з встановленням позивачці п`ятиденного терміну з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 7 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду від 7 липня 2026 року про повернення позовної заяви скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права.
Позивачка зазначає, що місце проживання відповідача ОСОБА_2 , його РНОКПП та номери засобів зв`язку їй наразі невідомі, про що вона зазначала у позовній заяві. Водночас разом із позовною заявою вона подала клопотання про витребування доказів від 08.06.2026, у якому просила витребувати в АТ КБ «ПриватБанк» повні персональні дані відповідача ОСОБА_2 .
Позивачка посилається на те, що вона використала доступні їй засоби для самостійного з`ясування персональних даних ОСОБА_2 , зокрема подала відповідні запити до АТ КБ «ПриватБанк», проте банк відмовив у наданні такої інформації.
Позивачка зазначає, що у позовній заяві вона також посилалася на те, що у зв`язку з відсутністю даних про місцезнаходження відповідача та його РНОКПП, вона не має можливості надіслати йому копію позовної заяви та з`ясувати наявність або відсутність у
нього зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, проте вона зобов`язалася направити на його адресу копію позовної заяви, щойно така адреса буде встановлена судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без руху, суддя зазначила, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки позивачем у позовній заяві не зазначено відомості щодо відповідача, вказано лише його прізвище, ім`я та по батькові та не зазначено місце його проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адреси та адресу електронної пошти; відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, а також до матеріалів позовної заяви не долучено доказів надсилання листом з описом вкладення відповідачу копій поданих до суду документів, або їх доставки до електронного кабінету відповідача
Ухвала судді була направлена до електронного кабінету позивачки та нею отримана 30 червня 2026 року (с.с.64).
На виконання ухвали суду 2 липня 2026 року, ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направила до суду заяву, у якій зазначила що місце проживання відповідача ОСОБА_2 , його РНОКПП та номери засобів зв`язку їй наразі невідомі, про що вона зазначала у позовній заяві. Водночас разом із позовною заявою вона подала клопотання про витребування доказів від 08.06.2026, у якому просила витребувати в АТ КБ «ПриватБанк» повні персональні дані відповідача ОСОБА_2 .
Повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 7 липня 2026 року, суддя виходила з того, що позивачем не усунуто недоліки, вказані в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді першої інстанції з таких підстав.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до
викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви викладені в статті 175 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, ім`я (найменування) сторін, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта фізичної особи (якщо такі відомості відомі позивачу), а також відомі номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Наведена норма процесуального закону покладає на позивача обов`язок зазначити у позовній заяві саме ті відомості про відповідача, які йому відомі на момент звернення до суду. Водночас ЦПК України не покладає на позивача обов`язку самостійно отримувати персональні дані іншої особи у випадку, коли доступ до них обмежений законом або коли така можливість у нього об`єктивно відсутня.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка зазначила у позовній заяві всю відому їй на момент звернення до суду інформацію щодо особи, якій були перераховані спірні грошові кошти, та прямо вказала, що повні анкетні дані відповідача, його місце проживання, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані їй невідомі та не можуть бути отримані самостійно.
До позовної заяви позивачка додала свої звернення до АТ «КБ «Приватбанк» про отримання інформації стосовно ОСОБА_2 , на рахунок якого нею були перераховані грошові кошти. Проте, банк надати таку інформацію відмовився.
Враховуючи зазначене, одночасно з поданням позову, позивачка звернулася до суду з клопотанням про витребування доказів, у якому просила витребувати в АТ «КБ «Приватбанк» в електронному та паперовому вигляді повні персональні дані ОСОБА_2 , який був отримувачем платежу на суму 45 000грн, здійсненого 29 квітня 2021 року о 17:29 з рахунку НОМЕР_1 . Таке клопотання було обумовлене тим, що запитувані відомості перебувають у володінні банку, становлять інформацію, яка містить банківську таємницю, та не можуть бути отримані нею без відповідного процесуального рішення суду.
Однак, суд першої інстанції зазначене клопотання не розглянув, оцінки наведеним у ньому доводам не надав та не з`ясував, чи існує можливість у позивачки отримання необхідних відомостей у порядку, передбаченому процесуальним законом, а відтак дійшов передчасного висновку про невиконання позивачкою вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Колегія суддів звертає увагу, що інститут залишення позовної заяви без руху має на меті усунення недоліків, які можуть бути усунуті позивачем, а не створення перешкод у реалізації права особи на судовий захист. У разі якщо відомості про відповідача об`єктивно не можуть бути отримані позивачем самостійно, а їх отримання можливе лише шляхом витребування судом доказів від осіб, у володінні яких вони знаходяться, відсутність таких відомостей сама по собі не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви.
За змістом статті 84 ЦПК України у разі неможливості самостійно надати докази учасник справи має право звернутися до суду з клопотанням про їх витребування. Обов`язок суду розглянути таке клопотання є складовою реалізації принципів змагальності сторін, сприяння судом учасникам процесу у реалізації їх процесуальних прав та забезпечення ефективного доступу до правосуддя.
Фактично повернувши позовну заяву виключно з підстав не зазначення персональних даних відповідача, які позивачка не має можливості отримати самостійно, та не розглянувши заявлене клопотання про витребування відповідних відомостей, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для застосування частини третьої статті 185 ЦПК України.
Такі процесуальні дії суду не відповідають завданню цивільного судочинства,
визначеному статтею 2 ЦПК України, та призвели до необґрунтованого обмеження права позивачки на доступ до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Наприклад, у п. 52 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) Європейський суд з прав людини зазначив: «суд повторює, як він уже постановляв у багатьох випадках, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, це положення, яке містить у собі «право на суд», з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду (рішення Суду «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1975 року; "Z та інші проти Сполученого Королівства" № 29392/95».
У рішенні «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року ЄСПЛ також виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що п. 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії (заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Також апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд
вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 10 статті 187 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позивачці позовної заяви постановлена суддею з порушенням норм процесуального права, є передчасною, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 7 липня 2026 року скасувати, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача направити до Дніпровського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук