Справа № 757/45627/21-ц
Провадження № 2/761/395/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Савчук Ю.Н., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ:
26.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформресурс» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення безпідставно набутих коштів, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 13 824 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.04.2017 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль марки TOYOTA RAV, д.н.з. НОМЕР_1 тимчасово затриманий для доставлений на зберігання на спеціальний майданчик за адресою : м.Київ, вул. П.Усенка, 8, що підтверджується Актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.04.2017 року. 05 квітня 2017 року старший слідчий СУ ГУ НП у м.Києві Корчинський Ю.В. прийняв постанову про залучення предмету як речового доказу, згідно якої автомобіль залучено до кримінального провадження як речовий доказ та про тимчасове зберігання вказаного автомобіля на спеціальному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.04.2017 року у справі № 761/12172/17 накладено арешт на вказаний транспортний засіб та поміщено його на територію майданчика тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б. 27 серпня 2018 року старший слідчий СУ ГУ Національної поліції у м.Києві Корчинський Ю.В. листом № 19687/125/23/2-18 надано доручення видати автомобіль для подальшого зберігання його власнику ОСОБА_1 28.08.2018 року при оформленні транспортного засобу працівники Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» повідомили позивача, що для отримання автомобіля потрібно сплатити грошові кошти за послуги евакуатора транспортного засобу в розмірі 720 грн. та 13 104 грн. за зберігання транспортного засобу. Зазначені кошти були сплачені позивачем згідно квитанції від 28.08.2018 року, після чого автомобіль було передано позивачу для зберігання. Як з`ясувалося пізніше, оплата за зберігання транспортного засобу була здійснена безпідставно, оскільки фінансування витрат зі зберігання чи пересилання речових доказів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. За таких обставин грошові кошти у сумі 13 824 грн. були отримані відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.09.2021 року справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2021 року справу передано у провадження судді ОСОБА_2.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.02.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31.01.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 16.03.2026 року № 01-08-9222 у зв`язку із відрахуванням судді ОСОБА_2 зі штату суддів через звільнення у відставку призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 справу передано у провадження судді Савчук Ю.Н.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2026 року позовну прийнято до розгляду та продовжено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлені судом строки відповідач відзиву на позов не подав.
Згідно з ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно з ст. ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки TOYOTA RAV, д.н.з. НОМЕР_1 , 20088 року випуску, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 22.05.2008 року.
04.04.2017 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль марки TOYOTA RAV, д.н.з. НОМЕР_1 тимчасово затриманий для доставлений на зберігання на спеціальний майданчик за адресою : м.Київ, вул. П.Усенка, 8, що підтверджується Актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.04.2017 року.
Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у м.Києві Корчинського Ю.В. від 05 квітня 2017 року про залучення предмету як речового доказу автомобіль марки TOYOTA RAV, д.н.з. НОМЕР_1 залучено до кримінального провадження №1201710[телефон приховано] від 05.04.2017року як речовий доказ та постановлено тимчасово зберігати автомобіль на спеціальному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б, після проведення необхідних слідчих дій передати для подальшого зберігання ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.04.2017 року у справі № 761/12172/17 накладено арешт на вказаний транспортний засіб та поміщено його на територію майданчика тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б.
27 серпня 2018 року старший слідчий СУ ГУ Національної поліції у м.Києві Корчинський Ю.В. листом № 19687/125/23/2-18 надано вказівку Центральній міжрегіональній філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» видати автомобіль для подальшого зберігання його власнику ОСОБА_1
28.08.2018 року позивач звернувся до Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» із заявою про видачу тимчасово затриманого транспортного засобу.
При отриманні автомобіля позивачем на вимогу відповідача було сплачено грошові кошти за послуги евакуатора транспортного засобу в розмірі 720 грн. та 13 104 грн. за зберігання транспортного засобу, що підтверджується квитанціями №QS53987901 та №QS53986201 від 28.08.2018 року.
Позивач вважає, що зазначені кошти були сплачені ним безпідставно, оскільки фінансування витрат зі зберігання чи пересилання речових доказів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання та просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 13 824 грн. як безпідставно отрнмані.
У відповідь на заяву позивача від 15.11.2018 року про повернення коштів листом № 128/0118 від 15.11.2018 року Центральна міжрегіональна філія Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» повідомила позивача, що обов`язковою умовою повернення тимчасово затриманого транспортного засобу відповідно до п. 12 Постанови № 1102 є оплата витрат за транспортування та зберігання. ДП МВС «Інформ-Ресурси» не функціонує за рахунок коштів Державного бюджету, а є самостійним суб`єктом господарювання, Національною поліцією України витрати на зберігання речових доказів на спеціальних майданчиках для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів не відшкодовуються, а відтак така послуга є збитковою та потребує відшкодування з боку власника. Крім того, автомобіль було доставлено на спеціальний майданчик на підставі акту огляду та тимчасового затримання відповідно до ст.265-2 КУпАП., а не згідно акту приймання-передачі речового доказу від слідчих органів, як це передбачено Інструкцією.
Як вбачається з Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.04.2017 року, автомобіль було затримано відповідно до ст. ст.265-1 КУпАП.
За змістом ст.265-1 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтею 121-3, частинами третьою, п`ятою, шостою і сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.
Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огляду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов`язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Інформація про тимчасове затримання транспортного засобу має невідкладно передаватися на абонентський номер рухомого (мобільного) зв`язку та на адресу електронної пошти, зазначені належними користувачами або особами, за якими зареєстровані транспортні засоби, відповідно до статті 279-4 цього Кодексу. У разі заподіяння транспортному засобу шкоди при його транспортуванні та/або зберіганні завдані збитки відшкодовуються за рахунок суб`єкта господарювання, що надає такі послуги, та/або відповідного страхового відшкодування, що здійснюється за правовідносинами обов`язкового страхування цивільної відповідальності суб`єкта господарювання, що надає послуги із транспортування та/або зберігання транспортних засобів у разі їх тимчасового затримання
Транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.
Після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов`язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення. За подання такого звернення та повернення особі тимчасово затриманого транспортного засобу не може стягуватися плата. Повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відбувається невідкладно за зверненням відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, після сплати штрафу за вчинене правопорушення та оплати вартості послуги із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Порядок тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 12, 13 Порядку тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1102, повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, що зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за зверненням відповідальної особи, зазначеної в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення. Умовами повернення зазначеним особам транспортного засобу є оплата вартості послуги з транспортування та/або зберігання транспортного засобу, а в разі винесення постанови про накладення стягнення у вигляді штрафу - його сплата. Вилучення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника із спеціального майданчика чи стоянки здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі вимоги. За транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці справляється плата у встановленому спільним наказом МВС та Мінекономіки розмірі за погодженням з Мінфіном.
Витрати з транспортування і зберігання транспортного засобу боржника на спеціальному майданчику чи стоянці компенсуються органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем після вилучення транспортного засобу із спеціального майданчика чи стоянки за рахунок коштів виконавчого провадження у порядку, встановленому спільним наказом МВС та Мін`юсту.
Однак інформації про те, що органами Національної поліції складався протокол про адміністративне правопорушення не подано, в той час, коли оплата за зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику у встановленому спільним наказом МВС та Мінекономіки розмірі за погодженням з Мінфіном справляється у випадку вчинення саме адміністративного правопорушення.
П.12, 19 Порядку передбачено, що витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.
Відповідно до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої Наказом від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125, зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у її провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу. При вилученні, а також при передачі на зберігання транспортного засобу за обов`язковою участю співробітника Державної автомобільної інспекції або спеціаліста, а при можливості і за участю його власника складається документ про технічний стан транспортного засобу.
Витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання ін шій установі чи підприємству.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2019 року по справі № 910/13638/18.
У постанові від 27 червня 2023 року у cправі № 910/333/21 Верховний Суд зазначив наступне.
Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104).
Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку № 1104 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.
Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.
Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція), витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Витрати на зберігання речових доказів, при направленні у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, включаються до складу процесуальних витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому КПК України.
Отже, зазначеними актами встановлений порядок зберігання речового доказу і визначений порядок відшкодування витрат за його утримання.
Як вбачається з Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 04.04.2017 року, автомобіль було затримано в порядку ст.265-1 КУпАП.
Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у м.Києві Корчинського Ю.В. від 05 квітня 2017 року про залучення предмету як речового доказу автомобіль марки TOYOTA RAV, д.н.з. НОМЕР_1 залучено до кримінального провадження№1201710[телефон приховано] від 05.04.2017 року як речовий доказ та постановлено тимчасово зберігати автомобіль на спеціальному майданчику тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б, після проведення необхідних слідчих дій передати для подальшого зберігання ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.04.2017 року у справі № 761/12172/17 накладено арешт на вказаний транспортний засіб та поміщено його на територію майданчика тимчасового утримання транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул. Гната Хоткевича, 20 Б.
Таким чином, автомобіль було затримано спочатку 04.04.2017 року в порядку статті 265-1 КУпАП, однак вже наступного дня, 05.04.2017 року його було визнано речовим доказом у справі та затримано в порядку, передбаченому КПК України та накладено арешт.
Судом встановлено, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою та є учасником відповідного кримінального провадження, понесені ним витрати на зберігання майна, переданого ухвалою слідчого судді Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП у м.Києві Корчинського Ю.В. від 05 квітня 2017 року та Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.04.2017 року у справі № 761/12172/17, ухвалених у межах кримінального провадження № №1201710[телефон приховано] від 05.04.2017 року, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено обставинами перебування такого майна у його власності, тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.
Отже, обов`язок забезпечити схоронність речового доказу у позивача виник в межах кримінального провадження, про що свідчить протокол передачі речових доказів, а відшкодування витрат за зберігання цього майна має здійснюється не позивачем, а відповідно до Порядку № 1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах - за рахунок Держави.
З урахуванням правового регулювання Інструкцією та Порядком № 1104 дій щодо збереження доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, суд вважає, що наявні підстав для відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням арештованого майна. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 910/3815/21, від 29.05.2019 у справі № 923/456/18 та у справі від 28.10.2019 у справі № 910/23967/16.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (частина перша статті 936, частина перша статті 937 ЦК України).
Разом з тим правовідносини щодо порядку зберігання речових доказів в межах кримінального провадження регулюються статтею 100 КПК України.
Частиною першою статті 100 КПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 100 КПК України).
Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено, прямо передбачений чинним законодавством.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 118, частини першої статті 123 КПК України витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів є процесуальними витратами, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.
Спір у справі виник з приводу наявності правових підстав для утримання відповідачем стягнутих коштів за зберігання транспортного засобу.
Так, відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, на яку посилається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України та не є безпідставно набутими коштами в розумінні положень статті 1212 ЦК України, тому не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків чи безпідставно набутих коштів. Натомість такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (такий висновок відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема постановам Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-ц та від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17).
Однак у даній справі позов про стягнення безпідставно набутих коштів заявлено не до держави в особі органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, а до підприємства, якому речовий доказ було передано на зберігання та яке повинно було вимагати компенсації вказаних витрат за рахунок коштів державного бюджету, а не стягувати їх з позивача, а відтак вказані кошти є безпідставно набутими.
Отже, у даній справі кошти, стягнуті відповідачем із позивача є безпідставно набутими, оскільки у позивача був відсутній обов`язок щодо їх сплати, оскільки фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням речових доказів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що накладення арешту на транспортний засіб у межах кримінального провадження №1201710[телефон приховано] від 05.04.2017 року було ініційоване клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. (ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10.04.2017 року у справі № 761/12172/17).
З огляду на зазначене та диспозицію пункту 32 Порядку № 1104 та пункту 13 Інструкції, Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформресурс» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» є органом, на зберігання якого передавалося вилучене майно, а Головне управління Національної Поліції у м.Києві - у складі якого функціонує слідчий підрозділ (СУ ГУ НП у м.Києві)- органом, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 23.08.2022 у справі № 509/4221/16-ц та постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 903/833/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20).
У постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 910/3815/21 зазначено, що обов`язок забезпечити схоронність речового доказу (в цьому випадку, цукру-піску) у позивача виник не на підставі укладеного з відповідачем договору (договірне зобов`язання), а в рамках кримінального провадження, про що свідчать протоколи передачі речових доказів, листи ПАТ «Аграрний фонд» (змінено організаційно-правову форму на АТ) № 07-05/1377 від 17.06.2016, № 07-05/1378 від 17.06.2016 і відшкодування витрат за зберігання цього майна має здійснюється не відповідачем, а за рахунок держави відповідно до Порядку № 1104, Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах.
Згідно зі ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст. 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, понесені відповідачем витрати підлягають відшкодуванню саме з Державного бюджету України, а Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади.
Разом з тим, пунктом 32 Порядку № 1104, зокрема встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Аналіз зазначеного пункту Порядку №1104 свідчить про те, що хоч фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, однак таке фінансування здійснюється за рахунок коштів передбачених саме для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Тобто, у випадку неправильного визначення процесуального статусу державних органів, в особі яких пред`являються позовні вимоги до Держави, подальше стягнення коштів з державного бюджету може вплинути на розподіл фінансування, передбаченого для утримання відповідного державного органу.
Вказане викладено у постанові Верховного Суду від 27 червня 2023 року у cправі № 910/333/21.
Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104).
Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку № 1104 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.
Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.
Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125), витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. Витрати на зберігання речових доказів, при направленні у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, включаються до складу процесуальних витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому КПК України.
Отже, відповідач не позбавлений права заявити позов про відшкодування витрат на зберігання речового доказу. Належним відповідачем у такій справі буде Держава в особі Головного управління Національної Поліції у м.Києві.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
З врахуванням того, що позивачеві відмовлено у позові, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформресурс» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про стягнення безпідставно набутих коштів, задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ - Ресурси» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 13 824 грн.
Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ - Ресурси» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 908 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду (частина перша статті 355 ЦПК України) шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина перша статті 273 ЦПК України). У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 273 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Центральної міжрегіональної філії Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ - Ресурси» (код ЄДРПОУ 32248749, м.Київ, проїзд Військовий, буд.8).
Повне судове рішення складено та підписано 12.10.2026 року.
Суддя