П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2026 року м. Київ
Справа № 755/6676/26
Провадження№22-ц/824/12397/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
боржник ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Очкур Кристиною Іванівною, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, -
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно ч. 2 ст. 161 ЦПК України її вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Очкур К.І подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постановити окрему ухвалу щодо працівника (ів) апарату, який допустив порушення норм цивільного процесуального законодавства України.
Постановити окрему ухвалу щодо судді Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., яка припустилася порушення строку розгляду заяви про видачу судового наказу.
Зазначає, що в обґрунтування заяви про видачу судового наказу зазначено, що спільна дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні. На підтвердження своїх обґрунтувань Заявником надано суду: копію договору оренди житла від 12.01.2026, копії закордонних паспортів заявника ОСОБА_1 та її дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яких вбачається, що останні виїхали до Грузії. Номери їх закордонних паспортів співпадають із номерами зазначеними в договорі оренди житла від 12.01.2026. Таким чином, Заявником на підтвердження місця проживання дитини із матір`ю ОСОБА_1 були надані належні та допустимі докази.
При цьому, а ні ст.163 ЦПК України, а ні ст.165 ЦПК України не містить положень щодо розгляду обґрунтованості заявлених стягувачем вимог по суті при видачі судового наказу.
Окрім того, у п. 7 ч. 1 ст.168 ЦПК України закріплено, що у судовому наказі зазначається повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Крім того, вказавши у заяві про видачу судового наказу місце проживання дитини з матір`ю, остання не зобов`язана була подавати до суду додаткових доказів на підтвердження своїх вимог щодо стягнення аліментів.
Слід також зазначити, що у разі видачі судового наказу, боржник у заяві про скасування судового наказу може зазначити про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача (п.5 ч.3 ст.170, ч.3 ст.171 ЦПК України), що є передбаченою процесуальним законом підставою для скасування судового наказу.
Також звертає увагу суду на те, що право дитини на кошти для життєдіяльності не може ставитися в залежність від того, чи офіційно визначено її місце проживання. До моменту вирішення спору про місце проживання дитина не може бути позбавлена належних засобів для існування.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Очкур К.І., на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з відповідями щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас матеріали справи не містять доказів зареєстрованого місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2725150 від 12.05.2026 інформація про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в реєстрі відсутня.
Щодо посилань заявниці на договір оренди житла у Республіці Грузія, в якому зазначено про проживання двох осіб (матері та дитини), суд зазначає, що вказаний правочин є лише письмовим підтвердженням домовленості між приватними особами щодо користування майном. Проте, в розумінні цивільного процесуального закону, такий договір не є належним та безспірним доказом фактичного місця проживання та перебування дитини на утриманні заявниці, оскільки не є документом, виданим уповноваженим державним органом чи установою (органом реєстрації, місцевого самоврядування, закладом освіти тощо), що фіксує факт проживання фізичної особи за певною адресою.
Посилання заявниці на копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я дитини також не приймається судом як належний доказ проживання дитини з матір`ю. Закордонний паспорт є документом, що посвідчує особу та підтверджує право на перетин державного кордону, проте він не фіксує фактичне місце проживання особи на певний момент часу та не підтверджує факт утримання дитини саме заявницею.
Отже, з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявницею подано заяву про видачу судового наказу.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.160 ЦПК України із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. ст. 161 ЦПК України передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 ЦПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, для вирішення питання про видачу судового наказу за вимогою про стягнення аліментів суд має перевірити, зокрема, чи вбачається із заяви та доданих до неї документів право заявника на звернення з такою вимогою.
Водночас відповідно до пункту 8 частини першої статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертаючись із заявою про видачу судового наказу, зазначила, що спільна з боржником дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із нею та перебуває на її утриманні.
На підтвердження зазначених обставин заявницею подано копію договору оренди житла від 12 січня 2026 року, відповідно до якого житло у місті Батумі, Грузія, орендовано для проживання двох осіб - ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 . У договорі зазначені серії та номери закордонних паспортів обох осіб.
Крім того, до заяви додано копії закордонних паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , серії та номери яких відповідають даним, зазначеним у договорі оренди.
Таким чином, подані заявницею документи містять відомості щодо особи дитини та матері, а також щодо їх спільного проживання за адресою орендованого житла.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що положення статей 163, 165 ЦПК України не встановлюють вимоги про обов`язкове підтвердження факту проживання дитини з заявником виключно документом про зареєстроване місце проживання, виданим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
Відсутність відомостей про зареєстроване місце проживання дитини у Єдиному державному демографічному реєстрі сама по собі не свідчить про те, що дитина фактично не проживає разом із заявницею.
Суд першої інстанції, посилаючись на відсутність відомостей про зареєстроване місце проживання дитини та зазначаючи, що договір оренди є лише приватним правочином, фактично поставив можливість видачі судового наказу в залежність від надання заявницею документа, який безпосередньо підтверджує реєстрацію місця проживання дитини.
Разом із тим такий висновок не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Саме по собі те, що договір оренди не виданий органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, не позбавляє його доказового значення у сукупності з іншими поданими документами. Питання про достатність доказів для остаточного встановлення певної обставини не може вирішуватися шляхом застосування до наказного провадження стандарту доказування, характерного для розгляду спору в позовному провадженні.
Водночас колегія суддів наголошує, що на стадії вирішення питання про видачу судового наказу суд не зобов`язаний встановлювати місце проживання дитини у випадку наявності між батьками відповідного спору. Така обставина може бути предметом доказування та оцінки у позовному провадженні.
Відмова у видачі судового наказу можлива тоді, коли з поданих матеріалів взагалі не вбачається виникнення або порушення відповідного права, а не у випадку, коли суд вважає недостатніми докази для остаточного підтвердження обставин, що можуть бути предметом спору.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
З огляду на наведене, суд першої інстанції, оцінюючи подані заявницею документи з точки зору їх достатності для безспірного та остаточного підтвердження факту проживання дитини разом із нею, фактично вийшов за межі предмета перевірки, який здійснюється при вирішенні питання про видачу судового наказу.
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24, відповідно до якої право дитини на утримання не може ставитися у залежність виключно від формального визначення її місця проживання, а наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини сама по собі не виключає можливості стягнення аліментів з того з батьків, з ким дитина фактично проживає та який здійснює її утримання.
У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що відсутність реєстраційних відомостей про місце проживання дитини, за наявності інших документів, наданих заявницею, свідчить про те, що право останньої на звернення із заявою про видачу судового наказу не виникло.
При зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявницею надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що заявлене нею право грошової вимоги вбачається із поданих матеріалів.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що із заяви ОСОБА_1 не вбачається виникнення права грошової вимоги до ОСОБА_2 , є передчасним.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 - подана адвокатом Очкур К.І. підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням матеріалів до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про видачу судового наказу.
Що стосується постановлення окремої ухвали
Звертаючись до суду із заявою про винесення окремої ухвали відносно працівника (ів) апарату Дніпровського районного суду та судді Дніпровського суду м. Києва Коваленко І.В., представник ОСОБА_1 - авдокат Очкур К.І. вказує про те, що заяву про видачу судового наказу було подано до Дніпровського районного суду міста Києва адвокатом Очкур К.І., в інтересах ОСОБА_1 за допомогою підсистеми Електронний суд - 26.04.2026 о 15 год.40хв, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Отже, заява про видачу судового наказу повинна була бути зареєстрована Дніпровським районним судом міста Києва 26.04.2026, її автоматизований розподіл проведений не пізніше 27.04.2026, а її розгляд проведений не пізніше 01.05.2026. Між тим, вказану заяву було зареєстровано Дніпровським районним судом міста Києва лише 06.05.2026,що підтверджується реєстраційною карткою вхідного документу (наявна в Електронному суді), автоматизований розподіл заяви про видачу судового наказу було здійснено лише 08.05.2026, що підтверджується з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями (наявний в Електронному суді), а розгляду заяви було здійснено 15.05.2026 (дата постановлення оскаржуваної ухвали).
Відповідно до ч. 1 ст.167 ЦПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п`яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п`ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.
Відповідно до положень частин 1-3 статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Згідно з ч.1, 14-16 статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.
Протокол має містити такі відомості: 1) дата, час початку та закінчення автоматизованого розподілу; 2) номер судової справи, категорія та коефіцієнт її складності, імена (найменування) учасників справи; 3) інформація про визначення списку суддів для участі (підстави, за яких судді не беруть участі) в автоматизованому розподілі; інформація про визначення судді, судді-доповідача; 4) підстави здійснення автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу); 5) прізвище, ініціали та посада уповноваженої особи апарату суду, відповідальної за здійснення автоматизованого розподілу судових справ. Копія такого протоколу в електронній чи паперовій формі підписується уповноваженими особами апарату суду та видається (надсилається) заінтересованій особі не пізніше наступного дня після подання до суду відповідної заяви.
Розглянувши заяву суд приходить до наступного.
Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників. Така ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб, вона може стосуватися будь-якого суб`єкта, зокрема й того, який не бере участі у справі.
Суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу.
Відповідно до ч.1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 10 ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на одну неповнолітню дитину було подано до Дніпровського районного суду міста Києва адвокатом Очкур К.І., в інтересах ОСОБА_1 за допомогою підсистеми Електронний суд - 26.04.2026 о 15 год. 40 хв.
Вказану заяву було зареєстровано Дніпровським районним судом м. Києва 06.05.2026, що підтверджується штампом Дніпровського районного суду м. Києва (а.с.1)
Автоматизований розподіл заяви про видачу судового наказу було здійснено лише 08.05.2026, що підтверджується з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.23-24)
Розгляду заяви було здійснено 15 травня 2026 року (а.с.31-32).
Доводи заявника про недотримання строків реєстрації заяви апаратом суду та її розгляду судом знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, зазначене порушення було зумовлене об`єктивними причинами, зокрема надмірним поточним навантаженням на працівників апарату суду та суддю, і не носить ознак умисного зловживання, грубої недбалості чи протиправної бездіяльності.
Враховуючи, що за своєю правовою природою окрема ухвала є крайнім заходом процесуального реагування на виявлені правопорушення, а факт порушення строків реєстрації та розгляду заяви, в даному випадку не свідчить про наявність умисного складу правопорушення, як у діях посадових осіб суду, так і судді.
Отже суд не вбачає достатніх підстав для постановлення окремої ухвали .
Керуючись ст.ст.262, 367, 369, 374, 379, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Очкур Кристиною Іванівною - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В задоволенні заяви про постановлення окремої ухвали відмовити.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна