Справа № 761/34142/26
Провадження № 4-с/761/154/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Савчук Ю.Н.
за участю секретаря судового засідання - Фортуни М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за скарго Приватне акціонерне товариство «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобутбуд" на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ),
ВСТАНОВИВ:
ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" звернулося до суду із вказаною скаргою, у якій просило визнати незаконною бездіяльність Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ) щодо не скасування арешту належного йому на праві приватної власності нерухомого майна, зобов`язати скасувати арешт.
Скарга обґрунтовувались тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наявне обтяження на нерухоме майно, належне скаржникові, накладене постановою державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) від 09.06.2006 року АА№855683 . Підставою для накладення обтяження була ухвала Шевченківського районного суду міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову від 05.06.2006 року у справі № 2-5118/06 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобубуд" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06 заходи забезпечення позову було скасовано. 30.07.2026 року товариство звернулося із заявою до органу ДВС про скасування арешту. 05.08.2026 року товариству було відмовлено у скасуванні арешту у зв`язку із подання неналежно засвідченої копії ухвали суду про скасування заходів забезпечення позову. 11.08.2026 року товариство повторно звернулося до відділу ДВС із заявою про скасування арешту, однак Шевченківським відділом ДВС арешт до цього часу не скасовано.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі.
Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), участь представника у судовому засіданні не забезпечив, представник у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про час, дату і місце слухання справи належним чином.
Представник ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" у судове засідання не з`явився, про час, дату і місце розгляду справи належним чином повідомлений.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 08.06.2026 року та інформаційної довідки від 15.11.2024 року № 480837908, ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" є власником будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з даними вказаної Інформаційної довідки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ВАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" та заборони здійснювати його відчуження., реєстраційний номер 3336602, накладений постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва Кулинича Н.Б. від 09.06.2006 року АА№855683 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Підставою для накладення арешту слугувала ухвала Шевченківського районного суду міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову від 05.06.2006 року у справі № 2-5118/06 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобубуд" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06 заходи забезпечення позову було скасовано.
30.07.2026 року представник ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" адвокат Карапетян А.Р. звернувся із заявою до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ) про скасування арешту.
05.08.2026 року Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ ) Листом № 26656/21.10-26 товариству було відмовлено у скасуванні арешту у зв`язку із подання неналежно засвідченої копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва про скасування заходів забезпечення позову від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06.
11.08.2026 року представник ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" адвокат Карапетян А.Р. повторно звернувся до відділу ДВС із заявою про скасування арешту, долучивши належним чином засвідчену копію ухвали Шевченківського районного суду міста Києва про скасування заходів забезпечення позову від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06, однак Шевченківським відділом ДВС арешт до цього часу не скасовано.
Скаржник не згодний з бездіяльністю органу ДВС щодо не зняття арешту з його майна.
Щодо строків звернення із даною скаргою скаржник зазначає, що про існування арешту на нерухоме майна дізнався лише 08.06.2026 року, після отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Після підготовки відповідних запитів та отримання документів, які слугували підставою для накладення арешту, скаржник повторно звернувся до органу ДВС із заявою про його скасування 11.08.2026 року. Зі скаргою до суду скаржник звернувся 17.08.2026 року.Таким чином вважає, що встановлений законом 10-денпий строк подання скарги ним не пропущено.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Часові межі оскарження є предметом регулювання статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
За приписами пункту а) ч. 1 ст. 449 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що строком подачі скарги є 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до приписів ст.120 Цивільного процесуального кодексу України, строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ЦГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За умовами статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
У рішенні по справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведений у постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г зазначено, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» ч. 1 ст.449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі №501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі №2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
Як слідує з матеріалів справи арешт на нерухоме майно накладено постановою органу ДВС від 09.06.2006 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06 заходи забезпечення позову було скасовано.
У листі № 26656/21.10-26 від 05.08.2026 року відділ ДВС повідомив скаржника про відсутність відкритих щодо нього виконавчих проваджень.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 157, ч. 3 ст. 431 ЦПК України).
Отже, ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" був стороною даного виконавчого провадження.
Відділ Державної виконавчої служби у Шевченківському районі, завершуючи виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на нерухоме майно скаржника, відповідно до статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був зняти накладений арешт, проте цього зроблено не було.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що скаржником обгрунтовано відсутність у нього можливостей своєчасно отримати інформацію про наявність нескасованого арешту.
Про наявність арешту скаржнику стало відомо 08.06.2026 року при отриманні Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
В подальшому скаржником було направлено відповідні запити для встановлення підстав накладення арешту.
30.07.2026 року скаржник після отримання необхідних документів звернувся до органу ДВС із заявою про скасування арешту.
05.08.2026 року Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ ) Листом № 26656/21.10-26 товариству було відмовлено у скасуванні арешту у зв`язку із подання неналежно засвідченої копії ухвали Шевченківського районного суду міста Києва про скасування заходів забезпечення позову від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06.
11.08.2026 року представник ПрАТ ВП «Украгрожитлопобубуд" адвокат Карапетян А.Р. повторно звернувся до відділу ДВС із заявою про скасування арешту, долучивши належним чином засвідчену копію ухвали Шевченківського районного суду міста Києва про скасування заходів забезпечення позову від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06, однак Шевченківським відділом ДВС арешт до цього часу не скасовано.
За змістом ч.2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Отже, відділ Державної виконавчої служби повинен був скасувати арешт не пізніше 12.08.2026 року.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що про порушення свого права (невжиття заходів щодо скасування арешту) скаржнику стало відомо лише 12.08.2026 року.
Хоч про наявність арешту скаржник довідався 08.06.2026 року із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте без одержання документів, які слугували підставою для його накладення, скаржник був позбавлений можливості вжиття відповідних дій, спрямованих на скасування арешту.
Отже, судом встановлено, що про порушення свого права скаржник довідався 12.08.2026 року.
До суду із скаргою скаржник звернувся 17.08.2026 року, тобто дотриманням 10-денного строку, встановленого законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження № 61-10355св19
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено підстави та порядок зняття арешту із майна, накладеного в межах виконавчого провадження.
Частиною п`ятою статті 59 цього Закону встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.
Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права скаржника, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, є зняття судом арешту, накладеного постановою державного виконавця в рамках виконавчого провадження та скасування заборони відчуження такого майна.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону №606-ХІV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» та п.1 ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження», одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на майно боржника.
Згідно ч.1 ст.52 Закону №606-ХІV та ч.1 ст.48 Закону №1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.57 Закону №606-ХІV та ч.ч.1,2 ст.56 Закону №1404-VІІІ передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника.
Підстави для зняття арешту з майна боржника за рішенням суду або державним виконавцем визначені ст.60 Закону №606-ХІV та ст.59 Закону №1404-VІІІ.
Ч.2 ст.50 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.40 Закону №1404-VІІІ від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент звернення позивача до виконавчої служби із заявою про скасування заходів примусового виконання рішення у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
За приписами частини третьої-п`ятої ст. 59 Закону №1404-VІІІ, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Згідно з приписами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або до іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту.
Отже, відповідно до вищевикладеного, Відділ Державної виконавчої служби у Шевченківському районі, завершуючи виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на нерухоме майно скаржника, повинен був зняти накладений арешт.
Інформація про завершення виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт, відсутня, проте згідно з п.1. розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за № 699/30567, завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року, а відповідно до розділу XI Правил роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України No1829/5 від 07.06.2017 року, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить З (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Згідно з п.1 розділу IX вказаних Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.
Пунктом 8.19 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року N 2274/5, чинного на момент винесення постанови про накладення арешту, було передбачено, що завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання. Згідно п. 9.9 вказаного Порядку строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Крім того, суд бере до уваги, що згідно п. 9.9 наказу Міністерства юстиції України № 2392/5 від 08.12.2009 року «Про порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби» строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить три роки, по рішеннях в адміністративних справах один рік.
В даному випадку виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт на майно, не існує, матеріали провадження знищено за закінченням терміну зберігання.
За змістом частини першої статті першої розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за № 699/30567 до архіву органу державної виконавчої служби підлягають передачі лише завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17.
Крім того, за змістом ч.2 статті 59 Закону у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06 заходи забезпечення позову було скасовано.
Судом встановлено, що скаржником було повідомлено орган ДВС про скасування заходів забезпечення позову шляхом подання належним чином засвідченої ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2006 року у справі № 2-5118/06 11.08.2026 року, а відтак в силу приписів ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець був зобов`язаний скасувати арешт не пізніше 12.08.2026 року., чого зроблено не було.
Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким завершується розгляд справи. Після припинення вказаної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст.41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.
За статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ст.2 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
11.09.1997 для України набрала чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини), яку ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97.
Відповідно до ч. 2,4 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.
Статтею 391 ЦК України встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
На підставі вищевикладеного суд погоджується з доводами сторони скаржника, що не зняття органом ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту шляхом зобов`язання Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), зняти арешт з усього майна позивача, враховуючи, що арешт майна має тимчасовий характер як засіб забезпечення виконання, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та / або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, а стороною відповідача не наведено переконливих аргументів того, що чинність арешту є доцільною та виправдовує таке втручання у права власності позивача як власника.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що скарга обґрунтована і підлягає частковому задоволенню в частині зобов`язання відділу ДВС скасування арешту.
В частині щодо зобов`язання відділу ДВС винести постанову про скасування арешту скарга задоволенню не підлягає з огляду на те, що за змістом ч.2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Отже, рішення суду про скасування арешту є підставою для винесення органом ДВС відповідної постанови, а відтак додаткове вирішення судом питання про зобов`язання винесення відповідної постанови не вимагається.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Скаргу Приватного акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобубуд" на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України м.Київ) - задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( м.Київ) щодо невжиття заходів із скасування арешту будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності Приватному акціонерному товариству «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобутбуд", накладений згідно постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва Кулинича Н.Б. від 09.06.2006 року АА№855683 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Зобов`язати Шевченківський відділ Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), скасувати арешт будівлі за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, буд.23, що належить на праві приватної власності Приватному акціонерному товариству «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобутбуд", код ЄДРПОУ 19256512, накладений згідно постанови державного виконавця відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському районі міста Києва Кулинича Н.Б. від 09.06.2006 року АА№855683 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, реєстраційний номер обтяження 3336602.
В іншій частині скарги відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя