ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/19006/25 Номер провадження 22-ц/814/2848/26 Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.
за участю секретаря Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 23 березня 2026 року, ухвалене в місті Полтава під головуванням судді Черняєвої Т. М.
у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до ОСОБА_1 про відшкодування надмірно виплаченої пенсії,
в с т а н о в и в:
У грудні 2025 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача суму надмірно виплаченої пенсії у розмірі 141 344,44 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 10.10.2023, як отримувач пенсії по інвалідності згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з документами електронної пенсійної справи відповідачу 28.04.2023 призначено пенсію по інвалідності 2 групи, 01.12.2023 призначено пенсію за віком за Списком № 1, 08.07.2024 - пенсію по інвалідності 2 групи, 12.08.2025 - пенсію за віком за Списком № 1.
Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 02.06.2025 заявнику змінено групу інвалідності на період з 01.06.2024 по 31.05.2025 та встановлено дату повторного оцінювання 30.05.2025. Внаслідок проведеного перерахунку по особовому рахунку ОСОБА_1 виникла переплата пенсії в сумі 141 344 ,44 грн за період з 08.07.2024 по 31.07.2025.
На виклики управління щодо вирішення питання погашення переплати пенсії листом від 14.08.2025 № 1600-0403-8/61142, рекомендованим листом від. 04.11.2025 № 1600-0306-8/85443 відповідач добровільно кошти не повернув.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 23 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ в Полтавській області до ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, коли така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, внаслідок зловживань з його боку. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення та виплату пенсії здійснено внаслідок недобросовісної поведінки відповідача, а тому, безпідставно набуті пенсійні виплати не підлягають поверненню.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник ГУ ПФУ в Полтавській області подав апеляційну скаргу та, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відмова відповідача повернути надмірно виплачену пенсію свідчить про його недобросовісність, а безпідставно набуті кошти підлягають стягненню на рахунок ГУ ПФУ в Полтавській області.
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути з ГУ ПФУ в Полтавській області понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що відповідно до довідки від 02.01.2023 № 1603-5002476605 відповідач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області.
Згідно з випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААВ № 542022 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 28.04.2023 до 01.06.2024 з датою чергового переогляду - 03.05.2024.
Як вбачається з виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ № 862014, після чергового переогляду ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 01.06.2024 до 01.07.2027, призначено дату чергового переогляду 27.06.2027.
Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, від 02.06.2025 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності строком на 1 рік з 01.06.2024 по 01.06.2025, дата повторного оцінювання - 30.05.2025.
У зв`язку із зміною групи інвалідності ГУ ПФУ визначено переплату пенсії у розмірі 141 344,44 грн за період з 08.07.2024 по 31.07.2025.
Листами від 14.08.2025 та 04.11.2025 відповідачу запропоновано добровільно повернути суму переплати на рахунок ПФУ, що ним здійснено не було.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Поверненню не підлягає безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України).
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Статтею 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживання з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішення органу, що призначає пенсію.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути стягнуті за умови зловживань з боку пенсіонера або подання ним недостовірних даних, а також якщо виплата відповідних грошових сум сталася внаслідок рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату.
При цьому правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум (див. постанову Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 524/2225/17 (провадження № 61-30364св18)).
Встановивши, що матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту недобросовісної поведінки відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ГУ ПФУ в Полтавській області, з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду.
Даючи оцінку доводам апеляційної скарги представника позивача, колегія суддів звертає увагу, що встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності з 01.06.2024 по 01.06.2025 згідно рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 02.06.2025, само по собі не є підставою для покладення на відповідача обов`язку повернути раніше призначену пенсію.
Для стягнення суми переплати пенсії за період з 08.07.2024 по 31.07.2025 правове значення матиме саме зловживання відповідача або подання ним недостовірних відомостей під час встановлення інвалідності другої групи згідно рішення МСЕК серії 12 ААГ № 862014 від 27.06.2024, що по справі не встановлено і суду таких обставин не доведено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», передбачено перегляд Центром оцінювання функціонального стану особи рішень про встановлення інвалідності, які були прийняті до 26.11.2024, з дотриманням вимог, встановлених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Разом з тим, перевірка обґрунтованості попереднього рішення МСЕК про встановлення інвалідності відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338, не має ставити особу, яка добросовісно покладалась на правомірність такого рішення, у край невигідне становище, коли держава зобов`язує особу компенсувати помилки власних процедур.
Призначена особі пенсія є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та будь-яке втручання держави у право особи на пенсію має оцінюватися через принцип пропорційності та забезпечувати справедливий баланс між інтересами держави та правами людини.
Якщо надмірна виплата пенсії відбулася через помилку державного органу, а не у зв`язку із зловживанням особи, надання нею неправдивих даних чи приховування фактів, ризики такої помилки повинна нести держава.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів зловживання з боку відповідача при встановленні йому другої групи інвалідності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на ОСОБА_1 відповідальності за нарахування та виплату йому пенсії у період з 08.07.2024 по 31.07.2025, оскільки судом не встановлена винна поведінка з боку відповідача, зокрема, подання ним недостовірних відомостей з метою отримання пенсії та свідомого, навмисного неповідомлення (приховання) обставин, що сприяло безпідставному отриманню пенсії по інвалідності.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
У частині вирішення питання щодо судових витрат рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України не переглядається апеляційним судом.
В суді апеляційної інстанції представником відповідача - адвокатом Гула М. С. заявлено клопотання про відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, що має бути покладений на позивача за результатами розгляду справи за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Полтавській області.
З наданих доказів вбачається, що на підставі договору про надання правничої допомоги № 1420-26/12/2025 від 26.12.2025, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Ревелін інформейшн груп плюс» та ОСОБА_1 , додаткової угоди № 25/05/2026 до цього договору від 25.05.2026 та договору передоручення від 13.01.2026, укладеного між адвокатським об`єднанням та адвокатом Гула М. С., відповідачу надавалась професійна правнича допомога, вартість якої у вигляді фіксованого розміру виплати адвокатського гонорару у розмірі 10 000 грн відповідач повинен сплатити протягом 60 днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Згідно із частиною першою, другою статті 137, пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами та у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Суд має також виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар та неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Разом з тим, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу ОСОБА_1 послуг адвоката Гула М. С. відповідно до умов укладеного договору, зокрема, подання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні, однак, заявлений розмір витрат на відшкодування послуг правничої допомоги не відповідає вимогам справедливості та розумності, а також обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, оскільки у справах даної категорії склалася усталена судова практика, що не потребувало складного правового аналізу та додаткового обґрунтування заперечень відповідача.
Враховуючи обставини справи та обсяг наданих адвокатом послуг, колегія судів вважає, що заявлені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є значно завищеними по відношенню до позивача та відшкодуванню відповідачу підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, що відповідає принципам обґрунтованості, пропорційності та розумності.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 23 березня 2026 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Г. Л. Карпушин
О. І. Обідіна