КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА
Справа № 488/2653/16-ц
Провадження № 2/488/3752/26
УХВАЛА
Іменем України
13.10.2026 року м. Миколаїв
Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступник ДП «Миколаївське лісове господарство») та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
30 вересня 2026 року на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду в провадження судді Чернявської Я.А. надійшла цивільна справа № 488/2653/16-ц за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва, поданим в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки.
Дослідивши матеріали цивільної справи та обставини її попереднього розгляду, суддя Чернявська Я.А. заявила самовідвід, мотивуючи його необхідністю дотримання вимог цивільного процесуального законодавства щодо участі судді в повторному розгляді справи, а також забезпечення об`єктивності та неупередженості судового розгляду.
На обґрунтування заяви про самовідвід зазначено таке.
У липні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що 01 жовтня 2009 року рішенням Миколаївської міськради №38/30 Глебовій А.В. надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .
25 червня 2010 року рішенням Миколаївської міськради №47/51 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .
На підставі вказаних рішень ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №904552 від 19 серпня 2010 року, з кадастровим номером [номер приховано]:05:001:0075.
01 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, згідно якого остання стала власником цієї земельної ділянки та отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №611627 від 22 грудня 2010 року.
17 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно якого останній придбав зазначену земельну ділянку та на підставі вказаного договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №7375832 про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
У жовтні 2014 року прокуратура Корабельного району м. Миколаєва звернулась із позовом про скасування вказаних рішень міськради, визнання недійсними правовстановлюючих документів та витребування земельної ділянки.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2014 року були вжиті заходи забезпечення позову, зокрема, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії із земельною ділянкою, у тому числі укладати правочини щодо спірної земельної ділянки.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року залишено без змін, позов прокурора був задоволений у повному обсязі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17 лютого 2016 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року залишені без змін.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано];05;001:0075, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судове рішення Верховного Суду мотивоване тим, що при вирішенні спору суд не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання позову керівником Миколаївської місцевої прокуратури № 2. Зокрема, не з`ясував чи Миколаївська обласна державна адміністрація не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
27 травня 2021 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва залучено до участі у справі як правонаступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 - Окружну прокуратуру мітса Миколєва.
Ухвалою суду від 18.07.2023 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2024 року задоволено клопотання представника третьої особи про залучення до участі у справі правонаступника. До участі у справі залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Миколаївської філії ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Миколаївське лісове господарство».
04 грудня 2025 року ухвалою цього ж суду залучення до участі у справі №488/2653/16-ц як правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1
24 червня 2026 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва позовну заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва подану в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про витребування земельної ділянки, залишено без розгляду, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1ст. 257 ЦПК України.
Ухвала суду мотивовано тим, що прокурор не підтвердив передбачені ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстави для представництва і позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року апеляційну скаргу Окружної прокуратури міста Миколаєва задоволено. Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Таким чином, після скасування судового рішення, постановленого за результатами попереднього розгляду справи, цивільна справа знову надійшла до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.
Під час вивчення матеріалів справи суддею Чернявською Я.А. встановлено, що під час попереднього розгляду справи судом було здійснено комплекс процесуальних дій, спрямованих на її розгляд по суті. Зокрема, було закрито підготовче провадження, досліджено матеріали справи та надані учасниками докази, з`ясовано обставини, на які сторони посилалися на обґрунтування своїх вимог і заперечень, заслухано їхні доводи та проведено судові дебати.
За результатами попереднього розгляду судом було сформовано правову позицію щодо наявності процесуальних підстав для подальшого розгляду позову та постановлено ухвалу від 24 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду. Вказане судове рішення було предметом апеляційного перегляду та скасоване судом апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 36 ЦПК України суддя суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 37 Цивільного процесуального кодексу України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Зазначена норма процесуального закону встановлює обмеження щодо повторної участі судді в розгляді тієї самої справи у випадках, прямо передбачених законом, з метою забезпечення дотримання принципів законності, безсторонності суду та справедливого судового розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.
Відповідно до частини 3 статті 39 ЦПК України самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу зазначеного строку заявляти самовідвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу самовідводу судді не могло бути відомо до спливу встановленого строку, але не пізніше двох днів із дня, коли суддя дізнався про таку підставу.
Як убачається з матеріалів справи, 30 вересня 2026 року цивільна справа № 488/2653/16-ц на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду надійшла до провадження судді Чернявської Я.А. після скасування постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Отже, обставини, які стали підставою для заявлення самовідводу, підлягали з`ясуванню суддею під час ознайомлення з матеріалами справи після її повторного надходження до суду та вивчення процесуальної історії її розгляду, зокрема відомостей про попередню участь судді в розгляді цієї справи та постановлення нею судового рішення (ухвали), яке надалі було скасовано судом апеляційної інстанції.
Таким чином, питання про наявність підстав для самовідводу виникло після повторного надходження справи до провадження судді та ознайомлення з відповідними матеріалами, а тому дотримання строку, передбаченого частиною третьою статті 39 ЦПК України, належить оцінювати з урахуванням моменту, коли судді стало відомо про обставини, які, на її переконання, можуть бути підставою для самовідводу.
У цій справі суддя Чернявська Я.А. раніше брала участь у розгляді цивільної справи № 488/2653/16-ц та постановила ухвалу від 24 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідно до статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови та судові накази. Процесуальні питання, пов`язані з рухом справи, а також інші питання, передбачені цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Після скасування зазначеної ухвали постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За таких обставин, враховуючи, що під час розгляду цивільної справи № 488/2653/16-ц суддею було здійснено розгляд справи в суді першої інстанції, проведено підготовче судове провадження, яке завершилося постановленням ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, досліджено матеріали справи та наявні в ній докази, з`ясовано обставини, якими учасники справи обґрунтовували свої вимоги та заперечення, заслухано пояснення учасників судового процесу, а також проведено судові дебати, вважаю за необхідне зазначити наступне.
У ході розгляду справи судом було безпосередньо досліджено обставини виникнення та переходу права власності на спірну земельну ділянку, проаналізовано надані учасниками справи документи, що стосуються її відведення, передачі у власність та подальшого відчуження, а також з`ясовано обставини звернення прокурора до суду в інтересах держави та наявність передбачених законом підстав для такого представництва.
За результатами дослідження матеріалів справи, оцінки поданих доказів та заслуховування позицій учасників процесу судом було сформовано висновки щодо обставин, які мають значення для вирішення процесуальних питань у цій справі, зокрема щодо наявності правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Результатом розгляду стало постановлення 24 червня 2026 року ухвали про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України.
Таким чином, попередня участь судді в розгляді зазначеної цивільної справи не обмежувалася вирішенням окремих організаційних чи суто підготовчих питань, а охоплювала послідовне здійснення процесуальних дій, спрямованих на розгляд справи по суті, дослідження доказового матеріалу, заслуховування учасників справи та завершення відповідного судового розгляду постановленням судового рішення.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає самовідводу, якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно з ч. 1 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у ст. ст. 36, 37, 38 даного Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід. Відповідно до ст. 39 ЦПК України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Порядок розгляду питання про самовідвід регламентований положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 40 ЦПК України, якими визначено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє самовідвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Питання про самовідвід вирішується без повідомлення учасників справи на підставі вимог частини 8 статті 40 ЦПК України.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про самовідвід підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що
Проаналізувавши матеріали справи та доводи, викладені в заяві про самовідвід, суд дійшов висновку, що заява про самовідвід підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що суддя Чернявська Я.А. раніше брала участь у розгляді цивільної справи № 488/2653/16-ц, у межах якої було здійснено розгляд справи в суді першої інстанції, досліджено матеріали справи та надані учасниками докази, заслухано їхні пояснення й доводи, проведено судові дебати та постановлено ухвалу від 24 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Надалі постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Після повторного надходження справи до провадження судді виникла необхідність оцінити обставини її попереднього розгляду з погляду дотримання процесуальних гарантій безсторонності суду та недопущення виникнення обґрунтованих сумнівів щодо об`єктивності судового розгляду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом. При цьому безсторонність суду має оцінюватися не лише з огляду на суб`єктивне ставлення судді до учасників справи, а й з урахуванням об`єктивних обставин, які можуть викликати у стороннього спостерігача обґрунтовані сумніви щодо дотримання вимог неупередженості.
Як зазначив Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. The United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своєму рішенні по справі "Фельдман проти України" Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції визнав незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності (див. рішення у справі "Фельдман проти України", заяви N 76556/01 та 38779/04, рішення від 8 квітня 2010 року, п. 97).
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Газета "Україна-центр" проти України" (рішення від 15 липня 2010 року), навіть зовнішні прояви відсутності безсторонності без їх об`єктивного обґрунтування можуть бути важливими або, іншими словами, "правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії"(Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45, Reports of Judgments and Decisions, 1998-VIII).
Відповідно до п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки судді, що схвалені резолюцією № 2006/23 Схвалено Резолюцією Економічноїта Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року, суддя повинен взяти самовідвід від участі в будь-якому процесі, коли для нього неможливо винесення неупередженого рішення у справі або коли сторонньому спостерігачеві може видатись, що суддя не здатен винести неупередженого рішення.
Основним завданням суду, як органу державної влади, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів").
Вимогами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини 7 статті 56 цього Закону).
Правила етичної поведінки судді затверджені ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року в Кодексі суддівської етики кореспондуються з зазначеними вимогами закону. Зокрема, згідно зі статтею 1 Кодексу суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. В статті 8 закріплено, що суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Відповідно до практики ЄСПЛ при розгляді справи має забезпечуватися суб`єктивний критерій неупередженості (безсторонності) суду. У сторони мають бути відсутні будь-які побоювання у безсторонності суду. Кожна із сторін вправі сподіватися на об`єктивне рішення у справі.
Таким чином, оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд виходить із того, що суддею Чернявською Я.А. під час попереднього розгляду цивільної справи № 488/2653/16-ц було здійснено всі необхідні процесуальні дії, спрямовані на розгляд справи по суті, досліджено матеріали справи та надані докази, заслухано пояснення учасників справи, проведено судові дебати та за результатами розгляду постановлено ухвалу від 24 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду, яку в подальшому скасовано постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. За таких обставин, ураховуючи попередню участь судді в розгляді цієї справи, необхідність подальшого вирішення процесуальних питань, які вже були предметом судового розгляду, а також з метою забезпечення дотримання принципів об`єктивності та безсторонності суду й виключення обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості судді під час подальшого розгляду справи, з урахуванням гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд доходить висновку про необхідність задоволення заяви судді Чернявської Я.А. про самовідвід.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 33, 36-38, 40, 41 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
УХВАЛИВ:
Заяву про самовідвід судді Чернявської Яни Анатоліївни у цивільній справі № 488/2653/16-ц, провадження № 2/488/3752/26 за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступник ДП «Миколаївське лісове господарство») та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки - задовольнити.
Справу № 488/2653/16-ц (провадження № 2/488/3752/26) передати до канцелярії Корабельного районного суду м. Миколаєва для визначення іншого судді цього ж суду, у порядку, встановленому ст. 14, 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Я.А. Чернявська