П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2025 року місто Києва
Справа № 363/541/26
Провадження №22-ц/824/11949/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист, честі, гідності та ділової репутації,-
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, честі, гідності та ділової репутації в якій він просить:
- визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем у повідомленні, розміщеному в онлайн-групі української діаспори м. Ландсберг-на-Леху, а саме твердження про те, що: звернення позивача до суду є «безглуздими судовими процесами»; позивач «не має чим зайнятися»; позивач звернувся до суду «з надуманих причин»; позивач «хоче легких коштів» шляхом подання позову; зобов`язати відповідача спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення у тій самій онлайн-групі копії судового рішення, яке набрало законної сили; зобов`язати відповідача видалити повідомлення, що містить зазначену недостовірну інформацію;
- стягнути з відповідача на його користь 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
- стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, та розстрочити позивачу оплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2026 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист, честі, гідності та ділової репутації передано відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист, честі, гідності та ділової репутації повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без руху, оскільки позивач заявляв суду клопотання про відстрочення сплати судового збору до кінця судового розгляду, оскільки перебуває поза межами України, на території України на його банківські рахунки накладено арешт, жодних доходів, рухомого чи нерухомого майна на території України не має, та знаходиться в процесі оформлення залишення на постійне місце проживання в ФРН. Оскільки досі має статус податкового резидента України через незавершення процедури оформлення документів про залишення на ПМП - не має права сплати судового збору у валюті - через відсутність статусу нерезидента України.
Вказане позбавляє позивача можливості сплати судового збору на банківський рахунок відкритий в Україні, оскільки Україна знаходиться поза межами зони переказів «SEPA», а отже зробити прямий міжнародний банківський переказ в Україну майже неможливо. Заявник сплатить судовий збір у валюті після завершення оформлення документів щодо залишення на ПМП.
Суд першої інстанції вказані аргументи відхилив з надуманих підстав, мотивуючи свої висновки тим, що оскільки позивач проживає поза межами України, він має надати докази відсутності у нього будь яких доходів поза межами України для вирішення питання про розстрочення сплати судового збору. При цьому посилався на те, що вказаний висновок судом зроблено через отримання ним довідки про перебування позивача на консульському обліку.
Вважає постановлені судові рішення незаконними, ухваленими виключно з метою прикриття незаконних дій адвоката, яка здійснювала представництво та захист в кримінальних провадженнях виключно в Славутицькому міському суді Київської області, та відповідно до порталу «Судова влада України» більшість проваджень , в яких брала участь відповідач в якості адвоката була у провадженні судді Теменецької, яка і приймала оскаржуване судове рішення.
Перевіривши особисті зв`язки відповідача у справі та судді яка приймала рішення, позивач виявив факти постійної професійної співпраці судді та відповідача в різних судових справах протягом тривалого часу. Окрім того, суддя не передала справу до Верховного Суду для вирішення підслідності оскільки позивач і відповідач проживають поза межами України, а самі дії відповідач вчинила в групі української діаспори в Німеччині. Окрім того, було виявлено, що відповідач здійснював адвокатську діяльність виключно в Славутицькому міському суді Київської області.
На вказаній підставі судді було заявлено відвід з посиланням на судову практику. Вказаний відвід було відхилено з надуманих підстав, суть яких зводилася до виправдання процесуальних дій судді Теменецької замість проведення оцінки об`єктивного і суб`єктивного критерію неупередженості суду.
Суддя Теменецька не мала повноважень постановляти будь-які судові рішення у справі, окрім передачі справи до Верховного суду, оскільки сукупність наданих суду доказів свідчить про проживання обох сторін цивільного спору поза межами України. Про це свідчать як сам предмет позову, так і місце вчинення відповідачем оспорюваних дій - місце збору українських переселенців в Німеччині.
Жодне положення ЦПК не забороняє суду направити міжнародний запит до німецьких властей в порядку міжнародного співробітництва чи постановити ухвалу, якою зобов`язати відповідача у встановлений судом строк надати будь-які докази суду. Проте, судом умисно порушено гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки справу було розглянути незаконним складом суду.
Суддею застосовано формалізований підхід до оцінки обставин справи, який спричинив фактичне позбавлення позивача доступу до правосуддя. Суддя усвідомлювала, що будь яка особа до отримання штампу про залишення на ПМП позивач вважається податковим резидентом України, отже не вправі використовувати факт проживання позивача поза межами України чи вимагати інформацію щодо доходів, отриманих поза межами України. Суддя усвідомлювала, що позивач не має фізичної можливості сплати судового збору в іноземній валюті через відсутність статусу нерезидента України-постановив ухвалу якою вимагала сплати судового збору на банківський рахунок державного казначейства України в зоні «SWIFT», що неможливо для банківських установ в ЄС, оскільки банки в ФНР використовують зону «SEPA» для здійснення міжнародних переказів. Обмеження доступу до правосуддя має бути пропорційним. Держава не може вимагати від людини вчинити дії, які вона не в змозі вчинити з метою отримання доступу до правосуддя. Вказане протирічить гарантіям п. 1 ст. 6 Конвенції.
Оскаржувана ухвала постановлена неповноважним складом суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року залишити без змін. Направити справу до Славутицького міського суду Київської області суду для продовження розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2026 року в складі колегії суддів відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що у січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, честі, гідності та ділової репутації в якій просить:
- визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем у повідомленні, розміщеному в онлайн-групі української діаспори м. Ландсберг-на-Леху, а саме твердження про те, що: звернення позивача до суду є «безглуздими судовими процесами»; позивач «не має чим зайнятися»; позивач звернувся до суду «з надуманих причин»; позивач «хоче легких коштів» шляхом подання позову; зобов`язати відповідача спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення у тій самій онлайн-групі копії судового рішення, яке набрало законної сили; зобов`язати відповідача видалити повідомлення, що містить зазначену недостовірну інформацію;
- стягнути з відповідача на його користь 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
- стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, та розстрочити позивачу оплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою судді Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2026 року цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист, честі, гідності та ділової репутації передано відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області, так як відповідач ОСОБА_2 згідно із відповіддю із Єдиного державного демографічного реєстру № 2293055 від 30.01.2026 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.61-63)
Направляючи справу до Славутицького міського суду Київської області Вишгородський районний суду Київської області виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не підсудна Вишгородському районний суду Київської області.
Вказана справа надійшла до Славутицького міського суду Київської області 23 березня 2026 року. (а.с. 65)
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 27 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист, честі, гідності та ділової репутації залишено без руху без руху з наданням позивачу строк сім днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених недоліків, шляхом надання до суду документу про сплату судового збору в розмірі 3727,36 гривень або документу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. (а.с. 71-74)
Відповідно до п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 27 березня 2026 року про залишення позовної заяви без руху була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 в підсистемі «Електронний суд» 29 березня 2026 року о 12:30.
31 березня 2026 року ОСОБА_1. через підсистему «Електронний суд» до Славутицького міського суду Київської області подав заяву про відвід судді Теремецької Н.Ф. (а.с.76-77)
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 01 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Теремецької Н.Ф. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист, честі, гідності та ділової репутації визнано необґрунтованою.
Заяву про відвід судді передано для вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України. (а.с.80 -83)
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 06 квітня 2026 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Теремецької Н.Ф. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист, честі, гідності та ділової репутації відмовлено. (а.с.88-91)
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області 23 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист, честі, гідності та ділової репутації повернуто позивачеві.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що недоліки позовної заяви, протягом строку, встановленого в ухвалі судді від 27 березня 2026 року, ОСОБА_1 не усунуті і станом на 23 квітня 2026 року судовий збір не сплачено та не надано документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Заява позивача про продовження процесуального строку для усунення недоліків, встановленого в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, до суду не подана, а тому дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з частиною п`ятою статті 185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Отже, ОСОБА_1 отримавши ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху 29 березня 2026 року не усунув недоліки зазначені в ухвалі Славутицького міського суду Київської області 27 березня 2026 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те що суд першої інстанції безпідставно відхилив його доводи про наявність підстав для відстрочення сплати судового збору до кінця судового розгляду, а саме перебування його поза межами України, накладення арешту на його рахунки, відсутність доходів, рухомого чи нерухомого майна на території України, перебування його в процесі оформлення залишення на постійне місце проживання в ФРН, відсутність статус податкового резидента України через незавершення процедури оформлення документів про залишення на ПМП, у зв`язку з чим не має права сплати судового збору у валюті - через відсутність статусу нерезидента України є безпідставними, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без руху для надання до суду документу про сплату судового збору в розмірі 3727,36 гривень або документу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, суд першої інстанції виходив з того, що о інформація в наданих позивачем документах не характеризує його загальний майновий стан, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві, він проживає в Федеративній Республіці Німеччина та згідно з довідкою про перебування на консульському обліку № 25[телефон приховано]-671740 від 10.09.2025 перебуває на тимчасовому консульському обліку в Генеральному консульстві України в Мюнхені з 10.09.2025, а будь-яких документів про отриманий дохід за час перебування у Федеративній Республіці Німеччина суду не надано.
Відповідно статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними
чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, стаття 8 Закону України «Про судовий збір» містить вичерпний перелік підстав, які суду необхідно врахувати для вирішення питання, зокрема, про звільнення від сплати судового збору.
При цьому, положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Підставою для звільнення від сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії», «Креуз проти Польщі», сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення у здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і у строки, покладається на особу, яка подає скаргу.
За змістом статті 136 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням наведеної практики ЄСПЛ, основною підставою для звільнення особи від сплати судового збору (крім осіб, які звільненні від такої сплати в силу вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір») є скрутний майновий стан, який особа повинна довести належними доказами.
Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Зазначені ОСОБА_1 не є безумовними підставами для відстрочення сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду першої інстанції доказів на підтвердження його реального майнового стану, який перешкоджає заявнику виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої позовної заяви судовим збором.
Отже залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.
Також не заслуговують на ухвалу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не передав справу до Верховного Суду для вирішення підсудності оскільки позивач і відповідач проживають поза межами України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.59)
При цьому на підтвердження обставини проживання відповідача за межами України позивач не надав належних та допустимих доказів. Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували наявність у відповідача місця проживання на території іншої держави, його адресу проживання за кордоном або факт його постійного чи тимчасового проживання за межами України.
Також не можуть бути прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала постановлена неповноважним складом суду, оскільки, як убачається з з матеріалів справи, ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 01 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Теремецької Н.Ф. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист, честі, гідності та ділової репутації визнано необґрунтованою.
Заяву про відвід судді передано для вирішення іншому судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України. (а.с.80 -83)
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 06 квітня 2026 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Теремецької Н.Ф. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист, честі, гідності та ділової репутації відмовлено. (а.с.88-91)
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність постановленої ухвали не впливають
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги ухвали Славутицького міського суду Київської області від 27 березня 2026 року не було виконано, що свідчить про обґрунтованість постановленої судом ухвали про повернення позовної заяви.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо повернення позовної заяви не порушив норми процесуального права, а апеляційна скарга не містить доказів такого порушення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Крім того, апеляційний суд роз`яснює, що відповідно до ч.7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись ст.ст. 257, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна